Постанова

від 10.02.2015 по справі 903/965/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2015 р. Справа № 903/965/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Тимошенко О.М.

судді Коломис В.В. ,

судді Огороднік К.М.

при секретарі Саган І.О.

за участю представників сторін:

від позивача - Драюк М.С.

від відповідача - не з'явився

від третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача ТзОВ "Україна-Баїв" на рішення господарського суду Волинської області від 25.11.14 р. у справі № 903/965/14

за позовом Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Мале приватне підприємство фірма "Ерідон"

про стягнення 381 757, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 25.11.2014 року у справі № 903/965/14 (суддя Костюк С.В.) позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв" на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" 318737,70 грн. заборгованості, з яких 311373,30 грн. заборгованості, 7364,40 гшрн. відсотків річних, а також 6374,75 грн. судолвих витрат по оплаті судового збору. В стягненні пені в сумі 63019,30 грн. відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить останнє скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і невідповідності висновків обставинам справи та прийняти нове, яким в позові відмовити. В обгрунтування скарги зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність доказів щодо наявності зобов'язань позивача перед відповідачем та, як наслідок, неможливості проведення зарахування зустрічних однорідних вимог. Звертає увагу, що відповідно до договорів відступлення права вимоги № 1 та № 2, укладених 21.11.2014 р. між ТзОВ "Україна-Баїв" та ТзОВ "Волинь-зерно-продукт", відповідач набув права вимоги до СТзОВ "Україна" в сумах 214564,00 грн. та 165527,98 грн. відповідно, а всього - 380091,98 грн. З огляду на це відповідач у відповідності до ст. 601 ЦК України направив позивачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 311373,30 грн., а тому взаємні зобов'язання вважаються припиненими. Вказані обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції.

В судове засідання представник апелянта не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи відповідача безпідставними та необгрунтованими. Зазначає, що надані відповідачем докази не підтверджують набуття права вимоги до позивача, оскільки договірні відносини між СТзОВ "Україна" та ТзОВ "Волинь-зерно-продукт" не передбачали передання прав та обов'язків третім особам без письмової згоди іншої сторони, про що встановлені відповідні застереження в укладених договорах. Відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для зарахування зустрічних однорідних вимог. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні представник позивача підтримав викладені у відзиві заперечення.

Третьою особою письмових заперечень або пояснень до апеляційної скарги не подано, явку представника в судове засідання не забезпечено.

На вимогу суду апелянтом не було подано доказів надсилання копії апеляційної скарги третій особі. Однак судом враховується, що на адресу третьої особи надходили ухвали суду про призначення апеляційної скарги до розгляду та відкладення розгляду справи, і відповідно протягом двохмісячного строку розгляду скарги третя особа не була позбавлена можливості ознайомитись з матеріалами справи та вчинити необхідні процесуальні дії.

Зважаючи, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Волинської області від 25.11.2014 р. у справі № 903/965/14 залишити без змін виходячи з наступного.

Матеріалами справи стверджується, що позивачем - СГ ТзОВ «Україна» згідно накладних №318 від 02.12.2013 року та двох накладних б/н від 06.12.2013 року представнику ТзОВ «Україна-Баїв» Павловичу І.І., дов.№16 від 02.12.2013 року, було відпущено цукор на загальну суму 311373,30 грн. (а.с.13-14). Факт отримання цукру відповідачем не заперечується.

За загальними нормами ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Місцевим господарським судом вірно відмічено, що між позивачем та відповідачем по справі виникли правовідносини, які випливають з договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В данному випадку обов'язок щодо оплати товару виник у відповідача по накладній №318 з 2 грудня 2013 року, а по накладних від 06.12.2013 року з 6 грудня 2013 року.

Однак відповідачем зобов'язання щодо оплати цукру отриманого по вищезазначених накладних не виконані, заборгованість по оплаті становить 311373,30 грн., яка підтверджена матеріалами справи і підлягає стягненню з відповідача.

За умовами ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що договір купівлі-продажу яким передбачалось стягнення штрафних санкцій між сторонами не укладався, а тому підстави для нарахування пені відсутні. Відповідно вимога про стягнення пені в сумі 63019,30 грн. є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, нарахування позивачем 3% річних в сумі 7364,40 грн. суд першої інстанції обгрунтовано визнав правомірним і задоволив в цій частині позов.

Стосовно доводів апелянта про неврахування судом першої інстанції доказів, що підтверджують відсутність заборгованості в результаті її погашення через зарахування зустрічних однорідних вимог по заяві від 21.11.2014 року (а.с.12-13 т.2) колегією суддів враховується слідуюче.

З поданих відповідачем документів вбачається, що 21.11.2014 року між ТзОВ "Волинь-зерно-продукт" (первісний кредитор) та ТзОВ "Україна-Баїв" (новий кредитор) укладено договір № 1 про відступлення права вимоги. Відповідно до предмету договору первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності до договору купівлі-продажу Вп№12023 від 12.02.2013 р., укладеного між первісним кредитором та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Україна". Право вимоги оцінене сторонами в сумі 214564,00 грн. (п. 2.1).

Також, 21.11.2014 року між ТзОВ "Волинь-зерно-продукт" (первісний кредитор) та ТзОВ "Україна-Баїв" (новий кредитор) укладено договір № 2 про відступлення права вимоги. Відповідно до предмету договору первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності до договору на перевезення автомобільним транспортом В-пат№20101 від 20.10.2012 р., укладеного між первісним кредитором та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Україна". Право вимоги оцінене сторонами в сумі 165527,98 грн. (п. 2.1).

Частиною 3 статті 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Із змісту договору купівлі-продажу Вп№12023 від 12.02.2013 р., укладеного між ТзОВ "Волинь-зерно-продукт" та СТзОВ "Україна" вбачається, що ні одна із сторін не має права передавати права і обов'язки за цим договором третім особам без письмової згоди іншої сторони (п. 11.6). Аналогічна умова передбачена пунктом 8.6 договору на перевезення автомобільним транспортом В-пат№20101 від 20.10.2012 р., укладеного між ТзОВ "Волинь-зерно-продукт" та СТзОВ "Україна".

Таким чином, вищевказаними договорами встановлена заборона вчинення дій з передачі прав та обов'язків третім особам без письмової згоди іншої сторони договору. Доказів про існування у ТзОВ "Волинь-зерно-продукт" письмової згоди від СТзОВ "Україна" на передачу прав і обов'язків третім особам відповідачем не надано. Зазначене свідчить про неможливість переходу прав і обов'язків кредитора до ТзОВ "Україна-Баїв" за договорами відступлення права вимоги № 1 та № 2.

Поряд з цим, судом відмічається що за умовами ст. 603 ЦК України, у разі заміни кредитора боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора. У разі заміни зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання (письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Ця стаття передбачає, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок обставин, передбачених ст. 512 ЦК України. Однією з таких підстав є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (поступка права вимоги).

Отже, стаття 603 ЦК надає боржникові право виступити з ініціативою зарахування своїх вимог до старого кредитора та вимог нового кредитора до боржника. Можливість такого зарахування залежить від моменту виникнення підстави для зустрічної вимоги боржника до старого кредитора. Зазначений момент залежить від того, чи був боржник письмово повідомлений про заміну кредитора. Якщо був, зарахування є можливим щодо вимоги, підстава виникнення якої вже існувала на момент отримання боржником письмового повідомлення і строк якої настав до його отримання.

Слід зазначити, що для вищевказаного заліку взаємних вимог, згідно до норм ст. 603 ЦК України в даному випадку недостатньо заяви однієї сторони, якщо з цього приводу існує будь який спір і зокрема, якщо інша сторона, не згодна з проведеним заліком або, наприклад, якщо вона заперечує наявність боргу перед контрагентом, що прислав заяву про залік і тому має право звернутися з даним спором в суд. І лише якщо сторони, що не мають розбіжностей з приводу проведення заліку зустрічних вимог, вони можуть оформити його двосторонньою угодою або актом.

Зазначених доказів відповідачем також не подано.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав вважати, що зобов'язання ТзОВ «Україна-Баїв» перед СГ ТзОВ «Україна» по накладним на відпуск цукру від 02.12. та 06.12.2013 року на суму 311373,30 грн. є припиненими внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 25.11.2014 року відповідає матеріалам справи, грунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не обгрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв" від 08.12.2014 року залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 25.11.2014 року у справі № 903/965/14 залишити без змін.

3. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.