Постанова

від 12.02.2015 по справі 910/25077/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2015 р. Справа№ 910/25077/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

за участі представників:

від стягувача: Юзвенко Ю.Г. - за дов.

від боржника: не з'явився

від ВДВС: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перформ»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.12.2014

за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю промислово-комерційна фірма «Коно»

на дії Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві

у справі № 910/25077/13 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю промислово-комерційна фірма «Коно»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перформ»

про стягнення 64 625, 11 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю промислово-комерційна фірма «Коно» звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перформ» про стягнення 64 625,11 грн. (51 989,31 грн. основного боргу, 11 676,12 грн. пені та 959,68 грн. 3% річних) за Договором № 2/03 від 18.03.2013.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2014 у справі № 910/25077/13 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Перформ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю промислово-комерційна фірма «Коно» 51 989,31 грн. основного боргу, 3 523,50 грн. пені, 959,68 грн. трьох процентів річних та 1 503,45 грн. витрат по сплаті судового збору.

21.02.2014 на примусове виконання вказаного вище рішення було видано наказ № 910/25077/13.

09.12.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю промислово-комерційна фірма «Коно» (далі, стягувач) звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на неправомірні дії Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві (далі, ВДВС), у якій скаржник просить визнати незаконними дії зазначеного відділу, визнати недійсною постанову ВП № 45410918 про відмову у відкритті виконавчого провадження від 13.11.2014 та зобов'язати ВДВС усунути порушення та прийняти до провадження виконавчий документ.

Вказана скарга мотивована тим, що дії ВДВС щодо відмови у прийнятті до провадження виконавчого документа та винесення з цього приводу постанови ВП № 45410918 від 13.11.2014 на підставі пункту 7 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» є неправомірними, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу не позбавляє його права повторного пред'явлення виконавчого документу до виконання протягом встановлених законом строків.

З огляду на зазначене, стягувач також просив суд визнати недійсною постанову ВП № 45410918 від 13.11.2014 про відмову у відкритті виконавчого провадження та зобов'язати ВДВС усунути допущені порушення та прийняти до провадження виконавчий документ, а саме наказ від 21.02.2014 на виконання рішення господарського суду у справі про примусове виконання рішення господарського суду від 23.01.2014 у справі № 910/25077/13, яке набрало законної сили 21.02.2014, та відкрити виконавче провадження, оскільки останній ухиляється від їх виконання без достатніх на це підстав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2014 скаргу стягувача задоволено частково.

Визнано дії Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа) ВП № 45410918 від 13.11.2014 незаконними.

Визнано постанову Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа) ВП № 45410918 від 13.11.2014 недійсною.

У задоволенні іншої частини скарги відмовлено.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, боржник звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.12.2014 у справі № 910/25077/13 скасувати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги боржник зазначив, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» стягувач не має права повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання, а таке пред'явлення є підставою для відмови ВДВС у відкритті виконавчого провадження.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу боржника у справі було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 12.02.2015.

09.02.2015 представник стягувача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції від 22.12.2014 без змін.

Представники боржника та ВДВС у судове засідання, призначене на 12.02.2015, не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвала Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 про прийняття апеляційної скарги до провадження була направлена на адреси сторін, зазначені у апеляційній скарзі, які відповідають адресам, вказаним у ЄДРПОУ.

Як зазначено у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» та пункті 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення боржника та ВДВС про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення ВДВС та повідомлення про вручення поштового відправлення боржнику, яке повернулося на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», враховуючи сплив строків розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду (15 днів), колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників ВДВС та боржника.

Представник стягувача у судовому засіданні проти доводів, викладених у апеляційній скарзі боржника, заперечив, просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника стягувача, дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

21.03.2014 ВДВС було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 42626481 по виконанню наказу Господарського суду м. Києва № 910/25077/13 від 21.02.2014.

11.09.2014 на підставі заяви стягувача про повернення наказу суду, на підставі пункту 1 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто виконавчий документ стягувачу та роз'яснено про відсутність права повторного пред'явлення виконавчого документа, а у разі пред'явлення такого, це є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.

31.10.2014 заявник на підставі частини 5 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» повторно звернувся до ВДВС з заявою про прийняття до виконання виконавчого документа.

27.11.2014 поштовою кореспонденцією на адресу заявника надійшла постанова Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві про відмову у відкритті виконавчого провадження від 13.11.2013 (том 1, а.с. 110), з огляду на те, що згідно відмітки на виконавчому документі та згідно даних, що містяться в ЄДРВП, даний виконавчий документ перебував на виконанні у даному відділі і повертався стягувачу за його заявою.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення скарги стягувача від 09.12.2014 з огляду на наступне.

Згідно статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За приписами статей 4-5 статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Як зазначено у мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України № 16-рп/2009 від 30.06.2009, виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виходячи з того, що згідно зі статті 1 Конституції України Україна є правовою державою, обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказано, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду». У рішенні від 17.05.2005 по справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Враховуючи зазначене, відповідно до вимог Конституції України рішення суду по справі № 910/25077/13, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане.

Частиною 1 статті 1 Закону України про виконавче провадження встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Згідно пункту 7 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у випадку якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів.

Умовами частини 5 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що повернення виконавчого документу стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторного пред'явлення виконавчого документу до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Згідно пункту 9.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», у розгляді скарг на дії органів Державної виконавчої служби, пов'язаних з відмовою у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 7 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», господарському суду слід мати на увазі, що за змістом пункту 1 частини першої і частини п'ятої статті 47 та положень статті 26 в сукупності цих норм повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою не означає закриття виконавчого провадження, не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу Державної виконавчої служби за виконанням судового рішення.

Таким чином, наведений у статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» припис не містить обмежень для повторного пред'явлення виконавчого документу до виконання, крім випадку, коли строк для пред'явлення документу до виконання, встановлений статтею 22 Закону, пропущений.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що заявником в межах строку встановленого статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження» повторно було подано заву про прийняття до провадження виконавчого документу.

З огляду на вищевикладене, виходячи із системного аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження», а саме статей 26, 49, 50 Закону, а також приписів статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», які є спеціальними по відношенню до положень статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» стосовно можливості відкриття виконавчого провадження за повторним пред'явленням виконавчого документу до виконання, колегія суддів приходить до висновку, що дії Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа) ВП № 45410918 від 13.11.2014 є незаконними, а відповідна постанова від 13.11.2014 серія ВП № 45410918 є недійсною.

Водночас, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відмови стягувачу у частині задоволенні скарги щодо зобов'язання Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві відкрити виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 21.02.2014 у справі № 910/25077/13 з огляду на те, що суд не вправі зобов'язувати виконавчу службу вчиняти дії, які в силу Закону України «Про виконавче провадження» можуть і повинні вчинятись лише державним виконавцем. Суд вправі, виявивши порушення, допущені державною виконавчою службою, визнати дії чи бездіяльність незаконними, а наслідки таких дій недійсними.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає ухвалу суду по даній справі обґрунтованою та такою, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для її скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Перформ» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перформ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.12.2014 у справі № 910/25077/13 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.12.2014 у справі № 910/25077/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/25077/13 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко