Постанова

від 26.01.2015 по справі 910/20932/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2015 р. Справа№ 910/20932/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 26.01.2015 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасна ізоляція» на рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року

у справі № 910/20932/14 (суддя - Отрош І.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лірона»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасна ізоляція»

про стягнення 61 044,94 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року по справі № 910/20932/14 позов товариства з обмеженою відповідальністю «Лірона» до товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасна ізоляція» про стягнення 61 044,94 грн. - задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасна ізоляція» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Лірона» 59900 грн. основного боргу, 59,90 грн. штрафу та 1794,53 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 20.10.2014 року, ТОВ «Сучасна ізоляція» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року по справі № 910/20932/14 скасувати. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилається на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю «Лірона» вважає подану відповідачем апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року законним і обґрунтованим та просить суд апеляційної інстанції залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні 17.12.2014 року представник товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасна ізоляція» надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким, відмовити в задоволенні позовних вимог. При цьому, у судове засідання 26.01.2015 року представник скаржника не з'явився, про час та місце був повідомлений належним чином про що, в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення та розписка представника ТОВ «Сучасна ізоляція» про оголошення по справі перерви.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Лірона» у судових засіданнях 17.12.2014 року та 26.01.2015 року також надав суду свої пояснення, щодо поданої апеляційної скарги в яких, заперечив проти задоволення скарги на підставі доводів зазначених у відзиві на апеляційну скаргу. Представник вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення господарського суду міста Києва законним та обгрунтованим. Просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 20.10.2014 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представника позивача, що з'явився у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки ТОВ «Сучасна ізоляція» про дату та місце розгляду справи було повідомлене належним чином, участь представників відповідача у судовому засіданні 26.01.2015 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі. Крім того, як зазначалося вище представник скаржника був присутнім у судовому засіданні 17.12.2014 року та надавав суду свої пояснення по справі, які судовою колегією прийняті до уваги.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

06.06.2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасна ізоляція» (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Лірона» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 7 (договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується протягом дії даного договору передати покупцеві товар окремими партіями за цінами, в асортименті (по номенклатурі) і кількості, що узгоджується сторонами в накладних, які є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах, установлених даним договором.

Відповідно до п. 2.1 договору, ціна на товар визначається сторонами в рахунку-фактурі (дійсні впродовж одного банківського дня).

Згідно з п. 3.1 договору, покупець надає продавцю замовлення на передачу партії товару, у якому зазначає найменування, кількість і асортимент товару, термін передачі партії товару, а також, у випадку доставки товару, назву та адресу відповідного складу. Замовлення надається покупцем не менше ніж за три банківських дні до очікуваної дати отримання товару або його партії.

Продавець повинен не пізніше 2 банківських днів з дати отримання замовлення покупця надіслати останньому підтвердження шляхом виставлення відповідного рахунку (листом або факсом).

Згідно з п. 3.2 договору, продавець зобов'язаний передати товар покупцю у відповідній кількості та належної якості, а також у термін, визначений замовленням. У разі відсутності замовленої кількості певних асортиментних позицій товару на складі продавця, термін передачі товару покупцю відкладається на строк, потрібний для надходження товару на склад продавця, про що продавець в дводенний термін письмово інформує покупця, але не більше ніж десять днів. У випадку неможливості виконання даного замовлення в вищезгаданих термінах, продавець повертає покупцю кошти впродовж трьох банківських днів.

Передача партії товару здійснюється за накладними на підставі довіреності уповноваженого представника покупця (п. 3.3 договору). Відповідно до п. 3.4 договору, передача партії товару здійснюється за місцезнаходженням товару на складі продавця або, за узгодженням сторін, шляхом доставки товару покупцю. У випадку доставки партії товару передача товару здійснюється у відповідному складі.

Згідно з п. 4.1 договору, розрахунки за товар здійснюються покупцем у національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошової суми у розмір 100% вартості партії товару на розрахунковий рахунок продавця не пізніше одного банківського дня з дати виставлення продавцем рахунку покупцю.

Цей Договір набуває чинності з моменту його укладення сторонами і діє до 31.12.2014 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов'язань.

Як зазначає позивач, на виконання умов п. 3.1 договору, ТОВ «Лірона» передало ТОВ «Сучасна ізоляція» замовлення № 1 від 10.06.2014 року на загальну суму 69900 грн. із зазначенням терміну поставки - 7 календарних днів та адресою доставки: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Чорновола, 51.

На підставі рахунку на оплату № 10 від 11.06.2014 року на суму 69900 грн., виставленого відповідачем, у відповідності до п. 4.1 договору, позивач здійснив 100% оплату вартості партії товару на розрахунковий рахунок продавця у розмірі 69900 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 837 від 11.06.2014.

Зважаючи на встановлений строк виконання зобов'язання щодо поставки узгодженого між сторонами товару, відповідно до п. 3.2 договору та замовлення, ТОВ «Сучасна ізоляція» повинно було поставити товар не пізніше 17 червня 2014 року. Однак, у зв'язку з тим, що відповідач у встановлений договором строк поставку товару не здійснив, позивач звернувся до нього з листом вих. № 27 від 07.07.2014 року, в якому просив повернути зроблену ним передплату у розмірі 69900 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 11.07.2014 року відповідач частково повернув позивачу суму передплати у розмірі 10000 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою за період з 11.07.2014 року по 11.07.2014 року по рахунку № 26004060401701.

28.07.2014 року, у зв'язку з відсутністю як поставки товару так і повернення решти суми попередньої оплати, позивач повторно направив відповідачу замовлення № 1, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями опису вкладення у цінний лист № 5167590, фіскального чеку № 2659024154 від 28.07.2014 та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0305605167590. 27.08.2014 року позивач направив відповідачу вимогу № 31 від 26.08.2014 року, в якій просив у семиденний строк з моменту отримання вказаної вимоги передати товар або повернути решту частини передплати, та яка була отримана відповідачем 01.09.2014 року.

Однак, як зазначає позивач, ТОВ «Сучасна ізоляція» узгоджений між сторонами товар ТОВ «Лірона» не поставило, частину передплати у розмірі 59900 грн. позивачу не повернуло.

Так, у жовтні 2014 року ТОВ «Лірона» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Сучасна ізоляція» про стягнення 61044,94 грн., з яких 59900 грн. основного боргу, 59,90 грн. штрафу, 364,32 грн. 3% річних та 720,72 грн. інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення норм чинного законодавства України та умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 7 від 06.06.2014 року, не поставив узгоджений між сторонами товар та не в повному обсязі повернув суму попередньої оплати, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 59900 грн. на яку, позивач нарахував 0,1 % штрафу за порушення строку передання товару, 3% річних та інфляційні втрати за невчасне виконання грошового зобов'язання з повернення попередньої оплати.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року по справі № 910/20932/14 позов ТОВ «Лірона» до ТОВ «Сучасна ізоляція» про стягнення 61044,94 грн. - задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 59900 грн. основного боргу, 59,90 грн. штрафу та 1794,53 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами статті 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, на виконання умов п. 3.1 договору, ТОВ «Лірона» передало ТОВ «Сучасна ізоляція» замовлення № 1 від 10.06.2014 року на загальну суму 69900 грн. із зазначенням терміну поставки - 7 календарних днів та адресою доставки: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Чорновола, 51.

На підставі рахунку на оплату № 10 від 11.06.2014 року на суму 69900 грн., виставленого відповідачем, у відповідності до п. 4.1 договору, позивач здійснив 100% оплату вартості партії товару на розрахунковий рахунок продавця у розмірі 69900 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 837 від 11.06.2014 року.

Однак, в порушення умов договору відповідач, поставку товару не здійснив, та 11.07.2014 року лише частково повернув позивачу суму передплати у розмірі 10000 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою за період з 11.07.2014 року по 11.07.2014 року по рахунку № 26004060401701.

При цьому, судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що частину передплати у розмірі 59900 грн. відповідач, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивачу не повернув. Існування вказаної суми заборгованості не заперечується самим же скаржником по справі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що сума заборгованості відповідача у розмірі 59900 грн. виникла по договору купівлі-продажу № 7 від 06.06.2014 року. Зазначена заборгованість відповідає фактичним обставинам та підтверджена матеріалами справи а тому, підлягає стягненню.

Крім суми основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача 59,90 грн. штрафу, 364,32 грн. 3% річних та 720,72 грн. інфляційних втрат.

Так, що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 59,90 грн. штрафу за порушення строку передання товару, судова колегія апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Штрафними санкціями у господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 7.3 договору, у разі порушення строку передання товару, продавець зобов'язаний, на вимогу покупця, сплатити штраф у розмірі 0,1% вартості непереданого товару.

Оскільки, як судом першої інстанції так і судом апеляційної інстанції встановлений факт непоставки товару відповідачем, то позивач має право нарахувати 0,1% штрафу від вартості непереданого товару. Так, здійснивши перевірку розрахунку штрафу, судова колегія апеляційного господарського суду вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 59,90 грн. штрафу.

Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови позивачу у задоволенні позову в частині нарахованих та заявлених до стягнення 364,32 грн. 3% річних за період з 11.07.2014 року по 22.09.2014 року та інфляційних втрат у розмірі 720,72 грн. за період з 11.07.2014 року по 22.09.2014 року.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вірно вказав суд першої інстанції, передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність застосовується до правовідносин зобов'язального характеру, які виникають з приводу грошових зобов'язань. У силу положень статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставою застосування відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто порушенням грошового зобов'язання є невиконання боржником обов'язку сплатити грошові кошти.

Відповідно до п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України № 3-30гс13 від 15.10.2013 року.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що повернення відповідачем суми попередньої оплати у розмірі 59900 грн. не є грошовим зобов'язанням, у зв'язку з чим нарахування 3% та інфляційних втрат на вказану грошову суму є безпідставним. Судова колегія вважає, що місцевим господарським судом правомірно було відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «Лірона» в частині стягнення з ТОВ «Сучасна ізоляція» 3% річних в розмірі 364,32 грн. та інфляційних втрат в розмірі 720,72 грн.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції розглянув справу без участі відповідача і цим самим порушив норми процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки, з матеріалів справи вбачається, що відповідач про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином про що, в матеріалах справи міститься копія реєстру поштових відправлень суду та витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Враховуючи зазначене, місцевим господарським судом правомірно було розглянуто справу за відсутності представника відповідача та на підставі тих доказів, що містяться в матеріалах справи.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов частково стягнувши з ТОВ «Сучасна ізоляція» на користь ТОВ «Лірона» 59900 грн. основного боргу та 59,90 грн. штрафу.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Сучасна ізоляція» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасна ізоляція» на рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року у справі № 910/20932/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року у справі № 910/20932/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/20932/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 02.02.2015 року