Постанова

від 16.02.2015 по справі 922/5224/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 09» лютого 2015 р. Справа №922/5224/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Кузнєцовій І.В.,

за участю представників:

позивача - Черномаз М.В., за довіреністю б/н від 23.01.2014 року;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Оганян Л.А., за довіреністю №01-42юр/8643 від 29.09.2014 року;

відповідача - Козир В.О., за довіреністю б/н від 26.12.2014 року; Євтушенко Д.В. (директор);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопромсервіс 2011», м.Харків, (вх.№364Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2014 року по справі №922/5224/14,

за позовом Приватного акціонерного товариства «Хладопром», м.Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Акціонерна компанія «Харківобленерго», м.Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопромсервіс 2011», м.Харків,

про стягнення 155168,49 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року ПрАТ «Хладопром» звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ «Енергопромсервіс 2011» про стягнення 155168,49 грн., в т.ч. основна заборгованість - 136977,84 грн., пеня - 15451,10 грн., 3% річних - 2739,55 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.12.2014 року по справі №922/5224/14 (суддя Яризько В.О.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопромсервіс 2011» на користь Приватного акціонерного товариства «Хладопром» суму попередньої оплати в розмірі 136977,84 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 2739,56 грн.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2014 року по справі №922/5224/14, а саме:

- стягнути з ТОВ «Енергопромсервіс 2011» на користь ПрАТ «Хладопром» суму попередньої оплати в розмірі 19779,46 грн.;

- стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Південкомбанк» на користь ПрАТ «Хладопром» суму попередньої оплати в розмірі 117198,38 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2739,56 грн.

Також, апелянт разом з апеляційною скаргою надав до суду клопотання, в якому просить залучити до участі у справі №922/5224/14 іншого відповідача - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Південкомбанк».

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що він повідомлень про розгляд справи, ані від позивача, ані від суду першої інстанції не отримував, у зв'язку з чим було порушено його процесуальне право як відповідача по справі приймати участь у справі, надавати докази та пояснення по справі, долучати до матеріалів справи клопотання та заперечення на позовну заяву.

Як вказує скаржник, згідно довідки банку №42/5115 від 28.11.2014 року станом на 24.11.2014 року залишок коштів на рахунку товариства складає 117198,38 грн., які не перераховані на рахунок позивача. Товариство неодноразово зверталося до банку з вимогою про перерахування грошових коштів з рахунку, але банк свої зобов'язання не виконав, тому з вини банку апелянтом своєчасно не повернуто переплату за договором позивачу, яка є предметом розгляду по даній справі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.01.2015 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопромсервіс 2011» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

04.02.2015 року позивач надав через канцелярію суду заперечення на апеляційну скаргу (вх.№1705), в яких просить залишити апеляційну скаргу ТОВ «Енергопромсервіс 2011» без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2014 року по справі №922/5224/14 - без змін.

Свою позицію обґрунтовує тим, що матеріалами справи спростовується факт неналежного повідомлення відповідача про час та місце засідання, а він сам не був зацікавлений в обізнаності щодо розгляду справи, оскільки поштова кореспонденція поверталася у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

Крім того, вимоги апелянта про залучення до участі у справі іншого відповідача суперечать нормам чинного законодавства та не узгоджуються як з предметом позову по даній справі так і з наявними між сторонами правовідносинами.

06.02.2015 року відповідач надав через канцелярію суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх.№1873), а саме, листи та повідомлення ПАТ «КБ «Південкомбанк», які підтверджують факт виникнення заборгованості, яка є предметом розгляду по даній справі з вини останнього. Вказане клопотання задоволено, а документи долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 09.02.2015 року представник відповідача підтримав заявлене ним клопотання про залучення іншого відповідача, а також доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у його відзиві.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак у судовому засіданні пояснив, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

05.07.2013 року між ТОВ «Енергопромсервіс 2011» (продавець, відповідач у справі) та ПрАТ «Хладопром» (покупець, позивач у справі) укладено договір №ЕЕ-05/07 (№71/3-13), за умовами якого продавець зобов'язався продавати почасово електричну енергію, а покупець зобов'язався почасово приймати й оплачувати електричну енергію на умовах і в терміни, передбачені даним договором, додатками до нього та діючими законодавчими і нормативними актами.

Оскільки робота підприємства має сезонний характер і визначити чітку суму за спожиту електроенергію було неможливо, оплата енергії, що відпускалася відповідачем, здійснювалась позивачем відповідно до п.7 ст. 276 Господарського кодексу України та п. 5.3 договору, а саме шляхом здійснення передплати.

Залишок оплати по договору з 2013 року станом на 01.01.2014 року складає 324665,72 грн., що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків за 1 півріччя 2014 року.

У січні 2014 року на розрахунковий рахунок відповідача позивач перерахував: платіжним дорученням №14 від 13.01.2014 року суму 195123,60 грн., платіжним дорученням №33 від 20.01.2014 року суму 195123,60 грн., платіжним дорученням №68 від 29.01.2014 року суму 163530,00 грн.

За січень 2014 року позивачем отримано від відповідача електричну енергію на суму 528776,28 грн., що підтверджується актом №11/01 прийому-здачі по договору купівлі-продажу електроенергії від 31.01.2014 року.

У лютому 2014 року на виконання умов договору позивач перерахував на рахунок відповідача за електроенергію передплату наступними платіжними дорученнями: платіжним дорученням №142 від 10.02.2014 року суму 195123,60 грн., платіжним дорученням №206 від 21.02.2014 року суму 100000,00 грн., платіжним дорученням №233 від 25.02.2014 року суму 95123,60 грн., платіжним дорученням №257 від 27.02.2014 року суму 204415,20 грн.

За лютий 2014 року позивачем отримано від відповідача електричної енергії на суму 492578,34 грн., що підтверджується актом №09/01 прийому-здачі по договору купівлі-продажу електроенергії від 28.02.2014 року.

Таким чином, залишок передплати, що була зроблена позивачем на отримання електричної енергії на березень 2014 року, склав 451750,70 грн., при цьому з березня 2014 року відповідач припинив поставку електроенергії позивачу.

11.03.2014 року між ПрАТ «Хладопром», ТОВ «Енергопромсервіс 2011» та АК «Харківобленерго» укладено договір поруки №08/11/03, за умовами якого АК «Харківобленерго» безпосередньо здійснює поставку електричної енергії позивачу, а відповідач оплачує вартість такої електроенергії за рахунок коштів передплати в розмірі 451750,70 грн.

Згідно п. 2.1 договору поруки відповідач повинен належним чином виконати взяті на себе солідарні з боржником зобов'язання перед кредитором і перерахувати на розрахунковий рахунок АК «Харківобленерго» суму в розмірі 451750,70 грн. у термін трьох банківських днів із дня підписання договору

Відповідачем на виконання договору поруки №08/11/03 від 11.03.2014 року здійснені проплати на рахунок АК «Харківобленерго» на загальну суму 314772,86 грн., а саме платіжним дорученням №154 від 19.03.2014 року на суму 180000,00 грн., платіжним дорученням №4235 від 21.03.2014 року на суму 7567,72 грн., платіжним дорученням №155 від 27.03.2014 року на суму 100000,00 грн., платіжним дорученням №1 від 28.04.2014 року на суму 27205,14 грн.

Сума, що залишилась не перерахованою складає 136977,84 грн.

У своїх поясненнях АК «Харківобленерго» зазначило, що на теперішній час позивач належним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати отриманої електричної енергії, заборгованості по оплаті немає, а тому у АК «Харківобленерго» нема ніяких претензій до ТОВ «Енергопромсервіс 2011» щодо сплати за договором поруки №08/11/03 від 11.03.2014 року.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України «Про засади функціонування ринку електричної енергії України» та «Про електроенергетику».

Згідно ч.7 ст. 276 Господарського кодексу України оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 5.3 Договору № ЕЕ-05/07 від 05.07.2013р. у випадку переплати за фактично спожитий об'єм електроенергії, сума переплати зараховується продавцем в рахунок оплати електроенергії за наступний розрахунковий період або повертається на рахунок покупця.

Відповідач фактично визнав наявність заборгованості перед позивачем у сумі 136977,84 грн. в акті звірки взаєморозрахунків станом на 30.06.2014 року, який з боку відповідача підписаний директором та скріплений печаткою.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт здійснення позивачем передплати за договором №ЕЕ-05/07 від 05.07.2013 року на суму 136977,84 грн., на яку відповідачем не було поставлено електричну енергію та яку не повернуто, тобто, невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги про стягнення 136977,84 грн. є підтвердженими, обґрунтованими, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, звертаючись до суду з позовною заявою позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 15451,10 грн.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, а статтею 547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

Сторонами в договорі №ЕЕ-05/07 від 05.07.2013 року не передбачений обов'язок відповідача сплачувати пеню в разі несвоєчасного повернення суми передплати. Так, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Відповідно до п.6. ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Дана норма є загальною та не встановлює розмір пені, а лише встановлює механізм її розрахунку та вказує на те, що сторони мають право встановлювати розмір пені за своїм розсудом.

Діючим законодавством не передбачений обов'язок та умови сплати пені щодо порушення в спірних правовідносинах. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 15451,10 грн. у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаної норми закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 2739,55 грн.

Однак, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується судовою практикою (постанова Верховного Суду України від 15.10.2013 року у справі №5011-42/13539-2012), стягнення суми попередньої оплати, перерахованої за договором із застосуванням права передбаченого ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України, а тому на вказану суму не можуть нараховуватись інфляційні втрати та 3% річних.

Враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правомірний висновок щодо відмови у стягненні 3% річних в сумі 2739,55 грн.

Щодо доводів апелянта та клопотання про залучення іншого відповідача по справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 24 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Тобто, диспозиція вищевказаної статті визначає можливість здійснення заміни неналежного відповідача за клопотанням або з власної ініціативи тільки до моменту винесення рішення по справі. Колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції у відповідності до приписів ст. 92 Господарського процесуального кодексу України здійснює перегляд за апеляційною скаргою рішень та ухвал місцевого господарського суду. Отже, в суду апеляційної інстанції такі повноваження, як заміна відповідача, відсутні, оскільки рішення по справі вже є прийнятим.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що заміна первісного відповідача належним відповідачем допускається лише за згодою позивача, яка має бути викладена в його письмовій заяві чи зафіксована в протоколі судового засідання. Якщо ж такої згоди не надано, то господарський суд у залежності від конкретних обставин справи вчиняє одну з таких дій: розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і відмовляє в позові, оскільки відповідач не є належним; залучає до участі у справі з власної ініціативи іншого відповідача згідно з ч.1 ст. 24 Господарського процесуального кодексу України (п. 1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 року).

ПрАТ «Хладопром» (позивач у справі) та ТОВ «Енергопромсервіс 2011» (відповідач у справі) були в договірних відносинах по договору купівлі-продажу електроенергії від 05.07.2013 року №ЕЕ-05/07.

Колегія суддів вважає, що ТОВ «Енергопромсервіс 2011» є належним відповідачем по справі. Це підтверджується зокрема тим, що на виконання умов договору купівлі-продажу електроенергії від 05.07.2013 року №ЕЕ-05/07 позивач здійснював оплату згідно з рахунками за спожиту електричну енергію на розрахунковий рахунок відповідача, а відповідач, у свою чергу, шляхом підписання актів звіряння взаємних розрахунків за періоди: 1 півріччя 2014 року та липень 2013 року - лютий 2014 року підтвердив отримання коштів і взяті на себе зобов'язання.

Невиконання зі сторони ПАТ КБ «Південкомбанк» свого обов'язку по перерахуванню коштів може свідчити про неналежне виконання останнім своїх повноважень. В даному випадку, ПАТ КБ «Південкомбанк» є контрагентом відповідача, а прострочення контрагента відповідача у зобов'язанні не звільняє відповідача від покладних на нього обов'язків, оскільки в силу приписів ст. 42 Господарського кодексу України підприємницька діяльність провадиться на власний ризик.

Таким чином, клопотання ТОВ «Енергопромсервіс 2011» не підлягає задоволенню, оскільки суперечить нормам процесуального права та не відповідає наявним між сторонами правовідносинам.

Щодо посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права при винесення оскаржуваного рішення, яке полягає у розгляді справи за відсутності сторони - відповідача, не повідомленої належним чином про місце засідання суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви подаються документи, які підтверджують, зокрема, відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем - ПрАТ «Хладопром», при звернені до суду з позовною заявою, такий обов'язок виконано, що підтверджується оригіналом чеку «Укрпошта» №0017974 0012712 від 13.11.2014 року та описом вкладення до цінного листа від 13.11.2014 року.

У пункті 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

У матеріалах справи наявні відомості щодо адреси відповідача, а саме: у договорі №ЕЕ-05/07 від 05.07.2013 року зазначена адреса відповідача та в матеріалах справи наявний Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 12.11.2014 року, згідно якого адресою місцезнаходження відповідача є - 61166, м.Харків, вул. Новгородська, 11.

В силу приписів ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка визначає, що відомості, внесені до Єдиного державного реєстру, вважаються достовірними.

Згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України, перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Відмітки на наявних в матеріалах справи процесуальних документах, зокрема, на ухвалі господарського суду Харківської області від 17.11.2014 року про порушення провадження у справі, оформлені відповідно до наведених вимог названої Інструкції, а тому зазначеним підтверджується належне надіслання копій процесуальних документів сторонам судового процесу в тому числі - відповідачу.

Зазначена ухвала направлялася відповідачу за адресою - 61166, м.Харків, вул. Новгородська, 11, проте, була повернута до суду першої інстанції з позначкою поштового відділення - «за закінченням терміну зберігання».

За змістом ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вжито всіх заходів для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, в той час, як відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, а підстави вважати, що судом при розгляді справи були порушені норми процесуального права, які полягали у не забезпеченні засад рівності та змагальності - відсутні.

Приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконання, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки суд першої інстанції дослідив належним чином факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань по перерахуванню грошових коштів.

Таким чином, апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі. При прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, тому рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2014 року по справі №922/5224/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопромсервіс 2011» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2014 року по справі №922/5224/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 16 лютого 2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.