Рішення

від 09.02.2015 по справі 177/1361/14-ц

КРИВОРІЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/1361/14-ц

Провадження № 2/177/24/15

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

09 лютого 2015 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Приміч Г. І.

за участі: секретаря Ференц Я. З.,

позивача за первісним позовом і відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_1

представника позивача за первісним позовом і відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_2

представника відповідачів ДП «Кооператор-плюс» Криворізької районної спілки споживчих товариств, Криворізької районної спілки споживчих товариств, ОСОБА_3 за первісним позовом та представника позивача ДП «Кооператор-плюс» Криворізької районної спілки споживчих товариств за зустрічним позовом - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ДП «Кооператор - плюс» Криворізької районної спілки споживчих товариств, Криворізької районної спілки споживчих товариств, ОСОБА_5, ОСОБА_3, про визнання неправомірного та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

та зустрічним позовом Дочірнього підприємства «Кооператор-плюс» Криворізької районної спілки споживчих товариств до ОСОБА_1 про встановлення факту систематичного, без поважних причин, невиконання посадових обов'язків, визнання неправомірним звільнення за власним бажанням, скасування наказу про звільнення за ініціативою працівника та звільнення з посади за ініціативою власника, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом 29.04.2014 року.

Востаннє уточнивши свої позовні вимоги 06.11.2014 року, просив суд визнати неправомірним та скасувати наказ ДП «Кооператор-плюс» Криворізької районної спілки споживчих товариств від 02 вересня 2013 року про звільнення його за власним бажанням з посади завідуючого підприємством роздрібної торгівлі ДП «Кооператор-плюс» Криворізької районної спілки споживчих товариств, поновити його на вказаній посаді, стягнути з відповідачів на його користь розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу у сумі 16 932,36 грн. за період з 03.09.2013 року по 06.11.2014 року, моральну шкоду в сумі 50000 грн., допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

В обґрунтування позову вказував, що починаючи з 18 лютого 2005 року він постійно працював у ДП «Кооператор-Плюс» Криворізької районної спілки споживчих товариств, спочатку на посаді завідуючого магазину №5, а починаючи з 01 грудня 2005 року на посаді директора магазину №5 ДП «Кооператор-Плюс», а 01 січня 2012 року назву посади змінено на «Завідуючий підприємством роздрібної торгівлі». Протягом всього часу роботи на вказану підприємстві він сумлінно виконував свої посадові обов'язки, до дисциплінарної відповідальності не притягувався, нарікань на його роботу від керівництва не мав.

В січні 2014 року маючи телефонну розмову з ОСОБА_6, яка вела кадрове діловодство в ДП «Кооператор-Плюс», він вперше почув про своє звільнення, був здивований та просив повідомити йому про це в установленому законом порядку. У березні 2014 року маючи необхідність в поданні копії трудової книжки до Управління Пенсійного фонду, він звернувся до відповідача ДП «Кооператор-Плюс» з проханням надати копію трудової книжки. В цей день копію трудової книжки йому надано не було, а 29.03.2014 року він отримав поштою копію трудової книжки, в якій містився запис про його звільнення за власним бажанням 02.09.2013 року. Вказаний факт його шокував, оскільки жодної заяви про звільнення за власним бажанням він не писав, з наказом про звільнення та записом у трудовій книжці не ознайомлювався, належних повідомлень про звільнення не отримував. Своє звільнення вважав незаконним, проведеним з грубим порушенням трудового законодавства, оскільки звільнення проведено на підставі ст. 38 КЗпП України без його заяви, звільнення проведено не уповноваженою на звільнення особою, а саме ОСОБА_3, в той час коли його керівником є ОСОБА_5, з наказом про звільнення його не ознайомлено, трудову книжку не вручено. У зв'язку з цим, вважав, що звернувся до суду за захистом свого права своєчасно, в межах визначеного законом місячного строку, а тому має бути поновлений на займаній посаді.

Вважав, що у зв'язку з його незаконним звільненням, він має право на виплату середнього заробітку на час вимушеного прогулу в розмірі 16932,36 грн., за період з 03.09.2013 року по 06.11.2014 року. Також стверджував, що незаконним звільненням йому було спричинено моральну шкоду, яку він оцінює в 50 000 грн., і яка виразилася в душевних переживаннях, зумовлених незаконним звільненням, порушенням його основних конституційних прав - на працю та заробіток, він змушений вживати додаткових зусиль для організації свого життя.

ОСОБА_1 та його представник за довіреністю ОСОБА_2 (а.с. 61 т.1), уточнений позов ОСОБА_1 (а.с.66-69,78-81 т.2) підтримали та просили його задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідачів по первісному позову ДП «Кооператор плюс» Криворізької районної спілки споживчих товариств, Криворізької районної спілки споживчих товариств, ОСОБА_7 - ОСОБА_4 (а.с. 26- а, 26-б, 35-36 т.1, а.с. 75-76 т.2) позов ОСОБА_1 не визнав, просив в його задоволенні відмовити, посилаючись на пропуск позивачем місячного строку позовної давності на звернення до суду з вказаним позовом. При цьому 04.06.2014 року ОСОБА_4 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1, в якому просив суд визнати факт систематичного, без поважних причин, невиконання ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків завідуючого підприємством роздрібної торгівлі із березня по серпень 2013 року включно, визнати неправомірним звільнення ОСОБА_1 з посади за власним бажанням, скасувати наказ про звільнення за власним бажанням та зобов'язати керівництво ДП «Кооператор-Плюс» звільнити ОСОБА_1 з займаної посади з 02.09.2013 року з ініціативи адміністрації відповідно до п. 3 ч.1 ст.40 КЗпП України.

В обґрунтування зустрічного позову вказував, що звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням проведено без дотримання вимог закону, але оскільки останній систематично не виконував належним чином своїх посадових обов'язків, усунувся від їх виконання, то його має бути звільнено за п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

ОСОБА_5, будучи присутньою в судовому засіданні 05.12.2014 року (а.с.89-91 т.2) - відповідач за первісним позовом, первісний позов не визнала, просила в його задоволенні відмовити, зустрічний позов підтримала, вказуючи на те, що ОСОБА_1 з 2005 року працював в ДП «Кооператор-плюс» Криворізької районної спілки споживчих товариств директором якого вона є. В його обов'язки входило організація роботи в магазині шляхом заготівель м'яса та реалізації його через орендовані торгові місця. В березні 2013 року ДП «Кооператор-плюс» уклали договір з Управлінням ринків на оренду торгових місць, де їм виділили 2 ролети. ОСОБА_1 було доручено провести ремонт та реконструкцію цих ролетів, організувати заготівлю та реалізацію м'яса, але він самоусунувся від виконання обов'язків, з березня 2013 року ніякої роботи не провів, в зв'язку з чим Управління ринків договір оренди з ними розірвали, просили сплатити орендну плату. Вказувала на те, що на ринку він займався своєю підприємницькою діяльністю, а обов'язки підприємства систематично не виконував з березня 2013 року, але оскільки він довгий час працював на підприємстві вони його пожаліли та звільнили за власним бажанням, а не за ініціативою адміністрації. Вказувала, що про його звільнення ОСОБА_1 знав ще в січні 2014 року.

ОСОБА_1 та його представник зустрічний позов не визнали та заперечували проти його задоволення. В обґрунтування заперечень вказували на відсутність законних підстав для звільнення ОСОБА_1 за п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України, оскільки останній у встановленому законом порядку до дисциплінарної відповідальності не притягувався, а тому факт систематичного порушення трудового законодавства відсутній, вказували, що він належним чином виконував свої обов'язки.

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, свідків, дослідивши докази надані сторонами, суд приходить до висновку, про необхідність часткового задоволення первісного позову та відмови в задоволенні зустрічного позову зі слідуючих підстав.

Розпорядженням № 1 від 17.02.2005 року ДП «Кооператор-плюс» Криворізької районної спілки споживчих товариств, ОСОБА_1 призначений на посаду завідуючого магазином № 5 ДП «Кооператор-плюс» Криворізької районної спілки споживчих товариств з 18.02.2005 року. 01.12.2005 року його було переведено директором магазина № 5, а з 01.01.2012 року займав посаду завідуючого підприємством роздрібної торгівлі, що підтверджується копією трудової книжки, відповідними розпорядженнями, наказами (а.с. 10-14, 190-194 т.1).

Як вбачається з запису № 35 в трудовій книжці ОСОБА_1 та наказу № 5 -к від 02.09.2013 року, він був звільнений 02.09.2013 року на підставі ст. 38 КЗпП України, згідно наказу від 02.09.2013 року (а.с. 14, 189 т.1).

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 232 КЗпП України безпосередньому розглядові в районних судах підлягають трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, оплату за час вимушеного прогулу.

Згідно зі ст. 233 КЗпП України у справах про звільнення працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як вказував позивач та не заперечувалося представником ДП «Кооператор-Плюс» - Киселевич, ОСОБА_1 з наказом про звільнення ознайомлений не був, копію наказу про звільнення отримав поштою лише 29.03.2014 року, що підтверджуються копією поштового конверту про відправлення ДП «Кооператор-плюс» на адресу ОСОБА_1 поштового відправлення, яке було здано на пошту 23.03.2014 року, що підтверджується відповідним штемпелем (а.с. 9 т.1, 107 т.2). Відправлення містить напис «повторно», але ДП «Кооператор-плюс» не надало до суду жодних доказів надіслання ОСОБА_1 інших поштових повідомлень, що не може вважатися належним повідомленням. Трудова книжка ОСОБА_1 видана лише тоді коли спір розглядався в суді, та демонструвалася представником відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні. ОСОБА_1 лише 20.10.2014 року отримав трудову книжку, що не оспорювали сторони.

Твердження Киселевич про те, що строк на звернення до суду позивачем пропущено, оскільки позивач про своє звільнення 02.09.2013 року дізнався в січні 2014 року в телефонному режимі, суд не приймає до уваги, оскільки ст. 233 КЗпП України пов'язує початок перебігу строку позовної давності на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, саме з моментом вручення копії наказу про звільнення або видачі трудової книжки, а не з моментом коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що позивачем не порушено місячний строк на звернення до суду з вказаним позовом, а тому його право підлягає захисту.

Відповідно до ст. 38 КЗПП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Тобто звільненню за ст. 38 КЗпП України передує подання заяви працівника про звільнення, яка і є підставою для звільнення за вказаною статтею.

Як вказував позивач та це підтвердила свідок ОСОБА_6, яка працювала інспектором з кадрів ДП «Кооператор-Плюс», він жодної заяви про розірвання трудового договору за власним бажанням не писав, роботодавцю не передавав. Відповідач ДП «Кооператор-плюс», в порушення ст. 60 ЦПК України, доказів складання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням суду не надав, більш того визнав факт видання вказаного наказу за відсутності заяви ОСОБА_1 У зв'язку з цим, враховуючи положення ст. 11, 60 ЦПК України, суд вважає недоведеним факт подання ОСОБА_1 заяви про звільнення за власним бажанням, а відповідно звільнення ОСОБА_1 здійснено без законної підстави.

Крім цього, згідно зі ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч.3 ст. 24 КЗпП України, укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Тобто, розірвання трудового договору також має здійснюватися уповноваженою на це особою, а саме власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом.

Як вбачається з наказу № 5-к від 02.09.2013 року (а.с.189,248 т.1) звільнення ОСОБА_1 проведено ОСОБА_3, в той час, як керівником ДП «Кооператор-плюс» є ОСОБА_5 (а.с. 15-16 т.2, а .с. 38 т.1), яка відповідно до п. 7.5 Статуту ДП «Кооператор-плюс» самостійно вирішує всі питання діяльності підприємства, крім тих, що відносяться до компетенції засновника, яким є Криворізька районна спілка споживчих товариств (а.с. 68-79 т.1), директором якої є ОСОБА_3 (а.с. 27 т.2). До виключної компетенції засновника ДП «Кооператор-плюс» не відносить прийом та звільнення працівників ДП «Кооператор-плюс», що підтверджується п. 7.2 статуту вказаного підприємства (а.с.67-79 т.1).

Отже, суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 було проведено неповноважною особою, що є додатковою підставою для визнання наказу від 02.09.2013 року незаконним.

ДП «Кооператор-плюс» надано до суду інший примірник наказу № 5-к від 02.09.2013 року, з виправленнями вчиненими на виконання розпорядження Криворізької районної спілки споживчих товариств № 8 від 09.06.2014 року, який вже підписаний ОСОБА_5 (а.с. 54, 55 т.2). Однак вказаний наказ суд не може вважати належною та правомірною підставою для звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням, оскільки він був виданий після 09.06.2014 року, при цьому датою звільнення залишається 02.09.2013 року, а підставою звільнення вказана заява за власним бажанням, якої, як було встановлено в суді, ОСОБА_1 взагалі не писав (а.с. 54,55 т.2).

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення працівника без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У зв'язку з вище викладеним, суд вважає за необхідне скасувати наказ ДП «Кооператор-плюс» № 5-к від 02.09.2013 року про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням, як прийнятий з порушенням закону, а також вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача підприємства роздрібної торгівлі з 03.09.2013 року.

Відповідно до ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки ОСОБА_1 незаконно звільнений 02.09.2013 року, який є його останнім робочим днем, ДП «Кооператор-плюс» в добровільному порядку не виплатило ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, то періодом вимушеного прогулу слід вважати період з 03.09.2013 року по 09.02.2015 року.

Однак, керуючись положеннями ст. 11 ЦПК України, щодо розгляду цивільних справ в межах заявлених вимог, суд вважає за необхідне стягнути з ДП «Кооператор-плюс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.09.2013 року по 06.11.2014 року, в межах заявлених ним вимог.

Згідно з п.п. з п. 1, п. 2 Постанови КМ України № 100 від 08.02.1995 року „Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", цей порядок застосовується і у випадках вимушеного прогулу, при цьому середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Відповідно до п.п. 3 п. 3 Постанови № 100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Згідно з п. 8 вище вказаної Постанови, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки Управління Пенсійного Фонду України в Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу (а.с. 17 т.1), довідки ДП «Кооператор-плюс» від 03.06.2014 року (а.с. 187 т.1) заробітна плата ОСОБА_1 за липень та серпень 2013 року (два місяці, що передували звільненню) складала 1250 грн. щомісяця. Як вбачається з табелів обліку робочого часу ОСОБА_1, протягом липня-серпня 2013 року він відпрацював 44 робочі днів (21 день + 23 днів) (а.с. 123-124 т.1), тому відповідно середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 56,82 грн. (1250 грн. + 1250 грн. / 44 робочий день за період липень-серпень 2013 року).

Як вбачається з п 4.2 правил внутрішнього трудового розпорядку ДП «Кооператор-плюс» на підприємстві встановлено 40-годинний робочий тиждень з 2 вихідними днями (а.с. 114-119 т.1).

Кількість робочих днів в періоді за який нараховується середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 298 робочих днів ( 20 днів в вересні 2013 року, 23 робочих дні - в жовтні 2013 року, 21 робочий день в листопаді 2013 року, 22 робочі дні в грудні 2013 року; 21 робочий день в січні 2014 року, по 20 робочих днів в лютому та березні 2014 року, 21 робочий день в квітні 2014 року, по 19 календарних днів в травні та червні 2014 року, 23 робочі дні в липні 2014 року, 20 робочих днів в серпні 2014 року, 22 робочі дні в вересні 2014 року, 23 робочі дні в жовтні 2014 року та 4 робочих днів в листопаді 2014 року (до 06.11.2014 року включно)), що підтверджується додатками до листів Міністерства соціальної політики України № 9884/0/14-13/13 від 04.09.2013 року та № 9050/0/14-12/13 від 21.08.2012 року, виробничими календарями (а.с. 108-119 т.2).

У зв'язку з цим, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1, за період з 03.09.2013 року по 06.11.2014 року складає 16932,36 грн. (298 робочих днів Х 56,82 грн. середньоденний заробіток), та підлягає стягненню з відповідача ДП «Кооператор-плюс», як роботодавця.

Вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, що пред'явлені ОСОБА_1 до Криворізької районної спілки споживчих товариств, ОСОБА_5, ОСОБА_3, не підлягають задоволенню, як пред'явлені до неналежного відповідача, оскільки він перебував в трудових відносинах саме з ДП «Кооператор-плюс», яке як юридична особа, має нести відповідальність за незаконне звільнення ОСОБА_1

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Незаконне звільнення ОСОБА_1 є порушенням трудового законодавства, яке завдало останньому моральних страждань, оскільки він без жодних законних підстав був позбавлений гарантованого ст. 43 Конституції України права на працю, змушений був захищати своє право в суді. В результаті звільнення він був позбавлений роботи, засобів для існування, що змінило звичний для нього спосіб життя, та змусило вживати додаткових зусиль для організації життя, зокрема звертатися до суду.

У зв'язку з вище вказаним, враховуючи характер допущених ДП «Кооператор-плюс» порушення, а саме звільнення працівника без достатньої правової підстави, неповноважною особою, не ознайомлення працівника з наказом про звільнення, не вручення працівнику в день звільнення трудової книжки та розрахунку при звільненні, розмір та глибину душевних страждань ОСОБА_1, те, що розмір моральної шкоди - 50000 грн. заявлено ним до всіх відповідачів, з яких належним відповідачем є лише ДП «Кооператор-плюс», виходячи із принципів розумності та справедливості, суд вважає за необхідне вимоги про стягнення моральної шкоди задовольнити частково - в розмірі 3000 грн., стягнувши моральну шкоду з ДП «Кооператор-плюс», в решті вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Що стосується вимог зустрічного позову ДП «Кооператор-плюс» про визнання неправомірним звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням, скасування вказаного наказу, то суд вважає, що вказані вимоги не є належним способом захисту з боку ДП «Кооператор-плюс», оскільки як вбачається зі статуту КП «Кооператор-плюс» це питання є компетенцією керівника підприємства, який може самостійно прийняти рішення про скасування свого наказу від 02.09.2013 року і відповідно поновлення на посаді позивача, що не було зроблено.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, п.18 Постанови Пленуму ВС України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд не вправі визнавати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник не пов'язував звільнення, а може лише змінити формулювання причини звільнення уразі визнання її неправильною, або такою, що не відповідає чинному законодавству. Тому, вимоги зустрічного позову в частині встановлення факту систематичного невиконання ОСОБА_1, без поважних причин, посадових обов'язків і про необхідність звільнення його за ініціативою власника на підставі п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України, також не підлягають задоволенню, оскільки не є належним способом захисту з позиції ДП «Кооператор-плюс». Крім цього п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України передбачає звільнення з ініціативи власника за проступок працівника на роботі, який вчинений після застосування до нього дисциплінарного стягнення, тобто для звільнення за вказаною підставою має бути встановлено факт систематичності порушення. Вказані положення закону відтворені і в 6.3 Правил внутрішнього трудового розпорядку ДП «Кооператор-плюс» (а.с. 114-119).

ДП «Кооператор-плюс» не надано до суду належних доказів систематичності вчинення ОСОБА_1 порушень посадових обов'язків чи трудової дисципліни. Акт від 21.08.2013 року про нібито факти порушення трудової дисципліни (а.с. 53 т.1) та згода профспілки на звільнення (а.с. 52 т.1 ), яка до того ж датована 28.08.2012 року, не є належними доказами, оскільки складені без дотримання вимог ст. 149 КзпП України, а саме без повідомлення працівника, без відібрання від нього пояснень, без видання відповідного наказу про застосування дисциплінарного стягнення, з врахуванням тяжкості проступку і попередньої роботи, тощо. Як вказувала і свідок ОСОБА_8, яка була членом комісії при складанні акту від 21.08.2013 року, що ОСОБА_1 на засіданні комісії з трудових спорів був відсутній. З акту вбачається, що без дотримання вище вказаної процедури прийнято рішення про звільнення за відсутності доведення фактів наявності інших порушень трудової дисципліни, які б вказували на систематичність порушення. У зв'язку з викладеним вимоги зустрічного не підлягають задоволенню в повному обсязі.

ОСОБА_1 в силу п.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Відповідно до ч.3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Оскільки позов ОСОБА_1 складався з позовних вимог немайнового характеру (скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі), моральної шкоди, а також вимог майнового характеру (стягнення грошових коштів, зокрема середнього заробітку за час вимушеного прогулу), то відповідно до ч.3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» судовий збір має сплачуватися за ставками встановленими для вимог майнового і немайнового характеру. У зв'язку з цим, враховуючи часткове задоволення позову позивача ОСОБА_1, який звільнений від сплати судового збору, та виходячи з розміру судового збору за вимоги немайнового характеру - 243,60 грн. та мінімального розміру судового збору за вимоги майнового характеру - 243,60 грн., суд вважає за необхідне стягнути з ДП «Кооператор-плюс» судовий збір на користь держави в розмірі 487,20 грн. (243,60 грн. + 243,60 грн.)

ДП «Кооператор-плюс» сплачено судовий збір за подання зустрічного позову (а.с. 49 т.1), але оскільки зустрічний позов не підлягає задоволенню, то і сума сплаченого судового збору не підлягає поверненню.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 38, п.3 ч.1 ст. 40, ч.1 ст. 43, ст.ст. 43-1, 235, 237-1 КЗпП України, Законом України «Про судовий збір», Пленуму ВСУ України від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст. ст. 10, 11, 60, п. 1, п.10 ч. 1 ст. 80, ч.3 ст. 88, 208 ч.1 п. 2, ч.3 ст. 209, 212- 215, п.4 ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ДП «Кооператор - плюс» Криворізької районної спілки споживчих товариств, Криворізької районної спілки споживчих товариств, ОСОБА_5, ОСОБА_3, про визнання неправомірного та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,- задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати наказ Дочірнього підприємства «Кооператор-плюс» Криворізької районної спілки споживчих товариств № 5-к від 02.09.2013 року «Про припинення трудового договору».

Поновити ОСОБА_1 на посаді завідуючого підприємством роздрібної торгівлі Дочірнього підприємства «Кооператор-плюс» Криворізької районної спілки споживчих товариств з 03 вересня 2013 року.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Кооператор-плюс», код ЄДРПОУ 33143205, розташованого за адресою: 53020, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Лозуватка, провулок Верхній, буд. 15 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, 16 932 (шістнадцять тисяч дев'ятсот тридцять дві) гривні 36 копійок, в рахунок відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 03.09.2013 року по 06.11.2014 року включно.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Кооператор-плюс» Криворізької районної спілки споживчих товариств, код ЄДРПОУ 33143205, розташованого за адресою: 53020, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Лозуватка, провулок Верхній, буд. 15 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, 3000 (три тисячі) гривень, в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Кооператор-плюс» Криворізької районної спілки споживчих товариств, код ЄДРПОУ 33143205, розташованого за адресою: 53020, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Лозуватка, провулок Верхній, буд. 15, на користь держави в рахунок сплати судового збору 487 (чотириста вісімдесят сім) гривен 20 копійок.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді завідуючого підприємством роздрібної торгівлі Дочірнього підприємства «Кооператор-плюс» Криворізької районної спілки споживчих товариств допустити до негайного виконання.

В задоволенні зустрічних позовних вимогах Дочірнього підприємства «Кооператор-плюс» Криворізької районної спілки споживчих товариств області до ОСОБА_1 про встановлення факту систематичного, без поважних причин, невиконання посадових обов'язків, визнання неправомірним звільнення за власним бажанням, скасування наказу про звільнення за ініціативою працівника та звільнення з посади за ініціативою власника,- відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 13.02.2015 року.

Суддя: