Рішення

від 09.02.2015 по справі 145/2270/13-ц

ТИВРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

іменем України

"09" лютого 2015 р. 145/2270/13-ц

2/145/10/2015

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого Ратушняка І. О.

за участі секретаря Тихої О.Н.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог

на стороні відповідача, Ровінської В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Гніванська міська рада, та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акту,

встановив:

Позивач ОСОБА_4 звернулася до суду із позовною заявою, в якій вказує, що відповідно до договору купівлі-продажу серії ААР № 403 822 від 21.01.1999 року вона є власником приміщення магазину з господарськими спорудами, що розташований в АДРЕСА_1. Зазначене приміщення магазину розташовано на земельній ділянці площею 0,0729 га, яка належить їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН № 225232 від 20 січня 2005 року.

Власником суміжної земельної ділянки на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ВН № 000054 від 13.06.1997 року, є ОСОБА_5.

Вказана земельна ділянка була виділена відповідачці відповідно до рішення 11 сесії 22 скликання від 04.10.1996 року, на підставі акту вибору земельної ділянки від 04.10.1996 року під проектування приватного магазину.

В подальшому рішенням виконавчого комітету Гніванської міської ради від 25.04.1997 року № 87, прийнятим на підставі рішення 12 сесії 22 скликання Гніванської міської ради від 31.01.1997 року, ОСОБА_5 було видано державний акт на право приватної власності на землю.

Оскільки земельна ділянка відповідачці була виділена для будівництва приватного магазину, нею було виготовлено проектну документацію на будівництво магазину «Товари повсякденного попиту», яка була затверджена рішенням 18 сесії Гніванської міської ради 22 скликання від 23.12.1997 року та отримано дозвіл на виконання будівельних робіт від 30.05.1999 року.

Після цього ОСОБА_5 розпочала будівництво приміщення приватного магазину, і в 2001 році нею було завершено будівництво цокольного приміщення (підвалу) з бетонним перекриттям.

В подальшому ОСОБА_5 будівельні роботи прикоротила, на даний час приміщення магазину не добудовано.

Разом з тим підвальне приміщення було побудовано ОСОБА_5 з істотним відхиленням від затвердженої проектної документації, на відстані 2 метрів від належного їй приміщення, що завдає їй істотних перешкод в користуванні належною їй земельною ділянкою.

На її звернення щодо усунення перешкод в користуванні належним їй приміщенням, ОСОБА_5 повідомила про те, що вона побудувала підвальне приміщення на належній їй земельній ділянці і пред'явила їй державний акт на право власності на землю № 000054 від 13.06.1997 року, а також технічну документацію землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), відповідно до якої на даний час нею відновлюються межі належної їй земельної ділянки з метою внесення координат в базу даних державного земельного кадастру.

Вважає, що дії ОСОБА_5 є незаконними, а державний акт на право власності на землю № 000054 від 13.06.1997 року є недійсним та підлягає скасуванню, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), чинного на час видачі відповідачці державного акту № 000054 від 13.06.1997 року, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, в території яких розташовані земельні ділянки.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місце розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташувань ділянки, мета її використання і склад сім'ї.

Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарними органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянин провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для: ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно з статтею 52 цього Кодексу; ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно з статтею 56 цього Кодексу; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57-67 цього Кодексу.

Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Відповідно до акту вибору земельної ділянки на проектування та розміщення приватного магазину по вул. Леніна, поряд з магазином «Хліб» від 04.10.1996 року, земельна ділянка площею 250 м. кв., яка була об'єктом огляду знаходиться в центрі міста, вільна від забудов може бути використана під проектування будівництва приватного магазину. В подальшому на підставі зазначеного документу, рішенням 11 сесії Гніванської міської ради 22 скликання і 04.10.1996 року ОСОБА_5 було надано земельну ділянку площею 250 кв.м. по АДРЕСА_1, біля магазину «Хліб» під проектування приватного магазину. Після цього рішення виконавчого комітету від 25.04.1997 № 87 на підставі рішення 12 сесії Гніванської міської ради.

Оскільки вона вважає, що вищезазначений державний акт на землю № 000054 від 13.06.1997 року, на підставі якого ОСОБА_5 отримала дозвіл на будівництво підвального приміщення по АДРЕСА_1 порушує її право на користування належним їй майном, відтак вона вимушена звернутись до суду з даним позовом та просити суд визнати вищезазначений державний акт на право приватної власності на землю недійсними.

Просить визнати недійсним та скасувати державний акт серії № 000054 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0202 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будинку, виданий Гніванською міської радою Тиврівського району Вінницької області 13 червня 1997 року на ім'я ОСОБА_5.

Відповідачка ОСОБА_5 подала до суду зустрічний позов, відповідно до якого згідно з договором купівлі-продажу серії ААР № 403 822 від 21.01.1999 р. відповідач є власником приміщення магазину з господарськими спорудами, що розташований в АДРЕСА_1.

Згадане приміщення магазину розташоване на земельній ділянці площею 0,0729 га, яка належить відповідачу на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН № 225232 від 20 січня 2005 р.

Ще задовго до того як відповідач стала власником приміщення магазину, а згодом і власником земельної ділянки та її сусідом (суміжним землекористувачем), вона набула права власності на земельну ділянку площею 0,0202 га в межах згідно з планом по АДРЕСА_1 у м.Гнівань на території Гніванської міської ради (в даний час присвоєна поштова адреса: АДРЕСА_1).

Їй 13 червня 1997р. було видано Державний акт на право приватної власності на землю серія ВН-000054 на підставі рішення виконкому Гніванської міської Ради народних депутатів № 87 від 25.04.1997 р., яке було затверджено рішенням 14 сесії 22 скликання Гніванської міської Ради народних депутатів від 11 червня 1997р., який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за ВН № 40, що відповідає вимогам ЗК України.

Планувала будувати житловий будинок з магазином. Затвердила і узгодила будівельну документацію з відповідними установами і відповідно до чинних на той час норм та вимог, проте нічого, окрім підвалу, який перекрила плитами у жовтні 1999 р., не побудувала.

Відповідно до п. 3.25* ДБН 360-92** для обслуговування будівель та здійснення їх поточного ремонту відстань до сусідньої межі ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни слід приймати не менше 1,0 м, а в неї ще навіть і стін не має.

Відповідач зазначає, що вона побудувала підвал з істотним відхиленням від затвердженої проектної документації, на відстані 2 м від приміщення магазину, який їй належить, що завдає їй істотних перешкод в користуванні її земельною ділянкою, хоча жодного доказу істотного відхилення від будівельних норм, чи самого факту наявності істотних перешкод для її користування землею, нічим не підтверджено. Відсутній причинно-наслідковий зв'язок. Є незрозумілим зв'язок її підвалу і її вимог взагалі.

Її підвал та магазин ОСОБА_4, це два окремо розташованих об'єкта, до речі, відповідач після придбання приміщення магазину, перебудовувала його, та збільшила його площу і таким чином вона мала відступати від межі , щоб дотриматися вимог ДБН та СНІП про необхідні відстані, про які вона зазначає, адже проект її будівлі, було затверджено та належним чином погоджено, раніше її добудов, ще в 1997р. Дозвіл на виконання будівельних робіт № 30 від 05.08.1999 р. зберігає чинність до завершення будівництва, що передбачає преамбула Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», так як будівництво нею було розпочато до набрання чинності Закону України від 16.09.2008 р. № 509-УІ.

Якщо вона як суміжний землекористувач чинить перешкоди у користуванні ОСОБА_4, вона має довести факт наявності таких перешкод та відповідно вимагати усунути їх, а не визнавати її Державний акт недійсним, вважає нею, навмисно надумані обставини, оскільки обраний нею спосіб захисту згідно ст.16 ЦК України явно не відповідає зазначеним у позові обставинам, порушення її права користування.

Межі належної їй земельної ділянки встановлювались та узгоджувались в натурі відповідно до чинного на той час законодавства ще 25.04.1997р., причому тоді суміжним землекористувачем був зазначений та отримано її підпис ОСОБА_7, яка перебуває в споріднених відношеннях з відповідачкою - дружина брата чоловіка позивача, яка на той час була завідуючою магазином «Робкоопу», якій згодом у 1999р. і придбала позивач ОСОБА_4

Ніяких претензій по встановленню меж на той час не було і відповідно їй було їх встановлено в натурі і видано 13 червня 1997 р. Державний акт відповідно до чинних на той час вимог законодавства.

Відповідач достовірно знала, що їй належить земельна ділянка на праві власності ще з 2005р., коли вона отримувала Державний акт вона мала обов'язково узгодити з нею - власником суміжної земельної ділянки межі, проте її згоди не отримувала, про що свідчить відсутність підпису, таким чином були порушені вимоги щодо видачі Державного акту на право власності відповідачу, оскільки технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідачем виготовлені з порушенням вимог законодавства, у тому числі Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04.05.1999р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 червня 1999 р. за N354/3647 та інших актів.

Відповідачка порушує її право власності та належне користування її земельною ділянкою, оскільки захопила самовільно її частину та встановила паркан не по межі своєї земельної ділянки, які визначені у неї в плані до Державного акту, а по належній їй земельній ділянці, захопивши її частину та самовільно змінивши координати кутів зовнішніх меж свого землекористування, що було виявлено під час виготовлення технічної документації із землеустрою щодо внесення відомостей про земельну ділянку в автоматизовану базу ведення Державного земельного кадастру в листопаді 2011р., що дає їй підстави для звернення до суду за захистом свого порушеного права та визнання Державного акту на право власності на земельну ділянку відповідачки недійсним.

Відповідач давно виявляла бажання придбати у неї земельну ділянку, проте вони не зійшлися у ціні, на що вона повідомила, що забере землю у інший спосіб, визнавши її Державний акт недійсним.

Просить Державний акт серії ВН № 225232 на право власності на земельну ділянку площею 0,0729 га, кадастровий номер земельної ділянки 0524510500:01:001:0011, яка розташована АДРЕСА_1, цільове використання - комерційне використання, виданий Гніванською міською радою Тиврівського району Вінницької області 20 січня 2005р. приватному підприємцю ОСОБА_4 визнати недійсним.

Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 знести встановлений нею паркан та повернути їй захоплену нею частину земельної ділянки.

В судовому засіданні представник ОСОБА_4 - ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримав, просить їх задоволити з підстав, викладених у позовній заяві; позовні вимоги ОСОБА_5 не визнав, просить відмовити у їх задоволенні.

Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_2 вимоги, заявлені у зустрічному позові, підтримала, просить їх задоволити, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовити, у зв'язку із спливом строків позовної давності.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача, Ровінська В.Д., позовні вимоги ОСОБА_4 та позовні вимоги ОСОБА_5 не визнала, просить відмовити в їх задоволенні, та повідомила, що цей спір можна вирішити шляхом внесення змін в державні акти.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, вважає, що позови не підлягають до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно ч.1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно з ч.1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно зі ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Відповідно до ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст.256 ЦК України 2003 р. позовна давність-це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, загальна позовна давність встановлюється відповідно до ст.257 ЦК України 2003 р. у три роки.

Перебіг позовної давності в силу ч.1 ст. 261 ЦК України 2003 р. починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України 2003 р. сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003р. правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. (Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 р.).

В силу ст.5 ЦК України 2003 р., яка визначає дію актів цивільного законодавства у часі, до спірних правовідносин, які виникли до набрання чинності цим ЦК слід застосовувати норми ЦК України 1963 р.

Відповідно до ст. 71 ЦК України 1963 р. загальний строк для захисту права за позовом особи, права якої порушено (позовна давність), встановлюється в 3 роки, в силу ст.76 ЦК України 1963р. право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, з цього часу починається перебіг строку позовної давності.

Відповідно до ст.80 ЦК України 1963 р. закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 - власниця приміщення магазину з господарськими спорудами, що розташований в АДРЕСА_1, що стверджується договором купівлі-продажу серії ААР № 403 822 від 21.01.1999 р. Приміщення магазину розташовано на земельній ділянці площею 0,0729 га, яка належить їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН № 225232 від 20 січня 2005 року (а.с.4).

ОСОБА_5 набула права власності на земельну ділянку площею 0,0202 га по АДРЕСА_1 у м.Гнівань на території Гніванської міської ради (в даний час присвоєна поштова адреса: АДРЕСА_1) на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ВН № 000054 від 13.06.1997 року (а.с.5), виданого на підставі рішення виконкому Гніванської міської Ради народних депутатів № 87 від 25.04.1997 р., яке було затверджено рішенням 14 сесії 22 скликання Гніванської міської Ради народних депутатів від 11 червня 1997р.

Оскільки земельна ділянка ОСОБА_5 була виділена для будівництва приватного магазину, нею було виготовлено проектну документацію на будівництво магазину «Товари повсякденного попиту», яка була затверджена рішенням 18 сесії Гніванської міської ради 22 скликання від 23.12.1997 року та отримано дозвіл на виконання будівельних робіт від 30.05.1999 року.

Після цього ОСОБА_5 розпочала будівництво приміщення приватного магазину, і в 2001 році нею було завершено будівництво цокольного приміщення (підвалу) з бетонним перекриттям. На даний час приміщення магазину не добудовано.

Згідно позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції України або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

В пункті 5 рішення №7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.

Згідно п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.11 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Суд вважає, що оскільки захист прав громадян на земельну ділянку здійснюється шляхом визнання недійсним рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, то визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю без визнання недійсним рішення, на підставі якого видано цей державний акт, є порушенням закону, а позивач ОСОБА_4 звернулася до суду щодо визнання недійсним державного акта.

Також суд вважає, що оскільки державний акт ОСОБА_5 видано 13.06.1997 року, а ОСОБА_4 є власником суміжної земельної ділянки відповідно до державного акта з 20 січня 2005 року, а тому з того часу їй було відомо про наявність у ОСОБА_5 оспорюваного Державного акту.

Строк позовної давності сплив, про його застосування заявлено представником ОСОБА_5 - ОСОБА_2, поважність причин пропущення строку позовної давності представником ОСОБА_4 - ОСОБА_1 не наведено, а тому суд застосовує позовну давність та відмовляє у задоволенні первісного позову ОСОБА_4

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст.5, 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст.ст.71, 80 ЦПК України 1963 р., ст.ст.116, 121, 126, 152, 155 ЗК України, постановою Пленуму Верховного Суду України №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16 квітня 2004 року, постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.11 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»,-

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Гніванська міська рада, відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акту відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до апеляційного суду Вінницької області через Тиврівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засідання під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ратушняк І. О.