Рішення

від 09.04.2015 по справі 145/2270/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 145/2270/13-ц Провадження № 22-ц/772/1251/2015Головуючий в суді першої інстанції Ратушняк І. О. Категорія 47 Доповідач Зайцев А. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Зайцева А.Ю.,

суддів: Луценка В.В., Нікушина В.П.,

при секретарі: Топольській В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу представника відповідача-позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 09.02.2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Гніванська міська рада про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на землю та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акту, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Гніванська міська рада про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на землю.

Позовні вимоги позивач мотивувала тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 21.01.1999 року вона є власником приміщення магазину з господарськими спорудами, що розташований в АДРЕСА_1. Зазначене приміщення магазину розташовано на земельній ділянці площею 0,0729 га, яка належить їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку. Власником суміжної земельної ділянки на підставі державного акту на право приватної власності на землю є ОСОБА_2 Вказана земельна ділянка була виділена відповідачці відповідно до рішення від 04.10.1996 року, на підставі акту вибору земельної ділянки від 04.10.1996 року під проектування приватного магазину. В подальшому рішенням виконавчого комітету Гніванської міської ради від 25.04.1997 року, прийнятим на підставі рішення Гніванської міської ради від 31.01.1997року, ОСОБА_2 було видано державний акт на право приватної власності на землю. Оскільки земельна ділянка відповідачці була виділена для будівництва приватного магазину, нею було виготовлено проектну документацію на будівництво магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка була затверджена рішенням Гніванської міської ради від 23.12.1997 року та отримано дозвіл на виконання будівельних робіт від 30.05.1999 року. ОСОБА_2 розпочала будівництво приміщення приватного магазину і в 2001 році нею було завершено будівництво цокольного приміщення (підвалу) з бетонним перекриттям. В подальшому остання будівельні роботи зупинила, на даний час приміщення магазину не добудовано. Разом з тим підвальне приміщення було побудовано з істотним відхиленням від затвердженої проектної документації, на відстані 2 метрів від належного позивачці приміщення, що завдає їй істотних перешкод в користуванні належною їй земельною ділянкою. На звернення щодо усунення перешкод в користуванні належним їй приміщенням, відповідач повідомила про те, що вона побудувала підвальне приміщення на належній їй земельній ділянці і пред'явила їй державний акт на право власності на землю, а також технічну документацію землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Позивач вважає, що дії ОСОБА_2 є незаконними, а державний акт на право власності на землю є недійсним та підлягає скасуванню, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

19.11.2013 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акту, зобов'язання знести встановлений паркан та повернення захопленої частини земельної ділянки.

Свої вимоги мотивувала тим, що згідно з договором купівлі-продажу від 21.01.1999 року ОСОБА_4 є власником приміщення магазину з господарськими спорудами, що розташований в АДРЕСА_1. Згадане приміщення магазину розташоване на земельній ділянці площею 0,0729 га, яка належить відповідачу на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку. Ще задовго до того, як ОСОБА_4 стала власником приміщення магазину, а годом і власником земельної ділянки та її сусідом (суміжним землекористувачем), вона набула права власності на земельну ділянку площею 0,0202 га в межах згідно з планом по АДРЕСА_1 на території Гніванської міської ради (в даний час присвоєна поштова адреса: АДРЕСА_2). Позивачці 13.06.1997р. було видано Державний акт на право приватної власності на землю на підставі рішення виконкому Гніванської міської Ради народних депутатів № 87 від 25.04.1997 р., яке було затверджено рішенням Гніванської міської Ради народних депутатів від 11.06.1997р., який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за НОМЕР_1. ОСОБА_2 планувала будувати житловий будинок з магазином. Затвердила і узгодила будівельну документацію з відповідними установами і відповідно до чинних на той час норм та вимог. Проте, нічого окрім підвалу, який перекрила плитами у жовтні 1999р., не побудувала. ОСОБА_4 зазначає, що ОСОБА_2 побудувала підвал з істотним відхиленням від затвердженої проектної документації, на відстані 2 метрів від приміщення магазину, який їй належить, що завдає відповідачці істотних перешкод в користуванні її земельною ділянкою, хоча жодного доказу істотного відхилення від будівельних норм, чи самого факту наявності істотних перешкод для її користування землею, нічим не підтверджено. Також ОСОБА_2 стверджує що її підвал та магазин ОСОБА_4 це два окремо розташованих об'єкта, крім того відповідач після придбання приміщення магазину, перебудовувала його, та збільшила його площу і таким чином вона мала відступати від межі , щоб дотриматися вимог ДБН та СНІП про необхідні відстані, про які вона зазначає, адже проект її будівлі, було затверджено та належним чином погоджено, раніше її добудов, ще в 1997 р. ОСОБА_2 також в позові зазначає, що якщо суміжний землекористувач чинить перешкоди у користуванні, то ОСОБА_4 має довести факт наявності таких перешкод та відповідно вимагати усунути їх, а не визнавати її державний акт недійсним. Межі належної їй земельної ділянки встановлювались та узгоджувались в натурі відповідно до чинного на той час законодавства ще 25.04.1997р. Позивач стверджує, що ОСОБА_4. достовірно знала, що їй належить земельна ділянка на праві власності ще з 2005р., коли вона отримувала державний акт, остання мала обов'язково узгодити з ОСОБА_2 - власником суміжної земельної ділянки межі, проте її згоди не отримувала, про що свідчить відсутність підпису, таким чином були порушені вимоги щодо видачі державного акту на право власності відповідачу, оскільки технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідачем виготовлені з порушенням вимог законодавства. Крім того, ОСОБА_4 захопила самовільно частину земельної ділянки позивачки та встановила паркан не по межі своєї земельної ділянки, які визначені у неї в плані до Державного акту, а по належній їй земельній ділянці, захопивши її частину та самовільно змінивши координати кутів зовнішніх меж свого землекористування, що було виявлено під час виготовлення технічної документації в листопаді 2011р., дані обставини і стали підставою для звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Ухвалою суду від 10.12.2013 року вимоги зустрічного позову об'єднані для спільного розгляду з первісними.

Ухвалою суду від 09.02.2015 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 в частині зобов'язання знести паркан та повернути частину земельної ділянки залишено без розгляду.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 09.02.2015 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Гніванська міська рада про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю - відмовлено. В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акту - відмовлено.

На рішення суду представник відповідача - позивача ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове, яким зустрічний позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, заслухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково виходячи з наступних підстав.

Так, відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_4 є власницею приміщення магазину з господарськими спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 що підтверджується договором купівлі-продажу серії ААР № 403 822 від 21.01.1999 р. Приміщення магазину розташовано на земельній ділянці площею 0,0729 га, яка належить їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 20 січня 2005 року.

ОСОБА_2 набула права власності на земельну ділянку площею 0,0202 га по АДРЕСА_1 на території Гніванської міської ради (в даний час присвоєна поштова адреса: АДРЕСА_2) на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 від 13.06.1997 року, виданого на підставі рішення виконкому Гніванської міської Ради народних депутатів від 25.04.1997 р., яке було затверджено рішенням Гніванської міської Ради народних депутатів від 11 червня 1997р.

ОСОБА_2 земельна ділянка була виділена для будівництва приватного магазину, нею було виготовлено проектну документацію на будівництво магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка була затверджена рішенням Гніванської міської ради від 23.12.1997 року та отримано дозвіл на виконання будівельних робіт від 30.05.1999 року.

ОСОБА_2 розпочала будівництво приміщення приватного магазину, і в 2001 році нею було завершено будівництво цокольного приміщення (підвалу) з бетонним перекриттям. На даний час приміщення магазину не добудовано.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю без визнання недійсним рішення, на підставі якого видано цей державний акт, є порушенням закону. Крім того, судом застосовано строк позовної давності.

Мотивів відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 в рішенні суду першої інстанції не наведено.

Таке рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, судом першої інстанції не надано оцінки доводам позивача та підставам позову з яких, на думку позивача, має бути визнаний недійсним та скасований державний акт на право власності на земельну ділянку виданий на імя ОСОБА_2

Колегія суддів вважає, що отримання ОСОБА_2 дозволу на будівництво підвального приміщення на належній їй на підставі державного акту від 13.06.1997 року земельній ділянці не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку,

Позивачкою не доведено яким чином підвальне приміщення відповідачки ОСОБА_2 завдає їй істотних перешкод в користуванні належною їй земельною ділянкою.

Обраний ОСОБА_4 спосіб захисту цивільних прав (визнання недійсним та скасування державного акту) не відповідає зазначеним у позові обставинам, щодо порушення її права користування.

Таким чином, вимоги первісного позову є необгрунтованими та безпідставними, в зв'язку з чим саме з цих підстав в позові слід відмовити.

Не правильним є і застосування судом першої інстанції строків позовної давності та відмови у зв'язку з цим у позові, оскільки у зв'язку з пропуском строку позовної давності може бути відмовлено лише у обгрунтованих та доведених позовних вимогах, якими не є вимоги ОСОБА_4 заявлені у первісному позові.

В даному випадку судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, що є обов'язковою підставою для скасування рішення суду.

Вимоги зустрічного позову колегія суддів вважає такими, що не можуть бути задоволені виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі - продажу від 17.12.2002 року ПП ОСОБА_4 придбала земельну ділянку в АДРЕСА_1, загальною площею 0,0729 га.

Відповідно висновку Тиврівський районний відділ земельних ресурсів в 2004 році погодив технічну документацію зі складанням державного акта на право власності на землю приватного підприємця ОСОБА_4

На підставі вище зазначеного договору 20.01.2005 року, остання отримала державний акт на земельну ділянку в АДРЕСА_1, загальною площею 0,0729 га.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 ЦПК України.

Позивачем за зустрічним позовом не доведено належними засобами доказування, що видачею ОСОБА_4 державного акту на право власності на земельну ділянку від 20.01.2005 року порушені права ОСОБА_2, що є передумовою, відповідно до ст. 3 ЦПК України, для їх захисту.

Зокрема, позивачем не доведено, що саме земельна ділянка ОСОБА_4 конфігурацією зазначеною у її державному акті, частково накладається з земельною ділянкою позивачки.

Сам по собі топографічний план земельної ділянки ОСОБА_4 не є беззаперечним доказом придбання нею у власність у 2002 році земельної ділянки частина якої належить позивачці.

Крім того, у рішенні державного кадастрового реєстратора від 20.11.2014 року (т.2 а.с.52) рекомендовано звернутися до розробника технічної документації із землеустрою щодо встановлення та відновлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) і при можливості виправлення помилки.

Судом не було перевірено та встановлено за допомогою відповідного висновку експерта, чи відповідає земельна ділянка якою користується позивачка той, яку вона придбала у власність у 2002 році, той на яку їй видано державний акт у 2005 році та той щодо якої вона бажала внести відомості до Державного земельного кадастру у 2014 році. Чи має місце накладення земельних ділянок сторін, як фактичне так і згідно технічних документацій та на якій стадії оформлення документів на земельну ділянку ОСОБА_4 це відбулося, як що таке мало місце.

Клопотання про зясування вказаних обставин за допомогою відповідних фахівців, суду, як першої так і апеляційної інстанції, заявлено не було, від раніше призначеної експертизи представник ОСОБА_2 відмовилась (т.2 а.с.26).

Крім того, позивач ОСОБА_4 придбала свою земельну ділянку за договором від 17.12.2002 року, який є чинним та ніким не оспорений. Державний акт виданий на підставі цього договору є похідним документом, який посвідчує право.

Позивачем за зустрічним позовом не доведено, а судом не встановлено, що мало місце накладення земельних ділянок та допущена помилка при складанні та оформленні технічної документації, не доведено і конкретний період цього, що впливає на встановлення законності укладання договору купівлі продажу у 2002 році, чи видачі державного акту у 2005 році, що має значення для вирішення спору між сторонами.

Відповідно до ч.1 п. п. 1, 2, 3, 4 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи , які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Враховуючи встановлене, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову підлягає скасуванню, оскільки судом не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та взагалі відсутні висновки такої відмови.

В той же час встановивши дійсні обставини по справі в межах заявлених вимог та на підставі доказів наданих сторонами, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, колегія суддів вважає, що зустрічний позов є недоведеним з підстав заявлених у ньому, в зв'язку з чим в його задоволенні також слід відмовити, що не перешкоджає позивачу пред'явити позов з інших підстав, або обравши інший належний спосіб захисту та на підставі відповідних висновків експерта.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника відповідача-позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 09.02.2015 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Гніванська міська рада про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на землю - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акту - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: А.Ю. Зайцев

Судді: В.В. Луценко

В.П. Нікушин

З оригіналом вірно: