Рішення

від 10.02.2015 по справі 199/1829/13-ц

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/1829/13-ц

(2/199/18/15)

РІШЕННЯ

Іменем України

30 грудня 2014 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

У складі: головуючого судді Якименко Л.Г.

при секретарі Грицай А.В.

Яншиній Г.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, треті особи Четверта дніпропетровська державна нотаріальна контора та Відділ реєстрації речових прав реєстраційної служби Алуштинського міського управління юстиції, про визнання права спільної часткової власності, визнання спадкоємцем четвертої черги, зміну черговості на право спадкування та визнання права власності в порядку спадкування, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та Четверта дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання угоди недійсною, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, про визнання правочинів недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання права спільної часткової власності, визнання її спадкоємцем четвертої черги, зміну черговості на право спадкування та визнання за нею права власності в порядку спадкування після ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтуванні своїх позовних вимог посилалася на те, що з початку 2001 року вона почала проживати однією сім'єю зі ОСОБА_7 та мешкали у її квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_4.

Для ведення комерційної діяльності 08 лютого 2001 року ними було створено ТОВ «Хімпродукт» (ЄДРПОУ 31346810). Засновником вказаного товариства була позивачка, а директором - ОСОБА_7. Весь дохід від сумісного ведення бізнесу вони витрачали у рівних частинах для задоволення особистих потреб, разом відпочивали, купували необхідні речі, здійснювали необхідні ремонти, займались будівництвом, купували об'єкти рухомого та нерухомого майна.

Оскільки на початку 2001 року ОСОБА_7 іще не розірвав шлюб зі ОСОБА_4, тому 20 грудня 2001 року він та ОСОБА_2 уклали між собою угоду стосовно придбання спільного майна та визначення часток співвласників у даному майні.

Згодом вказана угода 01 серпня 2002 року ними була скасована та у простій письмовій формі, в присутності свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, укладена друга угода, в якій вони конкретизували існуючі між ними правовідносини, мету придбання спільного рухомого та нерухомого майно, а також належні кожному з них частки. Згідно з вказаною угодою вони вирішили створити спільну часткову власність. За згодою позивачки право власності на все придбане рухоме та нерухоме майно було оформлено на ім'я ОСОБА_7, але кожному з них повинно належати по 1/2 частині майна. Іншої домовленості щодо майна у подальшому між ними не укладалось.

Протягом 2001-2012 р.р. вони придбали як рухоме так і нерухоме майно, а також зробили грошовий внесок у банк, на придбання та внесення яких кожен з них витратив кошти у рівних частинах.

Так, 11.08.2002 року був придбаний гараж в Споживчому гаражно-лодочному кооперативі риболовів-любителів АДРЕСА_2. На цьому місці був зведений елінг, на будівництво якого вони також витратили кошти у рівних частинах. 20.09.2002 року позивачка та ОСОБА_10 склали у простій письмовій формі договір підряду на здійснення ремонтно-будівельних робіт з ОСОБА_11, який був ними спільно підписаний, та упродовж 2002-2003 р.р. бригадою будівельників був побудований двоповерховий елінг та перебудований у жиле приміщення гараж. Згідно калькуляції і розписок на будівництво та ремонтні роботи кожен зі співвласників витратив по 100 000,00 гривень, а всього 200 005, 40 гривень. 20 вересня 2003 року будівництво було завершене та на підставі рішення Лучистівської сільської ради №10 від 13.02.2004 року на ім'я ОСОБА_7 було видано Свідоцтво про право власності на елінг №17 в літ. М заг. площею 74,9 м.кв. та гараж №18 в літ.Н заг. площею 15,8 м. кв..

У 2003 році ОСОБА_2 та ОСОБА_7 заселились у вказаний елінг, зустрічали усі свята, відпочивали, в рівних частках брали участь у сплаті всякого роду податків та платежів, спільно несли витрати по утриманню і зберіганню належного їм майна.

18.04.2007 року відповідно до умов угоди від 01.08.2002 року за спільні кошти від комерційної діяльності ними в рівних частинах був придбаний автомобіль «Honda CRV», реєстраційний номер НОМЕР_1, який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу був зареєстрований на ім'я ОСОБА_7. Вартість автомобіля становила 194 425,00 грн., передача позивачкою грошей ОСОБА_7 у сумі 97 200,00 грн. відбулася у присутності свідка ОСОБА_12 безпосередньо у автомобільному салоні «HONDA», розташованому за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Космічна, 6.

Окрім цього, з метою відкладання спільних грошових коштів згідно з угодою від 01.08.2002 року, ОСОБА_7 зі згоди ОСОБА_2 03.04.2012 року відкрив депозитний рахунок „Базовий" № НОМЕР_3 на суму 100 000,00 грн. у ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», з яких позивачці належало 50 000,00 грн..

Посилаючись на дані обставини, позивачка просила суд визнати за нею право спільної часткової власності на 1/2 частину елінгу АДРЕСА_3; на 1/2 частину автомобіля «Honda CRV», реєстраційний номер НОМЕР_2; на 1/2 частину депозитного рахунку «Базовий» НОМЕР_3 на суму 100 000,00 гривень в ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.

Як зазначає позивачка, тільки після поховання ОСОБА_7 вона дізналася про те, що він не розірвав свій попередній шлюб з відповідачкою ОСОБА_4, незважаючи на те, що вони саме на початку серпня 2012 року домовлялися укласти шлюб та обвінчатися.

Після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема на елінг №17 площею 74,9 м. кв. та гараж №18 площею 15,8 м. кв., які розташовані в Споживчому гаражно-човновому кооперативі риболовів-любителів «Дельфін» в м. Алушта; на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1; на автомобіль «Honda CRV», реєстраційний номер НОМЕР_2; на депозитний рахунок «Базовий» НОМЕР_3 на суму 100 000,00 грн. в ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».

Спадкодаємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_7 є його батько ОСОБА_3, дружина ОСОБА_4 та сини - ОСОБА_5 і ОСОБА_6.

Позивачка зазначає, що вона зі ОСОБА_7 прожила однією сім'єю без реєстрації шлюбу більше 10 років, доглядала за ним під час хвороби, разом із його синами займалась похованням, організовувала супутні поминальні заходи, отримувала свідоцтво про його смерть, сумісно з молодшим сином ОСОБА_5 оплатили та встановили йому пам'ятник.

Зважаючи на дані обставини та посилаючись на вимоги ст.1264 ЦК України та ч.2 ст.1259 ЦК України, позивачка просила суд визнати її спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1; змінити черговість одержання права на спадкування після його смерті прирівнявши її до першої черги спадкоємців; та визнати за нею право власності на 1/5 частину спадкового майна, яке складається з: 1/2 частини елінгу АДРЕСА_3; 1/2 частини автомобіля «Honda CRV», реєстраційний номер НОМЕР_2; 1/2 частини депозитного рахунку «Базовий» НОМЕР_3 на суму 100 000,00 гривень в ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»; 1/3 частини квартири АДРЕСА_1.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_13 позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити та додатково пояснила, що з 2001 року ОСОБА_2 та ОСОБА_14 почали проживати однією сім'єю, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, у квартирі позивачки за адресою АДРЕСА_4. Вони вели спільне господарство, мали частково спільний бюджет, разом відпочивали, придбали рухоме та нерухоме майно, предмети домашнього вжитку тощо.

Оскільки ОСОБА_7 на той час перебував у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_4, тому, маючи за мету спільне придбання майна та у подальшому запобігання будь-яким сваркам та розподілам, 01.08.2001 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 уклали між собою угоду, в якій зазначили, що на все придбане в період спільного проживання рухоме та нерухоме майно вони мають рівні права та визнають один за одним право власності за кожним на 1/2 частину такого майна. Також в даній угоді ОСОБА_2 не заперечувала проти оформлення правовстановлюючих документів на все майно на ОСОБА_7, а він, у свою чергу, зобов'язався на першу вимогу ОСОБА_2 оформити належну їй 1/2 частину майна.

Дані особи мали спільний бізнес, заробляли гроші та витрачали їх на сімейні потреби, придбаваючи спільне майно.

Так, для ведення комерційної діяльності 08 лютого 2001 року ними було створено ТОВ «Хімпродукт», засновником вказаного товариства була позивачка, а директором - ОСОБА_7. Весь дохід від сумісного ведення бізнесу вони витрачали у рівних частинах для задоволення особистих потреб, разом відпочивали, купували необхідні речі, здійснювали необхідні ремонти, займались будівництвом, купували об'єкти рухомого та нерухомого майна. Згодом, за рішенням ОСОБА_7, засновником був введений також його молодший син ОСОБА_5, що також підтверджувало рівність їх часток у корпоративних правах та майні підприємства.

Таким чином, зважаючи на домовленість ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на створення спільної сумісної власності, посилаючись на вимоги ст.ст. 112, 113 ЦК України (в редакції 1963 року), представник позивача просила задовольнити вимоги в цій частині.

Що стосується позовних вимог щодо визнання ОСОБА_2 спадкоємцем четвертої черги, зміну черговості на право спадкування та визнання за нею права власності в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7, то в цій частині вимог ОСОБА_13 також просила задовольнити, посилаючись на їх спільне проживання більше 10 років, хворобу спадкодавця, турботу позивачки перед його смертю та безпосередню її участь під час поховання.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, надав письмову заяву (т.1 а.с.165-167), в якій визнав позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання за нею права власності на 1/2 частину елінгу, 1/2 частину автомобіля та 1/2 частину грошового вкладу. В своїх поясненнях він підтвердив факт проживання його покійного батька ОСОБА_7 разом з ОСОБА_2, спільного будівництва та ремонту елінгу, визнав факт спільного придбання ними автомобіля «Honda CRV», реєстраційний номер НОМЕР_2, та спільну виплату ними кредиту, а також спільне внесення ними коштів на депозитний рахунок «Базовий» НОМЕР_3 на суму 100 000,00 гривень в Публічному акціонерному товаристві «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».

Відповідачка ОСОБА_4 проти позову заперечувала та звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання угоди недійсною, посилаючись на те, що вона з 30.10.1965 року перебувала у зареєстрованому шлюбі та проживала однією сім'єю зі ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Подружні стосунки вони ніколи не припиняли, їх сім'я постійно проживала у АДРЕСА_1, що належала на праві спільної часткової власності подружжю та їх сину ОСОБА_5.

У 2013 році після звернення ОСОБА_2 з вищевказаним позовом до суду, ОСОБА_4 стало відомо про існування угоди від 01.08.2002 року, яка скасовувала попередню угоду від 20.12.2001 року, та які, начебто, були укладені та підписані ОСОБА_2 і чоловіком ОСОБА_4 - ОСОБА_7.

Згідно з Висновком Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових №3117-13 судової почеркознавчої експертизи по цивільній справі №199/1829/12(2-199/1555/13), підпис на обох угодах від 20.12.2001 року та від 01.08.2002 року від імені ОСОБА_7 виконаний не ним, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису, у зв'язку з чим позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_4 просила суд визнати угоду про придбання сумісної власності від 20 грудня 2001 року, та угоду від 01 серпня 2002 року, укладені від імені ОСОБА_7 та ОСОБА_2, недійсними.

У судовому засіданні представник ОСОБА_4 - ОСОБА_15 позовні вимоги свого довірителя підтримала, не заперечувала проти позову ОСОБА_3, в первісному позові ОСОБА_2 просила відмовити. Свої пояснення обґрунтовувала тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі, проживали однією сім'єю та ніколи не припиняли подружніх стосунків.

Ствердження ОСОБА_2 стосовно її проживання разом зі ОСОБА_7 починаючи з 2001 року однією сім'єю, як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_7 постійно проживав у своїй сім'ї, шлюб між ним та ОСОБА_4 не був розірваний. З цих підстав вимоги ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю разом зі спадкодавцем та визнання її спадкоємцем четвертої черги не можуть бути задоволені. Також не підлягають задоволенню і вимоги про зміну черговості спадкування та прирівняння ОСОБА_2 до спадкоємця першої черги, оскільки ОСОБА_7 ніколи не знаходився тривалий час у безпорадному стані та не перебував у неї на утриманні.

Оскільки згідно з Висновком Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових №3117-13 судової почеркознавчої експертизи по цивільній справі № 199/1829/12 (2-199/1555/13), підпис на обох угодах від 20.12.2001 року та від 01.08.2002 року від імені ОСОБА_7 виконаний не ним, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису, тому представник позивачки за зустрічним позовом просила суд визнати угоду про придбання сумісної власності від 20 грудня 2001 року, та угоду від 01 серпня 2002 року, укладені від імені ОСОБА_7 та ОСОБА_2, недійсними, та відмовити ОСОБА_2 у позовних вимогах у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 проти позову заперечував та звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що його син ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 68 років, залишивши після смерті у спадщину рухоме і нерухоме майно, та грошові вклади. Ніяких розпоряджень на випадок своєї смерті він не зробив.

У 2013 році йому стало відомо про існування угоди про набуття спільної власності від 20 грудня 2001 року, підписаної між ОСОБА_7 і ОСОБА_2, яка є недійсною на підставі ст.215 та ч.1 ст.203 ЦК України.

Угода від 01 серпня 2002 року також є удаваною угодою, виходячи зі змісту ст. 235 ЦК України, тобто укладена з метою приховати іншу угоду.

Згідно підписаної сторонами удаваної угоди, сторони начебто виключили з угоди всі ті відносини, які характеризуються як позашлюбні стосунки, але фактично, як стверджує ОСОБА_2, їх не припинили.

Окрім цього, період їх спільної комерційної діяльності так і не наступив, оскільки ОСОБА_16 надала підтвердження щодо її особистого зайняття комерційною діяльністю, де вона була засновником деяких господарських товариств, однак у відношенні ОСОБА_7 ніяких доказів не надано. Офіційно ОСОБА_7 ніколи комерційною діяльністю не займався та на той період був найманим працівником.

Таким чином, правочин, який ОСОБА_2 та ОСОБА_7 насправді вчинили - угода про набуття спільної власності від 20 грудня 2001 року, є недійсною на підставі ст.215, ч.І ст.203 ЦК України та суперечить актам цивільного законодавства, оскільки позивачка має намір незаконно збільшити частку своєї особистої власності за рахунок незаконного зменшення частки власності інших спадкоємців на підставі незаконної угоди.

Ті відносини, які існували між ОСОБА_7 і ОСОБА_2, а також ті домовленості, які розглядаються у суді, суперечать моральним засадам суспільства, оскільки ОСОБА_10 мав можливість розірвати шлюб і оформити свої відносини з ОСОБА_17, однак не зробив цього. Спільно придбане майно також вони могли оформити не на ОСОБА_7, а порівну, або на спільну фірму, однак цього також не зробили, тому відсутні підстави вважати спірне майно спільно нажитим.

Посилаючись на дані обставини, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 просив суд відмовити ОСОБА_2 у позовних вимогах у повному обсязі, визнати удаваним правочином угоду від 01.08.2002 року та недійсною угоду про придбання спільої власності від 20.12.2001 року, укладені між ОСОБА_7 та ОСОБА_2.

У судовому засіданні ОСОБА_3 проти позову ОСОБА_2 заперечував, вважає обставини надуманими, а вимоги безпідставними.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_18 позовні вимоги свого довірителя підтримав, не заперечував проти позову ОСОБА_4, в первісному позові ОСОБА_2 просив відмовити, надав пояснення, аналогічні викладеним у зустрічному позові ОСОБА_3.

Представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_19 проти позовів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не заперечувала, в первісному позові ОСОБА_2 просила відмовити посилаючись на його безпідставність, необґрунтованість та недоведеність.

Представник третьої особи Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився, надав заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутності та постановити рішення відповідно до вимог законодавства.

Представник третьої особи Відділу реєстрації речових прав реєстраційної служби Алуштинського міського управління юстиції в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, про день та час слухання справи повідомлявся в установленому законом порядку.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, дослідивши матеріали справи та матеріали спадкової справи, суд вважає ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в позовних вимогах відмовити, а позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_7 перебував у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_4 з 30.10.1965 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, актовий запис №1336 (т.2, а.с.56).

В період 2001-2002 р.р. ОСОБА_7 та ОСОБА_2 почали проживати разом у квартирі позивачки за адресою: АДРЕСА_4.

08 лютого 2001 року було створено ТОВ «Хімпродукт» (ЄДРПОУ 31346810), (т.1, а.с. 21, 22).

Засновниками вказаного товариства вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_20, про що свідчать статут та установчий договір ТОВ «Хімпродукт» (т.1, а.с.11-17).

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Хімпродукт» (протокол №2 від 16.11.2001р.) були внесені зміни до установчих документів та засновником товариства разом з ОСОБА_2 став син ОСОБА_7 - ОСОБА_5 (т.1, а.с.19-20).

Рішенням загальних зборів засновників ТОВ «Хімпродукт» від 28.12.2001 року (протокол №3), звільнено з посади директора вказаного товариства ОСОБА_21 та вирішено призначити на цю посаду ОСОБА_7 (т.1, а.с.24), наказом №01 від 02.01.2002 року він приступив до даних обов'язків за сумісництвом (т.1, а.с.23).

Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_7, по 09.03.2004 року він працював на ВАТ «Дніпрошина» начальником відділу по забезпеченню енергоресурсами, а 01.04.2004 року був прийнятий на роботу директором ТОВ «Хімпродукт» (т.2, а.с.22-29).

Зібраними у справі доказами доведено, що ТОВ «Хімпродукт» було створено сумісно ОСОБА_7 та ОСОБА_2 з метою спільного отримання прибутку, з приводу діяльності даного товариства усі рішення приймалися за участю ОСОБА_7, який фактично вів бізнес та керував даним товариством.

20 грудня 2001 року ОСОБА_7 та ОСОБА_2 уклали між собою угоду стосовно придбання спільного майна та визначення часток співвласників у даному майні (т.1, а.с.146).

01 серпня 2002 року ОСОБА_7 та ОСОБА_2 уклали між собою у простій письмовій формі нову угоду, в якій зазначили, що на все придбане в період комерційної діяльності рухоме та нерухоме майно вони мають рівні права та визнають право кожного на 1/2 частину цього майна; ОСОБА_2 не заперечувала проти оформлення правовстановлюючих документів на все майно на ім'я ОСОБА_7, а ОСОБА_7 зобов'язувався на першу вимогу ОСОБА_2 оформити за нею належну їй 1/2 частину майна (т.1, а.с.147).

11.08.2002 року ними був придбаний гараж в Споживчому гаражно-лодочному кооперативі риболовів-любителів АДРЕСА_2. На цьому місці згодом був зведений елінг.

20.09.2002 року ОСОБА_2 та ОСОБА_10 склали у простій письмовій формі договір підряду на здійснення ремонтно-будівельних робіт з ОСОБА_11, який був ними спільно підписаний (т.1, а.с.67), та упродовж 2002-2003 р.р. бригадою будівельників був побудований двоповерховий елінг та переобладнаний у жиле приміщення гараж. Згідно калькуляції і розписок на будівництво та ремонтні роботи кожен зі співвласників витратив по 100 000,00 гривень, а всього 200 005, 40 гривень (т.1, а.с.51-55, 68-76).

20 вересня 2003 року будівництво було завершене та на підставі рішення Лучистівської сільської ради №10 від 13.02.2004 року на ім'я ОСОБА_7 було видано Свідоцтво про право власності на елінг №17 в літ. М заг. площею 74,9 м.кв. та гараж №18 в літ.Н заг. площею 15,8 м. кв..

У 2003 році ОСОБА_2 та ОСОБА_7 заселились у вказаний елінг, зустрічали усі свята, відпочивали, в рівних частках брали участь у сплаті податків та платежів, спільно несли витрати по оплаті будівництва, проведенню ремонту, утриманню і зберіганню спільного майна, що підтверджується квитанціями про сплату особисто ОСОБА_2 членських внесків до кооперативу за весь період, в тому числі і після смерті ОСОБА_7; показаннями свідків ОСОБА_22, ОСОБА_11 та ОСОБА_9; часткове визнання позовних вимог в цій частині відповідачем ОСОБА_5.

18.04.2007 року відповідно до умов угоди від 01.08.2002 року за спільні кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_7 в рівних частках був придбаний автомобіль «Honda CRV», реєстраційний номер НОМЕР_1, який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу був зареєстрований на ім'я ОСОБА_7. Вартість автомобіля становила 194 425 грн., передача позивачкою грошей ОСОБА_7 у сумі 97 200,00 грн., що відповідало вартості ? частини автомобіля, відбулася у автомобільному салоні «HONDA», розташованому за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Космічна, 6, у присутності свідка ОСОБА_12, який підтвердив у суді дану обставину. Окрім цього, факт придбання за спільні кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_7 вказаного автомобіля підтвердив у своїх письмових поясненнях і відповідач ОСОБА_5, який на той час був співзасновником ТОВ «Хімпродукт».

Як встановлено судом, ОСОБА_7 за погодженням з ОСОБА_2 03.04.2012 року відкрив депозитний рахунок „Базовий" НОМЕР_3 на суму 100 000,00 грн. у ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», з яких позивачці належало 50 000,00 грн.. Факт внесення спільних коштів на депозитний рахунок у судовому засіданні підтвердили бухгалтер ТОВ «Хімпродукт» - свідок ОСОБА_23 а також у своїх письмових поясненнях відповідач ОСОБА_5, який, будучи разом з ОСОБА_2 засновником вказаного товариства, володів інформацією стосовно розміщення та витрат коштів, що надійшли в результаті здійснення господарської діяльності товариства.

Відповідно до ст.112 ЦК України (в редакції 1963 року) майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, бо державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Як зазначає законодавець, право спільної часткової власності може виникнути в силу різних правових підстав, в тому числі і договору про спільну діяльність.

Виходячи зі змісту укладеної 01 серпня 2002 року ОСОБА_7 та ОСОБА_2 у простій письмовій формі угоди, за умовами якої: на все придбане в період комерційної діяльності рухоме та нерухоме майно вони мають рівні права та визнають право кожного на ? частину цього майна; ОСОБА_2 не заперечувала проти оформлення правовстановлюючих документів на все майно на ОСОБА_7, а ОСОБА_7 зобов'язувався на першу вимогу ОСОБА_2 оформити за нею належну їй 1/2 частину майна, суд вважає, що вищевказана угода за аналогією фактично є договором про спільну діяльність в сфері придбання майна.

Згідно з ч.1 ст.113 ЦК України (в редакції 1963 року) володіння користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується в судовому порядку.

Як встановлено у судовому засіданні та не спростовано жодною із сторін, ОСОБА_2 починаючи з 2002 року відкрито та безперешкодно користувалася усім спірним майном, на яке вона просить визнати за нею право власності на ? частину відповідно до угоди від 01.08.2002 року, ОСОБА_7 ніколи не перешкоджав їй у цьому, спору щодо користування вищевказаним майном між ними ніколи не виникало, що свідчить про визнання та дотримання ним умов зазначеної угоди від 01.08.2002 року.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає визнати за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 1/2 частину елінгу АДРЕСА_3; на 1/2 частину автомобіля «Honda CRV», реєстраційний номер НОМЕР_2; на 1/2 частину депозитного рахунку «Базовий» НОМЕР_3 на суму 100 000,00 гривень в ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, спадкодаємцями першої черги за законом є його батько ОСОБА_3, дружина ОСОБА_4 та сини - ОСОБА_5 і ОСОБА_6.

В ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_7 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу більше п'яти років, що підтверджується матеріалами справи, показаннями свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_9, а також листівками, власноруч написаними батьком ОСОБА_7 - ОСОБА_3, який в судовому засіданні не спростовував факту їх написання, а також з його пояснень вбачається, що їхнє з дружиною гарне ставлення до позивачки ОСОБА_16 було зумовлено бажанням «догодити» сину, оскільки вони хотіли аби в його новій сім'ї все було добре. Окрім цього, письмові пояснення сина ОСОБА_7 - ОСОБА_5 також свідчать про те, що його батько проживав однією сім'єю з ОСОБА_16 більше семи років, однак з матір'ю підтримував дружні стосунки та приїздив до неї додому обговорювати та вирішувати питання, які їх пов'язували.

Як передбачено ч.4 п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», до числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Проживання чоловіка та жінки без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі ст.1261 ЦК України.

Таким чином, зважаючи на дані обставини, суд вважає відмовити ОСОБА_16 у позовних вимогах про визнання її спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_7, зміну черговості одержання права на спадкування та визнання права власності на спадкове майно.

До стверджень відповідачки ОСОБА_4 про те, що зі своїм чоловіком ОСОБА_7 вони проживали однією сім'єю по день його смерті, подружні стосунки ніколи не припиняли та постійно мешкали у квартирі АДРЕСА_1, суд ставиться критично, оскільки дані пояснення спростовуються іншими доказами, а саме: письмовими поясненнями їх спільного сина ОСОБА_5, який проживав у даній квартирі, а також поясненнями у судовому засіданні батька ОСОБА_7 - ОСОБА_3. Пояснення свідків ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28 не спростовують висновків суду, оскільки ОСОБА_7 постійно надавав дружині, синам та батькам різного роду допомогу, перебуваючи зі ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, приїздив до неї за місцем її проживання для вирішення питань, які їх поєднували, що також зазначив у своїх письмових поясненнях їх спільний син ОСОБА_29.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання угоди недійсною з тих підстав, що підписи на письмових угодах від 20.12.2001 року та від 01.08.2002 року належать не її чоловіку ОСОБА_7, то в даних позовних вимогах суд вважає відмовити, виходячи з наступного.

Так, в ході розгляду справи ухвалою суду від 20.11.2013 року (т.1, а.с.157) була призначена судова почеркознавча експертиза та згідно з Висновком Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових №3117-13 від 17.01.2014 року: підпис від імені ОСОБА_7 на угоді від 20.12.2001 року про придбання сумісної власності виконаний не ОСОБА_7, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_7; підпис від імені ОСОБА_7 на угоді від 01.08.2002 року про придбання рухомого та нерухомого майна та встановлення часток, виконаний не ОСОБА_7, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_7 (т.1, а.с.197-208).

Ухвалою суду від 16.04.2014 року по даній справі призначена повторна судова почеркознавча експертиза (т.2,. а.с.110) та згідно з Висновком сектору №2 Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управління МВС Київської області №227 від 23.05.2014 року: відповісти на питання «чи виконано підпис на угоді від 20.12.2001 року про придбання сумісної власності ОСОБА_7 чи іншою особою?» - не представляється можливим, у зв'язку з не чітким відображенням вищевказаного підпису, відсутністю окремих ділянок в штрихах, що могло призвести до втрати ряду ознак; підпис від імені ОСОБА_7 на угоді від 01.08.2002 року про придбання рухомого та нерухомого майна та встановлення часток, ймовірно виконаний ОСОБА_7 (т.2, а.с.117-126).

П.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 30.05.1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» зазначає, що при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

На думку суду, висновки, що містяться в обох актах судових почеркознавчих експертиз, не дають однозначного ствердження про те, що підпис на угодах від 20.12.2001 року та від 01.08.2002 року виконаний ОСОБА_7 чи іншою особою, оскільки мотивування Висновку Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових №3117-13 від 17.01.2014 року та Висновку сектору №2 Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управління МВС Київської області №227 від 23.05.2014 року містять суперечливі обґрунтування стосовно однозначного ствердження належності підписів ОСОБА_7, у зв'язку з чим вищевказані висновки експертиз, на думку суду, необхідно брати до уваги нарівні з іншими доказами, які містяться в матеріалах даної справи, і не давати їм перевагу над усіма зібраними по справі доказами в цілому.

Оскільки угоди, укладені між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 від 20 грудня 2001 року та від 01 серпня 2002 року, визначають правовідносини, які склалися між даними особами в період дії Цивільного Кодексу України в редакції 1963 року, то наслідки їх недійсності, які просять застосувати у зустрічних позовах ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з посиланням на ст.ст. 202, 203, 215, 235 ЦК України в редакції 2003 року, слід застосовувати виходячи зі змісту саме ЦК України в редакції 1963 року, тому суд вважає, що дані позовні вимоги саме з цих підстав задоволені не можуть бути, тому ОСОБА_3 в позовних вимогах про визнання правочину від 01.08.2002 року удаваним та правочину від 20.12.2001 року - недійсним, слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, суд також дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_4 з підстав недійсності угод 20.12.2001 р. та від 01.08.2002 р., передбачених ст.ст.44-48 ЦК України (в редакції 1963р.), не знайшли свого однозначного підтвердження в ході розгляду справи, у зв'язку з чим даний позов задоволенню також не підлягає.

Виходячи зі змісту позовних вимог та заважаючи на суть спору між сторонами, суд вважає витрати по справі віднести на рахунок сторони, яка їх понесла.

Керуючись ст.ст. 1. 60. 88. 210-215 ЦПК України, ст.ст. ст.ст. 112, 113 ЦК України (в редакції 1963 року), ст.ст. 1259, 1261, 1264 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №8 від 30.05.1997 року «Про судову експертизу в кримінальних та цивільних справах», Постановою Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, треті особи Четверта дніпропетровська державна нотаріальна контора та Відділ реєстрації речових прав реєстраційної служби Алуштинського міського управління юстиції, про визнання права спільної часткової власності, визнання спадкоємцем четвертої черги, зміну черговості на право спадкування та визнання права власності в порядку спадкування, - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 1/2 частину елінгу №17 літ.М загальною площею 74,9 кв.м та 1/2 частину гаражу №18 літ.Н загальною площею 15,8 кв.м, розташовані в Споживчому гаражно-лодочному кооперативі риболовів-любителів «Дельфін» за адресою: АДРЕСА_2.

Визнати за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 1/2 частину автомобіля «Honda CRV», реєстраційний номер НОМЕР_2.

Визнати за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 1/2 частину депозитного рахунку «Базовий» НОМЕР_3 на суму 100 000,00 гривень в Публічному акціонерному товаристві «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».

В іншій частині позову, - відмовити.

ОСОБА_4 в позові до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та Четверта дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання угоди недійсною, - відмовити.

ОСОБА_3 в позові до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, про визнання правочинів недійсними, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя