Ухвала

від 27.11.2014 по справі 2а-8777/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2014 року м. Київ К/800/35882/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Блажівської Н.Є., Голубєвої Г.К.,

секретар судового засідання - Іванов Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 квітня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 року

у справі № 2а-8777/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ант Япи»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 квітня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 року, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ант Япи» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві, визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення № 0005162205 від 21 червня 2012 року про донарахування податку на додану вартість у сумі 3 312 671, 00 грн., № 0005172205 від 21 червня 2012 року про зменшення суми від'ємного значення податку на прибуток на 15532475,00 грн., № 0005182205 від 21 червня 2012 року про зменшення суми від'ємного значення податку на додану вартість у сумі 1 633 278, 00 грн.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права. На обґрунтування доводів податковий орган зазначає, що під час перевірки здійснення фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Ньюмодуль 2011» та ТОВ «Будівельне управління 26», встановлено незаконне формування податкового кредиту та витрат, які не можливо фактично підтвердити із-за відсутності контрагентів за місцем знаходження, а також наявністю інформації про фіктивність зазначених конрагентів.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, розглянувши матеріали справи, доводи касаційної скарги вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що посадовими особами ДПІ з 15 травня 2012 року по 28 травня 2012 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Ант Япи» при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Ньюмодуль 2011» та ТОВ «Будівельне управління 26» за період з 01 липня 2011 року по 31 березня 2012 року, за результатами якої складено акт № 337/22-05/35573003 від 05 червня 2012 року, яким встановлено порушення позивачем вимог: п. п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138 ПК України, внаслідок чого завищено від'ємне значення оподаткованого прибутку за II - IV квартали 2011 на загальну суму 15532475, 00 грн.; п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 650137, 00 грн. і завищено залишок від'ємного значення з податку на додану вартість за жовтень 2011 року, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 1 633 278, 00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 21 червня 2012 р. № 0005162205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3312671, 00 грн., № 0005172205, яким зменшено суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 15532475, 00 грн., та № 0005182205 року, якими зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1633278, 00 грн.

З акта перевірки вбачається, що підставою для нарахування позивачу податкових зобов'язань з ПДВ, зменшення суми від'ємного значення суми ПДВ та податку на прибуток слугували твердження перевіряючих про порушення позивачем Податкового кодексу України, оскільки до складу податкового кредиту та витрат безпідставно включено суми, які виникли внаслідок здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Ньюмодуль 2011» та ТОВ «Будівельне управління 26» за період з 01 липня 2011 року по 31 березня 2012 року, тому що угоди з цими контрагентами є недійсними та перевіркою не підтверджується реальність їх виконання. Податковий орган дійшов до такого висновку, використавши матеріали кримінальної справи № 69-116, в тому числі: протоколи допиту свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про непричетність до створення ТОВ «Ньюмодуль 2011» та ТОВ «Будівельне управління 26», що має наслідком визнання всіх укладених угод з цими контрагентами нікчемними. Відповідач зазначив, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Ант Япи» з ТОВ «Ньюмодуль 2011» та ТОВ «Будівельне управління 26» здійснювалась поза межами правового поля та проведена з метою отримання позивачем податкової вигоди у вигляді мінімізації сплати ПДВ та податку на прибуток до бюджету.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправним і скасував спірні податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суди зазначили безпідставність висновків податкового органу, оскільки під час перевірки та суду були надані первинні, розрахункові та інші документи, які повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і за висновками суду свідчать про реальність операцій між позивачем і його контрагентом та спростовують висновки податкового органу про порушення позивачем ст.ст. 138.2. статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, статей 198, 200, 201 Податкового кодексу України.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів, зазначаючи наступне.

Податковим органом зазначено про порушення позивачем приписів податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та витрат, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток.

Порядок формування податкового кредиту та бази оподаткування податком на прибуток встановлений Податковим кодексом України.

Відповідно до п.п.138.2 ст. 138, - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 ст. 139 ПК України, - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.п.14.1.181 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно зі п.п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п.п. 198.6 цього кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно з пунктом 201.4 статті 201 ПК України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Підпунктом 185.1 ст. 185 цього кодексу визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Аналіз вищенаведених вимог податкового законодавства свідчить, що правильність податкового обліку залежить від наявності належним чином оформлених первинних документів, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Вимоги до них встановлені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», якою передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач - ТОВ «Ант Япи», зареєстровано та знаходиться на податковому обліку з 2007 р., основним видом економічної діяльності є будівництво будівель, монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціонування.

Між позивачем, як Замовником та ТОВ «Будівельне управління 26» (Підрядник) було укладено договір на виконання підрядних робіт № 1/8 від 01 серпня 2011 року на об'єкті «Громадський центр» за адресою - м. Київ, вул. Шолуденка, перетин просп. Перемоги та вул. Борщагівської. Фактичне його виконання підтверджується податковими накладними, актами прийому-передачі товару. Оплата за виконані роботи підтверджується наданими платіжними документами.

Також, між ТОВ «Ант Япи», як Орендарем та ТОВ «Ньюмодуль 2011» (Орендодавець) укладено договір оренди будівельної техніки від 27 липня 2011 року за № 27/07, згідно якого позивачу передано будівельну техніку для застосування на будівництві, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шолуденко, перетин просп. Перемоги та вул. Борщагівської, в тому числі: автобетононасоси з довжиною стріли до 36/47 м, стаціонарний бетононасос, автокрани вантажопідйомністю в 20/25/32 т, екскаватори різних модифікацій, навантажувачі вантажопідйомністю 20 т, трактори МТЗ 80, самосвали КАМАЗ 13/20 т, та ін.

Фактичне виконання договору підтверджується актом прийому-передачі будівельної техніки, що передається в оренду від 01 серпня 2011 року; актом передачі-прийому будівельної техніки, що повертається з оренди від 30 вересня 2011 року; актами здачі-прийняття робіт, платіжними дорученнями про оплату. Податковий кредит позивачем сформовано на підставі податкових накладних.

Суди вірно встановили, що вказані первинні документи належним чинном оформлені і містять всі необхідні реквізити, та правильно прийшли до висновку про відсутність порушень, зазначених в акті перевірки та податкових повідомленнях-рішеннях. Вказані висновки не спростовані відповідачем.

Відповідач доводить суду, що вищезазначені угоди є нікчемними. З цього приводу колегія суддів зазначає, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину містять серед іншого і таку, як зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 215 названого Кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, якою названа правова норма доповнена саме Законом України від 02.12.2010 №2756-VI, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до частини третьої названої статті, якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З аналізу наведеної правової норми вбачається, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Отже, обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Судами зазначено, що основним аргументом позивача на підтвердження нікчемності оспорюваних угод є пояснення свідків, неможливість її виконання з боку контрагентів та укладення з метою зменшення податкового навантаження на позивача.

Однак, як вже зазначено, жодного доказу на підтвердження цих доводів суду не надано.

Суди правильно не визнали обґрунтованими доводи відповідача з посиланням на вирок Печерського районного суду м. Києва від 05 серпня 2013 року у кримінальній справі № 757/15488/13-к, яким затверджено угоду про визнання винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України, та встановлено, що він за попередньою змовою з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, та невстановленими особами, діючи протягом 2010 - 2012 років на території м. Києва, за місцем свого проживання, підроблював, шляхом проставляння відбитку мокрої печатки, та збував офіційні документи фінансово-господарської діяльності, а саме: податкові накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт, договори та інші, в тому числі ТОВ «Будівельне управління 26». Вироком чітко встановлено, за який період та які документи були підроблені ОСОБА_4 Позивачем не використано жодного підробленого договору та первинного документу, які стали підставою для формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

Враховуючи встановлені обставини та наведені вище положення Податкового кодексу України - юридично правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Відповідно до статті 224 КАС України, - суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 квітня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 року у справі № 2а-8777/12/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)В.П. Юрченко Судді (підпис)Н.Є.Блажівська (підпис)Г.К.Голубєва