Постанова

від 16.02.2015 по справі 909/1191/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2015 р. Справа № 909/1191/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Марка Р.І.

суддів Желіка М.Б.

Костів Т.С.

при секретарі судового засідання Греділь М.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Левчук І.М. (представник за довіреністю № НЮ-22 від 02.01.2015р.)

від відповідача-1 - Кухарук Т.А.(представник за довіреністю в№ 51/11-9 від 17.11.2014р.)

від відповідача-2 - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", вих.№ДН-4-2/2298 від 29.12.2014р. (вх. № 01-05/218/15 від 15.01.2015р.)

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 19.12.2014р.

у справі № 909/1191/14, суддя Гриняк Б.П.

за позовом Державного територіально-галузевого об"єднання "Львівська залізниця", м.Львів в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" ДТГО "Львівська залізниця", м.Івано-Франківськ

до відповідача-1 Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, м.Яремче, Івано-Франківської області

до відповідача-2 Приватного підприємця Гедзика Івана Васильовича, м.Яремче, Івано-Франківської області

про визнання незаконним рішення Яремчанської міської ради від 24.07.2014 № 491-27/2014 в частині продажу земельної ділянки площею 0,0277 га підприємцю Гедзику Івану Васильовичу по вул.Свободи, 278а у м.Яремче та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки між Яремчанською міською радою та підприємцем Гедзик Іваном Васильовичем від 14.08.2014р.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2014р. у справі № 909/1191/14 (суддя Гриняк Б.П.) відмовлено в позові Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" ДТГО "Львівська залізниця" до Яремчанської міської ради та приватного підприємця Гедзика Івана Васильовича про визнання незаконним рішення Яремчанської міської ради від 24.07.2014 № 491-27/2014 в частині продажу земельної ділянки площею 0,0277 га підприємцю Гедзику Івану Васильовичу по вул.Свободи, 278а у м.Яремче та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки між Яремчанською міською радою та підприємцем Гедзик Іваном Васильовичем від 14.08.2014р.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Івано- Франківської області від 19.12.2014 у даній справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що земельна ділянка, продана відповідачу-2 згідно оскаржуваного в даній справі рішення, знаходиться у смузі відведення залізниці, а тому відноситься до земель залізничного транспорту та перебуває у користуванні ДТГО "Львівська залізниця". Окрім цього, скаржник зазначає, що жодних погоджень проекту відведення земельної ділянки, акту встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі ним не здійснювалося та жодних погоджень на вилучення земельної ділянки з постійного землекористування не надавалося, що свідчить про порушення його прав оскаржуваним рішенням, як користувача спірної земельної ділянки та відповідно наявність підстав для визнання його недійсним.

В підтвердження своєї позиції скаржник покликається на норми Земельного кодексу України, Закону України "Про транспорт" та Закону України "Про залізничний транспорт", якими, зокрема, передбачено, що всі землі під залізничним полотном та його облаштуванням, спорудами та ін., є землями залізничного транспорту, тому землями залізниць слід вважати всі земельні ділянки, надані залізниці, а не тільки земельні ділянки, які прилягають виключно до залізничного полотна.

Скаржник також не погоджується з висновком місцевого суду про необхідність оформлення державних актів на право користування землею, оскільки, на момент виникнення такого права діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації прав на нерухоме майно. Землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до п.п.54, 55 "Общих начал землепользования и землеустройства". Оформлення прав органів шляхів сполучення на землі, що закріплювалися за ними, проводилось шляхом відведення за схемою згідно вказаних актів і право позивача на спірну земельну ділянку підтверджується саме Планом смуги відведення земель лінії Івано-Франківськ-Держкордон Львівської залізниці 1994 року та Планом смуги відведення 1951 року. Також скаржник апелянт вважає рішення Станіславської обласної ради від 15.11.1949 №1118 та рішення Яремчанської районної ради від 26.09.1949, за змістом яких випливає, що земельна ділянка в межах смуги відведення була надана залізниці, закріплена за нею в порядку та спосіб, який існував на момент її виділення.

Відповідачі правом, наданим йому ст.96 ГПК України, не скористалися, відзиву на апеляційну скаргу не подали. Відповідач-2 подав клопотання про розгляд апеляційної скарги без його участі, а тому суд вважає за можливе розгляд справи провести без його участі за наявними в матеріалах справи доказів про права та обов'язки сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 16.02.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, які підтримали свої позиції, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, згідно рішенням Яремчанської міської ради від 06.07.2006р. приватному підприємцю Гедзику І.В., надано дозвіл на виготовлення проекту відведення на земельну ділянку площею 277 кв.м. для обслуговування кафе "Над Прутом" по вул.Свободи,278А. Рішенням Яремчанської міської ради від 11.01.2007 року 376-5/2007 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 277 кв.м. для обслуговування кафе "Над Прутом" по вул. Свободи, 278"а" та надано підприємцю Гедзику І.В. її в оренду терміном на 5 років. На підставі зазначених рішень, 26.01.2007 р. між підприємцем та Яремчанською міською радою укладено договір оренди землі, згідно якого підприємцю Гедзику І.В. надано в оренду вказану вище земельну ділянку терміном на 5 років. Рішенням Яремчанської міської ради від 29.03.2012 р. №194-10/2012 р. продовжено строк дії договору оренди терміном на 20 років.

Рішенням Яремчанської міської ради від 24.07.2014 р. №491-27/2014 " Про продаж у власність земельних ділянок та виготовлення експертних грошових оцінок земель несільськогосподарського призначення" спірна земельна ділянка продана у власність підприємцю Гедзику і.В., на підставі якого 14.08.2014 р. між Яремчанською міською радою та підприємцем Гедзик І.В. укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Отже, як встановлено судом першої інстанції, на даний момент підприємець Гедзик І.В. не є користувачем, а законним власником земельної ділянки площею 277 кв.м., яка знаходиться в м. Яремче по вул. Свободи, 278 б.

Судом також встановлено, що при проведенні інвентаризації земель смуги відведення Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" для виготовлення державних актів на право постійного землекористування по відокремленому підрозділу "Івано-Франківська дистанція колії" позивачем згідно акту обстеження від 31.03.2014 (а.с.19) зафіксовано, що у межах м.Яремче в смузі відведення залізниці на ділянці з прив'язкою до колії на км60 пк8 з лівої сторони по ходу кілометра в смузі відведення залізниці на відстані 20 м від осі колії знаходиться будівля кафе "Над Прутом", земельна ділянка, під якою відповідно до вищезазначених рішень Яремчанської міської ради надана в оренду та продана приватному підприємцю Гедзику Івану Васильовичу, в той час як ширина смуги відведення залізниці в даному місці становить 30 м від осі головної колії.

Наведене стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про визнання незаконним рішення Яремчанської міської ради від 24.07.2014 № 491-27/2014 в частині продажу земельної ділянки площею 0,0277 га підприємцю Гедзику Івану Васильовичу по вул.Свободи, 278а у м.Яремче та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки між Яремчанською міською радою та підприємцем Гедзик Іваном Васильовичем від 14.08.2014р. з посиланням на порушення його права користування спірною земельною ділянкою, яка знаходиться в смузі відведення залізниці і відноситься до земель залізничного транспорту та перебуває у користуванні ДТГО "Львівська залізниця".

Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст.3 Земельного кодексу України).

Згідно зі ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до приписів статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад. Згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Статтею 83 названого Кодексу унормовано, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Згідно з пунктом 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, земельна ділянка, щодо якої прийнято оскаржуване рішення, знаходиться в межах населеного пункту, а тому при прийнятті цього рішення Яремчанська міська рада, діяла в межах наданих їй повноважень та у відповідності до діючого на той час законодавства.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно п.10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Під час розгляду справи судом не встановлено обставин, за якими спірне рішення Яремчанської міської ради може бути визнане недійсним (незаконним), виходячи з приписів статті 21 Цивільного кодексу України.

Аналіз наведених правових норм дає суду підстави для висновку суду про те, що спірна земельна ділянка згідно рішення Яремчанської міської ради 24.07.2014 р. №491-27/2014 відповідно продана приватному підприємцю Гедзику Івану Васильовичу у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до статті 68 Земельного кодексу України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонногоколійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Статтею 65 Земельного кодексу України передбачено, що землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що створення, реорганізація, ліквідація та визначення територіальних меж залізниць, призначення і звільнення їх керівників здійснюються рішеннями Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, а ст.126 цього ж Кодексу передбачає, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якого таким документом є державний акт.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

З вищенаведених норм випливає, що вимагати захисту порушених прав на землю має право власник чи користувач земельної ділянки, чиї права на землю оформлені та зареєстровані у встановленому законодавством порядку. Вилучення земельних ділянок також здійснюється за згодою землекористувача, право користування якого оформлене та зареєстроване у встановленому законодавством порядку.

Однак, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на момент прийняття Яремчанською міською радою спірного рішення Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ДТГО "Львівська залізниця" був відсутній і державної реєстрації не проходив.

В матеріалах справи відсутні докази оформлення ДТГО"Львівська залізниця" чи її відокремленими підрозділами у встановленому законодавством порядку права постійного користування чи права оренди спірною земельною ділянкою шляхом отримання Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою чи укладення договору оренди земельної ділянки, а тому виходячи із приписів ст.125 ЗК України право постійного користування вказаною земельною ділянкою у ДТГО "Львівська залізниця" не виникло, тому погодження позивачем її вилучення законом не вимагалося, що спростовує відповідні посилання апелянта.

Місцевим господарським судом правомірно відхилено посилання позивача на те, що виготовлення та отримання державних актів на землю на час облаштування залізничного полотна і смуги відведення не передбачалося, діючим на той час, законодавством, оскільки п.п. 27, 32 "Инструкции о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полосы отвода", затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 30.01.1963 року містять прямі вимоги щодо обов'язковості складення документів на право користування землею та порядок зберігання актів на право користування землею підрозділами залізниць, а п.10 "Положение о землях, предоставленных транспорту", яке затверджене постановою РНК СРСР 07.02.1933 року, регламентує оформлення прав на землі, закріплені, зокрема, за наркоматом шляхів сполучення та водного транспорту і його органів в порядку, встановленому законодавством союзних республік.

Також, частина ІV діючого на той час Земельного кодексу УСРР, затвердженого постановою ВЦВК від 29.11.1922 року (із змінами та доповненнями від 27.06.1927 року), передбачала обов'язковість оформлення державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю. Розділ ІІ постанови ВЦВК й РНК УСРР від 23.09.1925 року "Про земельні розпорядки в смузі міст і містечок" (діяла до 1984 року) також передбачав, зокрема, що всі без винятку земельні ділянки в межах міської смуги підлягають державній реєстрації, що засвідчується актами реєстрації та витягами з них.

Крім того, стаття 10 закону СРСР від 13.12.1968 року "Об утверждении основ законодательства Союза ССР и союзных республик" встановлювала обов'язковість оформлення державних актів на право користування землею та видачі їх землекористувачам, яким заборонялось користування наданою земельною ділянкою до видачі державного акту. Прийнята на зміну постанові ВЦВК й РНК УСРР від 23.09.1925 року, постанова РМ УРСР №136 від 20.03.1984 року "Про затвердження Положення про землі міст і селищ міського типу Української РСР" також містила аналогічні вимоги.

З огляду на викладене місцевим судом правомірно відхилено доводи позивача, про відсутність в нього обов'язку щодо одержання документу, що посвідчує право на земельну ділянку та реєстрації цього права у встановленому законом порядку.

Таким чином, вимагати захисту порушених прав на землю має право власник чи користувач земельної ділянки, чиї права на землю оформлені та зареєстровані у встановленому законодавством порядку. Вилучення земельних ділянок також здійснюється за згодою землекористувача, право користування якого оформлене та зареєстроване у встановленому законодавством порядку.

Посилання скаржника на Плани смуги відведення земель лінії залізниці 1951, 1975 та 1994 років (а.с.21-27, 109-116) також є безпідставними, про що правомірно зазначено і місцевим судом, оскільки такі не є належним доказом в підтвердження права набуття та користування спірною земельною ділянкаю позивачем. За своєю правовою природою План смуги відведення встановлює режим користування землею і не є юридично значимим актом оформлення права землекористування.

Безпідставними є також покликання скаржника на рішення Станіславської обласної ради від 15.11.1949 №1118 та рішення Яремчанської районної ради від 26.09.1949 (а.с.107-108), оскільки із вказаних актів незрозуміло, про які саме земельні ділянки йдеться, та які не містять жодних відомостей про підтвердження прав позивача саме на спірну земельну ділянку.

Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

З огляду на наведене та враховуючи те, що позивачем не долучено до матеріалів справи належного підтверджуючого права землекористування документа на спірну земельну ділянку, останній позбавлений права вимагати захисту своїх порушених прав на землю як належний землекористувач в порядку ст.ст.152, 155 Земельного кодексу України, так як права позивача на землю не оформлені та у встановленому законодавством порядку не зареєстровані. Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд у своїй практиці (зокрема, постанови Вищого господарського суду України у справах №914/1047/13-г, №926/1079/13-г та №909/247/14).

Відтак, встановивши відсутність у позивача оформленого права на спірну земельну ділянку, відсутнє порушення оспорюваним рішенням міської ради прав або інтересів позивача у справі, місцевий суд прийшов до правильного висновку про відмову в позові щодо визнання незаконним спірного рішення.

При цьому судом також враховується наявність на земельній ділянці нерухомого майна відповідача-2, право власності на яке оформлене останнім у встановленому законом порядку.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки між Яремчанською міською радою та приватним підприємцем Гедзик Іваном Васильовичем від 14.08.2014р., то місцевим судом також правомірно відмовлено в задоволенні цієї позовної вимоги.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.08.2014р. сторони діяли в межах своїх повноважень та дотрималися усіх вимог, необхідних для чинності цього договору. Договір укладений відповідно до волевиявлення власника землі, оформленого рішенням сесії міської ради. Як зазначено вище, суд не знайшов підстав для визнання незаконним рішення Яремчанської міської ради від 24.07.2014 № 491-27/2014 від 24.07.2014р., на підставі якого був укладений оскаржуваний договір купівлі-продажу.

При цьому, апеляційний суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до статті першої Протоколу першого від 17.07.97 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З іншого боку, потреба відповідних органів чи осіб виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п.58, ECHR 2002-VIII) (Рішення Європейського суду з прав людини Справа "Рисовський проти України" (Заява № 29979/04) від 20.10.11).

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За таких обставин рішення місцевого господарського суду відповідає вимогам діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 19.12.2014 року в справі за номером 909/1191/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" ДТГО "Львівська залізниця" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд .

Повний текст постанови виготовлений 17.02.2014 р.

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Желік М.Б.

Суддя Костів Т.С.