Постанова

від 05.02.2015 по справі 910/14136/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2015 р. Справа№ 910/14136/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

За участю представників сторін

від позивача: Леонтьев Г.П. - представник за довіреністю

від відповідача: Сердюк М.А. - представник за довіреністю

від третьої особи: Любавська І.Р. - представник за довіреністю

розглянувши апеляційну скаргу Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами

на рішення

Господарського суду м.Києва

від 08.10.2014р.

у справі № 910/14136/14 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грант"

до Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державне управління справами

про стягнення 2 510 170, 19 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Грант" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами про стягнення 2 245 792,51 грн. на підставі Договору на поставку №107-12 від 10.09.2012.

06.10.2014 позивач звернувся до місцевого суду із заявою про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача пеню - 260 812,46 грн., інфляційні втрати - 39 156,38 грн., 3 % річних - 88 015,96 грн., 30 % річних - 856 164,97 грн., різницю - 1 328 627,35 грн.

06.10.2014 позивач подав до місцевого суду заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача пеню - 95 950,72 грн., інфляційні втрати - 129 936,26 грн., 3 % річних - 95 968,71 грн., 30 % річних за користування чужими коштами - 859 687,15 грн., різницю за рахунок коливань курсів валют - 1 328 627,35 грн. та судовий збір - 50 003,40 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2014р у справі № 910/14136/14 позов задоволено частково, з Державного підприємства "Преса України" Державного управління справами стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грант" пеню 95 950,72 грн., 3 % річних 85 968,71 грн., інфляційні втрати 122 040, 94 грн., 30 % 859 687, 15 грн., різниця 1 328 627, 35 грн., судовий збір 49 845, 50 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що місцевим господарським суд порушено ст. 80 ГПК України, оскільки не було припинено провадження у справі, спір по якій вирішено рішенням Господарського суду м. Києва (справа № 910/15181/13), який вирішено між тими ж сторонами, про цей же предмет і з цих же підстав. Крім того, місцевий господарський суд не припинив провадження у даній справі незважаючи на те, що позивач у позовній заяві та у судових засіданнях (під фіксацію) підтвердив, що відмовився від позовних вимог в межах іншої справи про що є рішення суду (у справі №910/15181/13).

На думку апелянта судом перевищено повноваження та задоволено вимогу позивача про стягнення неустойки штрафу, пені строк спеціальної позовної давності яких сплив, оскільки неустойка нараховувалась за порушення згідно рахунків-фактур, виставлених у лютому - травні 2013 р. Строк позовної давності сплинув у лютому - травні 2014 р. відповідно. Позивач звернувся до суду із стягненням неустойки у липні 2014 р., тобто на два місяці пізніше, ніж сплинув строк позовної давності, незважаючи на те, що позивачем не заявлялось вимоги про поновлення строку позовної давності. Апелянт вважає, що судом першої інстанції порушено ст.ст. 258, 261 ЦК України та п. 3.2. Постанови Пленуму ВГСУ № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», оскільки задоволено вимогу, строк позовної давності якої сплив.

Апелянт вважає, що місцевим судом проігноровано обмеження законодавця щодо нарахування штрафних санкцій через шість місяців від дня порушення та задоволено до стягнення штрафні санкції нараховані вдвічі більше встановленого обмеження, тобто за весь рік, а не за півроку, чим порушено ч. 6 ст. 232 ГК України .

На думку апелянта, в оскаржуваному рішенні викладено висновки, що завідомо не відповідають фактичним обставинам та суперечать матеріалам справи, а саме місцевим судом безпідставно зазначено, що позивач нібито нарахував пеню з 07.07.2013 р., однак з матеріалів справи (таблиць нарахувань позивача) вбачається, що останній нараховував пеню та інші штрафні санкції починаючи з 14.02.2013 р., тобто на шість місяців раніше, ніж зазначено судом.

Апелянт звертає увагу суду на те, що місцевим судом не досліджено всі обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а саме оскаржуваним рішенням визнається твердження відповідача про невірність встановлення першої дати прострочення безпідставними лише на підставі розрахунку позивача до заяви від 06.10.2014 р. Одночасно судом не взято до уваги умови п. 4.1. договору щодо проведення розрахунку протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунка-фактури, відсутність доказів направлення рахунка-фактури відповідачу. Зазначене питання розглядалось в межах справи № 910/15181/13, однак місцевим судом зазначені матеріали справи не досліджувались.

Крім того, апелянт зазначає, що місцевим судом проігноровано заяви відповідача щодо відсутності належних даних формування сум штрафних санкцій та чітких розрахунків, заявлених до стягнення сум, як в позовній заяві, так і в заявах про збільшення та зменшення позовних вимог. Позивачем не надано належний розрахунок заявлених вимог, про що відповідач зазначав у відзиві та на судових засіданнях (під фіксацію), розрахунок містить лише певну інформацію про цифри з посиланням на неналежні джерела їх отримання, проте судом 1-ї інстанції дані заперечення відповідача проігноровано та задоволено без належної перевірки позовні вимоги.

Також апелянт вважає, що місцевим судом безпідставно задоволено до стягнення суму штрафних санкцій, що значною мірою перевищує суму основного бору, чим порушено ст. 83 ГПК України - щодо необґрунтованої відмови у зменшенні розміру неустойки (штрафу, пені), за наявності поважних причин.

Апеляційним судом було витребувано з Господарського суду м.Києва матеріали справи № 910/15181/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грант" до Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами про стягнення 3 496 176, 69 грн.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, вислухавши пояснення представника позивача, колегія встановила наступне.

10 вересня 2012 року між позивачем (постачальник за умовами договору) та відповідачем (покупець за умовами договору) був укладений договір №107-12 про поставку картонно-паперової продукції (далі - товар), відповідно до умов якого постачальник у порядку та строки, визначені цим договором, зобов'язується протягом строку дії договору поставляти та передавати у власність Покупцю картонно-паперову продукцію в асортименті, кількості, з основними технологічними властивостями для виконання поліграфічних робіт певного виду, а Покупець зобов`язується в порядку і на умовах, встановлених цим договором, приймати товар та оплачувати Постачальникові його вартість.

Як встановлено п. 1.2 договору поставка товару за цим договором здійснюється окремими партіями. Найменування товару, що складає партію, одиниці виміру товару, кількість товару, ціна та загальна вартість товару, який складає партію, вказується в специфікації на цю партію товару, яка після підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін додається до цього договору і стає його невід'ємною частиною.

22.10.2013 року представником позивача подано підписані обома сторонами договору специфікації до договору поставки № 107-12 від 10.09.2012 року, в яких погоджено найменування товару, його кількість та ціна.

Відповідно до п.п. 8.2, 8.3 договору кожна партія товару передається Покупцеві у повному обсязі, вказаному у Специфікації на цю партію товару. Часткова поставка партії товару забороняється. Право власності на партію товару, доставленого в пункт поставки, переходить до Покупця з моменту вигрузки товару в зазначеному пункті та оформленню всіх необхідних документів.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки проводяться протягом п'яти банківських днів з дня отримання покупцем рахунку-фактури на відповідну партію товару, який виставляється з моменту виконання п. 8.3 договору, шляхом перерахування грошей на рахунок постачальника.

Матеріали справи № 910/15181/13 також містять 50 рахунків-фактур, виставлених позивачем відповідачеві на оплату поставленого товару дійсні до сплати протягом дев'яти календарних днів.

Як встановлено судом у справі № 910/15181/13 відповідач вчасно та повністю не розрахувався з позивачем за поставлений товару, у зв'язку з чим станом на 22.10.2013 року у відповідача виникла заборгованість по оплаті основного боргу за поставлений товар у розмірі 2 557 510,99 грн., у зв»язку із чим позивач звернувся до суду про стягнення заборгованості за договором поставки №107-12 від 10.09.2012 року у розмірі 3 496 176,69 грн., з яких: 2 772 410,99 грн. основного боргу, 324 919,34 грн. 30% річних, 396 242,56 грн. штрафних санкцій у розмірі 0,1 % від вартості неоплаченого товару, 2 617,81 грн. штрафу, обґрунтовуючи вимоги неналежним виконанням зобов'язань щодо оплати товару за вищевказаним договором.

Під час розгляду справи № 910/15181/13 в суді першої інстанції позивачем 27.09.2013 року, 08.10.2013 року та 22.10.2013 року з огляду на часткову сплату відповідачем заборгованості в порядку статті 22 ГПК України подавались заяви про зменшення розміру позовних вимог та часткову відмову від позовних вимог, у зв'язку з чим в остаточній редакції Господарським судом міста Києва прийнято вимоги ТОВ "Грант" до ДВ "Преса України" про стягнення 2 557 510,99 грн. основної заборгованості за договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2013 у справі № 910/15181/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грант" до Державного підприємства "Преса України" Державного управління справами про стягнення 3 496 176,69 грн. заборгованості за договором № 107/12 від 10.09.2012 року з урахуванням заяв про зменшення позовних вимог задоволено повністю.

Вищезазначеним рішенням суду встановлено, що позивач, як постачальник за договором поставки, належним чином виконав свої зобов'язання за договором, поставивши відповідачеві (як покупцю за умовами договору) товар на загальну суму 7 593 104, 16 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними на товар та відповідними довіреностями, виданими уповноваженій особі відповідача на отримання товару. Крім того, узгодження кількості, виду та ціни товару підтверджується відповідними специфікаціями до договору, підписаними та скріпленими печатками обох сторін по договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2014 рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2013 у справі № 910/15181/13 залишено без змін.

Частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

11.07.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Грант" звернулось до Господарського суду м.Києва з позовом до Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами про стягнення на підставі Договору на поставку картонно-паперової продукції №107-12 від 10.09.2012 3 357,09 грн. пені, 773,05 грн. інфляційних, 641 679, 47 грн. 30% річних, 1 555 947, 75 грн. збільшення вартості товару за рахунок коливання курсу долару, 44 035, 15 грн. судового збору, а всього 2 245 792 грн. 51 коп.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що статтею 9 Договору передбачена відповідальність Сторін за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань по Договору. Зокрема п.9.2., в разі прострочення оплати належним чином поставленого товару, передбачені: пеня в розмірі 0,3 % від простроченої суми за кожен прострочений день, відшкодування збитків, нарахування 30 % річних за користування грошовими коштами, здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Також, позивач 06.10.2014 звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача пеню 260 812,46 грн., інфляційні втрати 39 156,38 грн., 3 % річних 88 015,96 грн., 30 % річних 856 164,97 грн., різницю 1 328 627,35 грн.

06.10.2014 позивач подав до суду заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача пеню 95 950,72 грн., інфляційні втрати 129 936,26 грн., 3 % річних 95 968,71 грн., 30 % річних за користування чужими коштами 859 687,15 грн., різницю за рахунок коливань курсів валют 1 328 627,35 грн. та судовий збір 50 003,40 грн.

Місцевим судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, що стало підставою для стягнення заборгованості в судовому порядку (рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2013 №910/15181/13), тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до п. 9.2 Договору за порушення строків оплати вартості належним чином поставленої партії товару (п. 4.1 Договору) покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,3% від простроченої суми платежу за кожний прострочений день і відшкодовує всі понесені у зв'язку з цим збитки. За весь час з моменту, коли товар мав бути оплачений постачальнику, до моменту оплати товару у повному обсязі, покупець сплачує постачальнику проценти за користування грошовими коштами у розмірі тридцять відсотків річних.

У відповідності до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений статтею 231 Господарського кодексу України. Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Крім того, місцевий суд дійшов висновку про те, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Місцевий суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 95 950,72 грн. та відмовив у застосуванні строку позовної давності до стягнення пені, з тих підстав, що позивачем розраховано пеню з 07.07.2013.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Законом встановлено, що право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

На підставі вищезазначного судом розрахунок 3 % проведений позивачем судом визнаний обґрунтованим, та задоволено стягнення 3 % річних у розмірі 85 968,71 грн.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

За перерахунком місцевого суду розмір інфляційних втрат, що підлягає задоволенню становить 122 040,94 грн.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання (п.6.1, 6.2 постанови пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Судом задоволено позовні вимоги про стягнення 30 % за користування чужими грошовими коштами у розмірі 859 687,15 грн.

Заперечення відповідача щодо безпідставності нарахування 30 % річних та пропущення річного строку для його стягнення, судом визнано безпідставним та необґрунтованим.

Також місцевим судом задоволено позовні вимоги про стягнення із відповідача 1 328 627,35 грн. курсової різниці виходячи з того, що п. 1 Додаткової угоди №01 від 29.10.2012 до Договору, сторони погодили, що у зв'язку з коливанням курсу української гривні до EURO, внести зміни до п. 3 Договору поставки №107-12 від 10.09.2012 і додали підпункти 3.4 та підпункти 15.10: Вартість товару розраховується за наступною формулою: Ц1=Ц0*(К1/К0), де Ц1- вартість товару; Ц0 - вартість товару згідно рахунку фактури; К1 - курс УМВБ української гривні до EURO на дату оплати товару; К0 - курс УМВБ української гривні до EURO на дату, вказану в рахунках фактурах на кожну партію товару.

Судова колегія не погоджується із висновком місцевого господарського суду, виходячи з наступних підстав.

Місцевий суд не звернув увагу на те, що Господарським судом м.Києва було винесено 22.10.2013р. рішення № 910/15181/13 між тими ж сторонами про цей же предмет і з тих підстав.

В матеріалах справи № 910/15181/13 (т.2 а.с. 55) міститься подана позивачем заява, відповідно до змісту якої позивач відмовився від позовних вимог про стягнення 30% річних, пені, штрафу. Тобто позивач відмовився від позову на підставі ст. 22 ГПК України, а господарський суд прийняв таку відмову від позову, а тому повторне звернення з такими вимогами згідно ГПК України не допускається.

Як встановлено судом у справі № 910/15181/13 відповідач вчасно та повністю не розрахувався з позивачем за поставлений товару, у зв'язку з чим станом на 22.10.2013 року у відповідача виникла заборгованість по оплаті основного боргу за поставлений товар у розмірі 2 557 510,99 грн., у зв»язку із чим позивач звернувся до суду про стягнення заборгованості за договором поставки №107-12 від 10.09.2012 року у розмірі 3 496 176,69 грн., з яких: 2 772 410,99 грн. основного боргу, 324 919,34 грн. 30% річних, 396 242,56 грн. штрафних санкцій у розмірі 0,1 % від вартості неоплаченого товару, 2 617,81 грн. штрафу, обґрунтовуючи вимоги неналежним виконанням зобов'язань щодо оплати товару за вищевказаним договором.

Таким чином, місцевий суд в порушення ст. 80 ГПК України не припинив провадження у справі зі спору авдносно якого вже є рішення господарського суду у справі № 910/15181/13, незважаючи на те, що позивач у позовній заяві та у судових засіданнях підтвердив, що відмовився від позовних вимог в межах іншої справи про що є рішення суду.

Аналіз господарських справ № 910/15181/13 та № 910/14136/14 свідчить про те, що позовна вимога 30% річних заявлялася в обох позовах, а тому, враховуючи відмову від позову у справі № 910/15181/13, у даній частині провадження у справі слід припинити.

Позивачем заявлено до стягнення суму курсової різниці, яка передбачена п. 1 додаткової угоди №01, у зв'язку з коливанням курсу УМВБ української гривні до Євро, були внесені зміни до п. 3 договору, який доповнено підпунктом 3.4, яким встановлено, що вартість товару розраховується за наступною формулою: Ц1=Ц0*(К1/К0), де Ц1 - вартість товару; Ц0 - вартість товару згідно рахунку-фактури; К1 - курс УМВБ української гривні до Євро на дату оплати товару; К0 - курс УМВБ української гривні до Євро на дату, вказану в рахунках-фактурах на кожну партію товару.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом при розгляді справи № 910/15181/13 позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 7 953 104,16 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними на товар за період з 18.09.2012 року по 24.05.2013 року, оформленими відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку", затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року №88, та відповідними довіреностями, виданими у відповідності до п. 2. Інструкції "Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99, уповноваженій особі відповідача на отримання товару (а.с. 79-186, т.1).

Крім того, узгодження кількості, виду та ціни товару підтверджується відповідними специфікаціями до договору, підписаними та скріпленими печатками обох сторін (81-102, т.2), чим спростовуються твердження відповідача про непогодження сторонами ціни товару.

Під час розгляду справи апеляційним судом в судовому засіданні встановлено та підтверджується сторонами, що позивачем виставлялися рахунки без визначення курсової різниці ( яка входить до вартості товару), що суперечить умовам додаткової угоди.

Апеляційним судом встановлено, що рішення суду у справі № 910/15181/13 виконано станом на 30.05.2014р. у примусовому порядку, відповідачем повністю оплачено основний борг, а тому підстав для задоволення вимог про стягнення курсової різниці не вбачається.

В справі № 910/15181/13 судом встановлено, що відповідачем повністю оплачено основний борг, а тому підстав для задоволення вимог у стягненні сум курсової різниці не вбачається.

Крім того, місцевим судом задоволено вимогу Позивача про стягнення неустойки (штрафу, пені) незважаючи на те, що строк спеціальної позовної давності, сплив, оскільки неустойка нараховувалась за порушення згідно рахунків-фактур, виставлених у лютому - травні 2013 р., а отже строк позовної давності сплинув у лютому - травні 2014 р. відповідно.

Позивач звернувся до суду із стягненням неустойки у липні 2014 р., тобто на дві місяці пізніше ніж сплинув строк позовної давності, а позивачем не заявлялись вимоги про поновлення строку позовної давності.

На підставі наведеного колегія приходить до висновку про те, що місцевим господарським судом порушено ст.ст. 258, 261 ЦК України та п. 3.2. Постанови Пленуму ВГСУ № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.). Тобто, задоволено вимогу строк позовної давності якої сплив. Заява про застосування строку позовної давності міститься в матеріалах справи.

Крім того, місцевим судом в оскаржуваному рішення зазначено, що позивач нарахував пеню з 07.07.2013 р., однак з матеріалів справи вбачається, що останній нараховував пеню та інші штрафні санкції починаючи з 14.02.2013 р., тобто на шість місяців раніше ніж зазначено судом.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Однак місцевим судом задоволено до стягнення штрафні санкції нараховані за весь рік, а не півроку.

Відповідно до п.4.1. договору поставки № 107-12 від10.09.2012 розрахунки проводяться протягом 5 (п»яти) банківських днів з дня отримання рахунку-фактури на відповідну партію товару, який виставляється з моменту виконання пункту 8.3. договору, шляхом перерахування грошей на рахунок постачальника . Моментом здійснення покупцем оплати є момент списання грошових коштів з банківського рахунку покупця. Доказом здійснення оплати є копія платіжного доручення про перерахування відповідної суми грошових коштів з банківського рахунку покупця на банківський рахунок постачальника, вказаний у цьому договорі, з оригінальною відміткою установи банку покупця про прийняття даного платіжного доручення до виконання.

Місцевим судом не досліджено відсутність доказів направлення рахунка-фактури Відповідачу та не витребувано матеріали справи № 910/15181/13, в межах якої дане питання розглядалось.

Також місцевим судом допущено помилку при перерахунку штрафних санкцій та задоволено до стягнення нарахування за дні належного виконання зобов'язання відповідачем, якщо відраховувати перший день порушення від дати виставлення рахунку-фактури, то по рахунку-фактурі № СФ-0000087 від 01.03.2013 Позивачем зазначено - «09.03.2013», як перший день прострочення виконання зобов'язання, хоча фактично це є «12.03.2013»; по рахунку- фактурі № СФ-0000098 від 06.03.2013, позивачем зазначено «14.03.2013», фактично «15.03.2013»; по рахунку-фактурі № СФ-0000115 від 15.03.2013, зазначено «23.03.2013», фактично - «25.03.2013»; по рахунку-фактурі № СФ-0000131 від 22.03.2013, зазначено «30.03.2013», фактично «01.04.2013»; по рахунку-фактурі № РФ-168 зазначено «13.04.2013», фактично «15.04.2013»; по рахунку-фактурі № РФ-189 від 19.04.2013 вказано «27.04.2013», фактично «29.04.2013»; по рахунку-фактурі №РФ-208 вказано «04.05.2013», фактично «08.05.2013»; по рахунку-фактурі № РФ-216 вказано «09.05.2013», фактично «13.05.2013» тощо.

На підставі викладеного колегія приходить до висновку про те, що місцевим судом не здійснено належну оцінку доказів, без всебічного, повного та без об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що в подальшому при викладенні невірних висновків, які не відповідають обставинам справи стало наслідком хибного висновку щодо строків позовної давності. Тому у стягненні пені слід відмовити (заява про застосування строку позовної давності в матеріалах справи у відзиві на позовну заяву).

Позивач заявив позовні вимоги про стягнення 3% річних на підставі ст.. 625 ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором поставки № 107-12 від 10.09.2012 встановлено 30% за простроченя виконання грошового зобов»язання. В цій частині колегія вважає слід припинити провадження у справі з вищезазначених підстав, а тому позовні вимоги про стягнення 3% річних не підлягають задоволенню, оскільки договором встановлено інший розмір процентів ( ст. 625 ГПК України).

Аналіз господарських справ № 910/15181/13 та № 910/14136/14 показав, що позивачем не заявлялась вимога про стягнення інфляційних відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України у справі № 910/15181/13, а тому вимоги щодо сплати інфляційних підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів зазначає, що апелянтом надані належні та допустимі докази на підтвердження своєї правої позиції, а також наведено переконливі аргументи у відповідності з нормами чинного законодавства, які дають підстави для часткового задоволення апеляційної скарги.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення підлягає зміні, як таке, що ґрунтуються на висновках, які не відповідають в повній мірі обставинам справи, та з помилковим застосуванням норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами на рішення Господарського суду м.Києва від 08.10.2014р. у справі № 910/14136/14 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м.Києва від 08.10.2014р. у справі № 910/14136/14 змінити.

Викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції:

"Стягнути з Державного підприємства "Преса України" Державного управління справами (03047, м. Київ, проспект Перемоги, 50, код 05905668) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грант" (03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 92, код 31301790) 773, 05 грн. інфляційних втрат.

Видати наказ.

В частині стягнення 30% річних за користування чужими коштами провадження у справі припинити.

В іншій частині позовних вимог відмовити."

Стягнути з Державного підприємства "Преса України" Державного управління справами (03047, м. Київ, проспект Перемоги, 50, код 05905668) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грант" (03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 92, код 31301790) 15, 47 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позову.

Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грант" (03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 92, код 31301790) на користь Державного підприємства "Преса України" Державного управління справами (03047, м. Київ, проспект Перемоги, 50, код 05905668) 25 413,32 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Видати наказ.

Видачу наказів доручити Господарському суду м.Києва.

Матеріали справи № 910/14136/14 повернути Господарському суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх