Постанова

від 29.04.2015 по справі 910/14136/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2015 року Справа № 910/14136/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Владимиренко С.В.,

Мележик Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грант" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 лютого 2015 року у справі № 910/14136/14 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грант", м. Київ, до Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами, м. Київ, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне управління справами, м. Київ, про стягнення 2 510 170,19 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - Леонтьєв Г.П. (дов. від 01.08.14);

відповідача - Сердюк М.О. (дов. № 1-17-д від 03.02.15);

третьої особи - Любавська І.Р. (дов. № 01-13/14/0014 від 12.01.15),

в с т а н о в и в:

У липні 2014 року позивач ТОВ "Грант" пред'явив у господарському суді позов до відповідача Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами про стягнення 2 510 170,19 грн.

Вказував, що 10.09.12 між ним (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір поставки № 107-12, згідно якого він зобов'язався передати у власність покупця картонно-паперову продукцію (товар), а покупець - прийняти товар та здійснити його оплату на умовах та в строки, що визначені договором.

Зазначав, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.13, яке набрало законної сили, у справі № 910/15181/13 за позовом ТОВ "Грант" до Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами про стягнення 3 496 176,69 грн. позов задоволено, постановлено стягнути з відповідача на його користь 2 557 510,99 грн. основного боргу та 55 448,22 грн. судового збору.

30.05.14 вказане рішення суду виконано в примусовому порядку.

Посилаючись на порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині оплати отриманого товару, позивач, згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог від 06.10.14, просив стягнути з відповідача 95 950,72 грн. пені, 129 936,26 грн. інфляційних втрат, 85 968,71 грн. 3 % річних, 859 687,15 грн. 30 % річних за користування чужими коштами та 1 328 627,35 грн. курсової різниці, а всього - 2 500 170,20 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08 жовтня 2014 року (суддя Літвінова М.Є.) позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами на користь ТОВ "Грант" 95 950,72 грн. пені, 122 040,94 грн. інфляційних втрат, 85 968,71 грн. 3 % річних, 859 687,15 грн. 30 % річних за користування чужими коштами, 1 328 627,35 грн. курсової різниці та 49 845,50 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивоване посиланнями на порушення відповідачем умов договору в частині оплати отриманого товару, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.13 у справі № 910/15181/13, та є підставою для покладення на відповідача обов'язку сплатити пеню, 3 % річних, 30 % річних, курсову різницю та інфляційні втрати з врахуванням правильного розрахунку останніх.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 лютого 2015 року (колегія суддів у складі: Тищенко А.І. - головуючий, Михальської Ю.Б., Отрюха Б.В.) рішення змінено.

Резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції:

"Стягнути з Державного підприємства "Преса України" Державного управління справами на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грант" 773, 05 грн. інфляційних втрат та 15,47 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позову.

В частині стягнення 30 % річних за користування чужими коштами провадження у справі припинити.

В іншій частині позовних вимог відмовити."

Постановлено стягнути з ТОВ "Грант" на користь Державного підприємства "Преса України" Державного управління справами 25 413,32 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення пені мотивована пропуском позивачем встановленого ст. 258 ЦК України річного строку позовної давності для звернення з даними вимогами.

Постанова в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення 3 % річних обґрунтована посиланнями на те, що умовами договору сторонами визначено інший розмір процентів річних, а саме 30 %, тому вимоги про стягнення 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України не підлягають задоволенню.

Постанова в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення курсової різниці мотивована посиланнями на сплату суми основного боргу відповідачем, внаслідок чого підстави до стягнення курсової різниці відсутні.

Постанова в частині задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 773,05 грн. мотивована посиланнями на порушення відповідачем грошового зобов'язання. При цьому, судом зазначено про те, що вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню за розрахунком позивача, тоді як позивач просив стягнути з відповідача 129 936,26 грн. інфляційних втрат.

Постанова в частині припинення провадження у справі в частині вимог про стягнення 30 % річних мотивована посиланнями на відмову позивача від означених вимог в межах справи Господарського суду міста Києва № 910/15181/13, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України є наслідком припинення провадження у справі.

У касаційній скарзі ТОВ "Грант", посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції приписів ст.ст. 253, 261, 533, 536, 612, 625, 632 ЦК України, ст.ст. 189, 231, ч. 6 ст. 232 ГК України та ст. 43 ГПК України, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 10.09.12 між ТОВ "Грант" (постачальником) та Державним підприємством "Преса України" Державного управління справами (покупцем) був укладений договір поставки № 107-12, згідно якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця картонно-паперову продукцію (товар), а покупець - прийняти товар та здійснити його оплату на умовах та в строки, що визначені договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.13, яке набрало законної сили, у справі № 910/15181/13 за позовом ТОВ "Грант" до Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами про стягнення 3 496 176,69 грн. позов задоволено, постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 2 557 510,99 грн. основного боргу та 55 448,22 грн. судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, обставини прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором поставки № 107-12 від 10.09.12, встановлені вказаним рішенням суду та не потребують доведення при розгляді даної справи.

Місцевим судом встановлено, що оскільки відповідач виконав рішення суду у справі № 910/15181/13 лише 30.05.14, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - ст. 530 ЦК України.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення відповідачем грошового зобов'язання позивачем здійснено нарахування 129 936,26 грн. інфляційних втрат та 85 968,71 грн. 3 % річних.

Здійснивши їх перерахунок, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про задоволення вимог в частині стягнення 3 % річних в повному обсязі та про часткове задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 122 040,94 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що п. 1 додаткової угоди № 01 від 29.10.12 до договору у зв'язку з коливанням курсу української гривні до EURO, сторони вирішили внести зміни до п. 3 договору поставки № 107-12 від 10.09.12 і додали підпункти 3.4 та 15.10: "Вартість товару розраховується за наступною формулою: Ц1=Ц0*(К1/К0), де Ц1- вартість товару; Ц0 - вартість товару згідно рахунку фактури; К1 - курс УМВБ української гривні до EURO на дату оплати товару; К0 - курс УМВБ української гривні до EURO на дату, вказану в рахунках фактурах на кожну партію товару".

Відповідно до 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Положення чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Встановивши, що сторонами у належній формі досягнуто згоди щодо можливості зміни обумовленої ціни у визначених ними випадках та визначено спосіб перегляду ціни відповідно до формули, за якою вираховується зміна ціни, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що спосіб визначення сторонами належної до сплати суми з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, який буде встановлений НБУ на день фактичної оплати покупцем вартості товару, визначеної умовами договору та не суперечить чинному законодавству.

З вказаних обставин правильно виходив суд першої інстанції задовольняючи вимоги про стягнення з відповідача 1 328 627,35 грн. курсової різниці.

Крім того, п. 9.2 договору сторони погодили, що за порушення строків оплати вартості належним чином поставленої партії товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,3 % від простроченої суми платежу за кожен день прострочки та проценти за користування грошовими коштами у розмірі 30 % річних.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

За порушення відповідачем грошового зобов'язання позивачем нараховано, а місцевим судом задоволено вимоги про стягнення пені в сумі 95 950,72 грн. за період з 07.07.13 по 29.05.14, що становить більше ніж 6 місяців та суперечить ч. 6 ст. 232 ГК України.

Отже, висновки суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення пені в сумі 95 950,72 грн. за вказаний період, не можна вважати законними та обґрунтованими, тому рішення суду у вказаній частині вимог підлягає скасуванню з передачею їх на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Відповідно до п.п. 6.1, 6.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Задовольняючи вимоги в частині стягнення з відповідача 859 687,15 грн. 30 % річних за користування чужими коштами, суд першої інстанції виходив з наяності правових підстав для їх задоволення, з врахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог в межах справи № 910/15181/13.

Проте, в оскаржуваній постанові, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що в матеріалах справи Господарського суду міста Києва № 910/15181/13 (т. 2 а.с. 55) міститься подана позивачем заява, відповідно до змісту якої позивач відмовився від позовних вимог про стягнення 30 % річних, пені та штрафу. Тобто, позивач відмовився від позову на підставі ст. 22 ГПК України, а господарський суд прийняв таку відмову від позову, тому повторне звернення з такими вимогами згідно ГПК України не допускається.

В силу ст. 78 ГПК України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

У випадку, коли позивач заявив про відмову від позову суд повинен роз'яснити сторонам наслідки вчинення відповідної процесуальної дії. Наслідком відмови позивача від позову відповідно до ст. 80 ГПК України є припинення провадження у справі та недопустимість повторного звернення до господарського суду із спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Враховуючи ту обставину, що суд першої інстанції розглядаючи вимоги про стягнення 30 % річних вважав, що позивач в межах справи № 910/15181/13 зменшив розмір позовних вимог в означеній частині, а суд апеляційної інстанції вважав, що позивач відмовився від вказаних вимог, а матеріали даної справи не містять зазначеної заяви позивача та відповідних процесуальних актів, якими судом першої інстанції вирішено дану заяву та враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, встановлені ст. 111 7 ГПК України, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у вказаній частині вимог підлягають скасуванню з передачею їх на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Під час нового розгляду вимог про стягнення 30 % річних та пені, господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, встановити наявність правових підстав для стягнення 30 % річних та періоди за які у позивача наявне право на стягнення пені, з врахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, здійснити перерахунок судового збору у відповідності до задоволених вимог та постановити законне та обґрунтоване судове рішення.

В решті рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального законодавства, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Натомість, суд апеляційної інстанції вказаних вище норм матеріального права та встановлених місцевим господарським судом обставин справи не врахував та помилково виходив з відсутності правових підстав для стягнення 3 % річних, пені, курсової різниці та зазначивши в мотивувальній частині постанови про те, що інфляційні втрати підлягають задоволенню за розрахунком позивача, в резолютивній частині постанови помилково стягнув лише 773,05 грн. інфляційних втрат.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в повному обсязі.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грант" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 лютого 2015 року у справі № 910/14136/14 скасувати.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 08 жовтня 2014 року у справі № 910/14136/14 в частині задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Грант" до Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами про стягнення 95 950,72 грн. пені, 859 687,15 грн. 30 % річних за користування чужими коштами та 49 845,50 грн. судового збору скасувати.

4. Справу в означеній частині вимог передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

5. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 08 жовтня 2014 року у справі № 910/14136/14 залишити в силі.

Головуючий суддя: Н.Г. Дунаєвська

Судді: С.В. Владимиренко

Н.І. Мележик