Ухвала

від 02.12.2014 по справі 4/389

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2014 року м. Київ К/9991/55647/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Борисенко І.В., Голубєвої Г.К.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці на постанову Господарського суду Чернiвецької областi від 10.09.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2011 у справі № 4/389 (76171/09/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західноукраїнська торгова компанія "Продторг"

до Державної податкової інспекції у м. Чернівці

про визнання незаконним та зобов'язання скасувати податкове повідомлення рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариством до суду заявлений позов із вимогою визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 28.10.2008 № 000263231/0 та № 000264231/0, якими позивачеві визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у розмірі 29 512,00 грн. та з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 48536,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що підставою для прийняття оспорюваних позивачем податкових повідомлень - рішень були висновки акту від 15.10.2008 про результати виїзної планової документальної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2008, у якому було зазначено про порушення позивачем пп. 5.2.1, пп. 5.2.10, пп. 5.3.9 ст. 5, пп. 8.1.2, пп. 8.7.1 ст. 8, ст. 20 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) та пп. 4.5.1 ст. 4, пп. 7.2.3, пп. 7.2.4, пп. 7.4.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР), що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на 21 000,00 грн. та з ПДВ - 32 357,00 грн. Такий висновок працівників державного податкового органу вмотивовано неправомірним формування платником податків валових витрат та податкового кредиту внаслідок придбання послуг з ремонту приміщення, наданих контрагентом (ТОВ "Євробудлайн - Україна"), який не декларував по вказаним операціям свої податкові зобов'язання та який в судовому порядку визнаний банкрутом. На думку відповідача позивач діяв без належної обачності і йому мало бути відомо про фактичний та адміністративно - майновий стан його контрагента, а отже договір підряду від 14.08.2007 № 14-08-1, який було укладено між позивачем та ТОВ "Євробудлайн - Україна" про надання послуг з ремонтних робіт не спричинив реального настання правових наслідків, а отже є нікчемним, а діяльність позивача у межах вказаних господарських операцій була спрямована лише на отримання податкової вигоди.

У цій справі, задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у ході розгляду справи обставин про фактичне виконання сторонами договірних умов, що підтверджується копією акту приймання виконаних підрядних робіт Ф. № КБ-2в за жовтень 2007 року, здійсненими позивачем розрахунками за отримані послуги 02.10.2007 та 10.12.2007, висновком експертного дослідження спеціаліста - будівельника від 27.01.2009 № 75 (а.с. 74-90), а також, що згідно інформації, яка міститься у Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України стосовно контрагента позивача (ТОВ "Євробудлайн - Україна 28.09.2007 проведено запис № 4 про внесення судового рішення про порушення справи про банкрутство юридичної особи, 25.12.2007 запис № 5 - внесення судового рішення про визнання юридичної особи банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, 29.12.2007 запис № 6 - державна реєстрація припинення юридичної особи - контрагента позивача (ТОВ "Євробудлайн - Україна") у зв'язку визнанням її банкрутом (а.с. 91-92), обґрунтовано виходили з того, що порушення провадження у справі про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності не призводить до нікчемності всіх угод, оскільки боржник продовжує здійснювати підприємницьку діяльність до дня визнання судом боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, як не призводить до нікчемності правочинів і порушення контрагентом платника податків податкової дисципліни.

Так, відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порушення провадження у справі про банкрутство не означає завершення підприємницької діяльності боржника. Він має право укладати договори і вчиняти інші правочини, у зв'язку із чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних підставах.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 цієї статті Закону № 168/97ВР встановлена заборона включати до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

А склад валових витрат і порядок включення до них витрат суб'єкта господарювання визначені в ст. 5 Закону № 334/94.

Судами встановлено наявність у платника податків виданих йому продавцем послуг належних первинних документів, на підставі яких було сформовані валові витрати та податковий кредит

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97ВР право нарахування податку та складення податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

У п. 1.3 ст. 1 Закону № 168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п. 10.1 ст. 10 цього ж Закону платники податку несуть відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету відповідно до законодавства України.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення продавцем податкової дисципліни або правил здійснення господарської діяльності.

У процесі встановлення обставин у цій справі судами було враховано правосуб'єктність сторін на час укладення спірного правочину - обидві сторони були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.

В свою чергу податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення операцій між позивачем та його контрагентом було одержання податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці відхилити.

Постанову Господарського суду Чернівецької області від 10.09.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2011 у справі № 4/389 (76171/09/9104) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.В. Борисенко

Г.К. Голубєва