Ухвала

від 18.02.2015 по справі 2а-2878/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2015 року м. Київ К/800/1527/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О . Костенка М.І . розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 р.

у справі № 2а-2878/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Завод офісних та спеціальних меблів»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби

за участю прокуратури Святошинського району м. Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Завод офісних та спеціальних меблів» (далі - позивач, ТОВ «Завод офісних та спеціальних меблів») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Святошинському районі м. Києва), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.09.2011 р. № 0002442380 та № 0002452380.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2012 р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2012 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 22.09.2011 р. № 0002442380 та № 0002452380; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 р. і залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2012 р.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права і просив касаційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Святошинському районі м. Києва було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Завод офісних та спеціальних меблів» з питань правомірності та правильності формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Векта-Плюс» за період з 01.09.2010 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої складено акт від 07.09.2011 р. № 256/23-80/21635487 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, пункті 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 22.09.2011 р. були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0002442380, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 677 965 грн., з яких 542 372 грн. - за основним платежем та 135 593 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0002452380, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 542 371,25 грн., з яких 433 897 грн. - за основним платежем та 108 474,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як слідує з матеріалів справи, підставами для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували твердження відповідача про безпідставне формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Векта-Плюс», оскільки, на переконання податкового органу, правочин укладений позивачем з цим контрагентом був укладений без мети настання реальних наслідків.При цьому перевіряючи посилались на ознаки фіктивності в діяльності вказаного суб'єкта господарювання та на відсутність у нього реальної можливості займатись господарською діяльністю.

Судом першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено з тих мотивів, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки є правомірними та обґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції постанову окружного адміністративного суду скасував та прийняв нову постанову про задоволення позову з тих мотивів, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання позивачем зі своїм контрагентом - ТОВ «Векта-Плюс» господарських операцій за укладеним між ними правочином, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень .

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що необхідними умовами для включення платником податку сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є плата таким платником цих сум та наявність у нього відповідних податкових накладних, оформлених належним чином. Податкова накладна, згідно з підпунктом «д» підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», повинна містити, крім іншого, місце розташування юридичної особи, зареєстрованою як платник податку на додану вартість.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснені першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий облік з податку на додану вартість здійснюється підприємством по факту проведення господарських операцій у певному податковому періоді.

Що стосується зобов'язання визначеного позивачеві з податку на прибуток приватних підприємств , то відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається будь-яка дата, яка припадає на податкових період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів.

Таким чином, враховуючи викладені норми податкового законодавства України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Крім того, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Матеріалами справи підтверджено, що у перевіреному податковим органом періоді позивачем із ТОВ «Векта-Плюс», в межах своєї господарської діяльності, було укладено договір поставки № 110103/2 від 03.11.2010 р.

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом. Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Виписані контрагентом позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання укладеного позивачем з ТОВ «Векта-Плюс» правочину через відсутність у останнього необхідних умов для ведення господарської діяльності.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.

У зв'язку з чим колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що в діях суду першої інстанції вбачається порушення норм права, що призвели до неправильного вирішення спору, і висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заявлених позовних вимог не відповідають обставинам справи.

Відповідно до частини третьої статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 р. у справі № 2а-2878/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя підпис І.В. Приходько Судді: підпис І.О. Бухтіярова підпис М.І. Костенко