Постанова

від 17.02.2015 по справі 910/25016/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2015 року Справа № 910/25016/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Панової І.Ю. суддів:Білошкап О.В., Запорощенка М.Д.- доповідач розглянув касаційні скарги гром. Кошкіної Олени Олександрівни товариства з обмеженою відповідальністю " СІ ТІ Девелопмент" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 та рішенняГосподарського суду міста Києва від 20.05.2014 у справі№910/25016/13 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Прогресивні технології плюс" дотовариства з обмеженою відповідальністю " СІ ТІ Девелопмент" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Гром. Кошкіної Олени Олександрівни пророзірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.08.2009 за участю представників сторін: від позивача:не з'явився від відповідача:Луцюк В.В., за довіреністю від третьої особи:Кулибаба В.О., за довіреністю Хлопоніна В.О., за довіреністю

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2014 № 910/25016/13 позовні вимоги задоволено повністю, розірвано Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 06.08.2009 року, укладений між ТОВ "Прогресивні Технології Плюс" та ТОВ "Сі Ті Девелопмент", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нікітіним Е.П. та зареєстрований в реєстрі за № 160 з моменту набрання цим Рішенням законної сили.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 апеляційні скарги відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "СІ ТІ Девелопмент" , та громадянки Кошкіної О.О. залишено без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2014 № 910/25016/13 залишено без змін.

Не погодившись з прийнятими у справі судовими актами , гром. Кошкіна Олена Олександрівна та товариство з обмеженою відповідальністю " СІ ТІ Девелопмент" звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами про скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2014 у справі №910/25016, з вимогою справу передати на новий розгляд.

В обґрунтування заявлених вимог, гром. Кошкіна Олена Олександрівна посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій припустилися неправильного застосування приписів ч.1 ст.4-7 ГПК щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та с.1 ст.43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. При цьому, скаржник вважає, що суд не звернув увагу на відсутність у позивача порушеного або оспорюваного права на момент звернення із позовом, а також вказує на те, що позовна заява подана поза строками позовної давності.

Товариство з обмеженою відповідальністю "СІ ТІ Девелопмент" в обґрунтування заявлених в касаційній скарзі вимог, посилається на порушення судами приписів ст.ст. 180, 188 ГК України, ст.631 ЦК України, ст.ст. 4-7, 43 ГПК України. При цьому, скаржник вказує на те, що судами не встановлювався факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем, а саме не проводилась звірка взаєморозрахунків, не встановлювався перелік банків, у яких у позивача були відкриті рахунки. Крім того, заявник вважає, що суди прийняли рішення про розірвання договору, строк дії якого закінчився, а також поза межами строку позовної давності та не звернули уваги на порушення порядку розірвання Договору. Також, скаржник зауважує на тому, що наявність заборгованості по договору є підставою для стягнення збитків, а не підставою для розірвання договору.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 серпня 2009 року між позивачем, як продавцем та відповідачем, як покупцем, був укладений Договір купівлі-продажу земельної ділянки, що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нікітіним Е.П. та зареєстрований в реєстрі за №160.

Відповідно до п. 1 зазначеного Договору продавець передає, належну йому на праві власності земельну ділянку № 92 площею 1,62 га, кадастровий номер 5121085200:01:001:0036 у власність покупцю, а покупець набуває у власність земельну ділянку і сплачує за неї обумовлену грошову суму.

Предметом Договору ( п. 2 ) є земельна ділянка № 92 площею 1,62 га, кадастровий номер 5121085200:01:001:0036, розташована за адресою: масив №16 Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області.

Згідно з п. 6 Договору, цей продаж земельної ділянки здійснено за суму 1650 132,00 грн. (один мільйон шістсот п'ятдесят тисяч сто тридцять дві гривні), які продавець має отримати від покупця протягом 15 днів після укладення Договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення, шляхом перерахування покупцем на розрахунковий рахунок продавця, що підтверджується платіжним дорученням, про повний розрахунок.

Позивач свої зобов'язання за Договором виконав, передав обумовлену Договором земельну ділянку відповідачу, що підтверджено матеріалами справи.

ТОВ "Прогресивні Технології Плюс", в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Корольова В.М, звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача ТОВ "Сі Ті Девелопмент" про стягнення 1 650 132,00 грн. заборгованості за Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 06.08.2009 року.

06.02.2014 позивачем було подано Заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просив суд першої інстанції розірвати Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 06.08.2009р. укладений між ТОВ "Прогресивні Технології Плюс" та ТОВ "Сі Ті Девелопмент", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нікітіним Е.П. та зареєстрований в реєстрі за № 160.

Заява про зміну предмету позову прийнята господарським судом до розгляду в порядку ст. 22 ГПК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2014 № 910/25016/13 позовні вимоги задоволено повністю, розірвано Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 06.08.2009 року, укладений між ТОВ "Прогресивні Технології Плюс" та ТОВ "Сі Ті Девелопмент", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нікітіним Е.П. та зареєстрований в реєстрі за № 160 з моменту набрання цим Рішенням законної сили.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 апеляційні скарги відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "СІ ТІ Девелопмент" , та громадянки Кошкіної О.О. залишено без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2014 № 910/25016/13 залишено без змін.

Приймаючи означені судові акти, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач свої зобов'язання по Договору купівлі-продажу виконав в повному обсязі, що підтверджує матеріалами справи. Проте, матеріали справи не містять доказів, що відповідач виконав свої зобов'язання за названим Договором (п. 6) щодо оплати переданої йому у власність земельної ділянки перед позивачем. Встановивши, що позивач в результаті порушення відповідачем умов Договору купівлі-продажу земельної ділянки в частині оплати земельної ділянки не отримав грошових коштів, на отримання яких розраховував при укладанні Договору (значною мірою був позбавлений того, на що розраховував), суди дійшли висновку про істотність порушення допущенного відповідачем.

Крім того, апеляційний суд вказує на те, що відповідач був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином та без порушення вимог процесуального закону. При цьому, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем дотримано вимоги ст. 256-257 ЦК України, що виключає можливість застосування до даних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанції з оглядом на наступне.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору(ст. 652 ЦК України).

Стаття 655 ЦК України визначає договір купівлі-продажу, згідно з яким це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За загальним правилом (частина перша статті 692 ЦК України) оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну.

Якщо покупець не виконує свого обов'язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (частина третя статті 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбачених статтею 651 ЦК України.

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів повної або часткової сплати відповідачем встановленої у договорі суми, яка є ціною спірної земельної ділянки, суди дійшли правомірного висновку про те, що відповідачем істотно порушено умови договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.08.2009. Більш того, факт неоплати за спірним договором не спростований відповідачем жодним доказом ні в апеляційному, а ні в касаційному порядку.

З приводу посилання скаржників на порушення судами приписів ст.188 Господарського кодексу України колегія суддів вважає зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Отже, надсилання пропозицій про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком сторони договору оренди, тому недотримання вимог ч. 2 ст. 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди не позбавляє особу права звернутися до суду з позовом про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору (постанова Верховного Суду України від 20.11.2012 року у справі № 28/5005/640/2012).

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

За таких обставин, означені посилання скаржників колегія суддів вважає необґрунтованими.

Стосовно питання щодо застосування строку позовної давності, необхідно зазначити наступне.

Згідно статті 256 ЦК України позовної давності - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи з умов п. 6 спірного Договору, перебіг строку позовної давності щодо вимог про перерахування коштів почався після закінчення визначеного цим пунктом 15-денного строку.

За приписами ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.5 ст.267 ЦК України).

При цьому, колегія суддів враховує ту обставину, що при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Як вбачається з матеріалів справи, заява про застосування строку позовної давності, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем не подавалась.

За абзацом 2 пункту 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Так, апеляційною інстанцією встановлено, що відповідач судом першої інстанції був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Зазначена кореспонденція повернута суду поштовим відділенням у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

Також, суд зазначив, що на час апеляційного перегляду справи від відповідача ТОВ "Сі Ті Девелопмент" жодних доказів щодо неможливості отримання останнім судової поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою, через названі ним форс-мажорні обставини за період з грудня 2013р. по травень 2014р., колегії суддів надано не було.

У п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, апеляційною інстанцією правильно визначено за встановленими обставинами, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та що строк позовної давності в даному випадку не підлягає застосуванню.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає необхідним зауважити на тому, що всі судові акти, зокрема щодо призначення дати та часу судового засідання, містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Більш того, учасники судового процесу мають можливість отримувати інформацію в інформаційних центрах судів, на інформаційних сайтах, та отримувати процесуальні документи в електронному вигляді паралельно з документами у паперовому вигляді.

Поряд з вищеозначеним, колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про дотримання позивачем вимог ст.ст. 256-257 ЦК України з оглядом на наступне.

У абз. 3 п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року роз'яснено, якщо порушення права мало місце до призначення ліквідаційної комісії, а позов подається у процесі ліквідації юридичної особи, перебіг позовної давності починається з моменту, коли про порушене право чи про особу, що його порушила, стало відомо чи мало стати відомо правовласникові, а не ліквідаційній комісії.

Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Відтак, для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Частиною сьомою статті 261 ЦК України передбачено, що винятки з правила частини першої цієї статті можуть бути встановлені законом.

У зв'язку із наведеним слід відзначити, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), спеціальних норм про позовну давність, у тому числі для звернення до суду арбітражного керуючого із відповідними заявами не встановлено.

Отже, висновок, суду про дотримання позивачем в особі ліквідатора Корольова В.М. приписів ст.ст. 256-257 ЦК України є помилковим, проте це, поряд з вищенаведеним, не призвело до прийняття по суті неправильного рішення.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає рішення та постанову у даній справі вважає такими, що прийняті у відповідності до норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Доводи касаційних скарг не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, більш того направлені на переоцінку доказів у справі, що виходить за межи повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 ,111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги гром. Кошкіної Олени Олександрівни та товариства з обмеженою відповідальністю " СІ ТІ Девелопмент" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 у справі №910/25016/13 - без змін.

Головуючий суддя:І.Ю. Панова Судді: О.В. Білошкап М.Д. Запорощенко