Рішення

від 13.01.2015 по справі 910/22788/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22788/14 13.01.15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Група Компаній "Асоціація Впровадження Інвестицій"

пр. Берегового, 38-А, м. Єнакієве, Донецька область, 86414

До: Державного підприємства "Біоімплант" Міністерства охорони здоров'я України

вул. Грушевського. 7, м. Київ, 01021

про стягнення 124 152,96 грн. попередньої оплати та 248 305,92 грн. штрафу

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Дятлов О.О. - директор, паспорт серії ВВ № 459405, виданий

Жовтневим РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області

Від відповідача: Алєщенко І.Є. - директор, паспорт серії КО № 477968, виданий

Жовтневим РВ УМВС України в Луганській області 06.03.03 р.;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Група Компаній "Асоціація Впровадження Інвестицій" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Біоімплант" Міністерства охорони здоров'я України про стягнення 124152,96 грн. попередньої оплати та 248305,92 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу товарів № 5/13 від 21.11.13 р. в частині передачі визначених у специфікації та оплачених позивачем товарів на загальну суму 124152,96 грн., внаслідок чого нараховано та пред'явлено до стягнення штраф у розмірі 248305,92 грн..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.14 р. порушено провадження у справі № 910/22788/14 та призначено до розгляду на 04.11.14 р..

За клопотанням позивача зазначеною ухвалою судом відстрочено сплату судового збору позивачем до 04.11.14 р., ухвалою від 04.11.14 р. за клопотанням позивача сплата судового збору відстрочена до 27.11.14 р..

Ухвалами суду від 04.11.14 р. та 27.11.14 р. розгляд справи відкладався на 27.11.14 р. та 23.12.14 р., на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні з 23.12.14 р. по 13.01.15 р. оголошувалась перерва.

Ухвалою суду від 27.11.14 р. за клопотанням представника відповідача строк розгляду спору продовжувався на 15 днів.

У судове засідання 04.11.14 р. з'явився уповноважений представник позивача, представник відповідача у вказане судове засідання не з'явився.

В судові засідання 27.11.14 р., 23.12.14 р. та 13.01.15 р. з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 04.11.14 р. уповноваженим представником позивача подано клопотання б/н від 04.11.14 р. про долучення до матеріалів справи додаткових документів. Клопотання судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.

Серед долучених до матеріалів справи документів містяться письмові пояснення б/н від 04.11.14 р., в яких представником позивача зазначено, що оскільки умовами спірного договору не передбачено письмове погодження заявок на товар, останню було погоджено сторонами усно, на підставі чого продавцем було виписано рахунок № 310 від 21.11.13, який оплачено покупцем 26.11.13 р.. Крім того, позивачем в поясненнях з приводу відсутності інших правовідносин, аніж ті, що виникли між сторонами у даній справі та повідомлено про те, що жодних змін і доповнень до умов спірного договору сторонами не вносилось.

До початку судового засідання 27.11.14 р. відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву № 117 від 25.11.14 р., в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та покласти судові витрати на позивача, у зв'язку з тим, що відповідач належним чином виконує умови спірного договору, а позивач може отримати належний йому товар за умови оплати витрат, понесених виробником за зберігання товару. Відтак, за твердженням відповідача, останній звільняється від відповідальності на строк прострочення кредитора у зв'язку з невиконанням позивачем дій, пов'язаних з прийманням оплаченого товару та ненаданням специфікацій для замовлення решти товару за умовами укладеного між сторонами спірного договору. На підставі вищевикладеного, наявність факту прострочення строків з передачі товару відповідач пов'язує з бездіяльністю позивача. Відзив на позовну заяву разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 27.11.14 р. відповідачем подано письмове підтвердження № 117/1 від 25.11.2014 про відсутність у провадженні господарських судів або інших органів, які в межах своєї компетенції вирішують господарські спори, справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а також рішення цих органів з такого спору. Письмове підтвердження відповідача судом долучено до матеріалів справи.

Крім того, до початку судового засідання відповідач подав суду письмове пояснення № 117/2 від 25.11.2014 про відсутність додаткових угод до спірного договору, інших, крім зазначених у позовній заяві, правочинів та правовідносин між сторонами у даній справі. Письмове пояснення відповідача судом долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 27.11.2014 представником позивача подано суду заяву № 85 від 24.11.2014 про уточнення позовних вимог, в якій останнім повідомлено суд про сплату згідно з квитанцією № А6-618 від 21.11.2014 судового збору за подачу даного позову в сумі 7449,17 грн., а також зазначено про зміну реквізитів поточного рахунку позивача, на який останній просить суд перерахувати стягнуту з відповідача на користь позивача за результатами розгляду даної справи суму попередньої оплати у розмірі 124152,96 грн. та у відповідності з п. 6.2 спірного Договору штраф у розмірі 248305,92 грн., а також 7449,17 грн. судового збору.

Дослідивши позовну заяву та зміст поданої заяви остання розцінена судом як додаткові пояснення по справі, оскільки в заяві позивач лише повідомляє суд про виконання вимог ухвали суду від 04.11.2014 р. про відстрочку сплати судового збору та зазначає реквізити поточного банківського рахунку, на які просить зарахувати стягнуті з відповідача за результатами розгляду даної справи грошові кошти. Дана заява з доданими до неї документами судом долучена до матеріалів справи.

Крім того, у судовому засіданні 27.11.2014 р. представником позивача подано клопотання № 86 від 24.11.2014 про долучення до матеріалів справи додаткових документів, серед яких міститься, зокрема, квитанція № А6-618 від 21.11.2014 про сплату судового збору у сумі 7449,17 грн.. Клопотання представника позивача судом задоволене, документи долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 23.12.14 р. на виконання вимог ухвал суду від 23.10.14 р., від 04.11.14 р. та від 27.11.14 р. через канцелярію суду представником відповідача подано:

- письмові пояснення № 127 від 17.12.14 р., в яких відповідач повідомив про неможливість до 15.02.14 р. без отримання від ТОВ «Група Компаній «Асоціація Впровадження Інвестицій» специфікації на загальну суму Товару, що вказана в п.3.1. Договору, замовити у виробника товар та передати його позивачеві, оскільки за Договором відповідачеві не надано право самостійно визначати товар по кількості, якості, асортименту та комплектності. Пояснення з доданими документами долучені до матеріалів справи.

- письмові доповнення до відзиву № 125 від 15.12.14 р., в яких відповідач заперечує проти позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на факт виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором. При цьому відповідач зазначив, що призупинення виконання відповідачем Договору сталося у зв'язку з невиконанням позивачем своїх зобов'язань, які полягали у неприйнятті оплаченого товару та у неподанні нової специфікації. Крім того, відповідач зазначає про неодноразове повідомлення позивача листами про необхідність прийняти товар, надати нові специфікації та направити представника для організації самовивозу товару. Отже, посилаючись на ст.ст. 220, 221 Господарського кодексу України та ст.ст. 612, 613 Цивільного Кодексу України, відповідач вважає, що прострочення строків з передачі товару сталося у зв'язку з бездіяльністю позивача і застосування штрафних санкцій за відсутності вини відповідача неможливе.

Крім того, відповідач в доповненнях до відзиву просить суд визнати положення п.6.2 Договору в частині розміру штрафу визнати нікчемним в зв'язку з його невідповідністю ч.1, 2 ст. 231 Господарського кодексу України. Пояснення долучено судом до матеріалів справи.

Також в судовому засіданні 23.12.14 р. представником позивача подані:

- заперечення на відзив № 94 від 20.12.14 р., в яких зазначає, що про впродовж періоду з дати укладання договору та станом до цього часу покупцем підписана лише одна специфікація, надана продавцем на дату укладення Договору, а саме на Товар на суму 124152,96 грн., що дорівнює сумі 11500 євро, та, на думку позивача, підтверджує неправдивість доводів відповідача про готовність передати товар на загальну суму 55000 Євро (згідно умов договору), оскільки пропозиції щодо підписання специфікації на товар на суму 43500 євро позивачу не надходило.

Окрім цього, позивач зазначає, що не отримував від відповідача жодного листа про готовність передати товар, про намір підписати наступні специфікації. Заперечення долучені судом до матеріалів справи.

- додаткові пояснення № 93 від 20.12.14 р., в яких вважає необґрунтованими посилання відповідача в запереченнях на ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, оскільки п. 4 вказаної статті передбачено право сторін закріпити в договорі розмір санкцій, що виражається у певній, визначеній грошовій сумі. Пояснення разом з доданими до них документами долучено судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 13.01.14 р. через канцелярію суду відповідачем подано клопотання № 131 від 31.12.14 р. про надання можливості врегулювання спору мирним шляхом в зв'язку з відсутністю вини відповідача у несвоєчасному виконанні зобов'язання та відмову судом в задоволенні позовних вимог. Клопотання разом з доданими до нього документами долучено судом до матеріалів справи.

Документи, витребувані ухвалами суду від 23.10.14 р., 04.11.14 р. та 27.11.14 р. сторонами надано не в повному обсязі.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Відповідно до пункту 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК ), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України , не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20 , 22 , 60 , 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України .

Представники позивача та відповідача в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками позивача та відповідача не заявлено.

В судовому засіданні 23.12.14 р.. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 23.12.14 р. підтримав заперечення проти позову, викладені у відзиві на позовну заяву та доповненнях до нього.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

21 листопада 2013 року між Державним підприємством «Біоімплант» Міністерства охорони здоров'я України» (Продавець за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Асоціація Впровадження Інвестицій» (Покупець за договором, позивач у справі) було укладено договір купівлі-продажу товарів № 5/13 (далі - Договір).

Згідно п.1.1 Договору Продавець зобов'язується передати на умовах даного Договору у власність Покупця Товар згідно заявки: Біоімплантати Тутопласт®, а Покупець зобов'язується сплатити його повну вартість та прийняти товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, що зазначені в цьому Договорі та у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною вказаного Договору.

Найменування, кількість, асортимент, ціна товару, що постачається, визначається в накладних, рахунках та в інших документах, які є невід'ємною частиною Договору (п.1.2 Договору).

За умовами п.3.1 Договору його загальна сума визначається згідно усіх Специфікацій до цього Договору та складає суму в гривні, що дорівнює сумі 55000,00 євро. Ціна товару визначається сторонами в порядку, визначеному цим Договором.

Відповідно до п.п. 3.2 - 3.4 Договору Покупець сплачує вартість товару згідно виставленого Продавцем рахунку, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця. Оплата є такою, що відбулася, з моменту перерахування Покупцем відповідних коштів на поточний рахунок Продавця в обсязі згідно умов цього Договору. Розрахунки здійснюються в національній валюті України - гривні.

Згідно п.9.1 Договору даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.14 р.. У випадку відсутності від однієї зі Сторін заяви про припинення Договору протягом останнього строку дії Договору, Договір вважається поновленим на строк і на умовах, що встановлені в ньому.

З урахуванням предмету та суб'єктного складу сторін договору, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом згідно матеріалів справи та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, сторонами було складено та підписано Специфікацію до Договору купівлі-продажу товарів № 5/13 від 21.11.2013 р., відповідно до якої сторони домовились про передачу у власність Покупця товару, а саме Біоімплантатів Тутопласт® виробництва «Tutogen Medical GmbH» (Німеччина) в асортименті на загальну суму 124152,96 грн. (з ПДВ), що дорівнює сумі 11500 євро.

Пунктом 3.5. Договору передбачена оплата Товару на умовах попередньої оплати в гривні у розмірі, що дорівнює сумі 11500 євро за офіційним курсом НБУ на дату оплати, протягом 5 банківських днів з дня укладення цього Договору.

На виконання умов Договору позивачем платіжним дорученням № 286 від 26.11.13 р. було перераховано на розрахунковий рахунок Продавця грошові кошти у розмірі 124152,96 грн. (за офіційним курсом НБУ на дату оплати 10,79 грн. за 1 євро, що дорівнювало сумі 11500 Євро), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією вказаного платіжного доручення.

У відповідності до п.3.6 Договору остаточний розрахунок за весь товар, що передається за цим Договором, здійснюється Покупцем протягом 10 банківських днів з дня отримання Покупцем товару на загальну суму товару, що вказана п.3.1 цього Договору.

Судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача відносно повного та належного виконання ТОВ «Група Асоціацій «Асоціація Впровадження Інвестицій» умов Договору щодо повного розрахунку за визначений специфікацією від 21.11.13 р. товар.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов'язання щодо здійснення 100% передплати за товар в розмірі, обумовленому сторонами на підставі укладеного між ними Договору та узгодженої сторонами специфікації від 21.11.13 р., факт перерахування позивачем грошових коштів по Договору належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

За змістом ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно п. 2.7. Договору Продавець зобов'язаний передати Покупцю весь Товар за цим Договором та всі відповідні документи на нього в строк до 15 лютого 2014 року.

Сторонами визначено в п.4.1 Договору, що Продавець зобов'язаний передати Покупцеві товар в строк, визначений в п.2.7 цього Договору, у тарі та/або упаковці у спосіб, який забезпечує схоронність товару за звичайних умов зберігання і транспортування.

Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором, в матеріалах справи відсутні.

Як свідчать матеріали справи та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, в порушення зазначених умов Договору відповідачем поставка товару в обсязі та на суму, передбачені Договором, зокрема, специфікацією та відповідно до здійсненої передплати, не здійснена.

Доказів поставки товару у встановлені в Договорі строки відповідач під час розгляду справи не надав.

В свою чергу відповідач листами № 2/1 від 14.01.14 р., № 3/1 від 03.02.14 р., № 10/1 від 15.02.14 р., копії яких знаходяться в матеріалах справи, повідомляв позивача про виготовлення біоімплантантів згідно специфікації до Договору, їх перебування на складі компанії «Tutogen Medical GmbH» (Німеччина) та необхідність направлення співробітника ТОВ «Група Компаній «Асоціація Впровадження Інвестицій» для організації само вивозу вказаного товару.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що відповідач свої зобов'язання за Договором купівлі - продажу товарів № 5/13 від 21.11.13 р. в частині поставки товару (а саме Біоімплантатів Тутопласт® виробництва «Tutogen Medical GmbH» (Німеччина)) в строк до 15 лютого 2014 р. належним чином не виконав, в зв'язку з чим позивачем було направлено на адресу відповідача претензії № 21 від 27.06.14 р. з вимогою про повернення здійснено передплати, та № 27 від 29.08.14 р. із вимогою щодо повернення сум передплати та сплату штрафу у розмірі 200% від суми попередньої оплати, що підтверджується копіями фіскального чека № 5216 від 30.08.14 р. та опису вкладення в цінний лист від 30.08.14 р.. Зазначені претензії залишена відповідачем без задоволення.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України , порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України , боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 670 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару, а саме встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Постановою Верховного Суду України від 28.11.11 р. у справі № 43/308-10 зазначено, що умовою застосування норми ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи обов'язків щодо поставки товару - Біоімплантатів Тутопласт® виробництва «Tutogen Medical GmbH» (Німеччина) загальною вартістю 124152,96 грн. на суму здійсненої позивачем передплати, всупереч умовам Договору, вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі вартості непоставленого товару, яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

При цьому відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору купівлі - продажу товарів № 5/13 від 21.11.13 р. або окремих його положень суду не надано.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, заперечення відповідача проти позову з посиланням на ст.ст. 613, 614 Цивільного кодексу України з підстав неможливості виконання свого зобов'язання з поставки товару за Договором через прострочення кредитора, а саме ненадання позивачем нових специфікацій для замовлення товару та не вчинення ТОВ «Група Компаній «Асоціація Впровадження Інвестицій» дій, спрямованих на прийняття вже оплаченого товару, тобто посилання ДП «Біоімплант» на відсутність його вини у простроченні поставки товару судом до уваги не приймаються, оскільки умовами спірного Договору прямо визначений обов'язок Продавця передати Покупцю товар та всі відповідні документи на нього, за відсутності визначених умов щодо місця його передачі, зокрема, відсутній обов'язок Покупця здійснити прийняття товару представником ТОВ «Група Номпаній «Асоціація Впровадження Інвестицій» шляхом самовивезення останнього зі складу компанії «Tutogen Medical GmbH» (Німеччина).

Отже, обов'язок виконання зобов'язання щодо поставки (передачі) товару за Договором покладено саме на відповідача як Продавця, зокрема, згідно п.п. 2.7, 4.1 Договору, що в свою чергу, позбавляє його можливості посилатись на неспроможність виконати свою частину зобов'язань за Договором через несприяння Покупця (позивача) та невчинення останнім дій щодо прийняття вже оплаченого товару.

За висновками суду, викладені у відзиві обставини, зокрема, щодо затримки поставки товару не можуть вважатись поважними з огляду на норми чинного законодавства та умови укладеного між сторонами Договору купівлі - продажу товарів № 5/13 від 21.11.13р. оскільки порушення зобов'язань контрагентами, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів та відсутність у боржника необхідних коштів тощо, не впливає на обов'язок відповідача виконувати свої договірні зобов'язання перед позивачем та відповідно не виключають його вини у виникненні заборгованості.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки товару або повернення суми попередньої оплати відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 124152,96 грн. перерахованих коштів (передплати) за непоставлений за вказаним Договором товар підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно п. 6.2. Договору у разі неможливості передачі (поставки) Товару Покупцю у термін вказаний в п. 2.7. цього Договору на загальну суму, вказану в п.3.1. цього Договору, Продавець зобов'язаний повернути сплачену Покупцем попередню оплату Товару у повному обсязі, а також сплатити Покупцю штраф у розмірі 200% від суми попередньої оплати Товару протягом 5 (п'яти) календарних днів з дня, наступного за днем порушення Продавцем строку, встановленого п.2.7. цього Договору.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо поставки товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення штраф у розмірі 248305,92 грн.(124152,96 грн.*2), який він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, штрафу, передбаченого п. 6.2 Договору.

Окрім того, суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, на яку посилається в своїх запереченнях відповідач, передбачено у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

На підставі аналізу наведеної норми матеріального права суд доходить висновку, що застосування штрафних санкцій, передбачених ч.2 ст.231 Господарського кодексу України до боржника, який порушив господарське зобов'язання, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Проте, саме умовами Договору купівлі - продажу товарів № 5/13 від 21.11.13 р. передбачено штрафні санкції, які позивач застосовує до відповідача за порушення зобов'язання, тобто умовами договору передбачено інший розмір певного виду штрафних санкцій, що цілком узгоджується із приписами чинного законодавства.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявленого до стягнення штрафу судом встановлено, що розмір штрафу відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного і господарського законодавства, положенням Договору та є арифметично вірним.

Проте, стосовно посилання відповідача на неспіврозмірність визначеного позивачем розміру штрафу можливому отриманому прибутку суд зазначає, що відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 Господарського кодексу України також встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України надає суду право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно п. 3.17.4. Постанови № 18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших, передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що згідно діючої редакції Статуту ДП «Біоімплант» МОЗ України, зареєстрованого 17.03.2011 року, вказане Підприємство є суб'єктом господарювання державного сектору економіки України, приймаючи до уваги значний розмір нарахованого штрафу, суд, враховуючи інтереси обох сторін у справі, з огляду на обов'язковість виконання рішення суду, керуючись ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, п. 3 ст. 83 ГПК України прийшов до висновку про можливість зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу та задоволення позову в цій частині в розмірі 20% від суми попередньої оплати, що становить 24830,59 грн..

Також суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Першою - третьою, п'ятою та шостою частинами ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи викладене, а також те, що сторони п. 6.2 Договору передбачили відповідальність за неналежне виконання Продавцем своїх зобов'язань за договором, зміст яких узгоджується із зазначеними вище приписами господарського та цивільного законодавства, суд доходить висновку про відсутність правових підстав, передбачених статтями 215, 203 Цивільного кодексу України, для визнання вказаного пункту договору недійсним.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 124 , 129 Конституції України , ст. ст. 6 , 11 , 202 , 205 , 509 , 525 , 526 , 599 , 610 , 612 , 626 , 629 , 655 , 662 , 692 , 712 Цивільного кодексу України , ст. ст. 174 , 180 , 181 , 193 Господарського кодексу України , ст. ст. 4-2 , 4-3 , 22 , 33 , 43 , 49 , 82-85 , 116 Господарського процесуального кодексу України , суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Біоімплант» Міністерства охорони здоров'я України» (01021, м.Київ, вул. Грушевського,7, п/р 2600631811 в АБ «Укргазбанке», МФО 320478, ЄДРПОУ 32916479) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Асоціація Впровадження Інвестицій» (86414, Донецька область, м.Єнакієве, пр.Берегового, 38а, п/р 26006005936101 у Відділенні № 139 м. Донецьк АТ «Банк Фінанси та Кредит», МФО 300131, ЄДРПОУ 36596152) суму попередньої оплати у розмірі 124 152,96 грн. (сто двадцять чотири тисячі сто п'ятдесят дві гривні 96 коп.), 24830,59 грн. (двадцять чотири тисячі вісімсот тридцять гривень 59 коп.) штрафу та 2979,67 грн. (дві тисячі дев'ятсот сімдесят дев'ять гривень 67 коп.) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 20 лютого 2015 року.

Суддя А.М. Селівон