Постанова

від 13.05.2015 по справі 910/22788/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2015 р. Справа№ 910/22788/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Мартюк А.І.

Тарасенко К.В.

при секретарі Філімонова І.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Біоімплант" Міністерства охорони здоров'я України

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.15року. (повний текст якого складено 20.02.2015р.)

у справі №910/22788/14 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Група Компаній "Асоціація Впровадження Інвестицій"

до Державного підприємства "Біоімплант" Міністерства охорони здоров'я України

про стягнення 124 152,96 грн. попередньої оплати та 248 305,92 грн. штрафу

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Група Компаній "Асоціація Впровадження Інвестицій" до Державного підприємства "Біоімплант" Міністерства охорони здоров'я України про стягнення 124 152,96 грн. попередньої оплати та 248 305,92 грн. штрафу.

Позовні вимоги мотивовані порушенням зі сторони відповідача умов укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу товарів № 5/13 від 21.11.13 р. в частині передачі визначених у специфікації та оплачених позивачем товарів на загальну суму 124152,96 грн., внаслідок чого нараховано та пред'явлено до стягнення штраф у розмірі 248305,92 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 у справі №910/22788/14 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Біоімплант" Міністерства охорони здоров'я України" (01021, м.Київ, вул. Грушевського,7, п/р 2600631811 в АБ "Укргазбанке", МФО 320478, ЄДРПОУ 32916479) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Група Компаній "Асоціація Впровадження Інвестицій" (86414, Донецька область, м.Єнакієве, пр.Берегового, 38а, п/р 26006005936101 у Відділенні № 139 м. Донецьк АТ "Банк Фінанси та Кредит", МФО 300131, ЄДРПОУ 36596152) суму попередньої оплати у розмірі 124 152,96 грн. (сто двадцять чотири тисячі сто п'ятдесят дві гривні 96 коп.), 24830,59 грн. (двадцять чотири тисячі вісімсот тридцять гривень 59 коп.) штрафу та 2979,67 грн. (дві тисячі дев'ятсот сімдесят дев'ять гривень 67 коп.) судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Державне підприємство "Біоімплант" Міністерства охорони здоров'я України звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд поновити строк для подачі апеляційної скарги, прийняти її до провадження, скасувати рішення та прийняти нове, яким у позові відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

На підставі апеляційної скарги Державного підприємства "Біоімплант" Міністерства охорони здоров'я України на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 20.03.2015р. відновлено апелянту пропущений строк на подання апеляційної скарги, порушено по ній апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 07.04.15р.

06.04.2015 року через відділ документообігу Київського апеляційного господарського суду представником відповідача було подано відзив на апеляційну скаргу.

В судове засідання 07.04.15р. з'явився представник відповідача. Представник позивача у судове засідання не з'явився.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 року розгляд справи було відкладено на 13.05.2015 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. від 13.05.2015 року у зв'язку з перебування судді Іоннікової І.А. на лікарняному, було змінено склад колегії на: головуючий суддя Тищенко О.В., судді Тарасенко К.В., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 року було прийнято апеляційного скаргу до провадження для розгляду у наступному складі суду: головуючий суддя Тищенко О.В., судді Тарасенко К.В., Мартюк А.І.

13.05.2015 року в судовому засіданні апеляційної інстанції апелянт вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 13.01.15 р. у справі № 910/22788/14 скасувати, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Представник позивача в судове засідання 13.05.2015 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника позивача.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як було вірно встановлено місцевим господарським судом 21 листопада 2013 року між Державним підприємством "Біоімплант" Міністерства охорони здоров'я України" (Продавець за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Група Компаній "Асоціація Впровадження Інвестицій" (Покупець за договором, позивач у справі) було укладено договір купівлі-продажу товарів № 5/13 (далі - Договір).

У відповідності до п.1.1 Договору Продавець зобов'язується передати на умовах даного Договору у власність Покупця Товар згідно заявки: Біоімплантати Тутопласт®, а Покупець зобов'язується сплатити його повну вартість та прийняти товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, що зазначені в цьому Договорі та у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною вказаного Договору.

Найменування, кількість, асортимент, ціна товару, що постачається, визначається в накладних, рахунках та в інших документах, які є невід'ємною частиною Договору (п.1.2 Договору).

За умовами п.3.1 Договору його загальна сума визначається згідно усіх Специфікацій до цього Договору та складає суму в гривні, що дорівнює сумі 55000,00 євро. Ціна товару визначається сторонами в порядку, визначеному цим Договором.

Згідно п.п. 3.2 - 3.4 Договору Покупець сплачує вартість товару згідно виставленого Продавцем рахунку, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця. Оплата є такою, що відбулася, з моменту перерахування Покупцем відповідних коштів на поточний рахунок Продавця в обсязі згідно умов цього Договору. Розрахунки здійснюються в національній валюті України - гривні.

У п.9.1 Договору сказано, що даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.14 р.. У випадку відсутності від однієї зі Сторін заяви про припинення Договору протягом останнього строку дії Договору, Договір вважається поновленим на строк і на умовах, що встановлені в ньому.

В подальшому сторонами було складено та підписано Специфікацію до Договору купівлі-продажу товарів № 5/13 від 21.11.2013 р., відповідно до якої сторони домовились про передачу у власність Покупця товару, а саме Біоімплантатів Тутопласт® виробництва "Tutogen Medical GmbH" (Німеччина) в асортименті на загальну суму 124152,96 грн. (з ПДВ), що дорівнює сумі 11500 євро.

Пунктом 3.5. Договору передбачена оплата Товару на умовах попередньої оплати в гривні у розмірі, що дорівнює сумі 11500 євро за офіційним курсом НБУ на дату оплати, протягом 5 банківських днів з дня укладення цього Договору.

На виконання умов Договору позивачем платіжним дорученням № 286 від 26.11.13 р. було перераховано на розрахунковий рахунок Продавця грошові кошти у розмірі 124152,96 грн. (за офіційним курсом НБУ на дату оплати 10,79 грн. за 1 євро, що дорівнювало сумі 11500 Євро), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією вказаного платіжного доручення.

Пунктом 3.6 Договору передбачено, що остаточний розрахунок за весь товар, що передається за цим Договором, здійснюється Покупцем протягом 10 банківських днів з дня отримання Покупцем товару на загальну суму товару, що вказана п.3.1 цього Договору.

Згідно п. 2.7. Договору Продавець зобов'язаний передати Покупцю весь Товар за цим Договором та всі відповідні документи на нього в строк до 15 лютого 2014 року.

Сторонами визначено в п.4.1 Договору, що Продавець зобов'язаний передати Покупцеві товар в строк, визначений в п.2.7 цього Договору, у тарі та/або упаковці у спосіб, який забезпечує схоронність товару за звичайних умов зберігання і транспортування.

Проте відповідач свої зобов'язання за Договором купівлі - продажу товарів № 5/13 від 21.11.13 р. в частині поставки товару (а саме Біоімплантатів Тутопласт® виробництва "Tutogen Medical GmbH" (Німеччина)) в строк до 15 лютого 2014 р. належним чином не виконав, в зв'язку з чим позивачем було направлено на адресу відповідача претензії № 21 від 27.06.14 р. з вимогою про повернення здійснено передплати, та № 27 від 29.08.14 р. із вимогою щодо повернення сум передплати та сплату штрафу у розмірі 200% від суми попередньої оплати, що підтверджується копіями фіскального чека № 5216 від 30.08.14 р. та опису вкладення в цінний лист від 30.08.14 р.. Зазначені претензії залишена відповідачем без задоволення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом першої інстанції було вірно кваліфіковано укладений між сторонами правочин як договір поставки (незважаючи на його назву), який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Стаття 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і позивача, який повинен був довести належними засобами доказування факт порушення відповідачем його прав.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Матеріалами справи підтверджується, що між сторонами було укладено саме договір поставки № 5/13 від 21.11.2013 року.

У свою чергу на виконання умов договору позивачем платіжним дорученням № 286 від 26.11.13 р. на розрахунковий рахунок Продавця було здійснено попередню оплату у розмірі 124152,96 грн. (за офіційним курсом НБУ на дату оплати 10,79 грн. за 1 євро, що дорівнювало сумі 11500 Євро).

Проте постачання обумовленої продукції не було здійснено у відповідності до умов договору, що у свою чергу не заперечується сторонами по справі.

Частинами 2, 3 статті 693 даного Кодексу передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто у покупця виникає можливість пред'явлення до продавця альтернативних вимог - або передати обумовлені договором купівлі-продажу товари, за які вже була здійснена попередня оплата, або вимагати сплаченої за товар суми. Право вибору при цьому належить покупцеві.

Скориставшись своїм правом, позивач у якості захисту своїх порушених прав обрав спосіб захисту у вигляді стягнення попередньої плати за не отриманий ним товар.

Крім того місцевим господарським судом було вірно зазначено, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Отже, позивач правомірно скористалося наданим йому правом на звернення з позовом до суду про повернення попередньої оплати товару, внаслідок порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу, оскільки чинне законодавство не містить відповідних обмежень.

Таким чином, оскільки обрання передбаченого нормою ст.. 693 ЦК України способу захисту своїх майнових інтересів є правом позивача, яке не може бути обмежене судом чи бажанням іншої сторони у зобов'язанні місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку щодо правомірності заявлених вимог про повернення попередньої оплати за непоставлений своєчасно товар, обґрунтовано постановив про стягнення спірної суми і підстав для скасування чи зміни судового рішень у цій частині, судова колегія не вбачає.

Міркування апелянта з приводу того, що зобов'язання за спірним правочином не слід брати до уваги, оскільки договір № 5/13 від 21.11.2013 року є неукладеним, колегія суддів вважає абсурдним з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, зокрема, мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України та пункту 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статті 638 Цивільного кодексу України, пункту 2 статті 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, згідно із пунктом 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Отже, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача тощо.

При цьому, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами.

Отже, враховуючи перелік дій, необхідних для укладення спірного договору, було встановлено, що сторони цього договору вчинили усі дії, які необхідні для укладення (вчинення) договору, у тому числі, досягнуто згоду за всіма істотними умовами для договору поставки, отримано акцепт стороною, що направила оферту, фактично здійснено попередню оплату а також повідомлено про наявність очікуваного товару, відтак, підстави вважати спірний договір поставки неукладеним (не вчиненим) відсутні.

Крім того колегія судді не приймає до уваги доводи відповідача з посиланням на ст.ст. 613, 614 Цивільного кодексу України щодо неможливості виконання свого зобов'язання з поставки товару за Договором через прострочення кредитора, а саме ненадання позивачем нових специфікацій для замовлення товару та не вчинення ТОВ "Група Компаній "Асоціація Впровадження Інвестицій" дій, спрямованих на прийняття вже оплаченого товару, тобто посилання ДП "Біоімплант" на відсутність його вини у простроченні поставки товару, оскільки судом першої інстанції було вірно зазначено з цього приводу, що умовами спірного Договору прямо визначений обов'язок Продавця передати Покупцю товар та всі відповідні документи на нього, за відсутності визначених умов щодо місця його передачі, зокрема, відсутній обов'язок Покупця здійснити прийняття товару представником ТОВ "Група Номпаній "Асоціація Впровадження Інвестицій" шляхом самовивезення останнього зі складу компанії "Tutogen Medical GmbH" (Німеччина). Отже, обов'язок виконання зобов'язання щодо поставки (передачі) товару за Договором покладено саме на відповідача як Продавця, зокрема, згідно п.п. 2.7, 4.1 Договору, що в свою чергу, позбавляє його можливості посилатись на неспроможність виконати свою частину зобов'язань за Договором через несприяння Покупця (позивача) та невчинення останнім дій щодо прийняття вже оплаченого товару.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкційі за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань

У відповідності до п. 6.2. Договору у разі неможливості передачі (поставки) Товару Покупцю у термін вказаний в п. 2.7. цього Договору на загальну суму, вказану в п.3.1. цього Договору, Продавець зобов'язаний повернути сплачену Покупцем попередню оплату Товару у повному обсязі, а також сплатити Покупцю штраф у розмірі 200% від суми попередньої оплати Товару протягом 5 (п'яти) календарних днів з дня, наступного за днем порушення Продавцем строку, встановленого п.2.7. цього Договору.

Зробивши перевірку нарахування позивачем заявленого до стягнення штрафу колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що розмір штрафу відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного і господарського законодавства, положенням Договору та є арифметично вірним.

Також колегія суддів погоджується з правовою позицією місцевого господарського суду щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, п. 3 ст. 83 ГПК України з метою зменшення значного розміру нарахованого штрафу до 20 % від суми попередньої оплати, що становить 24 830,59 грн.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Біоімплант" Міністерства охорони здоров'я України залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 13.01.2015 року у справі № 910/22788/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/22788/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді А.І. Мартюк

К.В. Тарасенко