Постанова

від 17.02.2015 по справі 914/2977/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2015 р. Справа № 914/2977/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді М.І. Хабіб

суддів В.М. Гриців

О.В. Зварич

при секретарі Ярмощук Н.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України, б/н від 19.12.14

на рішення Господарського суду Львівської області від 03.11.2014

у справі № 914/2977/14

за позовом :Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України, с. Проскурівка Хмельницької області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будвіс", м. Львів

про розірвання договору

За участю представників:

позивача: Задорожна О.В.- представник (довіреність в матеріалах справи), Кобза В.М.- представник (довіреність в матеріалах справи);

відповідача: Почкіна О.М. - представник (довіреність в матеріалах справи)

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2014 року Державне підприємство "Дослідне господарство "Проскурівка" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будвіс" про розірвання договору № 04/04 від 04.04.2014 про надання послуг.

Позовні вимоги обґрунтованим тим, що за договором № 04/04 відповідач зобов'язався надати позивачу послуги з проведення передпосівної підготовки земельних ділянок під сільськогосподарські ( далі - с/г) культури, посіву, садіння і підживлення с/г культур; обробітку с/г культур засобами захисту; збирання врожаю; підготовки продукції до первинної реалізації тощо. За сприяння у вирощуванні с/г продукції відповідач зобов'язався сплатити позивачу винагороду у розмірі 700 грн за 1 га посівної площі (1 929 га) з урахуванням індексу інфляції в рік Ця винагорода підлягала сплаті щомісячно в рівних частинах, тобто, відповідач мав сплачувати позивачу по 125 525,00грн в місяць. Проте, в порушення умов договору відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором, на момент звернення з позовом не здійснив передпосівної підготовки земельних ділянок, не здійснив посіву, садіння с/г культур тощо, а також не сплатив жодного платежу, у зв'язку з чим 18.06.2014 відповідачу був надісланий лист про розірвання договору, який залишений відповідачем без відповіді.

В доповненні до позовної заяви від 08.09.2014 позивач стверджує, що договір, названий договором про надання послуг, фактично передбачає платне користування відповідачем земельною ділянкою, укладення такого договору суперечить чинному законодавству та статуту позивача, оскільки землі, які перебувають у постійному користуванні позивача, є державною власністю, статутом позивача заборонено передачу землі у платне користування іншим особам і такими повноваженнями позивач не наділений.

20.10.2014 позивач подав суду першої інстанції клопотання про застосування положень п.1 ч.1 ст. 83 ГПК України та про визнання договору №04/04 від 04.04.2014 недійсним . Клопотання обґрунтоване тим, що зміст договору не відповідає положенням ст. 901 ЦК України, якою встановлені вимоги до договорів про надання послуг, що фактично за договором №04/04 від 04.04.2014 відповідачу передана земельна ділянка в платне користування (оренду), при цьому договір оренди землі не укладений, а укладений договір про надання послуг. Позивач також вказує, що земельна ділянка належить до державної власності, згоду на передачу в оренду якої відповідно до ст. 4, п.30 ч.1ст.6 ЗУ «Про управління об'єктами державної власності» має надавати Національна академія аграрних наук України, однак такої згоди Академія не надавала.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.11.2014 у справі № 914/2977/14 (суддя Мазовіта А.Б.) у задоволенні позову про розірвання договору відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване положеннями ст.ст. 204, 509, 612, 613, 651, 654, 902 ЦК України, ст.ст. 188, 194 ГК України.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що за договором про надання послуг сторони взяли на себе взаємні зобов'язання про надання послуг та їх оплату. Відповідач не надав послуги з незалежних від його волі причин, а через блокування с/г техніки третьої особи, залученої відповідачем, що відповідач мав провести повний розрахунок за договором не пізніше 31.12.2014 і цей строк ще не настав. Відтак дійшов висновку, що позивач не подав доказів на підтвердження істотного порушення відповідачем умов договору. Крім того, суд відхилив клопотання позивача про визнання договору про надання послуг №04/04 від 04.04.2014 недійсним в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 83 ГПК України, з огляду на те, що визнання договору недійсним в порядку ч.1 ст 83 ГПК України є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізоване судом, зокрема, за умови дотримання правил підсудності справ, в тому числі, вимог частини 8 статті 16 ГПК України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, вважає рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким задоволити позов.. Апелянт зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки суд невірно встановив момент прострочення відповідачем проведення розрахунків, передбачених п.3.3 договору, визначивши його датою 31.12.2014, хоча сторони передбачили, що ці розрахунки повинні проводитися щомісячно. Також вказує на те, що договором не встановлений обов'язок позивача надавати відповідачу будь-які акти виконаних робіт. Скаржник стверджує, що відповідач не мав права перекладати свої обов'язки за договором на третіх осіб, однак, уклавши договір з ТзОВ «Мрія Центр», відповідач повністю переклав на нього свої зобов'язання по виконанню договору №04/04 від 04.04.2014, що суперечить ст.902 ЦК України. Також вказує, що відповідач не приступив до виконання весняно-польових робіт, хоча доступ до земельних ділянок йому не обмежувався, в результаті чого землі залишилися необробленими, що має негативні наслідки для якісних характеристик земель.

Відповідач у відзиві (вх.01-04/632/15 від 02.02.15) на апеляційну скаргу спростовує доводи скаржника та зазначає, що послуги зі сприяння вирощування сільськогосподарської продукції, які мав надавати позивач, повинні бути підтверджені підписаними сторонами актами здавання-приймання наданих послуг, а таких актів позивач суду не надав, тому у відповідача немає прострочення виконання зобов'язання. Відповідач вказує, що для виконання взятих зобов'язань за договором він залучив не лише ТзОВ «Мрія Центр», а й інших осіб, однак позивач відмовився забезпечити вільний доступ до земельних ділянок техніки та працівників виконавця, тому відповідач не міг виконати своїх зобов'язань за договором №04/04

В судове засідання 17.02.15 представники сторін з'явилися та підтримали свої доводи.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

4 квітня 2014 року Державним підприємством "Дослідне господарство "Проскурівка" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України (замовник) та ТзОВ "Будвіс" (виконавець) укладений договір про надання послуг №04/04, за умовами якого виконавець зобов'язується надати замовникові такі послуги: проведення передпосівної підготовки земельних ділянок під с/г культури; посів, садіння і підживлення с/г культур; обробіток с/г культур засобами захисту; збирання врожаю; підготовка продукції до первинної реалізації, тощо. Послуги надаються виконавцем з використанням власних чи третіх осіб матеріалів, обладнання та засобів, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити надані послуги (пункти1.1, 1.2).

Виконавець надає послуги у строки, які визначаються циклами вирощування сільськогосподарської продукції( п.4.1).

Відповідно до п. 1.3. договору замовник надає виконавцю доступ до земельних ділянок площею 1 929 га з метою надання послуг відповідно до умов цього договору та передає їх картографічне зображення на місцевості.

Згідно з п. 2.1. договору вартість послуг за цим договором буде погоджуватись сторонами в актах здавання-приймання наданих послуг та буде у межах звичайної ринкової вартості таких послуг.

Повний розрахунок за послуги, надані упродовж кожного календарного року, сторони зобов'язуються провести не пізніше 31 грудня відповідного року ( п.3.2).

Водночас, пунктом 3.3 договору встановлений обов'язок виконавця сплачувати замовнику винагороду за сприяння вирощування сільськогосподарської продукції в розмірі 700 грн за 1 га посівної площі, зазначеної в п. 1.3. договору, з урахуванням індексу інфляції, за один календарний рік.

Оплата за сприяння вирощування сільськогосподарської продукції здійснюється щомісячно в рівних частинах до кінця поточного року( п.3.4).

Договір діє з моменту його підписання і до 31 грудня 2018 року( пункти 9.1,9.2 договору).

Згідно з Додатком 1 від 04.04.2014 до договору, підписаним сторонами, замовник надає доступ виконавцю до земельних ділянок, які знаходяться на території Проскурівської сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області загальною площею 1 929 га.

16.04.2014 договір погоджений в.о. директором Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України.

Позивач стверджує, що в порушення умов договору відповідач не надав позивачу послуги з проведення передпосівної підготовки земельних ділянок під с/г культури, посіву, садіння і підживлення с/г культур; обробітку с/г культур засобами захисту; збирання врожаю; підготовки продукції до первинної реалізації тощо, не сплачував позивачу винагороди за сприяння у вирощуванні с/г продукції, що передбачені договором .

Відповідач не заперечує факту ненадання послуг та несплати винагороди, пояснює невиконання своїх зобов'язань тим, що позивач не виконав своїх зобов'язань щодо сприяння у вирощуванні с/г продукції та щодо забезпечення доступу до земельних ділянок, не допустив техніки третіх осіб, залучених відповідачем.

01.07.2014 позивач надіслав відповідачу лист від 18.06.2014 № 89 про розірвання договору у зв'язку з невиконанням своїх зобов'язань за договором, який залишений відповідачем без відповіді.

Державним актом на право постійного користування землею № II-XM №002872 від 24.04.1998, виданим Проскурівською сільською радою Ярмолинецького району Хмельницької області, підтверджено, що позивачу надано в постійне користування 2941,4 га землі для дослідних цілей.

Відповідно до Статуту Державного підприємства «Дослідне господарство Проскурівка» Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України»( далі - Господарство), зареєстрованого 29.01.2014, Господарство безпосередньо підпорядковане науковій установі - Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України (далі -Інститут), загальне підпорядкування - Національній академії аграрних наук України ( далі-Академія), як органу управління державним майном, закріпленим за господарством. Господарство створене з метою забезпечення науково-дослідним установам Академії умов для проведення досліджень, випробувань і наукових розробок, їх апробації, проведення виробничої перевірки і впровадження у виробництво та ін. Господарство є державним сільськогосподарським статутним суб'єктом підприємницької діяльності, що здійснює дослідну, господарську і комерційну діяльність з метою досягнення позитивних економічних результатів та одержання прибутку( ст.1,2 Статуту).

Земельні ділянки, надані в постійне користування Господарству, є державною власністю, їх передача в оренду не допускається. Порядок володіння, користування та розпорядження земельними ділянками погоджується виключно з Президією Академії( пункти 4.2, 4.3 та 4.8 ст. 4 Статуту).

Встановивши обставини справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази та доводи сторін, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Зі змісту договору №04/04 від 04.04.2014 вбачається, що відповідач, як виконавець послуг, який надає замовникові ( позивачу) послуги по обробітку землі, вирощуванню с/г культур та збиранню врожаю, проводить щомісячну оплату коштів тому ж замовникові послуг у розмірі 700 грн за 1 га в рік, тобто, 1 350 300,00грн в рік ( 112 525,00грн в місяць).

В договорі вказано, що ці кошти виконавець( відповідач) сплачує замовнику (позивачу) за сприяння у вирощуванні с/г продукції.

Однак договором не визначено в чому саме полягає сприяння позивача відповідачу у вирощуванні с/г продукції, не вказані строки надання цього сприяння.

Слід зазначити, що договором не визначена конкретна вартість послуг по обробітку землі, вирощуванню с/г культур та збиранню врожаю, які мали надаватися виконавцем замовнику.

Названі обставини дають підстави для висновку, що договір про надання послуг № 04/04, який встановлює обов'язок виконавця надавати замовникові послуги та проводити оплату тому ж замовникові, суперечить вимогам статті 901 ЦК України, згідно з якою за надані послуги кошти сплачує замовник виконавцеві, а не навпаки, що фактично за договором №04/04 позивач, якому надана земля в постійне користування для дослідних цілей установ Національної академії аграрних наук України, передав відповідачу у платне користування 1929 га землі, при цьому не уклавши договору оренди земельної ділянки у відповідності до вимог Земельного кодексу України та статей 4, 15 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998, № 161-ХІ\/.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що спірний договір за своїм змістом та своїй правовій природі є договором про надання послуг.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у зв'язку із відсутністю обставин, за якими спірний договір може бути розірваний, судом першої інстанції не враховано, що наявні підстави для визнання спірного договору недійсним з огляду на наступне.

В силу ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ст.1 ЗУ « Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства( ст. 13 Закону).

Згідно із ст. 4 цього Закону орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач є державним підприємством, яке створене з метою забезпечення науково-дослідним установам Національної академії аграрних наук України умов для проведення досліджень, випробувань, наукових розробок, їх апробації тощо, позивач безпосередньо підпорядкований науковій установі - Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України, а в загальному підпорядкований Національній академії аграрних наук України.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" галузеві академії наук, здійснюючи повноваження з управління об'єктами майнового комплексу галузевих академій наук, забезпечують реалізацію прав держави як власника цих об'єктів, ефективно їх використовують та розпоряджаються цими об'єктами майнового комплексу у межах, визначених законодавством.

Правові основи управління об'єктами державної власності закріплені Законом України "Про управління об'єктами державної власності".

Статтею 4 цього Закону передбачено, що суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, Національна академія наук України, галузеві академії наук, а згідно із п. 30 ч.1 ст.6 цього Закону уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.

Як вбачається з матеріалів справи, Національна академія аграрних наук України не надавала згоди (у будь-якій формі) на передачу відповідачу земельної ділянки у користування для вирощування на ній врожаю.

Статутом позивача заборонена передача в оренду земельних ділянок, наданих позивачу в постійне користування, позивач не може бути їх орендодавцем. Він не може самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками.

Порядок володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, закріпленими за позивачем, погоджується виключно з Президією Академії( пункти 4.2, 4.3, 4.8, 4.9 ст. 4 Статуту).

Положеннями постанови президії Національної Академії Аграрних Наук України від 26 серпня 2011 року "Про затвердження Порядку погодження та обліку деяких господарських договорів" передбачено, що договори, предметом яких є надання послуг з обробітку ґрунту, догляду за посівами та збирання сільськогосподарських культур, погоджуються НААН.

Договір №04/04 від 04.04.2014 не погоджений ні Національною академією аграрних наук України, ні Президією Академії.

Апеляційний суд не бере до уваги погодження договору Інститутом, оскільки названими вище нормами не передбачено погодження договорів Інститутом, а передбачено їх погодження НААН та Президією Академії.

Відповідно до частини 1 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Земельний кодекс України та інші нормативні акти не передбачають право постійного користувача землею розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам у платне користування.

Отже, в порушення названих норм чинного законодавства, положень Статуту позивач неправомірно розпорядився земельною ділянкою площею 1929га, яка надана позивачу в постійне користування для дослідних цілей, власником якої є держава.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 3 названої статті встановлено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.

Відповідно до п.1 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарському суду надано право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору про надання послуг №04/04 від 4 квітня 2014 року, укладеного Державним підприємством "Дослідне господарство "Проскурівка" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будвіс".

На підставі викладеного, апеляційний суд погоджується з доводами скаржника щодо невідповідності договору нормам чинного законодавства та вважає, що при вирішенні спору місцевий суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, зокрема, неповно дослідив умови договору та їх відповідність нормам чинного законодавства, не надав їм оцінки та дійшов помилкового висновку про правову суть договору, при цьому необґрунтовано відхилив клопотання позивача про застосування положень п.1 частини 1 статті 83 ГПК України та про визнання недійсним договору.

В п.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17 травня 2011 року N 7, із змінами і доповненнями, вказано, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

З огляду на викладене колегія суддів не вбачає наявності підстав для розірвання договору, відтак погоджується з резолютивною частиною рішення суду першої інстанції про відмову у розірванні договору, хоча відповідні висновки місцевого господарського суду не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині. Разом з тим, враховуючи невідповідність договору нормам чинного законодавства, колегія суддів вважає наявними підстави для визнання договору недійсними.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст.ст. 33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції належить змінити, доповнивши резолютивну частину рішення абзацом другим наступного змісту: визнати недійсним Договір про надання послуг №04/04 від 4 квітня 2014 року, укладений Державним підприємством "Дослідне господарство "Проскурівка" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будвіс", погоджений 16.04.2014 директором Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на сторони порівно.

Керуючись ст.ст.43, 49, 83, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1 .Апеляційну скаргу задоволити частково.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 03.11.2014 у справі № 914/2977/14 змінити шляхом доповнення резолютивної частини рішення абзацом другим наступного змісту:

Визнати недійсним Договір про надання послуг №04/04 від 4 квітня 2014 року, укладений Державним підприємством "Дослідне господарство "Проскурівка" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будвіс", погоджений 16.04.2014 директором Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України

В решті рішення залишити без змін.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будвіс", ідент. код 38370546, адреса: 79032, м. Львів, вуд.Б.Хмельницького, 200, на користь Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України, ідент. код 00846429, адреса: 32164, с. Проскурівка Ярмолинецького району Хмельницької області - 304,50грн. судового збору

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 23.02.2015

Головуюча-суддя М.І. Хабіб

Суддя В.М. Гриців

Суддя О.В. Зварич