Ухвала

від 19.02.2015 по справі 825/3333/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

19 лютого 2015 року м. Київ К/800/41520/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г., Голяшкіна О.В., Зайця В.С.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Коропського районного центру зайнятості

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2014року

у справі №825/3333/13-а

за позовом Коропського районного центру зайнятості

до ОСОБА_4

про стягнення незаконно виплаченого забезпечення та вартості надання

соціальних послуг,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року Коропський районний центр зайнятості (далі по тексту Центр зайнятості) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_4, яким просив стягнути з останнього в дохід Державного бюджету суму незаконно виплаченого забезпечення та вартості надання соціальних послуг в загальному розмірі 11 463,65 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013року у справі №825/3333/13-а позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2014 року у справі №825/3333/13-а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року скасовано, провадження по справі закрито .

Обґрунтовуючи свою правову позицію, апеляційний адміністративний суд виходив з того, що у спірних правовідносинах позивач не здійснює владні управлінські функції щодо відповідача і чинним законодавством України не передбачено право Державної служби зайнятості та її територіальних органів на звернення до адміністративного суду з такого роду позовами. Дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, Центр зайнятості звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить вказану вище ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляду до суду другої інстанції.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, встановленого пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом другої інстанції норм процесуального права і наданої ним правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Обґрунтовуючи підставу для закриття провадження в даній справі, судова колегія апеляційного адміністративного суду зазначила, що серед вичерпних підстав Кодексу адміністративного судочинства України, на основі яких суб'єкт владних повноважень може звернутися з позовом до адміністративного суду, повернення безпідставно отриманих коштів немає.

Таке твердження є помилковим з огляду на наступне.

У відповідності до частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

За приписами частини 4 статті 3 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», з питань, що регулюються цим Законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадові особи цих органів діють виключно на підставах, у межах та у спосіб, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

На підставі наведеного вище, судова колегія касаційної інстанції дійшла висновку, що правовідносини, які склались між сторонами у справі, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» як спеціальним нормативно-правовим актом.

В силу пункту 5 частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, ОСОБА_4 може бути відповідачем в адміністративному позові.

Це також узгоджується з пунктом 1 частини 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», відповідно до якого сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції наголошує на помилковість висновку апеляційного адміністративного суду щодо неможливості звернення органів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України до суб'єктів страхування з вимогою про стягнення незаконно виплаченого забезпечення та вартості надання соціальних послуг в порядку адміністративного судочинства.

Також судом не правильно визначений предмет спору у справі, оскільки «сума виплаченого забезпечення та вартість наданих соціальних послуг застрахованій особі» не є тотожними поняттю «відшкодування шкоди», в розумінні пункту 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Стосовно посилання суду в оскарженій ухвалі на постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних справ», колегія суддів вказує наступне.

Згідно пункту 16.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №8, частина перша Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлює, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Право на звернення до суду з позовами про стягнення надміру виплачених коштів випливає з функцій контролю за витрачанням коштів цього фонду, тобто у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. У зв'язку з цим через публічно-правовий характер спірних відносин вирішення таких спорів належить до юрисдикції адміністративних судів.

Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 14.02.2014 №2 «Про внесення змін до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних справ», виключено постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №8 пункт 16.2.

Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що питання про право на звернення до суду з позовами про стягнення надміру виплачених коштів було врегульовано стосовно територіальних органів Пенсійного фонду відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Пункт 16.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №8 не стосувався органів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційним адміністративним судом помилково закрито провадження в адміністративній справі.

Суд звертає увагу на необхідність часткового задоволення касаційної скарги, оскільки Центр зайнятості просить направити справу на новий розгляд, натомість ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2014 року провадження по справі закрито.

Згідно частини 1 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Вищевказана ухвала перешкоджає подальшому провадженню у справі, отже колегія суддів вважає, що застосування частини 1 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України та направлення справи для продовження розгляду буде в повній мірі відповідати вимогам процесуального закону.

Оскільки апеляційним адміністративним судом порушені вимоги щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості і таке неправильне вирішення справи не може бути усунуто судом касаційної інстанції, рішення суду попередньої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.

Під час продовження розгляду справи суду другої інстанції слід врахувати вищенаведене та прийняти обґрунтоване та законне рішення за результатами повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Керуючись статтями 220, 222, 223, ч.1 ст. 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Коропського районного центру зайнятості - задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2014 року у справі №825/3333/13-а - скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: