Постанова

від 26.02.2015 по справі 823/3311/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/3311/14 Головуючий у 1-й інстанції: Орленко В.І.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Анапріюк С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» до Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що висновки акту перевірки не відповідають нормам чинного законодавства України, базуються на припущеннях і не підтверджуються доказами та даними господарської діяльності товариства, з огляду на те, що факт придбання товару у контрагента позивача в повній мірі підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2014 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про задоволення даного позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» зареєстроване виконавчим комітетом Золотоніської міської ради Черкаської області 23.01.2001 року, ідентифікаційний код 31082518; взято на податковий облік в Золотоніській об'єднаній державній податковій інспекції 31.05.2001 року за № 2206; є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва від 31.05.2014 року № 32306209, виданого Золотоніською ОДПІ, індивідуальний податковий номер 310825123083.

Податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ТОВ «Шполянська кондитерська фабрика» за період січень-червень 2014 року та з ТОВ «Ензо Трейд за період червень-липень 2014 року.

За результатами перевірки позивача Золотоніською об'єднаною державною податковою інспекцією складено акт від 10.10.2014 року № 327/23-13-2200/31082518, за змістом якого перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Золотоніський ЛГЗ «Златогор» занижено сплату до бюджету податку на додану вартість у розмірі 1142571,00 грн., в тому числі: за червень 2014 року на 528373,00 грн., за липень 2014 року на 614198,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки Золотоніською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Черкаській області винесено податкове повідомлення-рішення від 24.10.2014 року № 0002452200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1713857,00 грн., в тому числі за основним платежем 1142571,00 грн., за штрафними санкціями 571286,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні даного позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги є неправомірними та необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необґрунтованим з огляду на наступне.

Згідно п. 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною умовою формування податкового кредиту, оскільки відповідні наслідки у податковому обліку платника податків створюють вчинювані платником податку господарські операції. Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Колегією суддів встановлено, що між позивачем та TOB «ЕНЗО ТРЕЙД» склалися господарські відносини, що зафіксовані документами, якими вони обмінювалися за наслідками здійснених господарських операцій.

Зокрема, факти отримання та оприбуткування позивачем товарно-матеріальних цінностей від вищезазначеного контрагента у відповідних податкових періодах підтверджуються наявними в матеріалах справи складеними і оформленими належним чином первинними бухгалтерськими документами, а саме: Договором купівлі-продажу № 36 від 05.06.2014 року з відповідними Додатками до нього, а також складеними на його виконання видатковими накладними від 30.06.2014 року (а.с. 31) та від 05.06.2014 року (а.с. 30-64) , Актом приймання-передачі матеріальних цінностей на відповідальне зберігання від 31.07.2014 року (а.с. 95), які в силу приписів ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Наявні в матеріалах справи первинні документи бухгалтерського та податкового обліку складені директором TOB «ЕНЗО ТРЕЙД» Дудіньш І.О., як постачальником товарів, містять у відповідних графах первинних документів її особистий підпис та печатку TOB «ЕНЗО ТРЕЙД», а також з боку Позивача у відповідних графах підписані його генеральним директором та відповідальними за прийняття товарно-матеріальних цінностей особами та скріплені печаткою останнього, що підтверджується їх змістом, а також довіреністю при здійснені централізовано-кільцевих перевезень від 05.06.2014 року (а.с. 65), що дає можливість ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції і правильність її оформлення, як того вимагають приписи ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, колегія суддів зауважує, що незазначення у видаткових накладних на поставку товарів відомостей про дату та номер довіреності на право отримання товару не спричиняє втрату такими первинними документами юридичної сили і доказовості, оскільки вказані реквізити не відносяться до обов'язкових реквізитів, передбачених ч. 2 ст. 9 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що також спростовує висновки суду першої інстанції в цій частині.

При цьому, колегією суддів встановлено, що наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні форми № 1 -ТН (а.с. 32-62), на підставі яких здійснювалося транспортування відповідних товарно-матеріальних цінностей, дають можливість повно і об'єктивно встановити обставини руху товарно-матеріальних цінностей по ланцюгу від постачальника до позивача, а долучені до матеріалів справи виписки по рахунках бухгалтерського обліку щодо руху товарно-матеріальних цінностей по матеріальному складу підтверджують факти прийняття їх на склад і використання позивачем у власній господарській діяльності під час виробництва алкогольних напоїв, що обумовлює наявність причинно-наслідкового зв'язку між потребою у замовленні вказаних товарів для цілей здійснення власної господарської діяльності.

Отже, колегія суддів вважає, що вказаними вище доказами спростовуються висновки суду першої інстанції в цій частині.

Разом з тим, висновки суду першої інстанції про економічну недоцільність здійснення 16 автотранспортних рейсів в один день відповідно до кількості товарно-транспортних накладних, свідчать про неповноту з'ясування судом фактичних обставин справи, оскільки згідно наявних в матеріалах справи заявок на автотранспортні перевезення від 27.06.2014 року (а.с. 124-126) та пояснень позивача з цього приводу перевезення товарно-матеріальних цінностей від TOB «ЕНЗО ТРЕЙД» до адреси місцезнаходження Позивача здійснювалося в один день 3 автомобілями, а саме, по одному рейсу автомобілями IVECO Srtalis, д.н. АА2482КК, напівпричіп SCHWARZMULLER SPA ЗЕ; МАН, д.н. АА4382ВС, напівпричіп GRAAFF, д.н. АА8191ХХ; MERCEDES-BENZ AXOR, д.н. АА1326КЕ, напівпричіп SCHWARZMULLER SPA ЗЕ, д.н. АА8057ХР.

Також колегія суддів вважає хибними і такими, що не грунтуються на вимогах законодавства, є висновки суду першої інстанції про не підтвердження реальності господарських операцій позивача з TOB «ЕНЗО ТРЕЙД» з огляду на порушення порядку оформлення товарно-транспортних накладних, визначених «Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених наказом Мінтранспорту України від 14.10.1997 року № 363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за №128/2568 з огляду на наступне.

Вказані Правила перевезень не встановлюють правил податкового обліку, в тому числі порядку формування податкового кредиту, і не є законодавчим документом з питань оподаткування, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників); документи, обумовлені вказаними Правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей; по-третє, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної.

Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 19.02.2013 року у справі № К/9991/64514/11 та від 16.04.2013 року № К/800/9087/13.

Отже, наявні в матеріалах справи первинні документи бухгалтерського в силу приписів ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та фіксують факти здійснення господарських операцій. Зазначені первинні документи складені на паперових носіях і містять всі обов'язкові реквізити згідно вимог ст. 9 вищевказаного Закону.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що вищезазначені докази у своїй сукупності підтверджують обставини потреби придбання позивачем у вказаного контрагента відповідних товарно-матеріальних цінностей, їх фактичне придбання позивачем та причинно-наслідковий зв'язок між необхідністю їх придбання та використанням у власній господарській діяльності, та, безумовно, реальність вказаних господарських операцій в розумінні ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також колегія суддів зазначає, що наявні в матеріалах справи податкові накладні, на підставі яких позивачем був сформований податковий кредит за наслідками господарських операцій з TOB «ЕНЗО ТРЕЙД», містять зизначені приписами ст. 201 Податкового кодексу України обов'язкові реквізити податкової накладної та оформлені у відповідності з вимогами «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого і наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за № 1333/20071.

Відповідачем належними засобами доказування не доведено, які саме податкові накладні оформлені з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України та в чому полягають такі порушення.

Одночасно, відповідачем визнається і не заперечується з відповідним відображенням в Акті перевірки (стор. 18), що господарські взаємовідносини Позивача з вищезгаданим контрагентом відображені в його податковому обліку в Додатках №5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до Декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди відповідними записами у реєстрах отриманих податкових накладних, зокрема: записи №№ 43-58 до декларації з ПДВ за червень 2014 року; записи №№ 162-163 до декларації з ПДВ за липень 2014 року.

При цьому колегія суддів встановила, що основним видом економічної діяльності позивача є виробництво дистильованих алкогольних напоїв, а тому придбання останнім у вищезгаданих контрагентів товарно-матеріальних цінностей, необхідних для виробництва алкогольних напоїв та забезпечення виробничого процесу, безпосередньо пов'язане з його господарською діяльністю та відповідає визначеним ст.ст. 43, 67 Господарського кодексу України принципу свободи підприємницької діяльності та праву підприємства щодо вільного вибору предмета договору, визначення зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, незаконними є висновки суду першої інстанції про порушення позивачем вищевказаних норм діючого податкового законодавства, оскільки не встановлено фактів використання позивачем отриманих товарно-матеріальних цінностей поза межами його господарської діяльності, а суми податку на додану вартість, включені позивачем до складу податкового кредиту у зв'язку з їх придбанням, підтверджені податковими накладними, що оформлені відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України.

Також судом першої інстанції не була надана належна правова оцінка твердженням позивача про те, що на час здійснення господарських операцій позивача з вищевказаним контрагентом відомості про його місцезнаходження та його керівника, які зазначені в первинних документах, відповідали даним Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а тому, в силу приписів ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», є достовірними.

Колегія суддів зазначає. що відповідно до норм чинного законодавства України та, зокрема, Податкового кодексу України, не покладено на платника податку обов'язок (також не надано йому право) та контрольні функції щодо перевірки обставин здійснення господарської діяльності іншими платниками податків, перевірки показників їх податкової звітності, а відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку господарської операції, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Разом з тим, відповідно до роз'яснень Вищого адміністративного суду України, які містяться в листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, сама по собі несплата податку продавцем у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправомірно визнав в якості належних і допустимих доказів відсутності фактичного здійснення господарських відносин позивача із своїм контрагентом складені ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві Акт від 24.07.2014 року №2056/26-55-22-10/39195290 «Про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «ЕНЗО ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 39195290) з питань підтвердження господарських відносин із платниками податків за період червень 2014 року» та Акт від 01.09.2014 року №2677/26-55-22-10/39195290 «Про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «ЕНЗО ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 39195290) з питань підтвердження господарських відносин із платниками податків за період липень 2014 року», оскільки їх висновки зроблені взагалі без дослідження первинних бухгалтерських і податкових документів вказаного контрагента, які використовувалися ним в бухгалтерському та податковому обліках з метою нарахування і сплати податків та зборів, а висновки контролюючого органу відносно реальності та повноти відображення в обліку платника податків господарських відносин з іншим платником податків, документальне підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, можуть бути викладені виключно в довідці зустрічної звірки, складеної за наслідками зіставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єктів господарювання, як це передбачено Порядком проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 року № 1232, що фактично позбавляє вказані Акти статусу належних і допустимих доказів в розумінні ст.ст. 69,70 КАС України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відсутність фактичного здійснення господарських операцій позивача із вищевказаним контрагентом з посиланням на вищезазначені Акти про неможливість проведення зустрічних звірок, є такими, що не грунтуються на законі, та не відповідають фактичним обставинам, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб; самі по собі факти начебто відсутності контрагента позивача за своїм місцезнаходженням не свідчать про неподання ним податкової звітності, ненарахування та несплату податкових зобов'язань, в тому числі і за наслідками господарських операцій з позивачем, і не можуть бути підставою для висновків про безтоварність таких господарських операцій; факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробка документів, можуть встановлюватись виключно відповідним вироком суду; поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань, що в повній мірі кореспондується з приписами ст. 19 Конституції України, згідно яких правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Правова позиція по даному питанню висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 року у справі № К/9991/5398/12.

Статтею 20 Податкового кодексу України до компетенції відповідача не віднесено визначення доцільності укладення платниками податків під час здійснення своєї господарської діяльності будь-яких правочинів, що є порушенням ст.ст. 43, 67 Господарського кодексу України, а також не віднесено визнання правочинів, що укладаються суб'єктами господарювання, нікчемними або недійсними в позасудовому порядку.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що надавши таку оцінку спірним господарським правовідносинам позивача з вищевказаним суб'єктом господарювання, відповідач тим самим вийшов за межі своєї компетенції і діяв у спосіб, що не передбачений законом.

Таким чином, враховуючи, що на момент здійснення позивачем правочинів з TOB «ЕНЗО ТРЕЙД» останнє було належним чином зареєстрованою юридичною особою та мало спеціальну податкову правосуб'єктність, враховуючи, що придбання позивачем у вищезгаданого контрагента товарно-матеріальних цінностей здійснене в межах його господарської діяльності і безпосередньо пов'язане з нею, а факт здійснення господарських операцій між зазначеними суб'єктами господарювання підтверджується сукупністю складених належним чином первинних документів бухгалтерського обліку та податковими накладними, що оформлені відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України, які у встановленому порядку не визнавалися нікчемними, а також враховуючи, що діюче законодавство не передбачає відповідальності одного платника податку за неправомірність дій іншого, колегія суддів приходить до висновку про те, що в діях позивача відсутні вказані відповідачем порушення Податкового Кодексу України під час формування складу податкового кредиту за наслідками господарських операцій із вказаним контрагентом, а тому відповідачем незаконно нараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість і штрафні санкції, зазначені в спірному податковому повідомленні-рішенні, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.

Отже, колегія суддів вважає неправильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення даного позову.

За вказаних обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а тому вона є такою, що підлягає задоволенню.

Зі змісту ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» - задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2014 року - скасувати та ухвалити нову постанову , якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» до Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 24.10.2014 року № 0002452200.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.