Ухвала

від 25.02.2015 по справі 161/19642/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/19642/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В.В. Провадження № 22-ц/773/124/15 Категорія: 27 Доповідач: Матвійчук Л. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Матвійчук Л.В.,

суддів - Мудренко Л.І., Осіпука В. В.,

при секретарі - Губарик К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "ВТБ Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВА", ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 липня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 липня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ТзОВ "ВІВА" та ОСОБА_1 на користь ПАТ "ВТБ Банк" - 434 849,19 доларів США та 119 350,31 гривень заборгованості за кредитним договором № 09.05-10-КЛ від 16 грудня 2010 року, з яких 330 000,00 доларів США - строкова заборгованість за основним боргом; 70 000,00 доларів США - прострочена заборгованість за основним боргом; 4 166,67 доларів США - строкові проценти; 30 682,52 доларів США - прострочені проценти; 35 949,31 гривень - пеня за період з 01.03.2013 року по 25.10.2013 року; 83 401,00 гривень - штрафи, договірні санкції за невиконання умов договору.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1- ОСОБА_2, покликаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати дане рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в позові до ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 грудня 2010 року між ПАТ "ВТБ Банк" та ТзОВ "Віва" було укладено кредитний договір № 09.05/10-КЛ, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати ТзОВ "Віва" кредит в сумі 500 000 доларів США, а ТзОВ "Віва" зобов'язалося належним чином використати та повернути банку кредит не пізніше 15 червня 2012 року, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки, визначені в договорі (а.с. 17-23). 16 грудня 2010 року між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 09.10/10-П, відповідно до умов якого ОСОБА_1 поручився перед ПАТ "ВТБ Банк" за виконання ТзОВ "Віва" зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому (а.с. 68-69). В результаті неналежного виконання відповідачем ТзОВ "Віва" умов кредитного договору та ОСОБА_1 умов договору поруки в останніх станом на 25 жовтня 2013 року виникла заборгованість перед ПАТ "ВТБ Банк" в сумі 434 849,19 доларів США та 119 350,31 гривень, з яких 330 000,00 доларів США - строкова заборгованість за основним боргом; 70 000,00 доларів США - прострочена заборгованість за основним боргом; 4 166,67 доларів США - строкові проценти; 30 682,52 доларів США - прострочені проценти; 35 949,31 гривень - пеня за період з 01.03.2013 року по 25.10.2013 року; 83 401,00 гривень - штрафи, договірні санкції за невиконання умов договору.

За змістом ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства та у встановлений в зобов'язанні строк (термін) його виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частинами 1 та 2 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як вбачається з п.1.1 кредитного договору № 09.05/10-КЛ із змінами і доповненнями Банк зобов'язувався надати Позичальнику Кредит, а Позичальник зобов'язувався прийняти, належними чином використати та повернути Банку Кредит на умовах та в строки/терміни, визначені даним Договором, але не пізніше 13 грудня 2013 року, а також сплатити Плату за Кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначні даним Договором.

Судом першої інстанції встановлено, що ТзОВ "Віва" свої зобов'язання за кредитним договором № 09.05/10-КЛ не виконало, в результаті чого утворилась заборгованість за невиконання умов договору в сумі 434 849,19 доларів США та 119 350,31 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою забезпечення виконання зобов'язань згідно Кредитного договору № 09.05/10-КЛ, 16 грудня 2010 року між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_1 було укладено Договір поруки за № 09.10/10-П.

Відповідно до п. 2.1 Договору поруки сторони договору визначили, що у випадку порушення Позичальником взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, Поручитель і Позичальник несуть солідарну відповідальність перед Банком у повному обсязі зобов'язань Позичальника за Кредитним договором.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції, давши вірну оцінку обставинам справи, обґрунтовано прийшов до висновку, що відповідно до вимог закону з відповідачів підлягає стягненню в солідарному порядку на користь позивача сума заборгованості за кредитним договором.

Покликання апелянта на ту обставину, що порука припинилася в силу ч.4 ст. 559 ЦК України, оскільки кредитор пропустив шестимісячний строк звернення до суду, що обчислюється від дня настання строку виконання основного зобов'язання є безпідставними, оскільки спростовуються вищенаведеними встановленими обставинами справи та наявними в матеріалах справи доказами.

Зокрема в п.5.1 договору поруки № 09.10/10-П від 16 грудня 2010 року, з наступними до нього змінами договором № 2 від 29 листопада 2012 року (а.с.71), сторони дійшли згоди, що Договір поруки набирає чинності з дати його підписання та скріплення печаткою Банку і діє до 13 грудня 2016 року включно або до припинення забезпеченого ним зобов'язання, а тому згідно з вимогами вказаних вище норм матеріального права порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, а тому порука за договором поруки №09.10/10-П від 16 грудня 2010 року не припинена.

Доводи апеляційної скарги про те, що договори поруки відповідачем не підписані та йому нічого не відомо про договір про внесення змін до договору поруки № 4 від 18 лютого 2013 року не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Збирання судом доказів за власною ініціативою у справах позовного провадження цивільним процесуальним законодавством заборонено.

Позивач звернувся в суд з позовом про стягнення кредитної заборгованості на підставі укладеного між сторонами кредитного договору та договору поруки від 16 грудня 2010 року.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Однак всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України ОСОБА_1 не надав жодних доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги щодо не підписання договору поруки, клопотання про проведення відповідної експертизи заявлено не було, зазначений договір поруки та договори про внесення змін до договору поруки судом недійсними не визнані.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, яке постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1- ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 липня 2014 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді