Рішення

від 02.03.2015 по справі 904/14/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.02.15р. Справа № 904/14/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоШЄМ" (м. Дніпропетровськ)

до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" (м. Дніпропетровськ)

про визнання договору про постачання електричної енергії № 002400 від 02.09.2013 частково недійсним

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Козятинський І.П. - провідний юрисконсульт (довіреність № 245/1001 від

14.07.2014)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АвтоШЄМ" (далі-позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд визнати недійсним підпункт 3 пункту 6.1.3. розділу 6 договору про постачання електричної енергії № 002400 від 02.09.2013.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що існуюча редакція підпункту 3 пункту 6.1.3. договору про постачання електричної енергії № 002400 від 02.09.2013 суперечить частині 2 статті 24 Закону України "Про електроенергетику", якою встановлено право постачальників обмежувати споживачів в електроспоживанні (до припинення електропостачання) лише за умови неповної оплати спожитої електроенергії. З цих підстав позивач просить визнати підпункт 3) пункту 6.1.3. розділу 6 договору про постачання електричної енергії № 002400 від 02.09.2013 недійсним.

Відповідач 21.01.2015 подав до суду відзив на позов, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, вважає, що положення частині 2 статті 24 Закону України "Про електроенергетику" не містять застережень про те, що припинення електропостачання проводиться лише за умови неповної оплати спожитої електроенергії і не може проводитись в інших, встановлених законом або договором випадках. Також відповідач зазначає, що Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.07.1996 № 28 передбачено як виставлення споживачу рахунків та авансовий платіж або попередню оплату, так і припинення електропостачання в разі несплати цих рахунків (пункти 6.11, 7.5).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 22.01.2015.

У судове засідання 22.01.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Так, представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у вказаному вище відзиві на позов.

Так, у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні оголошувалась перерва по 26.02.2015.

У судовому засіданні 26.02.2015 відповідач додатково обґрунтував підстави, з огляду на які у задоволенні позовних вимог слід відмовити, та посилався на те, що Постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.07.1996 № 28 є спеціальним актом, що регулює спірні відносини, а отже з урахуванням пунктів 6.11 та 7.5 Правил зміст спірного пункту договору не суперечить вимогам законодавства.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, при цьому, у своїх поясненнях від 18.02.2015 просив суд розглянути справу без участі його представника, у зв'язку з неможливістю прибути до суду.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача,

В С Т А Н О В И В:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про електроенергетику" споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Згідно статті 1 Закону України "Про електроенергетику" споживачі енергії це - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Споживач енергії зобов'язаний додержуватись вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією та виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії згідно із законодавством України.

Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 затверджено Правила користування електричною енергією (далі - Правила).

Ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії).

Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Відповідно до пункту 5.1. Правил договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.

02.09.2013 між публічним акціонерним товариством "ДТЕК Дніпрообленерго" (далі - постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АвтоШЄМ" (далі - споживач, позивач) був укладений договір про постачання електричної енергії № 002400 (далі - договір) (а.с.10-15), відповідно до розділу 1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу у точці (точках) продажу електричної енергії для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 12,0 кВт, величини якої по об'єктах споживача визначені додатком "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Точка (точки) продажу електричної енергії - межа балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію, визначена додатками "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін" та/або "Загальна схема електропостачання", які є невід'ємними частинами договору.

Під час виконання договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (пункт 2.1. договору).

Договір набирає чинності з 02.09.2013 і укладається на строк до 31.12.2013. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або про перегляд його умов (пункти 9.8. та 9.8.1. договору).

Доказів розірвання вказаного договору сторонами до матеріалів справи не долучено, крім того, матеріалами справи та представниками позивача та відповідача підтверджується, що вказаний договір на теперішній час діє та виконується сторонами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу , який підпадає під правове регулювання норм § 5 глави 54 Цивільного кодексу України та § 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частинами 1 і 2 статті 275 та частиною 6 статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до частини 2 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" та "Про електроенергетику".

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до абзацу 3 пункту 6.1.1. Правил рахунок на оплату електричної енергії, спожитої впродовж звітного розрахункового періоду (остаточний розрахунок), та рахунок на оплату заявленого обсягу споживання електричної енергії на найближчий наступний розрахунковий або планові період (авансовий платіж або попередня оплата) у разі, коли договором про постачання електричної енергії передбачено виставлення рахунків на авансовий платіж або попередню оплату, надаються постачальником електричної енергії одночасно у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії.

Так, умовами договору про постачання електричної енергії № 002400 від 02.09.2013 передбачено порядок обмеження та припинення електропостачання без попередження споживача та з повідомленням споживача (розділ 6 договору).

Відповідно до підпункту 3 пункту 6.1.3 розділу 6 договору постачальник обмежує або припиняє електропостачання споживача з повідомленням не пізніше ніж за три робочі дні у разі несплати рахунків, відповідно до умов цього договору, наявність яких передбачена ПКЕЕ .

Позивач не погоджується з редакцією наведеного пункту договору, вважає його таким, що суперечить положенням частини 2 статті 24 Закону України "Про електроенергетику", оскільки право постачальника обмежувати споживачів в електроспоживанні можливо лише за умови неповної оплати спожитої електроенергії, проти чого заперечує відповідач, що і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину (його частини) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, відповідно до частин 1 та 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до абзацу 4 частини 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Умови договору про постачання електричної енергії, зазначені у додатку 3 та пунктах 5.5, 5.6 та 5.7 Правил, є істотними та обов'язковими для сторін під час укладення договору про постачання електричної енергії (пункт 5.2. Правил)

Згідно пункту 6.1.3. Типового договору на електропостачання електропостачання споживача може бути обмежено або припинено постачальником з повідомленням споживача на пізніше ніж за три робочих дні у разі, зокрема, несплати споживачем відповідних платежів у терміни, встановлені додатком "Порядок розрахунків".

При укладанні договору № 002400 сторони домовились про включення до договору підпункту 3 пункту 6.1.3. розділу 6, згідно якого постачальник обмежує або припиняє електропостачання споживача з повідомленням не пізніше ніж за три робочі дні у разі несплати рахунків, відповідно до умов цього договору, наявність яких передбачена ПКЕЕ, тобто будь-яких рахунків на оплату, які передбачені діючими Правилами користування електричною енергією.

Так, приймаючи рішення суд виходить із того, що правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці, відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України визначає Закон України "Про електроенергетику".

Цей Закон є спеціальним законодавчим актом у сфері електропостачання.

Частиною 2 статті 24 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що енергопостачальники мають право за умови неповної оплати споживачем спожитої електричної енергії обмежити його електроспоживання до рівня екологічної броні електропостачання або за відсутності такої повністю припинити електропостачання споживачу.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що право енергопостачальника обмежувати споживачів в електроспоживанні передбачено лише за умови неповної оплати спожитої електроенергії.

Також, за змістом частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором електропостачання споживач зобов'язаний оплатити саме прийняту, тобто спожиту електроенергію.

Разом з тим, частиною 8 статті 26 цього ж Закону встановлено обов'язок споживача обмежити власне електроспоживання до рівня екологічної броні електропостачання або повністю припинити електроспоживання у разі неповної оплати саме спожитої електроенергії. Цей обов'язок кореспондується із правом енергопостачальника, закріпленим в частині другій статті 24 Закону України "Про електроенергетику".

Отже, Закон України "Про електроенергетику " надає право припиняти електропостачання тільки за умови неповної оплати вже спожитої електричної енергії, а Правила користування електричною енергією - також у випадку невнесення споживачем попередньої оплати або авансових платежів.

Тобто, суд приходить до висновку, що одні й ті ж правовідносини щодо права та умов припинення електропостачання одночасно регулюються декількома нормативно-правовими актами, різними за своєю юридичною силою. З одного боку - Законом України "Про електроенергетику", з іншого - Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України, який є підзаконним нормативно-правовий актом. Тобто, вбачається наявність колізії норм права - неузгодженість поміж нормативно-правовими актами, їх протиріччя по одному й тому ж предмету регулювання, а саме: вони по різному регулюють порядок та умови припинення електропостачання.

При цьому, суд виходить із того, що підзаконний нормативно-правовий акт - це нормативний акт, що приймається уповноваженими нормотворчими суб'єктами на основі і на виконання законів і не повинні суперечити їм , він приймається для більш детального і конкретизуючого нормативного регулювання з метою оперативного вирішення питань в окремих сферах життєдіяльності суспільства.

Суд наголошує, що саме закони виступають основою для підзаконного правового регулювання . Підзаконні нормативно-правові акти мають меншу юридичну силу ніж закони. В даному випадку підзаконні акти займають другорядне місце після законів.

Колізія норм права вирішується шляхом вибору того нормативного акту, який повинен бути застосований до конкретного випадку. У разі існування розбіжностей поміж актами, прийнятими різними органами, застосовується акт, прийнятий вищестоящим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.

Крім того, згідно з положеннями статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суд України № 9 від 01.11.1996 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента Україні постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономні Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акт органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

У відповідності до пункту 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення", якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини 4 статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу.

Закони України мають вищу юридичну силу по відношенню до Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національне комісії з питань регулювання електроенергетики України і, відповідно, повинні бути застосовані в процесі регулювання спірних відносин.

Таким чином, до спірних правовідносин необхідно застосовувати саме Закон України "Про електроенергетику", а Правила користування електричною енергією - лише в тій частині, яка не суперечить Закону.

Крім того, слід наголосити, що відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Отже, системний правовий аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що обов'язковою умовою, яка надає право енергопостачальнику обмежити споживачу електроспоживання до рівня екологічної броні електропостачання або припинити йому електропостачання, є несплата або неповна оплата останнім рахунків за фактично спожиту електричну енергію.

При цьому, суд враховує те, що частина 2 статті 24 Закону України "Про електроенергетику" встановлює лише одну з підстав для припинення електропостачання, і що існують й інші підстави (умови) для припинення електропостачання. Однак, ця підстава, чітко визначена Законом (за умови неповної оплати споживачем вже спожитої електричної енергії), а отже у підзаконних нормативно-правових актах, вона може лише уточнюватися та конкретизуватися, а не розширятися та наповнюватися іншим змістом.

З наведеного вбачається, що обов'язковою умовою, яка надає право енергопостачальнику обмежити споживачу електроспоживання до рівня екологічної броні електропостачання або припинити йому електропостачання, є несплата або неповна оплата останнім рахунків за фактично спожиту електричну енергію.

Таким чином, включення до договору про постачання електричної енергії пункту, який передбачає право постачальника електроенергії обмежити або припинити електропостачання за умови несплати будь-яких рахунків, у тому числі й у разі несплати рахунків, виставлених на оплату авансових платежів за електроенергію, яка буде спожита у заявленому періоді, суперечить наведеним вище положенням чинного законодавства.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 08.10.2013.

У своїх запереченнях проти позову відповідач посилається на наступне.

Відповідно до пункту 7.5 Правил Постачальник електричної енергії (електропередавальна організація або основний споживач за погодженням постачальника електричної енергії) зобов'язаний, попередивши споживача не пізніше ніж за три робочих дні, припинити повністю або частково постачання йому електричної енергії (передачу або спільне використання технологічних електричних мереж), у тому числі на виконання припису представника відповідного органу виконавчої влади, у разі, зокрема, несплати рахунків, відповідно до умов договорів, наявність яких передбачена цими Правилами (підпункт 3).

У разі якщо договором про постачання електричної енергії передбачена попередня оплата або авансові платежі, припинення повністю або частково постачання електричної енергії за несплату передбачених договором рахунків на попередню оплату або авансових платежів не може застосовуватись раніше початку розрахункового або планового періоду, на який має здійснюватись відповідна оплата (пункт 7.5 доповнено абзацом одинадцятим згідно з Постановою НКРЕ № 105 від 04.02.2010).

Суд, як зазначено вище, відноситься до вказаних положень Правил критично, оскільки вони не узгоджуються із положеннями Закону України "Про електроенергетику", а в частині, з якої виник спір між сторонами у даній справі - суперечить йому.

Отже, посилання відповідача на положення Правил в цій частині не можуть прийматися до уваги судом.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За загальним правилом статті 217 Цивільного кодексу України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною (пункт 2.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Також суд вважає за необхідне наголосити, що сторони не позбавлені права, шляхом підписання додаткової угоди до договору, врегулювати порядок та умови припинення електропостачання у випаду не оплати відповідачем рахунків за спожиту електроенергію, яка буде узгоджуватися з положеннями статті 24 Закону України "Про електроенергетику". При цьому, представник позивача неодноразово у судовому засіданні наголошував на тому, що звертався з такою пропозицією до позивача та ініціював підписання додаткової угоди з цього питання, однак його лист був залишений відповідачем без відповіді та задоволення.

З огляду на все вищевикладене, суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним підпункт 3 пункту 6.1.3. розділу 6 договору про постачання електричної енергії № 002400 від 02.09.2013 , укладеного між Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Дніпрообленерго" (ідентифікаційний код 23359034) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АвтоШЄМ" (ідентифікаційний код 25532531).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" (49107, м.Дніпропетровськ, шосе Запорізьке, 22; ідентифікаційний код 23359034) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоШЄМ" (49008, м. Дніпропетровськ, вул.Робоча, 23-В; ідентифікаційний код 25532531) - 1 218 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко