Постанова

від 09.06.2015 по справі 904/14/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2015 року Справа № 904/14/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого Алєєвої І.В. Рогач Л.І. за участю представників: позивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) відповідачаКозятинський І.П. - довіреність №187/1001 від 12.05.2015 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" на постановувід 31.03.2015 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі№ 904/14/15 господарського суду Дніпропетровської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АвтоШЄМ" до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" провизнання частково недійсним договору про постачання електричної енергії,

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.05.2015 р. у складі колегії суддів: Дроботової Т.Б. - головуючого, суддів: Волковицької Н.О., Рогач Л.І., касаційна скарга прийнята до розгляду.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України № 03-05/903 від 08.06.2015 р. у зв'язку з обранням судді Волковицької Н.О. членом Вищої ради юстиції, розгляд касаційної скарги здійснювався у складі колегії суддів головуючий - Дроботова Т.Б., судді: Алєєва І.В., Рогач Л.І., про що повідомлено присутніх у судовому засіданні представників сторін. Відводів складу суду не заявлено.

В С Т А Н О В И В :

У січні 2015 р. ТОВ "АвтоШЄМ" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" про визнання недійсним підпункту 3 пункту 6.1.3. розділу 6 Договору про постачання електричної енергії №002400 від 02.09.2013 року, посилаючись на приписи статей 203, 215, 217 Цивільного кодексу України, статей 275, 276 Господарського кодексу України та частини 2 статті 24 Закону України "Про електроенергетику", вказуючи на те, що існуючий договір з урахуванням додаткової угоди частково не відповідає вимогам законодавства, бо передбачає право відповідача обмежувати або припиняти електропостачання у разі несплати споживачем рахунку за ще неспожиту електроенергію.

ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" у відзиві на позовну заяву просило відмовити у задоволенні позовних вимог вказуючи на те, що частина 1 статті 275 Господарського кодексу України не містить ніяких посилань на порядок здійснення оплат, а частина 7 статті 276 Господарського кодексу України зазначає, що оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів. Оплата вже спожитої енергії є лише одним з передбачених законом порядків оплати і сторони договору мають право обрати інший порядок оплати, при якому оплата електричної енергії здійснюється до їх споживання.

Крім того, ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" зазначало, що положення частини 2 статті 24 Закону України "Про електроенергетику" не містить застережень про те, що припинення електропостачання проводиться лише за умови неповної оплати спожитої електроенергії і не може проводитись в інших, встановлених законом або договором випадках. Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. №28 передбачено як виставлення споживачу рахунків на авансовий платіж або попередню оплату, так і припинення електропостачання в разі несплати цих рахунків (а.с.26-28).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2015 р. (суддя Фещенко Ю.В.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Визнано недійсним підпункт 3 пункту 6.1.3. розділу 6 договору про постачання електричної енергії № 002400 від 02.09.2013, укладеного між ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" та ТОВ "АвтоШЄМ".

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що обов'язковою умовою, яка надає право енергопостачальнику обмежити споживачу електроспоживання до рівня екологічної броні електропостачання або припинити йому електропостачання, є несплата або неповна оплата останнім рахунків за фактично спожиту електричну енергію. Включення до договору про постачання електричної енергії пункту, який передбачає право постачальника електроенергії обмежити або припинити електропостачання за умови несплати будь-яких рахунків, у тому числі й у разі несплати рахунків, виставлених на оплату авансових платежів за електроенергію, яка буде спожита у заявленому періоді, суперечить приписам частина 2 статті 24 Закону України "Про електроенергетику".

За апеляційною скаргою ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" Дніпропетровський апеляційний господарський суд (судді: Виноградник О.М., Джихур О.В., Лисенко О.М.), переглянувши рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2015 р. в апеляційному порядку, постановою від 31.03.2015 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.03.2015, відмовити ТОВ "АвтоШЄМ" у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 203, 215 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 24 Закону України "Про електроенергетику", частини 1 статті 275 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 02.09.2013 між ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" (постачальник) та ТОВ "АвтоШЄМ" (споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії № 002400 (а.с.10-15).

Відповідно до розділу 1 спірного договору постачальник продає електричну енергію споживачу у точці (точках) продажу електричної енергії для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 12,0 кВт, величини якої по об'єктах споживача визначені додатком "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору .

Точка (точки) продажу електричної енергії - межа балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію, визначена додатками "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін" та/або "Загальна схема електропостачання", які є невід'ємними частинами договору.

З пункту 2.1. розділу 2 договору вбачається, що під час виконання договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією.

Підпунктами 2.3.5 та 2.3.6 пункту 2.3 розділу 2 договору сторони погодили, що "споживач" зобов`язується оплачувати "постачальнику" вартість електричної енергії та інші платежі згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії"; здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережами "постачальника" та електроустановками "споживача" згідно з додатком "Порядок розрахунків перетікання електричної енергії".

Відповідно до підпункту 9.8.1 пункту 9.8 розділу 9 спірного договору, він набирає чинності з 02.09.2013 і укладається на строк до 31.12.2013. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або про перегляд його умов.

Крім того, як встановлено судом першої та апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, при укладанні договору № 002400 сторони домовились про включення до договору підпункту 3 пункту 6.1.3. розділу 6, згідно якого постачальник обмежує або припиняє електропостачання споживача з повідомленням не пізніше ніж за три робочі дні у разі несплати рахунків, відповідно до умов цього договору, наявність яких передбачена ПКЕЕ, тобто будь-яких рахунків на оплату, які передбачені діючими Правилами користування електричною енергією.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що обов'язковою умовою, яка надає право енергопостачальнику обмежити споживачу електроспоживання до рівня екологічної броні електропостачання або припинити йому електропостачання, є несплата або неповна оплата останнім рахунків за фактично спожиту електричну енергію. Включення до договору про постачання електричної енергії пункту, який передбачає право постачальника електроенергії обмежити або припинити електропостачання за умови несплати будь-яких рахунків, у тому числі й у разі несплати рахунків, виставлених на оплату авансових платежів за електроенергію, яка буде спожита у заявленому періоді, суперечить приписам частина 2 статті 24 Закону України "Про електроенергетику".

Проте, такий висновок судова колегія вважає передчасним та таким, що був зроблений без встановлення необхідних обставин справи та норм діючого законодавства, виходячи з наступного.

Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає, зокрема, електричну енергію споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" та "Про електроенергетику".

Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Частиною 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 затверджено Правила користування електричною енергією.

Ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії).

Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Пунктом 5.1 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. №28 (зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 р. №417/1442) передбачено, що договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.

Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Пунктом 5.2 Правил користування електричною енергією визначено, що при укладенні договору про постачання електричної енергії сторони визначають його зміст та основі типового договору (додаток 3).

Умови договору про постачання електричної енергії, зазначені у додатку 3 та пунктах 5.5, 5.6 та 5.7 цих Правил, є істотними та обов'язковими для сторін під час укладення договору про постачання електричної енергії.

Судами встановлено, що сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов даного виду договору, який підписаний сторонами без зауважень.

Згідно пункту 6.1.3. Типового договору про постачання електричної енергії (додаток 3 до Правил користування електричною енергією) електропостачання споживача може бути обмежено або припинено постачальником з повідомленням не пізніше ніж за три робочих дні у разі, зокрема, несплати споживачем відповідних платежів у терміни, встановлені додатком "Порядок розрахунків".

Абзацом третім пункту 6.11 Правил користування електричною енергією визначено, що рахунок на оплату електричної енергії, спожитої впродовж звітного розрахункового періоду (остаточний розрахунок), та рахунок на оплату заявленого обсягу споживання електричної енергії на найближчий наступний розрахунковий або плановий період (авансовий платіж або попередня оплата) у разі, коли договором про постачання електричної енергії передбачено виставлення рахунків на авансовий платіж або попередню оплату, надаються постачальником електричної енергії одночасно у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії. У таких рахунках обов'язково зазначається кінцева дата їх оплати згідно з договором про постачання електричної енергії.

Правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці, відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України визначає Закон України "Про електроенергетику" від 16.10.1997р. № 575/97-ВР.

Цей Закон є спеціальним законодавчим актом у сфері електропостачання.

Частиною другою статті 24 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що енергопостачальники мають право за умови неповної оплати споживачем спожитої електричної енергії обмежити його електроспоживання до рівня екологічної броні електропостачання або за відсутності такої повністю припинити електропостачання споживачу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої та апеляційної інстанції, предметом спору у даній справі є вимога ТОВ "АвтоШЄМ" про визнання недійсним підпункту 3 пункту 6.1.3. розділу 6 Договору про постачання електричної енергії №002400 від 02.09.2013 року.

Приписами частин 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину (його частини) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, відповідно до частин 1 та 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи суди першої та апеляційної інстанції на вказані приписи законодавства, з урахуванням наявних доказів у справі, уваги не звернули, та не встановили в чому саме спірний підпункт 3 пункту 6.1.3. розділу 6 Договору про постачання електричної енергії №002400 від 02.09.2013 року суперечить приписам частини 2 статті 24 Закону України "Про електроенергетику", яка передбачає право енергопостачальника обмежувати або припиняти електропостачання за умови неповної оплати споживачем спожитої електричної, а не будь-які заборони.

Згідно зі статтею 32 вказаного Кодексу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом 3 статті 111 9 , статтями 111 5 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 р. у справі № 904/14/15 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2015 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач