Рішення

від 26.02.2015 по справі 263/8026/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ (М. МАРІУПОЛЬ)

22-ц/775/169/2015(м)

263/8026/14-ц

Головуючий у 1 інстанції - Кулик С.В.

Доповідач - Осипчук О.В.

Категорія 24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„ 26" лютого 2015 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Осипчук О.В.,

суддів: Супрун М.Ю., Мироненко І.П.,

при секретарі: Одінцові Е.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовною заявою комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, за апеляційними скаргами сторін на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 грудня 2014 року , -

В С Т А Н О В И В:

11 серпня 2014 року комунальне комерційне підприємство «Маріупольтепломережа» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення у сумі 8210,37 грн., 3% річних у розмірі 664,94 грн. та інфляційних витрат у сумі 1366,43 грн., посилаючись на те, що вказана заборгованість утворилася за період з 1.10.2005 року по 1.07.2014 року внаслідок неналежного виконання відповідачем обов'язків по оплаті житлово-комунальних послуг.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 грудня 2014 року позовні вимоги комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ККП Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» заборгованість за користування тепловою енергією за період з серпня 2011 року по липень 2014 року у сумі 3664 грн. 65 коп., а також витрати по оплаті судового збору у сумі 92,03 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду позивач та відповідач подали апеляційні скарги.

Позивач в своїй скарзі просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.

В обґрунтування доводів скарги посилається на те, що суд безпідставно застосував позовну давність, оскільки з наданих доказів вбачається, що відповідач з 2006 року по 2011 рік частково погашав наявну заборгованість, що свідчить про перебіг строку позовної давності. Також суд на порушення ч.2 ст. 625 ЦК України не стягнув з відповідача індекс інфляції та 3% річних.

Відповідач ОСОБА_1 в своїй скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають суттєве значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування доводів скарги посилається на те, що при ухвалені рішення судом не враховано відсутність договірних відносин між сторонами щодо надання зазначених послуг. Суд не зважив на те, що з матеріалів справи не вбачається та не підтверджено документально, що квартира АДРЕСА_1 належить йому на праві власності, оскільки свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04 грудня 2008 року не являється свідоцтвом про право власності на це нерухоме майно. Позивачем не доведено, що йому надавалися послуги з теплопостачання та не надано переконливих доказів, що плата за надані послуги по теплопостачанню нарахована відповідно до обсягу конкретно виконаних та переданих безпосередньо відповідачу робіт. Суд не звернув уваги на відсутність договірних правовідносин між сторонами щодо безпідставного нарахування позивачем штрафних санкцій за період з 01.10.2005 року по 01.07.2014 року. Позивачем не надано жодного документального доказу щодо економічно обґрунтованих затверджених тарифів за надання послуг по теплопостачанню. Також суд не надав належної оцінки недобросовісному здійсненню позивачем своїх процесуальних прав та обов'язків, оскільки останній неодноразово звертався до нього з вимогами та досудовими повідомленнями.

В апеляційному суді представник позивача Партакела Ю.Ф. підтримав доводи скарги позивача у повному обсязі і заперечував проти скарги відповідача.

ОСОБА_1 підтримав доводи своєї скарги та частково скаргу позивача, який також просить про скасування судового рішення.

Апеляційний суд вважає, що скарги сторін підлягають частковому задоволенню, а рішення суду - частковому скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Судом першої інстанції визнано встановленим, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на спадок від 04.12.2008 року. Відповідно до копії особового рахунку НОМЕР_1 квартиронаймач ОСОБА_1 у вказаній квартирі не зареєстрований.

Рішенням Маріупольської міської ради виконавчого комітету від 22.12.2010 року № 448 узгоджено вартість послуг центрального опалення та гарячого водопостачання, які надаються ККП «Маріупольтепломережа». Згідно цього рішення тариф на опалення 1 кв.м. опалювальної площі складає 2,68 грн. на місяць, на гаряче водопостачання за нормою на одну людину 46,50 грн. з розрахунку 3,51 метру кубічного з особи на місяць (13,25 грн., за 1 куб.м.).

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 01.07.2014 року заборгованість відповідача складає 8210,37 грн. за період з 01.10.2005 року по 01.07.2014 року з урахуванням фактично опалювальної площі і періодичної оплати відповідачем наданих послуг.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції керувався ст. 67, 68 ЖК України, ст. 20, 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 625 ЦК України і виходив з того, що суду не надано належних доказів того, що позивач не здійснював теплопостачання в квартиру відповідача, який несвоєчасно та не в повному обсязі проводив оплату наданих послуг, що призвело до утворення заборгованості.

Не приймаючи до уваги посилання відповідача на те, що він сплачував послуги по гарячому водопостачанню відповідно до показань лічильника, суд виходив з того, що не надано акту про прийняття на абонентський облік встановленого прибору обліку у відповідності з п. 9 постанови КМУ від 21 липня 2005 року № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» або відповідного звернення відповідача з приводу прийняття в експлуатацію приладу обліку.

Приймаючи рішення про стягнення заборгованості в межах трирічного строку позовної давності суд виходив з того, що відповідачем заявлено про застосування такого строку, а наявних доказів перебігу позовної давності суду не надано.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення індексу інфляції та 3% річних суд першої інстанції виходив з того, що ст. 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» право заявника на стягнення заборгованості із урахуванням трьох відсотків річних та індексу інфляції не передбачено.

Проте апеляційний суд не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК зазначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК).

Згідно відповіді Маріупольського бюро технічної інвентаризації квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 04.12.2008 року, реєстраційний номер 8-4373, загальна площа 45,6м.кв.

З огляду на те, що відповідач ОСОБА_1 після смерті своєї матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, прийняв спадщину, то вимоги позивача про стягнення саме з нього заборгованості по наданим послугам є обґрунтованими, оскільки він є власником квартири, яку прийняв у спадщину після смерті матері, тому апеляційним судом не приймається до уваги довід скарги відповідача про неправомірність пред'явлення позову саме до нього.

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово - комунальні - послуги» визначені обов'язки споживача та виконавця житлово - комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово - комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово - комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно з законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення зі споживачем договору про надання житлово - комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до п.2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (надалі Правила), централізоване опалення - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири.

Пункт 30 Правил зобов'язує споживача оплачувати послуги в установлені договором строки.

Відповідно до ч.3 ст. 20 Закону № 1875-VI укладення договору на надання житлово-комунальних послуг визначено як обов'язок, а не право сторін, а тому відсутність договірних правовідносин не є підставою для відмови у стягненні з відповідача коштів за надання житлово-комунальних послуг, тому довід скарги відповідача про відсутність договірних відносин між сторонами до уваги не приймається, оскільки відповідач фактично користується послугами по теплопостачанню, а в разі несплати за надані послуги зацікавлена сторона вправі звернутися до суду за захистом своїх прав, не залежно від того чи існує між ними письмовий договір про надання цих послуг.

Також не приймається до уваги довід відповідача про те, що при відсутності договірних відносин позивачем безпідставно заявлені вимоги про стягнення з нього сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, оскільки як роз'яснено Верховним Судом України у аналізі практики застосування ст. 625 ЦК України у цивільному судочинстві, видається правильною практика судів, які за відсутності договірних відносин, але в разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати житлово-комунальних послуг покладають на боржника відповідальність, передбачену ч.2 ст. 625 ЦК України.

Ця позиція також викладена в постанові ВСУ від 30 жовтня 3013 року у справі № 6-59цс13.

Також є необґрунтованим довід скарги відповідача про те, що позивачем не надано жодного документального доказу щодо економічно обґрунтованих затверджених тарифів за надання послуг по теплопостачанню, оскільки нарахування здійснювалося відповідно до рішення Маріупольської міської ради № 448 від 22.12.2010 року «Про тарифи на житлово-комунальні послуги».

Також апеляційний суд не приймає до уваги довід ОСОБА_1 про недобросовісне здійснення позивачем своїх процесуальних прав та обов'язків внаслідок неодноразового звернення до нього з вимогами та досудовими повідомленнями про стягнення заборгованості, оскільки такі дії позивача не суперечать нормам діючого законодавства.

Суд вірно дійшов висновку про наявність заборгованості за надані послуги, які підлягають стягненню з відповідача в межах трирічного строку позовної давності, оскільки відповідачем було подано заяву про застосування цього строку у відповідності до ст. 267 ЦК України.

При цьому суд не погоджується з доводами скарги позивача про необхідність стягнення заборгованості за весь період, оскільки мав місце перебіг строку з огляду на наступне.

В апеляційній скарзі позивач навів дані того, що у серпні 2006 року, липні 2007 року, березні та серпні 2010 року, квітні та травні 2011 року відповідач проводив оплату комунальних платежів у значно більшому розмірі, аніж було нараховано в ці місяці (а.с.91).

Проте з наданих до апеляційного суду для перевірки цього доводу скарги копій квитанцій тільки за квітень - травень 2011 року не вбачається, що відповідач визнавав наявну заборгованість шляхом сплати більших сум. Так, згідно квитанції від 16 квітня 2011 року до оплати за січень 2011 року було нараховано 246,56 грн., і саме стільки було сплачено ОСОБА_1, згідно квитанції за 20 травня 2011 року нараховано за лютий 2011 року 292,69 грн., сплачено 293 грн. Тобто платежі вносилися за конкретний місяць і в нарахованому обсязі, а не в більшому розмірі з метою погашення заборгованості. Що стосується платежів за інші роки, на які позивач посилався в скарзі, то згідно пояснень представника ККП «Маріупольтепломережа» квитанції за попередні роки вже знищені і підтвердити факт сплати відповідачем більших сум неможливо.

З огляду на наведене не можна погодитися з доводами позивача про перебіг строку позовної давності.

Також при визначені періоду заборгованості не може бути прийнятий до уваги період з 1.10.2005 року по 1.10.2008 року, оскільки стягнення заборгованості за вказаний період з ОСОБА_3 було вирішено шляхом видачі судового наказу від 25.11.2008 року. Як пояснив представник позивача даний наказ не скасовано, він знаходиться на виконанні.

Довід апеляційної скарги позивача про помилковий висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 процентів річних є правомірним з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Правовідносини між сторонами виникли з надання позивачем житлово-комунальних послуг відповідачам. Відповідно до п. 10 ч.3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.

Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Отже, правовідносини, які склалися між сторонами є грошовими зобов'язаннями, у якому серед інших прав і обов'язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора ( частина перша статті 509 ЦК України), - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Таким чином, виходячи з юридичної природи правовідносин як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених частиною другою статті 625 ЦК України.

З урахуванням того, що відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності, то стягнення сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України також підлягає у межах трьох років, а саме: інфляційні витрати у сумі 403 грн., 77 коп., 3% річних у сумі 146 грн. 47 коп., згідно наданого позивачем розрахунку, з яким погоджується і апеляційний суд.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при подачі позову сплачено 243 грн. 60 коп., тому ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

З огляду на наведене рішення суду в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення інфляційних витрат, 3% річних та розподілу судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст.ст.307,309,314,316 ЦПК України, апеляційний суд -

В И Р І Ш И В:

Апеляційні скарги комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 грудня 2014 року скасувати в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення інфляційних витрат, 3% річних та розподілу судових витрат.

Позовні вимоги комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» інфляційні витрати у сумі 403(чотириста три) грн. 77 коп., та 3 відсотки річних у сумі 146(сто сорок шість) грн. 47 коп., а також понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 243 грн. 60 коп.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: