Постанова

від 09.02.2015 по справі 810/6694/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2015 року № 810/6694/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Пром Агро Рось» до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось ПП «ПРОМ АГРО РОСЬ» з позовом до Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.09.2013 № 0004542203/382, № 0004552203/381 та № 0004532203/380.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2014, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішення, позивачем оскаржено їх у касаційному порядку.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.11.2014 постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2014 скасовано, справу направлено до суду першої інстанцій на новий розгляд.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, колегія Вищого адміністративного суду України зауважила, що судами не надано оцінки доводам підприємства, викладеним в позовній заяві щодо порушень, вказаних в акті перевірки, що також мали вплив на формування сум спірних податкових повідомлень-рішень, та відповідним доводам платника на спростування цих обставин, зокрема, що при здійснені перевірки відповідачем не враховані положення цінової політики підприємства при реалізації товарів, яка затверджена наказом № 4 від 15.08.2011 року «Про формування цінової політики підприємства», та умови співпраці підприємства з ФОП ОСОБА_2 Судами попередніх інстанцій не дана оцінка доводам позивача та наявним в матеріалах справи доказам про те, що крім ФОП ОСОБА_2, який є пов'язаною особою, - даною знижкою скористались покупці, які не являються пов'язаними особами.

До початку розгляду справи по суті позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, мотивуючи її тим, що за час оскарження постанови Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2014 та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2014 за результатами розгляду скарги ПП «ПРОМ АГРО РОСЬ» на вказані податкові повідомлення рішення в порядку адміністративного оскарження Головним управлінням Міндоходів Київської області прийнято рішення від 15.11.2013 №1373/10/10-36-10-01-206/757, яким скаргу задоволено частково та скасовано податкове повідомлення рішення №0004532203/380 від 02.09.2013 в частині застосування штрафної санкції.

На виконання п. 3.4. Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків Білоцерківською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0002972203/602 від 24.03.2014. За результатом адміністративного оскарження рішенням Головного управління Міндоходів у Київській області №1244/10/10-36-10-01-04/344 від 23.05.2014 скаргу ПП «Пром Агро Рось» на податкове повідомлення-рішення №0002972203/602 від 24.03.2014 залишено без розгляду у зв'язку з розглядом даної адміністративної справи (№ 810/7042/13-а).

Як пояснив позивач, різниця між штрафними санкціями, застосованими податковим повідомленням-рішенням №0004542203/380 від 02.09.2013 та податковим повідомленням-рішенням №0002972203/602 від 24.03.2014 складає 57 265,00 грн. в сторону зменшення.

Суму грошового зобов'язання за основним платежем не змінено, і вона складає 270 956,00 грн.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити та розглядати справу за його відсутності.

Відповідач, належним чином повідомлений про час, дат та місце розгляду справи, явку свого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався.

На підставі ч. 4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Посадовими особами Білоцерківської ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ПП «Пром Агро Рось» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 30.03.2006 по 31.12.2012, за результатами якої складено Акт від 09.08.2013 № 357/22-3/34326378/14.

Згідно висновків Акту перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153, п. 138.2 ст. 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 746 074,00 грн.; пп. 4.5.1 п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР та п. 188.1 ст. 188 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 312 856,00 грн., завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 24) у сумі 137 408,00 грн. станом на 31.12.2012 та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду в сумі 17 489,00 грн. за грудень 2012 року; ст. 9 Закону України «Про державний реєстр фізичних осіб - платників податку та інших обов'язкових платежів», розділу III Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 № 1020, ст. 51, абз. «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України, а саме: при заповненні довідок за формою № 1-ДФ за I-IV квартали 2011 року та за I-IV квартали 2012 року підприємством подано не в повному обсязі відомості про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку.

У подальшому, на підставі висновків Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 02.09.2013: № 0004532203/380, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 406 435,00 грн.; № 0004552203/381, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 154 897,00 грн.; № 0004542203/382, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у розмірі 660 561,00 грн.

Відповідно до пп. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 153.2.2 п. 152.2 ст. 152 ПК України витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Звичайною ціною є ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін (пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з п. 39.1 ст. 39 ПК України звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків, зокрема: операцій з пов'язаними особами; операцій з особами, які не є платником цього податку.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання товарів, ввезених платником на митну територію України, також визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита.

Згідно з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 цього Закону якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.2 цієї ж статті для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

При цьому враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. Умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни.

Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Пунктом 1.20.5-1 ст. 1 цього Закону визначено, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Відповідно до п. 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 23 «Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін», затвердженого наказом, оцінка активів або зобов'язань в операціях пов'язаних сторін здійснюється, зокрема, такими методами: порівнюваної неконтрольованої ціни; ціни перепродажу; «витрати плюс»; балансової вартості.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм, правила, визначені національними положеннями (стандартом) бухгалтерського обліку, можуть бути застосовані для обґрунтування рівня звичайної ціни тільки у разі, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів п.1.20 цього Закону.

Обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін, відповідно до пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», покладається на податковий орган.

Згідно п. 13 Указу Президента України від 23.07.1998 № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Таким чином, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Такі ж висновки викладені у постанові Верховного суду України у справі за №21-328а11. Зокрема, зазначається, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

Згідно ст. 6, 43 Господарського кодексу України принцип свободи підприємницької діяльності надає право вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги.

Відповідно до п. 9 Закону України «Про ціни та ціноутворення» держава встановлює фіксовані та регульовані ціни і тарифи: на ресурси, що мають визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари й послуги, що мають вирішальне соціальне значення, на продукцію, товари та послуги, виробництво яких зосереджується на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку. Отже, право встановлювати ціни, які не підлягають державному регулюванню, на продукцію або товари, належить виключно самим суб'єктам підприємницької діяльності - учасникам договірних відносин.

Цінова політика ПП «ПРОМ АГРО РОСЬ» при реалізації товарів затверджена наказом № 4 від 15.08.2011 (т. 1, а.с. 100).

Пунктом 3 цього наказу передбачено, що покупцям великої партії товарів товар може бути проданий по собівартості придбання, оскільки такі операції призведуть до економічної вигоди, а саме - отримання максимальної знижки у іноземного заводу-виробника, що призведе до зменшення ціни його придбання в майбутньому. Таким чином, правом на придбання товару по його собівартості, яка визначається відповідно до П(С)БО 9 "Запаси" міг скористатись будь-який покупець, який уклав договір на значну суму поставки.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції, Вищий адміністративний суд України звернув увагу на те, що позивачем було надано докази реалізації товару іншим контрагентам підприємства за цінами продажу ФОП ОСОБА_2, які не являються пов'язаними особами, а саме: ТОВ "ЛІФТРЕМБУД" (код ЄДРПОУ 36822683), ПП "АТЛАС-3000" (код ЄДРПОУ 33519798), ТОВ "ЄІМВАБІ" (код ЄДРПОУ 35430083), БМПП "ОЛЬГА" (код ЄДРПОУ 13730237).

В матеріалах справи наявні договори з вказаними контрагентами та видаткові накладні (т. 1, а.с. 101- 125), що є належними доказами господарських операцій.

Суд також погоджується з доводами позивача щодо протиправності застосування до правовідносин ПП «ПРОМ АГРО РОСЬ» з ФОП ОСОБА_2 реферативних доктрин "ІНФОРМАЦІЯ_1, "ІНФОРМАЦІЯ_2", "ІНФОРМАЦІЯ_3", "ІНФОРМАЦІЯ_4", оскільки доктрини не є джерелами податкового права.

З викладеного слідує, що контролюючим органом не здійснено належної перевірки рівня звичайних цін на продукцію та роботи, що реалізувались позивачем пов'язаній особі, шляхом порівняння таких цін із справедливою ринковою ціною ідентичних (аналогічних) товарів та робіт у співставних умовах, у зв'язку з чим висновок податкового органу про заниження бази оподаткування ПДВ та податку на прибуток є необґрунтованим.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

Відповідно до ст. 97 КАС України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки сторони з клопотанням про відшкодування судових витрат не звертались, дане питання при прийнятті рішення у справі судом не розглядається.

Керуючись ст. ст. 69-72, 86, 97, 98, 122, 128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Головного управління Міндоходів у Київській області від 02.09.2013 № 0004542203/382, № 0004552203/381 та № 0004532203/380 та №0002972203/602 від 24 березня 2014 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.