Ухвала

від 02.11.2016 по справі 810/6694/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2016 року м. Київ К/800/25407/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Маринчак Н.Є., Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.02.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015 року

у справі № 810/6694/14

за позовом приватного підприємства «Пром Агро Рось» (далі - позивач, ПП «Пром Агро Рось»)

до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, Білоцерківська ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ПП «Пром Агро Рось» звернулось у грудні 2013 року до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської ОДПІ, у якому з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.09.2013 року № 0004542203/382, № 0004552203/381, № 0004532203/380 та від 24.03.2014 року № 0002972203/602/380.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09.02.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015 року, адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 30.03.2006 року по 31.12.2012 року, результати якої оформлено актом від 09.08.2013 року № 357/22-3/34326378/14, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог, зокрема: пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 746 074,00 гривні; п. 188.1 ст. 188 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 312 856,00 гривень, завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 24) у сумі 137 408,00 гривень станом на 31.12.2012 року та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду в сумі 17 489,00 гривень за грудень 2012 року.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.09.2013 року:

№ 0004532203/380, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 270 956,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 135 479,00 гривень;

№ 0004552203/381, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 154 897,00 гривень;

№ 0004542203/382, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 449 537,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 211 024,00 гривні.

За результатами розгляду скарги ПП «Пром Агро Рось» на вказані податкові повідомлення-рішення в порядку адміністративного оскарження Головним управлінням Міндоходів у Київській області прийнято рішення від 15.11.2013 року № 1373/10/10-36-10-01-206/757, яким скаргу задоволено частково та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0004532203/380 від 02.09.2013 року в частині застосування штрафної санкції.

На виконання п. 3.4. Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків Білоцерківською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002972203/602 від 24.03.2014 року. За результатом адміністративного оскарження рішенням Головного управління Міндоходів у Київській області № 1244/10/10-36-10-01-04/344 від 23.05.2014 року скаргу ПП «Пром Агро Рось» на податкове повідомлення-рішення № 0002972203/602 від 24.03.2014 року залишено без розгляду у зв'язку з розглядом адміністративної справи № 810/7042/13-а. Різниця між штрафними санкціями, застосованими податковим повідомленням-рішенням № 0004542203/380 від 02.09.2013 року та податковим повідомленням-рішенням № 0002972203/602 від 24.03.2014 року складає 57 265,00 гривень в сторону зменшення. Суму грошового зобов'язання за основним платежем не змінено, і вона складає 270 956,00 гривень.

Як вбачається з матеріалів акту перевірки, наведені висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що в ході перевірки відповідачем було встановлено, що ФОП ОСОБА_5 є засновником ПП «Пром Агро Рось» та володіє часткою в статутному фонді підприємства в розмірі 33 %, тобто часткою в розмірі не менш як 20 % статутного фонду, та відповідно здійснює контроль за господарською діяльність ПП «Пром Агро Рось», а отже, згідно вимог пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 ПК України є пов'язаними особами з позивачем. На підставі чого відповідач дійшов висновку, що в перевіряємому періоді позивачем було реалізовано ФОП ОСОБА_5 товари за цінами нижчими, ніж їх реалізація іншим непов'язаним з підприємством суб'єктам господарювання, що на думку відповідача є порушенням пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 ПК України, чим занижено дохід від операційної діяльності на загальну суму 2 129 266,00 гривень.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Положеннями пп. 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування валових витрат є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Згідно з пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Приписами пп. 153.2.2 п. 152.2 ст. 152 ПК України визначено, що витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

У разі, якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

Відповідно до пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України звичайною ціною є ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

За змістом пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 ПК України пов'язані особи - юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль за платником податку; посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім'ї; платники податку - учасники об'єднання підприємств незалежно від його виду та організаційно-правової форми, що провадять свою господарську діяльність шляхом утворення такого об'єднання.

Згідно з п. 39.1 ст. 39 ПК України звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків, зокрема: операцій з пов'язаними особами; операцій з особами, які не є платником цього податку.

При цьому, відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна дорівнює рівню ринкових справедливих цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику, за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган. Під час проведення перевірки податковий орган має право надати запит, а керівник підприємства зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Згідно з пп. 1.20.10 п. 1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

Судами попередніх встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у перевіряємий період позивач (постачальник) мав господарські правовідносини з ФОП ОСОБА_5 (покупець) за договором поставки товару від 05.01.2012 року № 1 з відстрочкою платежу, за умовами якого постачальник передає у власність покупця товар в асортименті, кількості та за ціною відповідно специфікації (накладної, рахунка-фактури тощо), що є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах даного договору.

Як встановлено у ході розгляду справи судами, цінова політика ПП «Пром Агро Рось» при реалізації товарів затверджена наказом № 4 від 15.08.2011 року.

Так, відповідно до п. 3 цього наказу покупцям великої партії товарів товар може бути проданий по собівартості придбання, оскільки такі операції призведуть до економічної вигоди, а саме - отримання максимальної знижки у іноземного заводу-виробника, що призведе до зменшення ціни його придбання в майбутньому. Таким чином, правом на придбання товару по його собівартості, яка визначається відповідно до П(С)БО 9 «Запаси» міг скористатись будь-який покупець, який уклав договір на значну суму поставки.

Матеріали справи встановлено, що позивачем було надано докази реалізації товару іншим контрагентам підприємства за цінами продажу ФОП ОСОБА_5, які не являються пов'язаними особами, а саме: ТОВ «ЛІФТРЕМБУД», ПП «АТЛАС-3000», ТОВ «ЄІМВАБІ», БМПП «ОЛЬГА», зокрема, дані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями договорів з вказаними контрагентами та видаткових накладних, що є належними доказами господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що контролюючим органом не здійснено належної перевірки рівня звичайних цін на продукцію та роботи, що реалізувались позивачем пов'язаній особі, шляхом порівняння таких цін із справедливою ринковою ціною ідентичних (аналогічних) товарів та робіт у співставних умовах, у зв'язку з чим висновок податкового органу про заниження бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток є необґрунтованим.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області - відхилити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.02.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015 року у справі № 810/6694/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді:підпис (підпис) Н.Є. Маринчак Помічник суддіпідпис (підпис) І.В. Приходько