Ухвала

від 05.02.2015 по справі 2а-2331/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" лютого 2015 р. м. Київ К/800/20585/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гопак»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 березня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року

у справі № 2а-2331/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гопак»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гопак» (далі - ТОВ «Гопак»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (далі - ДПІ у Дніпровському районі м. Києва; відповідач) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000962305 від 03 листопада 2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ТОВ «Гопак», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 березня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Гопак» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 30 червня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 30 червня 2011 року, за результатами якої складено акт № 6246/23-522-30312864 від 19 жовтня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Дніпровському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000962305 від 03 листопада 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 201 344,00 грн. (168 460,00 грн. - основний платіж, 32 884,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За наслідками адміністративного оскарження, названий акт індивідуальної дії залишено без змін.

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу постачальниками у попередніх звітних періодах, без подання до контролюючого органу заяв із скаргами на таких контрагентів, а також безпідставним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаних у контрагентів (Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвентіс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа-трейд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Край») маркетингових, логістичних та рекламних послуг, які не призначені для використання в межах власної господарської діяльності ТОВ «Гопак».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що платник податку має право включити до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних в тому звітному періоді, в якому їх фактично отримано.

А відтак, враховуючи ненадання товариством доказів на підтвердження отримання спірних податкових накладних, виписаних на його адресу постачальниками в січні - березні 2010 року, саме в квітні, липні та жовтні 2010 року в позивача були відсутні підстави для прийняття самостійного рішення про відстрочення реалізації свого права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Проте, із вказаними доводами погодитись не можна, зважаючи на таке.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, та не звернувся до контролюючого органу із скаргою, то він не має права включати до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, не підтверджену податковою накладною.

У випадку ж, коли право платника податку на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми податку на додану вартість, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в межах строку давності, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Водночас слід враховувати, що правоутворюючим фактом, з яким податкове законодавство пов'язує виникнення у платника права на формування даних податкового обліку, є реальне здійснення операцій з придбання робіт (послуг). За відсутності ж факту придбання послуг відповідні суми податку на додану вартість не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених первинних документів або сплати грошових коштів.

А відтак, для правильного вирішення спору суду необхідно з'ясувати характер та зміст операцій, які стали підставою для виникнення у позивача права на оспорювану суму податкового кредиту з податку на додану вартість, дослідити всі первинні документи, встановити наявність у контрагентів кваліфікованого персоналу, необхідного для надання обумовлених маркетингових, логістичних, рекламних послуг, та на підставі встановлених обставин зробити вмотивований висновок про реальність проведених господарських операцій.

З огляду на те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю «Гопак» задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 березня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Моторний О.А.