Постанова

від 05.02.2015 по справі 826/19024/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 лютого 2015 року № 826/19024/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши у письмовому провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 17 листопада 2014 року № 0011222208, - ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» (далі - ТОВ «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА», позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 17 листопада 2014 року № 0011222208.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ТОВ «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» дотримано вимоги положення пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є незаконним та необґрунтованим, та таким, що підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві подала заперечення проти адміністративного позову, в яких зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, в наданих запереченнях представник відповідача просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, суд дійшов висновку подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 36702796) зареєстроване 27 лютого 2009 року Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією. Місцезнаходження ТОВ «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА»: 03680, м. Київ, вул. Червоноармійська, 72 А, група приміщень № 177.

ТОВ «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» взято на податковий облік 03.03.2009 року за № 51629 та перебуває на обліку в ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено планову виїзну перевірку ТОВ «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 36702796) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого, за результатами якої складено акт від 05.11.2014 року № 541/1-22-08/36387055.

Під час проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.9 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в 2013 році на 210 583, 00 грн.

17 листопада 2014 року на підставі вказаного вище акту перевірки ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення № 0011222208, яким згідно пп. 54.3.2 п.54.3 ст. 54 та абз. 2 п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України ТОВ «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 315 875, 00 грн., у тому числі 210 583, 00 грн. - основний платіж, 105 292, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Незгода з вказаним рішенням обумовила позивача звернутися з позовом до адміністративного суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва частково погоджується з доводами ТОВ «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА», виходячи з наступного.

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами п. 1.1 ст. 1 Податковий кодекс України (далі - ПК України) визначено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім не розподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу ( п. 138.6 ст. 138 ПК України).

Згідно з п. 138.8 ст. 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

- прямих матеріальних витрат;

- прямих витрат на оплату праці;

- амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

- вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Пунктом 138.9 ст. 138 ПК України передбачено, що до складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього Кодексу, плата за оренду земельних і майнових паїв, кооперативні виплати фізичним особам - членам виробничого сільськогосподарського кооперативу, які не є підприємцями та які беруть трудову участь у діяльності такого сільськогосподарського кооперативу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996 - ХІV (далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону № 996 -ХІV).

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05. 1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 Положення).

В силу пункту 2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3 Положення).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з акту перевірки позивачем за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року задекларовано податок на прибуток у розмірі 316 969, 00 грн.

У той же час, перевіркою повноти визначення вказаного податку за вказаний період встановлено його заниження в сумі 210 583, 00 грн., на підставі чого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, до якого згідно наданого розрахунку увійшла сума в розмірі 113 896, 00 грн. (собівартість придбаних та реалізованих товарів) та 96 687, 00 грн. (витрати на збут, що відображені в рядку 06.2 декларації на прибуток за 2013 рік).

Одночасно, відповідачем було зазначено, що до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення сума задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 06.4 „Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати" не входила.

Зокрема, під час перевірки було встановлено, що позивачем згідно поданої декларації за 2013 рік було задекларовано собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) в сумі 55 982 390, 00 грн., в той час як згідно даних бухгалтерського рахунку 90 «Собівартість реалізації» за 2013 рік та за результатами дослідження наданих позивачем документів (договорів купівлі-продажу, договорів надання послуг, платіжних доручень, журналів-ордерів по рахункам 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», 37 «Розрахунки з різними дебіторами», по рахункам 9 класу «Витрати діяльності», аналізів рахунків собівартість реалізації за 2013 рік складає 55 382 934, 00 грн., тобто ТОВ «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» завищено показників у рядку 05.1 Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» за 2013 рік на суму 599 456, 00 грн.

Водночас, перевіркою було також встановлено, що сума собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) згідно даних звіту про фінансові результати (форма № 2) за 2013 рік також не відповідає даним бухгалтерського обліку.

Позивачем в спростування висновків акту перевірки надано суду докази правовірності формування показника рядку 05.1 Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)», а саме копії договорів поставки, підряду, надання послуг, купівлі-продажу, перевезення вантажу, тощо та докази на їх виконання.

Втім, судом вказані документи не беруться до уваги з огляду на наступне.

Як вбачається з акту перевірки та матеріалів справи відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача.

При цьому, відповідно до п. 77.8 ст. 77 ПК України перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної планової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.

Згідно п. 85.2 ст. 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) (п. 85.4 ст. 85 ПК України).

Водночас, п. 44.3 ст. 44 ПК України передбачено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до п. 44.6 ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

При цьому зміст п. 86.1 ст. 86 ПК України вказує на те, що у разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом, а п. 86.11 ст. 86 ПК України передбачено, що у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в довідці, складеній за результатами електронної перевірки, вони зобов'язані підписати таку довідку та мають право подати свої заперечення, які є невід'ємною частиною такої довідки, разом з підписаним примірником довідки. Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п'яти робочих днів з дня їх отримання та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Така відповідь є невід'ємною частиною довідки про проведення електронної перевірки. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що він зазначає у поданих запереченнях.

Як вбачається з акту перевірки від 05.11.2014 року № 541/1-22-08/36387055 перевірка проводилася у присутності головного бухгалтера ТОВ «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» Кобилянської С.В.

Копію вказаного акту було підписано без зауважень та отримано директором ТОВ «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» Тимошенко В.В., про що свідчить відповідна розписка.

Втім, матеріали справи не містять доказів оскарження висновків вказаного вище акту до податкового органу, так само як і не містять доказів надання на адресу податкового органу додаткових документів, які б спростовували вказані вище висновки акту перевірки.

Таким чином, встановлені під час перевірки факти порушення позивачем вимог п. 138.1, п. 138.2, п. 138.9 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в цій частині знайшли своє підтвердження під час розгляду вказаної справи.

Окрім цього, судом також встановлено, що 01.02.2014 року між позивачем та ПАТ «СК «Прогрес-Фонд» укладено Генеральний договір добровільного страхування вантажів № 0201/12-309 від 01.02.2014 року, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням вантажами, що перевозяться наземним, водним та повітряним транспортом.

Відповідно до п.п. 4.7. та 4.8. вказаного договору визначений обов'язок позивача як страхувальника щодо сплати страховику страхового платежу - плати за страхування, яку страхувальник зобов'язаний сплатити на поточний рахунок страховика згідно з Генеральним договором страхування, та яка розраховується, виходячи з розміру страхової суми та страхового тарифу. Страховий платіж, згідно умов Генерального договору, сплачується страхувальником на поточний рахунок страховика протягом місяця, в якому здійснюється страхування. Страхувальник також може сплатити страховий платіж авансом на наступні місяці за прогнозованим обсягом перевезення вантажів, що будуть страхуватися протягом наступних місяців.

На виконання умов вказаного договору позивачем надано акти виконаних робіт, виписки по рахунку в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», картки рахунку: 631, контрагент: ПАТ «СК «Прогрес-Фонд».

Правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Втім, проведеною перевіркою відображеного показника за вказаний період на підставі оборотно-сальдових відомостей та аналізів рахунків: 311 «Поточні рахунки в національній валюті», 63 «Розрахунки постачальниками та підрядчиками», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», банківських виписок, угод, актів виконаних робіт, прибуткових накладних, актів звірки, встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників на суму 508 877, 00 грн. по взаємовідносинах з ПАТ «Страхова компанія «Прогрес - Фонд».

Підставою для вказаних висновків став акт Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 19 липня 2013 року № 445/2250/3030336 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ПРОГРЕС-ФОНД» (код ЄДРПОУ 30303336) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2012 р.», яким не встановлено реальності укладених правочинів між ПАТ «СК «Прогрес-Фонд» та його контрагентами.

Втім, вказані висновки судом не беруться до уваги, з огляду на наступне.

Суд звертає увагу на той факт, що представником відповідача під час розгляду вказаної справи не надано суду копії вказаного акту. Натомість, представником позивача під час розгляду вказаної справи надано ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року, якою залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2014 року по справі № 826/18310/13-а за позовом Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ПРОГРЕС-ФОНД» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 вересня 2013 року № 0004752202.

З вказаного судового рішення встановлено, що податкове повідомлення-рішення від 18 вересня 2013 року № 0004752202 прийнято на підставі зазначеного акту перевірки від 19 липня 2013 року № 445/2250/3030336, зокрема, за результатами дослідження фінансово-господарської діяльності вказаного суб'єкта господарювання.

При цьому, з даної ухвали не вбачається факту дослідження податковим органом взаємовідносин ПАТ «СК «Прогрес-Фонд» з позивачем, а тому акт перевірки від 19 липня 2013 року № 445/2250/3030336 не може відображати відомості про зміст та обставини фінансово-господарської діяльності позивача і його контрагента.

Окрім цього, поняття страхування міститься в статті 1 Закону України "Про страхування" від 07.03.1996 № 85/96-ВР (далі - Закон № 85/96-ВР), згідно із якою страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до статті 987 Цивільного кодексу України за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником. Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.

Згідно зі статтею 12 Закону № 85/96-ВР перестрахування визначається як страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Відповідно ж до ч. 1 та ч. 2 ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачена нікчемність правочинів, що порушують публічний порядок. Так, правочин, який порушує публічний порядок, є спрямованим на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України, обов'язковою кваліфікаційною ознакою правочину як нікчемного є встановлення спрямованості, тобто умислу сторін на укладення такого правочину, доказом чого може бути виключно обвинувальний вирок у кримінальній справі.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Така позиція підтверджена і Вищим адміністративним судом України, у постанові від 14.11.2012 року у справі № К/9991/50772/12.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Статтею 234 Цивільного кодексу України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Отже, відповідачем не доведено нікчемності укладеного правочину позивача з ПАТ "СК "Прогрес-Фонд" та не надано жодного відповідного судового рішення, яким укладений договір визнано недійсним.

Відсутні також пояснення посадових осіб вказаних вище контрагентів позивача, які б свідчили про створення зазначеного суб'єкта без мети здійснення господарської діяльності, а також доказів які б ставили під сумнів достовірність наданих позивачем письмових доказів.

При цьому, інших доказів неможливості виконання фінансово-господарських зобов'язань позивача з контрагентам відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд вважає, що органом державної податкової служби, як суб'єктом владних повноважень не доведено, що зазначені вище правочини є такими, що не відповідають моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, спрямовані на не реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Отже, позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Таким чином, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що сукупність наведених вище первинних/платіжних/облікових документів, досліджених під час розгляду справи підтверджує факт виконання договору перестрахування та не дає підстав для сумніву щодо реальності його вчинення.

Водночас, доводи податкового органу в обґрунтування своєї позиції є припущеннями, які не доведено належними доказами.

Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи в цій частині.

Суд також звертає увагу, відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню.

Аналогічні висновки Європейський Суд з прав людини виклав у справі "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії".

З наведених рішень вбачається, що при розгляді даної категорії справ Європейський суд з прав людини виходить з того, що держава в особі податкових органів може і повинна вживати заходів для недопущення та/або зупинення зловживань у сфері сплати податку на додану вартість та бюджетного відшкодування, але відмова у бюджетному відшкодуванні платнику податків, який добросовісно виконав свої зобов'язання перед бюджетом і виконав всі передбачені національним законодавством умови для отримання такого відшкодування, тільки на тій підставі, що податковий орган не встановив сплати податку на додану вартість з боку постачальника та/або його контрагентів у ланцюгу, за умови відсутності шахрайських дій з боку отримувача відшкодування, на думку Європейського суду з прав людини, порушує права такого платника податків.

Доказів вчинення таких шахрайських дій з боку позивача суду відповідачем не надано.

Виходячи зі змісту статей 109-113 Податкового Кодексу України, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій можлива лише за умови вчинення ним порушень, визначених законами з питань оподаткування.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення 17 листопада 2014 року № 0011222208 в частині застосування основного платежу на суму 96 687, 00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 48 343, 50 грн. не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а тому, підлягає скасуванню.

За правилами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, відповідач в обґрунтування правомірності своїх висновків не надав достатніх доказів порушень закону позивачем, а тому суб'єктом владних повноважень не доведено своєї правоти.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України та ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», суд вирішив стягнути з позивача 1 948, 80 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» задовольнити частково.

2. Визнати протиправним на скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 листопада 2014 року № 0011222208 в частині донарахування зобов'язань з діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» за платежем: податок на прибуток на загальну суму 145 030, 50 грн., з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 96 687, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 48 343, 50 грн., в іншій частині податкове повідомлення-рішення від 17 листопада 2014 року № 0011222208 - залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» судовий збір у розмірі 1 948, 80 грн. на р/р: 31218206784007, отримувач коштів УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄРДПОУ) 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко