Рішення

від 02.03.2015 по справі 903/17/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 березня 2015 р. Справа № 903/17/15

за позовом: ОСОБА_1, м. Луцьк

до відповідачів:

1) ОСОБА_2, м. Луцьк

2) Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції у Волинській області , м. Луцьк

3) ОСОБА_3, м. Луцьк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, м. Луцьк

про визнання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі приватного підприємства ПП "ІМІДЖ- ІНВЕСТБУД" недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, шляхом передачі у власність частки в статному капіталі приватного підприємства

за позовом: ОСОБА_4, м. Луцьк

до відповідачів:

1) ОСОБА_2, м. Луцьк

2)ОСОБА_3, м. Луцьк

про визнання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі приватного підприємства ПП "ІМІДЖ- ІНВЕСТБУД" недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, шляхом передачі у власність частки в статному капіталі приватного підприємства

Суддя Дем'як В.М.

за участю представників сторін :

від позивача: ОСОБА_5 - договір №80/14 про надання юридичної допомоги від 01.12.2014р., ОСОБА_6 - довіреність від 03.02.2015р.

від відповідача - Реєстраційної служби : не прибув

від відповідача - ОСОБА_3: ОСОБА_7 - довіреність від 25.11.2014р.

від відповідача ОСОБА_2: не прибув

Суть спору: позивач - ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідачів - ОСОБА_2, Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції у Волинській області, ОСОБА_3, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 , а також ОСОБА_4 звернувся з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та просять :

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частки статутного капіталу приватного підприємства "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" від 12.12.2014р. укладений між ОСОБА_4 із ОСОБА_2;

- витребувати з володіння ОСОБА_3 100 відсотків статутного капіталу Приватного підприємства "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" шляхом передачі у власність ОСОБА_4 100 відсотків статутного капіталу приватного підприємства "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД".

Ухвалою суду від 09.02.2015р. на підставі ч. 1, 2 ст.58 ГПК України справу за позовом ОСОБА_1 до відповідачів: ОСОБА_2; Реєстраційної служби луцького міського управління юстиції у Волинській області; ОСОБА_3, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі приватного підприємства ПП "ІМІДЖ- ІНВЕСТБУД" недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, шляхом передачі у власність частки в статутному капіталі приватного підприємства об'єднано із справою №903/17/15 за позовом ОСОБА_4 до відповідачів: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі приватного підприємства ПП "ІМІДЖ- ІНВЕСТБУД" недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, шляхом передачі у власність частки в статутному капіталі приватного підприємства .

В підтвердження позовних вимог позивачі посилаються на: договір купівлі-продажу приватного підприємства "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" від 05.12.2014р., договір доручення від 01.12.2014р., повідомлення від 29.12.2014р., витяг з ЄДР №19856368 станом на 29.12.2014р., договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі приватного підприємства "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" від 12.12.2014р., заяву про застосування заходів забезпечення позову, заяву про злочин від 06.01.2015р. з доказами про направлення на адресу Луцького міського УВС.

Представник позивача - ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали суду від 03.02.2015р. подав супровідний лист за вх.№01-54/1606/15 від 23.02.2015р. яким долучив до матеріалів справи:

- заяву від 23.02.2015р., яка нотаріально завірена нотаріусом ОСОБА_8 та зареєстрована в реєстрі 247 з якої слідує, що згідно умов п. 2.2 договору купівлі-продажу від 05.12.2014р. повний розрахунок за умовами договору купівлі-продажу від 05.12.2014 р. був здійснений ОСОБА_1 в період з 16.12.2014р. по 12.01.2015р.

Представники позивачів в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повному об'ємі та просять суд задоволити позов.

Представник третьої особи та позивача ОСОБА_4 через канцелярію суду подав додаткові пояснення за вх. №01-54/1605/15 від 23.02.2015р. в яких вказав, що укладенню оспорюваного договору передували тривалі ділові стосунки між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, які характеризувалися високим рівнем довіри між зазначеними особами. Також звертає увагу суду на те, що використовуючи фактор довіри із заздалегідь сформованим умислом на отримання контролю над майном підприємства, ОСОБА_2 навмисно та цілеспрямовано ввів ОСОБА_4 в оману повідомивши відомості, які не відповідають дійсності та його фактичним намірам так як ОСОБА_2 заявляв , що після отримання кредитних коштів в банку він поверне підриємство вцілому, а фактично у нього було бажання заволодіти підприємством його активами та майном, про що свідчить наступне:

- невідповідність вартості приватного підприємства визначеного в договорі купівлі-продажу від 12.12.2014р. в розмірі 330 000,00 грн. розміру статутного капіталу підприємства, що також суперечить прийнятому рішенню засновника №5 від 25.11.2014р.;

- невідповідність вартості приватного підприємства визначеного в договорі купівлі-продажу від 12.12.2014р. в розмірі 330 000 грн., вартості активів приватного підприємства у вигляді автозаправочної станції стаціонарного типу, що знаходиться в смт. Іваничі Волинської області по вул. Залізнична, 6, що складає 12 750 000 грн.

- відсутність виконання ОСОБА_2 зобов'язання щодо оплати останнім вартості придбаного підприємства в розмірі 330 000 грн.

Представник третьої особи (заявник) в судовому засіданні просить суд задоволити позовні вимоги ОСОБА_4 в повному обсязі.

Начальник Луцької ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області на виконання вимог ухвали суду від 03.02.2015р. надав інформацію за вх.№01-54/1537/15 від 20.02.015р. про те, що протягом 2014-2015 років ніяких документальних перевірок по ПП "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" Луцькою ОДПІ не проводилося.

Луцький міський відділ УМВС України у Волинській області на виконання вимог ухвали суду від 03.02.2015р. подав супровідний лист за вх.№ 01-54/1589/15 від 23.02.2015р.. яким долучив до матеріалів справи:

- висновок про результати розгляду звернення гр. ОСОБА_4 від 27.01.2015р.;

- заяву ОСОБА_4 про вчинення кримінального правопорушення від 06.01.2015р.;

- договір купівлі-продажу від 05.12.2014р.;

- договір купівлі-продажу від 12.12.2014р.;

- договір купівлі-продажу від 18.12.2014р.;

- заяву ОСОБА_4 від 27.01.2015р. ;

- відповідь Луцького міського відділу УМВС України у Волинській області від 28.01.2015р. за №3/1267;

Представник відповідача ОСОБА_3 у поданому на адресу суду відзиву (а.с.189-190) та в судовому засіданні проти позиву заперечує, посилаючись на те, що у ст. 167 Господарського Кодексу України, визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Таким чином, корпоративні права виникають в особи, яка в обмін на майнову участь у господарській організації одержує право на частку в статутному капіталі (майні) такої організації. Корпоративні права є одним з видів майнових прав, що безпосередньо пов'язані з майном та не можуть відчужуватися окремо від майна.

Цивільний кодекс України серед інших об'єктів цивільних прав називає підприємство як єдиний майновий комплекс, зазначаючи при цьому, що до складу підприємства входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 191 ЦКУ). Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю і відповідно може бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів як в цілому так і в окремій його частині.

Оскільки підприємство - це нерухоме майно, то зовсім очевидно що на таке майно розповсюджуються вимоги ст. 182 Цивільного кодексу України стосовно необхідності державної реєстрації права власності.

Відповідно до абз.2 ч.І ст. 181 Режим нерухомої речі може бути поширений законом на інші речі, права на які підлягають державної реєстрації.

Отже, оскільки зміна власника підприємства (та інші зміни в розпорядженні та управлінні підприємством) підлягають обов'язковій державні реєстрації, то відповідно до ч.4 ст.334 ЦК України, права на нерухоме майно,відповідно до закону підлягають державній реєстрації і виникають з дня такої реєстрації.

Таким чином, відповідач доводить, що позивач по справі не набув права на підприємство "ІМІДЖ- ІНВЕСТБУД", оскільки не були у встановленому порядку зареєстрованими зміни власника підприємства в державній реєстраційній службі, а відтак не набув будь-яких прав на дане підприємство.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину.

В той же час, відповідач вважає, що позивач не обґрунтував в чому саме і який саме закон був порушений під час укладення договору купівлі-продажу від 12.12.2014 року укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_2

Крім того, звертає увагу суду, що на сьогоднішній день власником підприємства "ІМІДЖ- ІНВЕСТБУД" є ОСОБА_3, а ст.388 ЦК України містить виключний перелік підстав витребування майна власником у добросовісного набувача, яким є ОСОБА_3

Відповідач ОСОБА_2 письмових пояснень по суті заявлених позовів суду не подав, явку представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та дату розгляду справи у суді, оскільки ухвали суду надсилались за місцем його реєстрації вказаній у реєстраційній справі ПП "Імідж-Інвестбуд"та зазначеній позивачем у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Ухвала суду повернута з відміткою за закінченням терміну зберігання.

За змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (Постанова, Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 р., № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

За таких обставин, суд дійшов висновку про розгляд справи по суті без участі представника відповідача ОСОБА_2 на підставі ст. 75 ГПК України за наявним у справі документами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.

ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідачів - ОСОБА_2, Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції у Волинській області, ОСОБА_3,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, а також ОСОБА_4 звернувся з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та просять :

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частки статутного капіталу приватного підприємства "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" від 12.12.2014р. укладений між ОСОБА_4 із ОСОБА_2;

- витребувати з володіння ОСОБА_3 100 відсотків статутного капіталу Приватного підприємства "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" шляхом передачі у власність ОСОБА_4 100 відсотків статутного капіталу приватного підприємства "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД";

Суд, надаючи правову оцінку правочину оформленому договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" від 12.12.2014р., що укладений між ОСОБА_4 (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем) у відповідності до якого продавець передає у власність покупцю свою повністю сплачену частку в статутному капіталі ПП "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД", що становить 100% статутного капіталу підприємства у розмірі 1192178,00 грн., а покупець приймає у власність дану частку та зобов'язується сплатити за неї в порядку визначеному даним договором, дійшов висновку, що даний правочин , укладений під впливом обману (ст.230 ) та наявні правові підстави для задоволення віндикаційного позову на підставі ч.1 ст. 388 ЦК України .

При цьому суд виходив із наступного.

Згідно ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Частиною 1 ст. 63 ГК України приватне підприємство діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання ( юридичної особи).

Згідно ч. 1 ст. 113 ГК України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його праці чи з використанням найманої праці.

Статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконності набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Умовами чинності правочинів є дотримання вимог, а саме:

- зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства (ч. 1 ст.203 ЦК України)

- правочини можуть укладати лише особи, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203, ст.ст.30-32, 34-39, 41, 42, 92 ЦК України);

- наявність правочину свідчить про єдність внутрішньої волі й волевиявлення суб'єкта (суб'єктів) правочину. (ст.230, 231 ЦК України);

- при укладенні правочину обов'язкове дотримання передбаченої законом форми (ч.4 ст.203). Порушення вимог щодо форми правочину призводить до визнання його недійсним або настання інших наслідків (ст.ст.218-220 ЦК України);

- правочин має бути реальним, тобто спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 Ц.К України).

У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. визначено, що у вирішенні спорів про визнання недійсними правочинів на підставі ст.230 ЦК України, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, заперечення обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман може відбуватися через приховування чи замовчування певних даних або їхнє перекручення, чи за відсутності адекватного реагування на неправильне сприйняття особою обставин щодо правочину. Однак у будь-якому разі обман повинен стосуватися обставин, які мають істотне значення.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, доводиться позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, їй необхідно довести:

по-перше, факти (обставини), що не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину;

- по-друге, що їхня наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином;

- по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Якщо довести вказані обставини не вдається, виключена можливість визнання правочину недійсним підставі ст. 230 ЦК України як вчиненого під впливом обману.

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого зезаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном.Відповідачем у справах даної категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором.

Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача мають бути враховані всі умови, передбачені ст. 388 ЦК /постанова Верховного Суду України від 6 грудня 2010 р., справа № З-ІЗгс).

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК.

Зазначена правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду України у справі № З-103 гс.

Як вбачається з поданих позивачем доказів 25.11.2014р. ОСОБА_4 - власником ПП "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" прийнято рішення №5 відповідно до якого вирішено:

- здійснити продаж ПП "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" за ціною не менше 1 192 178,00 грн.;

- укласти з ОСОБА_6 відповідний договір доручення, яким унормувати повноваження останнього на здійснення пошуку та укладення договору купівлі-продажу ПП "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" (а.с. 20)

01.12.2014р. між ОСОБА_4 (довірителем) та ОСОБА_6 (повіреним) було укладено договір доручення (а.с. 14), згідно якого повірений зобов'язується за винагороду від імені і за рахунок довірителя здійснити пошук покупця та укласти договір купівлі-продажу ПП "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" на наступних умовах:

- вартість приватного підприємства ПП "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" становить 1 192 178,00 грн.;

- строк оплати вартості купівлі-продажу приватного підприємства "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" встановлюється до 30.06.2015р. Оплата вартості здійснюється траншами на розсуд покупця з правом дострокового погашення заборгованості за договором;

- право власності на приватне підприємство "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" переходить від продавця до покупця в момент укладення відповідного договору купівлі-продажу;

- всі інші умови купівлі-продажу визначаються повіреним на власний розсуд;

Пунктом 3.1 даного договору вказано, що сума винагороди повіреному за виконання договору доручення визначається у розмірі 10 000 грн., яка оплачується довірителем після укладення акту виконаних робіт-послуг.

05.12.2014р. між ОСОБА_1 -покупцем та ОСОБА_6, що діяв від імені та за дорученням засновника приватного підприємства "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" ОСОБА_4 на підставі договору доручення 01.12.2014р. (а.с. 19) було укладено договір купівлі-продажу приватного підприємства "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД"(а.с. 17-18)

Згідно умов п.1.1 договору продавець продає покупцю ПП "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" (частку у розмірі 100% у статутному капіталі ПП "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД") що еквівалентно 1 192 178,00 грн.

Пунктами 2.1, 2.2 договору встановлено, що ціна частки, що складає 100% Статутного капіталу ПП "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" становить 1 192 178,00 грн. Оплата вартості купівлі-продажу "підприємства" здійснюється покупцем в строк до 30.06.2015р.

Оплата вартості здійснюється траншами на розсуд покупця з правом дострокового погашення заборгованості за договором.

Відповідно до п.п. 3.3.5, 5.1, 5.2 договору передбачено, що після укладення договору та виконання своїх обов'язків сторона продавець зобов'язаний забезпечити внесення змін до Статуту Приватного підприємства "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" та зареєструвати їх відповідно до вимог чинного законодавства України. Продавець гарантує, що відчужувана частка у Статутному капіталі ПП "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" не заставлена, не продана, не подарована, іншим способом не обтяжена, в спорі та під арештом не знаходиться, претензій з боку третіх осіб щодо неї не висувається. У разі невиконання чи неналежного виконання своїх обов'язків сторони несуть відповідальність згідно чинним законодавством України.

Факт повного розрахунку ОСОБА_1 за період з 16.12.2014р. по 12.01.2015р. за договором купівлі-продажу від 05.12.2014р. підтверджується заявою від 23.02.2015р., яка нотаріально завірена нотаріусом ОСОБА_8 та зареєстрована в реєстрі 247.

Водночас, із доводів позивача ОСОБА_4 слідує, що він не водоліючи інформацією про укладення ОСОБА_6 договору купівлі-продажу ПП "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" 12.12.2014р. уклав договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" із ОСОБА_2 .

У відповідності до умов даного договору продавець передає у власність покупцю свою повністю сплачену частку в статутному капіталі ПП "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД", що становить 100% статутного капіталу підприємства у розмірі 1 192 178,00 грн., а покупець приймає у власність дану частку та зобов'язується сплатити за неї 330 000 грн. ( п.3.1. ) в порядку визначеному даним договором (а.с.24).

17.12.2014р. державним реєстратором Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області Маковецьким В.М. на підставі договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі приватного підприємства "ІМІДЖ - ІНВЕСТБУД" від 12.12.2014р. винесено рішення №119810500012004980 про внесення до ЄДР змін в установчі документи підприємства щодо заміни засновника (власника) підприємства на ОСОБА_2, а також 05.01.2015р. ОСОБА_2 приватне підприємство "ІМІДЖ - ІНВЕСТБУД" було відчужене фізичній особі ОСОБА_3 (а.с. 21, 71-77).

18.12.2014р. ОСОБА_2 уже як власник ПП "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" уклав договір із ТзОВ "ЗАХІДЕНЕРГОРЕСУРС" (покупцем) в особі Хомича О.В. договір купівлі-продажу майна ПП"ІМІДЖ - ІНВЕСТБУД" , відповідно до якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає автозаправочну станцію стаціонарного типу площею 72,0 кв.м. - літера "А-1", що знаходиться в селищі міського типу Іваничі Волинської області по вул. Залізнична,6 і сплачує за неї грошову суму в розмірі 12 750 000 грн.

Факт реалізації ОСОБА_2 майна ПП "ІМІДЖ - ІНВЕСТБУД" викрив умисні дії ОСОБА_2 щодо заволодіння майном ПП "ІМІДЖ - ІНВЕСТБУД" та введення в оману його директора і засновника ОСОБА_4 при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі приватного підприємства "ІМІДЖ - ІНВЕСТБУД" від 12.12.2014р.

Дана обсатвина підтверджується доказами, які наявні у матеріалах справи,а саме : договором купівлі-продажу від 18.12.2014р., що укладений між ПП "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" та ТзОВ "Західенергоресурс", матеріалами реєстраційної справи ПП"ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" . Зокрема із аналізу даних документів судом встановлено що у ОСОБА_2 при укладенні договору купівлі-продажу з ОСОБА_4 не було наміру для настання юридичних наслідків за договором купівлі-продажу , разом з тим було бажання заволодіти підприємством, його активами та майном, про що свідчить наступне:

- невідповідність вартості приватного підприємства визначеного в договорі купівлі-продажу від 12.12.2014р. в розмірі 330 000,00 грн. щодо розміру статутного капіталу підприємства, що також суперечить прийнятому рішенню засновника №5 від 25.11.2014р.;

- невідповідність вартості приватного підприємства визначеного в договорі купівлі-продажу від 12.12.2014р. в розмірі 330 000 грн., вартості активів приватного підприємства у вигляді автозаправочної станції стаціонарного типу, що знаходиться в смт. Іваничі Волинської області по вул. Залізнична, 6, що складає 12 750 000 грн.

- відсутність виконання ОСОБА_2 зобов'язання щодо оплати останнім вартості придбаного підприємства "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" в розмірі 330 000 грн.

Зокрема, ОСОБА_2 не надав відомостей ОСОБА_4 про реальні наміри щодо:

- подальшого відчуження підприємства третій особі (ОСОБА_3);

- виведення грошових активів підприємства та реалізація майна, що перебуває на балансі підприємства (договір купівлі продажу автозаправочної станції між ПП "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" та ТзОВ "ЗАХІДЕНЕРГОРЕСУРС" від 18.12.2014р.;

- відмови у поверненні підприємства після отримання кредиту.

Як вбачається зі змісту заяви ОСОБА_4 про вчинення кримінального правопорушення, яка зареєстрована за №1046 в Луцькому міському відділу УМВС України у Волинській області та з висновку ст. о/у СДСБЕЗ Луцького МВ УМВС України у Волинській області майора міліції про результати розгляду звернення гр. ОСОБА_4 встановлено, що наприкінці 2014р. в зв'язку із завантаженістю та відсутністю вільного часу він вирішив оформити на посаду директора ПП "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД" свого знайомого ОСОБА_2 в зв'язку з необхідністю обов'язкового працевлаштування на керівній посаді діючого підприємства з метою оформлення кредиту в банку останньому. ОСОБА_2 запевнив ОСОБА_4, що після отримання кредиту він одразу поверне частку у статному капіталі підприємства.12.12.2014р. в присутності приватного нотаріуса ОСОБА_12 відбулось оформлення договору купівлі-продажу корпоративних прав на ПП "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД". 18.12.2014р. ОСОБА_2 без відома ОСОБА_4 уклав договір купівлі-продажу за яким відчужив майно підприємства у вигляді автозаправної станції стаціонарного типу, що знаходиться в смт. Іваничі при цьому кошти від реалізації ОСОБА_4 не повернув. 27.01.2015р. ОСОБА_4 надійшла зустрічна заява з проханням припинити перевірку по факту можливих неправомірних дій ОСОБА_2 у зв'язку із домовленістю з ОСОБА_2 про повернення підприємства попередньому власнику в обумовлені сторонами строки.

Як визначено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману шодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

У правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі. Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст.230 ЦК правочин, здійснений під впливом обману, є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним. Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману інаявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин (Лист, Верховний Суд, від 24.11.2008, "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Пунктом 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" встановлено, що під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом:

- повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності;

- заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину;

- замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

У процесі судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 використовуючи фактор довіри позивача заздалегідь сформованим умислом на отримання контролю над майном підприємства, навмисно та цілеспрямовано ввів ОСОБА_4 в оману повідомивши відомості, які не відповідають дійсності та його фактичним намірам .У оспорюваному правочину зовнішнє волевиявлення продавця ОСОБА_4 не відповідало його внутрішній волі щодо переходу права вланості на корпоративні права ПП "ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД".

Як вкзано у Листі Верховного суду України від 24.11.2008р. "Практика розгляду судоами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" у правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрійній волі, вона має бути спрямована на досягнення юридичного наслідку .

Отже, з вище викладеного вбачається, що договір купівлі-продажу корпоративних прав від 12.12.2014р. , був укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 під впливом обману зі сторони ОСОБА_2

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити даному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

За таких обставин правочини щодо відчуження майна прямо суперечать вимогам ЦК України. (ч. 1 ст. 203 ЦК України)

Згідно ст. 215 ЦК України - підставою для визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати про, що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є вимоги пов'язані із захистом права власності шляхом пред'явлення позовупро витребування майна із чужого незаконного володіння.

Приписами статті 388 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка заволоділа ним ( добросовісного набувача).

Виходячи зі змісту п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та п. 2.16. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», майно може бути витребуване від особи, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, шляхом подання віндикаційного позову. Судове рішення про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи про витребування майна з чужого незаконного володіння особи, за якою зареєстровано право власності на майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає такій реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (стаття 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

Майно може бути витребуване у особи, яка не є стороною недійсного правочину , шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача- з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК.Зазначена правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України у справі №3-103 гс.

Матеріалами реєстраційної справи ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД» підтверджено про те, що на момент розгляду справи право власності на підприємство перейшло до ОСОБА_3, який є його керівником ( а.с.61).

Із досліджених обставин справи встановлено належне ОСОБА_4 право витребувати майно яке було продане ОСОБА_2 у добросовісного набувача ОСОБА_3 оскільки, воно вибуло з володіння не з його волі, а під впливом обману ОСОБА_2

Дана правова позиція підтверджується постановою ВСУ від 21.11.2012 року п«а справі № 6-136цс12 На підставі викладеного та керуючись ст. 22 ГК України,

Отже, правовим засобом відновлення майнових прав особи, що були порушені внаслідок укладення незаконного правочину є витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки у п. З ч. 1 ст. 388 ЦК мова йде про відсутність волі власника (ОСОБА_4), а не тієї особи, яка стала власником на незаконних підставах, (у даному випадку ОСОБА_2) та зуміла продати майно добросовісному набувачеві ОСОБА_3

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В процесі судового розгляду позивачем - ОСОБА_4 доведено :

- обставини, що не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого ним оспорюваного правочину;

- їх наявність не відповідає його волі перебувати у відносинах, породжених правочином;

- невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Доводи представника ОСОБА_3 про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 нотаріально посвідчили, а отже дана обставина виключає можливість обману зі сторони ОСОБА_2 не взято до уваги суду як беззаперечний доказ відсутності правових підстав для визнання цього договору недійсним в судовому порядку зі встановленням усіх обставин вчинення даного правочину згідно приписів Цивільного кодексу України.

Сторона за оспорюваним договором - ОСОБА_2 в процесі судового розгляду не подав доказів та не спростував доводи наведені ОСОБА_4 щодо відсутності обману при укладенні оспорюваного договору.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені ОСОБА_4 вимоги щодо визнання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі приватного підприємства ПП "ІМІДЖ- ІНВЕСТБУД" недійсним,як такого що вчинений під впливом обману та витребування майна з чужого незаконного володіння, шляхом передачі у власність частки в статному капіталі приватного підприємства є правомірними, в судовому засіданні встановленими є факт обману та наявність умислу у відповідача ОСОБА_2 при укладенні 12.12.2014р. договору частки статутного капіталу ПП "ІМІДЖ- ІНВЕСТБУД" .

Позов підлягає задоволенню.

Заяви про забезпечення позову судом відхилені, як необґрунтовані згідно приписів ст. 66,67 ГПК України.

Оскільки, спір до суду доведений з вини відповідачів, тому відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача 1 та відповідача 2.

Керуючись ст. ст. 16, 202, 203, 215, 218-220, 231, 328, 388, 658 Цивільного кодексу України, ст.ст. 49, 33, 34, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Волинської області,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу частки статутного капіталу приватного підприємства «ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД» від 12.12.2014р. укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2

3. Витребувати з володіння ОСОБА_3 100% статутного капіталу приватного підприємства «ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД» шляхом передачі у власність ОСОБА_4 100% статутного капіталу приватного підприємства «ІМІДЖ-ІНВЕСТБУД» (43010, м.Луцьк, пр. Волі, буд.43, кв.46, код ЄДРПОУ 36447077)

4. Стягнути з ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_2) 2 259,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

5. Стягнути з ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_3) на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 2 259,00грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду, у відповідності до ст.85 ГПК України, набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено

10.03.2015

Суддя В. М. Дем`як