Рішення

від 02.03.2015 по справі 915/2075/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2015 року Справа № 915/2075/14

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом Прокурора міста Миколаєва, Бузький бульвар, 15, м. Миколаїв, 54030

в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, вул. Кутузова, 18/9, м. Київ-133, 01601 (код ЄДРПОУ 00032945)

до відповідача Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 04056612)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Южное море", Варварівський спуск, 5, м. Миколаїв, 54015 (код ЄДРПОУ 38247117)

до відповідача Миколаївської морської спортивно-технічної школи Товариства сприяння оборони України, вул. Потьомкінська, 15-а, м. Миколаїв, 54000 (код ЄДРПОУ 02724110)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "Універс", вул. Варварівський спуск, 5-Б, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54015 (код ЄДРПОУ 13862393)

про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсними свідоцтв про право власності, визнання права власності на майно за державою, витребування майна

за участю представників сторін:

від позивача Фонду державного майна України: Стасюк Олександр Дмитрович, довіреність № 352 від 25.12.2014 року;

від відповідача Виконавчого комітету Миколаївської міської ради: представник не з'явився;

від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Южное море": Питомець Ганна Петрівна, довіреність б/н від 08.04.2014 року;

від відповідача Миколаївської морської спортивно-технічної школи Товариства сприяння оборони України: Питомець Ганна Петрівна, довіреність б/н від 15.01.2015 року;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Універс": Бережнов Євген Валерійович, довіреність б/н від 25.02.2015 року;

в судовому засіданні присутній прокурор Григорян Еліна Рачіківна, службове посвідчення № 031627, видане 01.10.2014 року, дійсне до 01.10.2019 року.

До господарського суду Миколаївської області звернувся Прокурор м. Миколаєва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України з позовними вимогами до відповідачів виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Южное море", Миколаївської морської спортивно-технічної школи Товариства сприяння оборони України про:

- визнання незаконними та скасування п. 1.4 розділу 1 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 238 від 18.04.2000 року, яким вирішено оформити право власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані в м. Миколаєві по вул. Варварівський спуск, 5, а саме: учбові корпуси за Літ. А, Б, В-2, їдальня за Літ. Г, господарчий корпус за Літ. Д, елінг за Літ. Ж, навіси за Літ. З, І, К, склади за Літ. Л, М, О, вбиральня за Літ. Н, причал № 1, огорожі та спорудження за Миколаївською морською спортивно-технічною школою Товариства сприяння оборони України та п. 2 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 238 від 18.04.2000 року в частині, якою вирішено видати свідоцтво про право власності на перераховані вище об'єкти нерухомого майна по вул. Варварівський спуск, 5 у місті Миколаєві.

- визнання незаконними та скасування п. 1.14 розділу 1 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 208 від 25.02.2011 року, яким вирішено оформити право власності на нежитловий об'єкт по вул. Варварівський спуск, 5 в м. Миколаєві, що складається з основних будівель за літ. А-2 загальною площею 550,3 кв. м., за літ. Б загальною площею 362, 1 кв.м., за літ. В-2 загальною площею 337,1 кв.м., за літ. Д загальною площею 288,6 кв.м., службових будівель та споруд за Миколаївською морською спортивно-технічною школою Товариства сприяння обороні України та п. 2 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 208 від 25.02.2011 року в частині, якою вирішено видати свідоцтво про право власності на перераховані вище об'єкти нерухомого майна по вул. Варварівський спуск, 5 у місті Миколаєві.

- визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24.04.2000, виданого Миколаївській морській спортивно-технічній школі Товариства сприяння оборони України.

- визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САЕ №269919 від 12.03.2011 року, виданого Миколаївській морській спортивно-технічній школі Товариства сприяння оборони України.

- визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 09.11.2012 року між Миколаївською морською спортивно-технічною школою Товариства сприяння оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Южное море" і зареєстрованого в реєстрі за № 2500.

- визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на нежитловий об'єкт по вул. Варварівський спуск, 5 в м. Миколаєві, що складається з основних будівель за літ. А-2 загальною площею 550,3 кв.м., за літ. Б загальною площею 362,1 кв.м., за літ. В-2 загальною площею 337,1 кв. м., за літ. Д загальною площею 288,6 кв. м., службових будівель та споруд вартістю 4 470 291 грн.

- витребування у державну власність в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Южное море" по вул. Варварівський спуск, 5 в м. Миколаєві, що складається з основних будівель за літ. А-2 загальною площею 550,3 кв.м., за літ. Б загальною площею 362,1 кв.м., за літ. В-2 загальною площею 337,1 кв. м., за літ. Д загальною площею 288,6 кв. м., службових будівель та споруд вартістю 4 470 291 грн.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 15.12.2014 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, призначено розгляд справи в судовому засіданні на 22.01.2015 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 22.01.2015 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Універс" та відкладено розгляд справи на 05.02.2015 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 05.02.2015 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів, відкладено розгляд справи на 02.03.2015 року.

В судовому засіданні 02.03.2015 року судом відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

В судовому засіданні 02.03.2015 року прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві та поясненнях (том І, арк. справи 214-216, том ІІ, арк. справи 9-13) та просили суд позов задовольнити. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначили наступне.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради депутатів трудящих № 1850 від 31.10.1956 року будинок на земельній ділянці поблизу Варварівського мосту переданий на баланс Миколаївському обласному комітету ДТСААФ.

За рішенням VII позачергового з'їзду Центрального комітету республіканської організації ДТСААФ від 26 вересня 1991 року республіканська організація ДТСААФ перетворена на самостійну оборонно-патріотичну організацію - Товариство сприяння оборони України (ТСОУ). Таким чином, Товариство сприяння оборони України є правонаступником ДТСААФ на території України.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» від 30.08.1991 та ст. 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Отже, повноваженнями щодо розпорядження майном до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР згідно з Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХП наділений Фонд державного майна України, а саме повноваженнями щодо розпорядження майном, що перебувало на балансі Миколаївського обласного комітету ДТСААФ, оскільки знаходження майна на балансі підприємства (організації) не є безспірною ознакою його права власності.

Однак, рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 238 від 18.04.2000 року за відповідачем Миколаївською морською спортивно-технічною школою Товариства сприяння обороні України оформлено право власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані в м. Миколаєві по вул. Варварівський спуск, 5.

На виконання вищевказаного рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради 24.04.2000 року ММТСШ ТСОУ видано свідоцтво про право власності.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 208 від 25.02.2011 року у зв'язку зі зміною адреси за ММТСШ ТСОУ оформлено право власності на нежитлові об'єкти та видано свідоцтво про право власності.

Таким чином, вищевказані оскаржувані рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради прийняті не у відповідності з Конституцією України та законами України та підлягають визнанню незаконними та скасуванню відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 393 ЦК України.

Посилаючись на приписи ст. 203, 215, 317, 658 ЦК України, прокурор та представник позивача зазначили, що укладений в подальшому між Миколаївською морською спортивно-технічною школою ТСО України та ТзОВ «Южное море» договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним, оскільки розпоряджатись майном може лише власник майна.

Вимоги про визнання права власності на майно та витребування майна обґрунтовані приписами ст. 16, 387, 388, 392, 1212 ЦК України.

Представник позивача в поясненнях також зазначив, що позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. Позивач дізнався про порушене право держави, отримавши позовну заяву Прокурора міста Миколаєва 16.12.2014 року. Таким чином, є підстави визнати причини пропущення строку позовної давності позивачем поважними.

Відповідач Виконавчий комітет Миколаївської міської ради позовні вимоги в межах пред'явлених до нього позовних вимог визнав повністю, про що зазначено у поданій суду заяві від 15.01.2015 року (том І, арк. справи 73).

В судове засідання 02.03.2015 року відповідач Виконавчий комітет Миколаївської міської ради повноважного представника не направив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення, а також підпис повноважного представника на повідомленні про дату розгляду справи (том ІІ, арк. справи 8, 21).

Причини неявки повноважного представника відповідача Виконавчого комітету Миколаївської міської ради суду не відомі. Явка повноважного представника не визнавалась судом обов'язковою.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Представник відповідачів ТзОВ «Южное море» та Миколаївської морської спортивно-технічної школи Товариства сприяння обороні України проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзивах (том. І, арк. справи 75-83, 106-112) та додаткових поясненнях у справі (том ІІ, арк. справи 36-39), просив суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначив наступне.

Рішенням виконкому Миколаївської міської ради трудящих № 1850 від 31.10.1956 року з метою створення нормальної роботи Миколаївського морського клубу ДТСААФ передано Миколаївському обласному комітету ДТСААФ будинок на земельній ділянці у Варварівського мосту.

На виконання п. 3 вищевказаного рішення Миколаївським міжміськбюро технічної інвентаризації зареєстровано право власності на домоволодіння № 5 по вул. Варварівський спуск у м. Миколаєві за Миколаївським морським клубом ДТСААФ на підставі рішення № 1850, про що внесено запис в реєстрову книгу під № 148 від 14.11.1956 року, інвентарна справа № 9757.

26.09.1991 року VІІ (позачерговим) з'їздом ДТСААФ України вирішено реорганізувати республіканську організацію ДТСААФ в самостійну оборонно-патріотичну організацію Товариство сприяння обороні України. Пунктом 2 зазначеної постанови передбачено, що ТСО України є правонаступником ДТСААФ УРСР, затверджено Статут, який зареєстрований Міністерством юстиції України 10.10.1991 року.

Посилаючись на приписи ст. 1, 3 Закону України „Про об'єднання громадян" від 16.06.1992 року (діяв до 12.03.2012 року), представник відповідача зазначив, що означені норми Закону кореспондуються з положеннями Статуту ТСО України, а відповідно до ст. 21-24 вищевказаного Закону об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності.

28.09.1998 року Бюро Миколаївського обласного комітету ТСО України затверджений Статут Миколаївської морської спортивно-технічної школи ТСО України, відповідно до п. 7.5, 7.6 якого навчально-виробничі, культурно-освітні, спортивні будівлі та споруди, комунікації, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно ММСТШ є колективною власністю та може бути відчужене за згодою колективу ММСТШ та засновника ММСТМ ТСОУ.

Представник відповідача зазначив, що будівництво нежитлових будівель по вул. Варварівський спуск, 5 в м. Миколаєві здійснювалось за рахунок нецентралізованих джерел фінансування. Факт здійснення як капітально-відновлювального ремонту, так і будівництва будівель та споруд по Варварівському спуску, 5 у м. Миколаєві у 80-х роках XX століття за рахунок власних коштів Миколаївської морської спортивно-технічної школи підтверджується поданими суду актами приймання будівель в експлуатацію державною комісією, договором підряду, проектно-кошторисною документацією тощо.

Представник відповідача зазначив, що не можна ототожнювати такі структури як ДТСААФ СРСР та ДТСААФ УРСР (організацій загальносоюзного та республіканського значення) та вважати, що їх майно є спільним, оскільки це суперечить ст. 53 Статуту колишнього ДТСААФ СРСР, згідно якого республіканські організації ДТСААФ та їх структурні підрозділи мали власне відокремлене майно, що знаходилось на самостійному балансі і яке створювалось за рахунок власних коштів, господарської, комерційної та інших видів діяльності та зареєстроване на праві власності в бюро технічної інвентаризації, що підтверджується відповідними документами.

Положення Закону України № 1540-ХП від 10.09.1991 р., постанов Верховної Ради України №2268-ХІІ від 10.04.1992 р., №3943-ХП від 04.02.1994 р. не можуть поширюватися на правовий режим майна Миколаївської морської спортивно-технічної школи ТСО України, оскільки, по-перше, прокурором та позивачем не доведено, що спірне майно відноситься до майна колишнього ДТСААФ СРСР; по-друге, правонаступником майна -колишнього ДТСААФ УРСР визначений ще 26.09.1991 р. (тобто до прийняття вказаних постанов) - це ТСО України; по-третє, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, а не постановами Верховної Ради України.

Посилаючись на приписи ст. 87, 97, 98 ЦК УРСР представник відповідача зазначив, що громадські організації є самостійними суб'єктами права власності та володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності.

Миколаївська морська спортивно-технічна школа ТСО України набула право власності на спірні приміщення по вул. Варварівський спуск, 5 у м. Миколаєві на підставі факту створення даного майна своїми попередниками та надання йому статусу права власності, як майну громадського об'єднання.

Оскільки Миколаївська морська спортивно-технічна школа ТСО України була законним власником нерухомого майна по вул. Варварівський спуск, 5 у м. Миколаєві, відповідно, відсутні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.11.2012 року, укладеного між ТзОВ «Южное море» та Миколаївською морською спортивно-технічною школою ТСО України.

Керуючись приписами ст. 321, 330, 386, 388 ЦК України, представник відповідача зазначив, що прокурором не доведено наявності встановлених ст. 388 ЦК України умов, за яких майно може бути витребувано у ТзОВ «Южное море» як у добросовісного набувача.

Відповідачем ТзОВ «Южное море» 21.01.2015 року було подано суду заяву про застосування позовної давності (том І, арк. справи 189-191), в обґрунтування якої зазначено наступне.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради було прийнято оскаржуване рішення № 238 від 18.04.2000 про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані у м. Миколаєві по вул. Варварівський спуск, 5 за Миколаївською морською спортивно-технічною школою Товариства сприяння обороні України, з перевищенням наданої компетенції за відсутності визначених законодавством підстав набуття права власності та оформлення за Миколаївською морською спортивно-технічною школою ТСОУ права власності на нерухоме майно, що є державною власністю. Всі інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги.

Оскаржуване рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 238 було прийнято 18.04.2000 року, а позов про визнання цього рішення було подано до суду прокурором лише в грудні 2014 року. Тобто через 14,5 років.

Порушення прав Фонду державного майна України пов'язуються із Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 року № 2268 - XII «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України», відповідно до якої Фонд державного майна України зобов'язаний прийняти майно підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів загальносоюзних громадських організацій колишнього союзу РСР до 1 травня 1992 року. Тобто, зазначена постанова дає всі підстави стверджувати, що позивач повинен був дізнатися про те, що його права порушено саме з 01.05.1992 року.

Факт обізнаності прокуратури з рішеннями виконавчого комітету Миколаївської міської ради підтверджується копіями розрахунків розсилання рішень виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 18.04.2000 року № 238 (дата відправки 18.04.2000 року), від 26.09.2008 року № 1851 (дата відправки 03.11.2008 року), від 25.02.2011 року № 208 (дата відправки 04.03.2011 року) (том І, арк. справи 236-240).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів ТзОВ "Універс" в судовому засіданні 02.03.2015 року проти позову заперечував з підстав, зазначених у письмових поясненнях по суті спору (том ІІ, арк. справи 98-102) та просив суд у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування заперечень проти позову зазначив наступне.

Їдальня за літерою «Г», про яку йдеться мова в оспорюваних рішеннях Миколаївської міської ради, була закладена у 1991 році, що підтверджується технічною документацією (технічний паспорт) та довідкою № 4/360 ревізійної комісії Миколаївського обласного комітету ТСО України від 15.09.2000 року. Таким чином, їдальня за літерою «Г» не є об'єктом державної власності, а була створена в результаті господарської діяльності Миколаївської морської спортивно-технічної школи за власні та інвестовані кошти.

03.05.1993 року між ТзОВ «Універс» та ММСТШ ТСОУ було укладено договір про партнерство та співробітництво, відповідно до умов якого ТзОВ «Універс» взяло на себе зобов'язання інвестора ММСТШ ТСОУ, а ММСТШ ТСОУ надавало право орендувати кафе «Ольвія» (їдальня літера «Г»).

26.02.1999 року реєстраційно-ліцензійною палатою Миколаївської міської ради за № 8939/1 було зареєстровано Статут ММСТШ ТСОУ. Відповідно до п. 1.3 Статуту ММСТШ ТСОУ є юридичною особою з колективною формою власності.

Таким чином, їдальня за літерою Г була віднесена до майна, що перебуває у колективній власності з підстав, що виникли з приписів закону (ст. 20, 21 Закону України «Про власність» у редакції від 11.04.1995 року).

В подальшому 07.09.2000 року було зібрано трудовий колектив, який відповідно до п. 6.3 Статуту ММСТШ ТСОУ у редакції 26.02.1999 року був вищим колегіальним органом у сфері вирішення питань економічної та фінансово-господарської діяльності ММСТШ ТСОУ. Повісткою зборів стало питання продажу їдальні, належної ММСТШ ТСОУ, ТзОВ «Універс» шляхом взаємозаліку на електрозварювальне обладнання на 10 пості, що було належне ТзОВ «Універс».

25.01.2001 року, після отримання позитивного висновку ревізійної перевірки Миколаївського обласного комітету ТСОУ та дозволу Бюро ЦК ТСОУ на обмін, між ММСТШ ТСОУ та ТзОВ «Універс» було укладено договір міни.

В подальшому рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 93 від 02.03.2001 року визнано право власності на нерухоме майно та видано ТзОВ «Універс» свідоцтво про право власності, яке зареєстровано в реєстровій книзі № 6 за реєстровим № 755.

Прокурор та позивач жодним чином не доводять незаконність визнання права власності за ММСТШ ТСОУ.

Крім того, представник третьої особи зазначив про пропуск строку позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Рішенням виконкому Миколаївської міської ради депутатів трудящих від 31.10.1956 року № 1850 вирішено:

- з метою створення нормальної роботи Миколаївського морського клубу ДТСААФ - передати на баланс Миколаївському обласному комітету ДТСААФ будинок, раніше наданий Миколаївській річковій пристані Дніпровського пароплавства на земельній ділянці, переданій ДТСААФ рішенням міськвиконкому № 735 від 13.04.1954 року;

- зобов'язати Миколаївський обласний комітет ДТСААФ в період 1956-1957 років провести капітально-відновлювальний ремонт будівель та благоустроїти раніше виділену територію;

- доручити міжміськбюро технічної інвентаризації оформити реєстрацію будівель (том І, арк. справи 17).

На підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради депутатів трудящих від 31.10.1956 року № 1850 домоволодіння № 5 по Варварівському спуску 14.11.1956 року було зареєстровано Миколаївським міжміськбюро технічної інвентаризації на праві власності за Миколаївським морським клубом в реєстровій книзі під № 148, інвентарна справа № 9757 (том І, арк. справи 85).

В подальшому Миколаївською морською спортивно-технічною школою на виконання вищевказаного рішення здійснювався капітально-відновлювальний ремонт, а у 80-х роках XX століття за рахунок власних коштів - будівництво будівель та споруд по Варварівському спуску, 5 у м. Миколаєві.

Факт створення господарським способом силами, засобами та за рахунок коштів громадської організації - Миколаївської морської спортивно-технічної школи Миколаївського обласного комітету ДТСААФ, правонаступником якої є Миколаївська морська спортивно-технічна школа ТСО України, майна по Варварівському спуску, 5, м. Миколаїв підтверджується поданими суду доказами, а саме: Актами приймання будівель в експлуатацію за період 1983-1984 роки, з яких вбачається, що будівельною організацією виступала, зокрема, морська школа ДТСААФ (том І, арк. справи 115-138), річним підрядним договором по будівництву від березня 1987 року, укладеним між морською школою ДТСААФ (замовник, який проводить оплату) та Мостоотрядом № 73 (підрядник), по наданню послуг населенню щодо будівництва пірсу та берегоукріплення морської школи ДТСААФ, Актом звірки виконаних робіт від 01.07.1988 року, об'ємними відомостями виконаних робіт, Довідками про вартість виконаних робіт, кошторисною документацією, Паспортами Миколаївського морського клубу від 1969 року, від 1977 року (том І, арк. справи 139-180).

Додатковими доказами підтвердження факту здійснення будівництва господарським способом будівель морської школи по Варварівському спуску, 5 є представлення Миколаївського обласного комітету ДТСААФ на присвоєння звання «зразкова» Миколаївській морській школі ДТСААФ, в яких зазначено, що учбово-матеріальна база школи постійно удосконалюється, за 1979-1982 роки господарським способом здійснено будівництво будівель згідно переліку (том І, арк. справи 244-254).

Факт оформлення за Морською спортивно-технічною школою права користування на земельну ділянку по Варварівському спуску, 5 підтверджується наявними в справі рішенням Миколаївської міської ради народних депутатів № 18/14 від 20.10.1993 року, рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 707 від 26.12.1996 року та договором № 332-97 на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) від 10.06.1997 року (том І, арк. справи 37-40).

В подальшому на підставі Акту Миколаївського МБТІ від 24.11.1998 року відповідно до параграфу 4.1 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, яка затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.98 року № 121, зареєстрована у Міністерстві юстиції України 26.06.1998 року за № 399/2839, проведено обстеження домоволодіння № 5 по Варварівському спуску та встановлено, що об'єкт знаходиться на балансі Миколаївської морської спортивно-технічної школи ТСОУ. В 1957 році об'єкт перебудовувався за рахунок власних коштів школи та був зданий в експлуатацію, однак документи не збереглись (наявна довідка з держархіву) (том І, арк. справи 30).

Висновком КП Миколаївське МБТІ від 16.11.1999 року підтверджено можливість оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна по Варварівському спуску, 5, м. Миколаїв за Миколаївською морською спортивно-технічною школою ТСОУ (том І, арк. справи 28 на звороті).

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 238 від 18.04.2000 року оформлено право власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані в м. Миколаєві по вул. Варварівський спуск, 5, а саме: учбові корпуси за Літ. А, Б, В-2, їдальня за Літ. Г, господарчий корпус за Літ. Д, елінг за Літ. Ж, навіси за Літ. З, І, К, склади за Літ. Л, М, О, вбиральня за Літ. Н, причал № 1, огорожі та спорудження за Миколаївською морською спортивно-технічною школою Товариства сприяння оборони України та вирішено видати свідоцтво про право власності на перераховані вище об'єкти нерухомого майна (том І, арк. справи 25-27).

На підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 238 від 18.04.2000 року Миколаївській морській спортивно-технічній школі ТСО України видано свідоцтво про право власності на перераховані вище об'єкти нерухомого майна, яке зареєстровано у реєстрову книгу № 6 за реєстровим № 755 (том І, арк. справи 43-44).

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 25.02.2011 року № 208 оформлено право власності на нежитловий об'єкт по Варварівському спуску, 5 в м. Миколаєві, що складається з основних будівель за літ. А-2, загальною площею 550,3 кв. м., за літ. Б, загальною площею 362, 1 кв.м., за літ. В-2 загальною площею 337.1 кв.м., за літ. Д загальною площею 288,6 кв.м., службових будівель та споруд за Миколаївською морською спортивно-технічною школою Товариства сприяння обороні України та вирішено видати свідоцтво про право власності на перераховані вище об'єкти нерухомого майна по вул. Варварівський спуск, 5 у місті Миколаєві (том І, арк. справи 41).

На підставі вищевказаного рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради 12.03.2011 року проведено реєстрацію та видано свідоцтво про право власності на перераховані вище об'єкти нерухомого майна (том І, арк. справи 51-53).

Необхідність прийняття вищевказаного рішення від 25.02.2011 року № 208 та видачі свідоцтва зумовлена тим, що згідно зі свідоцтвами про право власності від 24.04.2000 року, від 15.03.2001 року Миколаївська морська спортивно-технічна школа ТСО України та ТзОВ «Універс» є власниками нежитлового об'єкта по Варварівському спуску, 5. Згідно з рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 26.09.2008 року № 1851 138/1000 частин нежитлових будівель по Варварівському спуску, 5, яка належить ТзОВ «Універс», надана нова адреса: Варварівський спуск, 5Б (том І, арк. справи 45-46).

Постановою Бюро Центрального комітету Товариства сприяння обороні України від 12.09.2012 року дозволено Миколаївській морській спортивно-технічній школі ТСО України відчужити нерухоме майно по Варварівському спуску, 5, м. Миколаїв (том І, арк. справи 86).

В подальшому Миколаївською морською спортивно-технічною школою ТСО України було відчужено вищевказане нерухоме майно по Варварівському спуску, 5, м. Миколаїв, про що між Миколаївською морською спортивно-технічною школою ТСО України та ТзОВ «Южное море» було укладено договір купівлі-продажу від 09.11.2012 року, який посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицькою Г. В. та зареєстровано в реєстрі за № 2500. На підставі договору купівлі-продажу 14.11.2012 року проведено державну реєстрацію права власності (том І, арк. справи 56-59).

07.12.2013 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно по Варварівському спуску, 5, м. Миколаїв за ТзОВ «Южное море» (том І, арк. справи 61).

Предметом спору є вимога про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету Миколаївської міської ради, якими вирішено оформити право власності на об'єкти нерухомого майна за Миколаївською морською спортивно-технічною школою Товариства сприяння оборони України, визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності держави на нерухоме майно та витребування у державну власність вищевказаного майна. Підставою позову прокуратурою та позивачем зазначено, що рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради прийнято з перевищенням наданої компетенції за відсутності визначених законодавством підстав набуття права власності та оформлення за Миколаївською морською спортивно-технічною школою ТСОУ права власності на нерухоме майно, що є державною власністю. Всі інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги.

Судом встановлено наступне.

12.09.1951 року Постановою Ради Міністрів Української РСР за № 2581 з метою поліпшення військово-масової роботи серед населення, усунення паралелізму в керівництві цією роботою і скорочення витрат на утримання органів Українських товариств Дотосарму, Дотосаву і Дотофлоту, вказані товариства об'єднано в єдине Українське республіканське добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту (ДТСААФ Української РСР).

Організаційне оформлення Всесоюзної громадської організації завершилось затвердженням у червні 1953 року Статуту ДТСААФ СРСР, який з відповідними змінами діяв до листопада 1991 року, тобто до реорганізації ДТСААФ СРСР (том І, арк. справи 219-235).

Відповідно до п. 23 Статуту ДТСААФ СРСР республіканські, крайові, обласні, окружні, міські та районні організації ДТСААФ та їх комітети проводять згідно зі Статутом ДТСААФ СРСР в межах союзної, автономної республіки, краю, області, автономної області, автономного округу, міста, району, району в місті оборонно-масову роботу, організують виконання рішень Всесоюзних з'їздів ДТСААФ та постанов ЦК ДТСААФ СРСР.

Відповідно до п. 24 Статуту ДТСААФ СРСР вищим органом організації ДТСААФ в союзній республіці є з'їзд, в автономній республіці, краї, області, автономній області, автономному окрузі, місті, районі, районі у місті - крайова, обласна, окружна, міська, районна конференція ДТСААФ, а в період між ними - відповідний комітет ДТСААФ.

Відповідно до п.п. «з» п. 26 Статуту ДТСААФ СРСР з'їзд організації ДТСААФ союзної республіки, крайові, обласні, окружні, міські, районні конференції ведуть роботу по створенню та укріпленню матеріально-технічної бази первинних, учбових та спортивних організацій ДТСААФ, по будівництву будівель учбових організацій, гуртожитків, будинків ДТСААФ та будинків військово-технічного навчання, спортивних споруд та виробничих підприємств та забезпечує їх експлуатацію та оснащення учбово-спортивним майном.

Відповідно до п. 53 Статуту ДТСААФ СРСР Центральний комітет ДТСААФ СРСР, ЦК ДТСААФ союзних республік, крайові, обласні, окружні, міські, районні комітети та комітети первинних організацій ДТСААФ, а також об'єднання, підприємства, організації, науково-конструкторські бюро та інші установи, створювані ЦК ДТСААФ СРСР та ЦК ДТСААФ союзних республік, крайовими та обласними комітетами Товариства у відповідності з положеннями та статутами про них, які мають відособлене майно, що знаходиться на самостійному балансі, є юридичними особами і вправі згідно з діючим законодавством розпоряджатися майном та коштами, відкривати та закривати розрахункові та поточні рахунки в кредитних установах, проводити по ним грошово-розрахункові операції, укладати договори та угоди , видавати довіреності, бути позивачами та відповідачами в суді, арбітражі, придбавати, реалізовувати та орендувати майно, проводити платні заходи, пов'язані з діяльністю Товариства, здійснювати будівництво, ремонт, розширення, реконструкцію та технічне переобладнання підприємств, учбових закладів, спортивних та інших споруд.

26.09.1991 року VІІ (позачерговим) з'їздом ДТСААФ України вирішено реорганізувати республіканську організацію ДТСААФ в самостійну оборонно-патріотичну організацію - Товариство сприяння обороні України . Пунктом 2 зазначеної Постанови передбачено, що ТСО України є правонаступником ДТСААФ УРСР, затверджено Статут, який зареєстрований Міністерством юстиції України 10.10.1991 року (том І, арк. справи 34, 101-105).

Відповідно до п. 1.1 Статуту Товариство сприяння обороні України є всеукраїнським громадським добровільним оборонно-патріотичним і спортивно-технічним об'єднанням громадян.

Відповідно до п. 1.4 Статуту Товариство співпрацює з органами державної влади, громадськими організаціями і колективами громадян. Всі питання взаємин з громадськими організаціями України та інших держав вирішуються на договірних і добровільних засадах. Товариство є правонаступником ДТСААФ УРСР.

Відповідно до п. 2.2 Статуту для виконання статутних завдань Товариство у встановленому законом порядку створює і вдосконалює навчально-матеріальну і спортивну базу (тири, аеродроми, радіо полігони, водні бази та станції, автодроми, мотодроми, кордодроми та інші).

Відповідно до п. 4.1 Статуту Товариство будується за виробничо-територіальним принципом. Організаційну основу товариства складають первинні організації. Вони об'єднуються по території в районні, міжрайонні, міські організації, які входять до складу організації Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Запорізької, Закарпатської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської обласних, Київської і Севастопольської міських організацій товариства, які є для них вищестоящими і складають Товариство сприяння обороні України.

Відповідно до п. 4.11 Статуту первинні організації можуть також діяти на підставі власних статутів (положень).

Відповідно до п.п. 7.1, 7.2, 7.3 Статуту Товариство має у власності кошти, засоби та інше майно , необхідне для здійснення статутної діяльності. Власністю Товариства є будинки і споруди, житлові будинки, готелі, гуртожитки, технічні і транспортні засоби, підприємства, виробничі об'єднання, майстерні та інші госпрозрахункові структури, майно обладнання, необхідне для використання статутних завдань Товариства. Товариство має право на майно і засоби, придбані в результаті господарської, комерційної та інших видів діяльності, створених ним госпрозрахункових установ, організацій і підприємств. Організації Товариства повинні забезпечити ефективне використання, збереження і примноження майна, що перебуває в їх веденні. Право на об'єкти цієї власності належать Товариству.

Відповідно до п. 7.4 Статуту право власності Товариства здійснює його вищий орган - з'їзд, який надає право визначення порядку володіння, використання і розпорядження власністю Пленуму Центрального комітету.

Відповідно до п. 7.5 Статуту Товариство та його організації (районні, міжрайонні, міські, об'єднані райміські, обласні, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) є юридичними особами, мають право, зокрема, розпоряджатись майном і засобами, укладати договори і угоди.

25.11.1994 року на Бюро Миколаївського обласного комітету ТСО України був затверджений Статут Миколаївської зразкової морської спортивно-технічної школи ТСО України ім. Героя Радянського Союзу А. С. Лютого, який зареєстровано виконавчим комітетом міської ради народних депутатів 27.01.1995 року (том І, арк. справи 36).

Засновником Миколаївської зразкової морської спортивно-технічної школи є обласний комітет ТСО України (п. 1.2 Статуту).

28.09.1998 року на Бюро Миколаївського обласного комітету ТСО України був затверджений Статут Миколаївської морської спортивно-технічної школи ТСО України (том І, арк. справи 18-24).

Миколаївська морська спортивно-технічна школа ТСО України є правонаступником Миколаївської зразкової морської спортивно-технічної школи ТСО України ім. Героя Радянського Союзу А. С. Лютого, а її засновником був обласний комітет ТСО України (п. 1.2, 1.4 Статуту).

Відповідно до п. 7.1 Статуту ММСТШ фінансується на нормативній основі за рахунок коштів засновників, підприємств, установ, а також додаткових джерел фінансування відповідно до Закону України «Про освіту» та інших законодавчих і нормативних актів.

Відповідно до п. 7.4 Статуту навчально-виробничі, культурно-освітні спортивні будинки і споруди, комунікації, засоби навчання, транспортні засоби та майно ММСТШ є колективною власністю і перебуває у користуванні ММСТШ.

Відповідно до п. 7.5 Статуту державне майно, що перебуває у користуванні ММСТШ, не підлягає вилученню, передачі іншим організаціям, або використанню для цілей, що перечать основним завданням навчально-виховного закладу.

Чинний до 01.01.2004 року ЦК Української РСР, який діяв у період створення спірного майна, прямо передбачав у ст. 97, що громадські організації є самостійними суб'єктами права власності, та не відносив їх майно до державної власності, правовий режим якої регулювався іншою главою ЦК УРСР.

Відповідно до ст. 87 ЦК УРСР соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність, власність профспілкових та інших громадських організацій; всі форми власності рівні.

Згідно зі ст. 97 цього ж Кодексу профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень). Право розпорядження майном, що є власністю профспілкових та інших громадських організацій, належить виключно профспілковим та іншим громадським організаціям. Статтею 98 ЦК УРСР унормовано, що власністю профспілкових та інших громадських організацій є майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Отже, ЦК УРСР закріплено поділ соціалістичної власності на: 1) державну (загальнонародну); 2) колгоспно-кооперативну; 3) профспілкову; 4) власність інших громадських організацій.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 2 Закону України «Про власність» від 07.02.1991 року (втрата чинності 20.06.2007 року) право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про власність» об'єктами права власності громадських об'єднань, у тому числі професійних спілок, благодійних та інших громадських фондів, є майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові кошти, акції, інші цінні папери, жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, обладнання, устаткування, транспортні засоби та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами (положеннями).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про власність» колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать. Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з'їзди тощо).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про об'єднання громадян» від 16.06.1992 року (втрата чинності 01.01.2013 року) об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про об'єднання громадян» громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 21 Закону України «Про об'єднання громадян» об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності.

Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про об'єднання громадян» політичним партіям, їх установам та організаціям забороняється прямо або опосередковано одержувати кошти та інше майно від державних органів, державних підприємств, установ та організацій, крім випадків, передбачених законами України; підприємств, створених на основі змішаної форми власності, якщо участь держави або іноземного учасника в них перевищує 20 відсотків.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про об'єднання громадян» право власності об'єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди тощо) в порядку, передбаченому законодавством України та статутними документами. Окремі функції щодо господарського управління майном може бути покладено вищими статутними органами управління на створювані ними органи, місцеві осередки або передано спілкам об'єднань громадян.

Таким чином, Всесоюзне добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту (ДТСАФ СРСР) відповідно до його Статуту, прийнятого V з'їздом ДТСААФ, було масовою оборонно-патріотичною організацією громадян СРСР, що відноситься до громадських організацій. Відповідно до п. 52 розділу ІX ("Права товариства") Статуту всесоюзне ДТСААФ користується усіма правами, передбаченими законодавством про громадські організації. Фінансування організацій ДТСААФ СРСР здійснювалось за рахунок вступних та членських внесків членів товариства та членів клубів ДТСААФ, доходів від видавничої діяльності, госпрозрахункової діяльності виробничих підприємств і майстерень, ремонтно-будівельних, торгово-постачальних, учбових, спортивних та інших організацій, курсів, транспортних послуг; доходів від проведення лотерей ДТСААФ та платних спортивних заходів, а також за рахунок надходжень від державних та громадських організацій, передбачених законодавством СРСР та союзних республік, добровільних внесків громадян, зацікавлених в розвитку оборонно-масової роботи (п. 48 Статуту). Грошові засоби товариства згідно з статутом витрачаються по затвердженим у встановленому порядку планам (кошторисам) на проведення оборонно-масової роботи, будівництво приміщень та споруд (п. 51 Статуту).

Як вказано вище, Статут ДТСААФ СРСР передбачав, що організації ДТСААФ мають право набувати майно у власність та будувати його (розділ ІХ).

ТСО України є правонаступником ДТСААФ УРСР. Статутом ТСО України унормовано, що власністю товариства є будинки і споруди, житлові будинки, готелі, гуртожитки, технічні і транспортні засоби, підприємства, виробничі об'єднання, майстерні, та інші госпрозрахункові структури, майно, обладнання, необхідне для виконання статутних завдань товариства. Товариство має право на майно і засоби, придбані в результаті господарської, комерційної та інших видів діяльності створених ним госпрозрахункових установ, організацій і підприємств. Організації товариства повинні забезпечити ефективне використання, збереження і примноження майна, що перебуває в їх веденні. Право на об'єкти цієї власності належить Товариству (пункти 7.2, 7.3 Статуту).

Статтею 1 Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" № 1540-ХІІ від 10.09.1991 року встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Статтею 2 Закону зобов'язано Кабінет Міністрів України, в основному до 1 жовтня 1991 року, забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року.

Майно цих підприємств передати Фонду державного майна (дію статті 2 зупинено у частині повноважень Фонду державного майна України, крім його повноважень як орендодавця згідно з Декретом № 8-92 від 15.12.92 року ).

Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 року № 2268-ХІІ „Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" передбачено, що до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, передати тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій. Фонду державного майна України - прийняти майно цих підприємств, установ та об'єктів до 01.05.1992 року.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 року № 3943-ХІІ „Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", в зв'язку з невизначеністю на час її прийняття, на законодавчому рівні, правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, а також з метою збереження цього майна в інтересах громадян України, Верховною Радою України встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Пунктом 2 вищевказаної Постанови зобов'язано Кабінет Міністрів України до 1 березня 1994 року у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо виконання Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України" від 24.09.1991 року № 227 постановлено, що організацію роботи по переходу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, що розташовані на території України, у відання органів державного управління України покладено на Урядову комісію, створену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1991 року № 237, Фонд державного майна України та органи державного управління України, у відання яких переходять зазначені підприємства. Міністерствам і відомствам України здійснити, в основному, до 1 жовтня 1991 року прийняття у своє відання підприємств, установ та організацій згідно з додатком і повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року.

В Додатку до Постанови майно ДТСААФ (в подальшому - ТСО України) не передбачено.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 13.01.1995 року № 18, виданої на виконання постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 року постановлено, що до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, покласти на міністерства повноваження органів управління цим майном згідно з додатком.

В Переліку майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, управління яким покладається на міністерства, майно ДТСААФ (в подальшому - ТСО України) не передбачено.

Не передбачено також вищевказаного майна й у Переліку підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності, що передаються до сфери управління міністерств, інших підвідомчих Кабінету Міністрів України органів державної виконавчої влади, передбаченому у Додатку до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.1993 року № 72 «Про заходи щодо організації виконання Декрету Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності".

Судом також враховано, що відповідно до роз'яснення Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації Верховної Ради України від 22.03.2005 року № 06-24/15-217 майно ТСО ніколи не перебувало у власності загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР. Воно, будучи створеним за рахунок джерел, обумовлених їх статутами, завжди знаходилось на самостійному балансі тих українських республіканських громадських організацій на матеріальній базі яких (внаслідок їх неодноразових реорганізацій шляхом розподілу та злиття) було створено ТСО України і на підставі ст. 20, 28 Закону України «Про власність» є майном цієї української громадської організації, що обумовлено і п. 7.2, 7.3, 7.4 та 7.5 Статуту ТСО України. У Спеціальній контрольній комісії з питань приватизації Верховної Ради України вважають, що постанови Верховної Ради України № 2268-ХІІ від 10.04.1992 року «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» та № 3943-ХІІ від 04.02.1994 року «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» не поширюються на майно ТСО України. Ці постанови Верховної Ради України стосуються лише тих майнових об'єктів, розташованих на території України, які підпорядковувалися центральним виборним органам ДТСААФ СРСР (том І, арк. справи 114).

Приписами ч. 2 ст. 41 Конституції України унормовано, що право власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до вимог ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Статтею 147 ГК України передбачено право вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна не інакше, як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законом. Право власності суб'єкта господарювання захищається у спосіб, зазначений у ст. 20 цього Кодексу.

Згідно ст. 20 ГК України кожен суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання та інше.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно ст. 393 ЦК України правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Положення законодавства не виключають можливості набуття права власності громадським об'єднанням на нерухоме майно, яке створено ними для забезпечення виконання цілей своєї статутної діяльності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що не можна ототожнювати такі структури як ДТСААФ СРСР та ДТСААФ УРСР (організацій загальносоюзного та республіканського значення) та вважати, що їх майно є спільним і перейшло до правонаступника ТСО України, оскільки це суперечить ст. 53 Статуту колишнього ДТСААФ СРСР, згідно якого республіканські організації ДТСААФ та їх структурні підрозділи мали власне відокремлене майно, що знаходилось на самостійному балансі і яке створювалось за рахунок власних коштів, господарської, комерційної та інших видів діяльності та зареєстроване на праві власності в бюро технічної інвентаризації, що підтверджується відповідними документами.

Як вбачається з постанови Верховної Ради України №3943-ХІІ прийнята вона у зв'язку з тим, що на момент її прийняття (04.02.1994 року) правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР законодавчо не визначено, а тому майно таких організацій тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності, проголошується загальнодержавною власністю.

Суд дійшов висновку, що положення Закону України №1540-ХІІ від 10.09.1991 року, постанов Верховної Ради України №2268-ХІІ від 10.04.1992 року, №3943-ХІІ від 04.02.1994 року не можуть поширюватися на правовий режим майна Миколаївської морської спортивно-технічної школи ТСО України, оскільки, по-перше, суду не доведено, що спірне майно відноситься до майна колишнього ДТСААФ СРСР; по-друге, правонаступником майна колишнього ДТСААФ УРСР визначений ще 26.09.1991 року (тобто до прийняття вказаних постанов) - це ТСО України; по-третє, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, а не постановами Верховної Ради України.

Суд дійшов висновку, що прокурором та позивачем не доведено підстав виникнення права державної власності на спірне нерухоме майно, що знаходиться за адресою Варварівський спуск, 5, м. Миколаїв, як і не доведено жодними доказами факту здійснення державного фінансування вказаного об'єкту або передачі Миколаївській морській спортивно-технічній школі ТСО України державного майна у користування відповідно до п. 7.5 Статуту Миколаївської морської спортивно-технічної школи ТСО України. Натомість, до матеріалів справи подано докази, які підтверджують факт створення господарським способом за рахунок коштів, сил та засобів Миколаївської морської спортивно-технічної школи ТСО України спірного майна (за рахунок нецентралізованих джерел фінансування), що підтверджує право власності громадського об'єднання.

Вказана правова позиція викладена також у постановах Вищого господарського суду України від 21.08.2013 року по справі № 23/17-5159-2011; від 11.09.2013 року по справі № 16/06/5026/1720/2012, а також ухвала Верховного Суду України від 29.11.2006 року по справі № 6-18537ск06.

Враховуючи недоведеність підстав виникнення права державної власності на спірне нерухоме майно, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету Миколаївської міської ради про оформлення права власності на нерухоме майно за Миколаївською морською спортивно-технічною школою ТСО України та визнання недійсними свідоцтв про право власності. Враховуючи, що решта позовних вимог є похідними від позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету органу місцевого самоврядування, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість та безпідставність.

Щодо клопотання про застосування строку позовної давності, то суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ст. 83 ЦК УРСР позовна давність не поширюється на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 2 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.13 року з останніми змінами від 10.07.2014 року необхідно мати на увазі, що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність (з урахуванням, водночас, викладеного в підпункті 3 пункту 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 року № 4176-VІ).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України (в редакції, яка була чинна до 20.12.2011 року) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» № 4176-VІ від 20.12.2011 року пункт 4 частини першої статті 268 виключено.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень вищевказаного Закону № 4176-VІ від 20.12.2011 року протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про:

1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману;

2) застосування наслідків нікчемного правочину;

3) визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

При цьому стосовно вимог, передбачених підпунктами 1 та 2 цього пункту, особа може звернутися до суду лише за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями Цивільного кодексу України, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності цим Законом.

Отже, в силу приписів вищевказаного Закону особа має право звернутись до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акту органу місцевого самоврядування протягом трьох років з дня набрання чинності вказаним законом, тобто до 20.12.2014 року.

Прокурор в інтересах позивача звернувся до суду із позовом про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету Миколаївської міської ради та іншими похідними вимогами 12.12.2014 року.

Відповідно до абз. 1 п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 року зі змінами і доповненнями від 10.07.2014 року початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор . У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Відповідно до п. 2.2 вищевказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказане також викладено в абз. 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.09 року "Про судове рішення у цивільній справі", а також в судовій практиці (постанова ВГСУ від 26.04.11 року по справі № 15/256/10).

Враховуючи, що позивач Фонд державного майна України не є контролюючим органом відносно органів місцевого самоврядування, доказів обізнаності позивача Фонду державного майна України з оскаржуваними рішеннями (та з якого часу) суду не подано, суд дійшов висновку, що строк позовної давності не пропущено.

Приписами ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в позові у зв'язку з необгрунтованістю позовних вимог (недоведеністю порушеного права позивача). В позові слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі, то слід зазначити наступне.

Статтею 49 ГПК України визначено порядок розподілу судових витрат у господарській справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.13 року з останніми змінами від 10.07.14 року приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Вартість нежитлового об'єкту по Варварівському спуску, 5 в м. Миколаєві становить 4 470 291 грн.

Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з відмовою в позові судовий збір в сумі 96 713, 82 грн. підлягає стягненню з позивача в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

в позові відмовити.

Стягнути з позивача Фонду державного майна України, вул. Кутузова, 18/9, м. Київ-133, 01601 (код ЄДРПОУ 00032945) в доход Державного бюджету України (ГУ ДКСУ у Миколаївській області, МФО банку 826013, р/р 31218206783002, ЄДРПОУ 37992781, одержувач УК у м. Миколаїв /м. Миколаїв / 22030001, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу судовий збір за позовом (П.І.Б. чи назва установи, організації позивача), Господарський суд Миколаївської області, код ЄДРПОУ 03499980):

- 96 713, 82 грн. (дев'яносто шість тисяч сімсот тринадцять грн. 82 коп.) - судового збору.

Наказ видати державній податковій інспекції після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 10.03.2015 року.

Суддя Е.М. Олейняш