Постанова

від 27.07.2015 по справі 915/2075/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2015 р.Справа № 915/2075/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сидоренка М.В.

суддів: Будішевської Л.О., Таран С.В.,

при секретарі судового засідання Герасименко Ю.С.

за участю представників сторін:

від прокуратури - Закернична І.П.

від Фонду державного майна України - не з'явився

від Виконавчого комітету Миколаївської міської ради - не з'явився

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Южное море" - Питомець Г.П.

від Миколаївської морської спортивно-технічної школи Товариства сприяння оборони України - Питомець Г.П.

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Універс" - Бережнов Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області

на рішення господарського суду Миколаївської області від 02 березня 2015 року

у справі № 915/2075/14

за позовом Прокурора міста Миколаєва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до відповідачів:

- Виконавчого комітету Миколаївської міської ради;

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Южное море";

- Миколаївської морської спортивно-технічної школи Товариства сприяння оборони України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "Універс"

про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсними свідоцтв про право власності, визнання права власності на майно за державою, витребування майна

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 02.03.2015 р. (суддя Олейняш Е.М.) відмовлено у задоволенні позову Прокурора міста Миколаєва (далі також - Прокурор) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі також - Позивач, Фонд) до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (далі також - Відповідач-1, Виконком), товариства з обмеженою відповідальністю "Южное море" (далі також - Відповідач-2, Товариство, ТОВ "Южное море") та Миколаївської морської спортивно-технічної школи Товариства сприяння оборони України (далі також - Відповідач-3, Школа), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - товариства з обмеженою відповідальністю "Універс" (далі також - Третя особа, ТОВ "Універс"), про:

- визнання незаконними та скасування п. 1.4 розділу 1 рішення виконавчого комітету Миколаївської міськради № 238 від 18.04.2000 р., яким вирішено оформити право власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані в м. Миколаєві по вул. Варварівський спуск, 5, а саме: учбові корпуси за Літ. А, Б, В-2, їдальня за Літ. Г, господарчий корпус за Літ. Д, елінг за Літ. Ж, навіси за Літ. З, І, К, склади за Літ. Л, М, О, вбиральня за Літ. Н, причал № 1, огорожі та спорудження за Миколаївською морською спортивно-технічною школою Товариства сприяння оборони України та п. 2 рішення виконавчого комітету Миколаївської міськради № 238 від 18.04.2000 р. в частині, якою вирішено видати свідоцтво про право власності на перераховані вище об'єкти нерухомого майна по вул. Варварівський спуск, 5 у місті Миколаєві;

- визнання незаконними та скасувати п. 1.14 розділу 1 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 208 від 25.02.2011 р., яким вирішено оформити право власності на нежитловий об'єкт по вул. Варварівський спуск, 5 в м. Миколаєві, що складається з основних будівель за літ. А-2 загальною площею 550,3 кв. м, за літ. Б загальною площею 362, 1 кв. м, за літ. В-2 загальною площею 337,1 кв. м, за літ. Д загальною площею 288,6 кв. м, службових будівель та споруд за Миколаївською морською спортивно-технічною школою Товариства сприяння обороні України та п. 2 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 208 від 25.02.2011 р. в частині, якою вирішено видати свідоцтво про право власності на перераховані вище об'єкти нерухомого майна по вул. Варварівський спуск, 5 у місті Миколаєві;

- визнання недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24.04.2000р., виданого Миколаївській морській спортивно-технічній школі Товариства сприяння оборони України;

- визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 269919 від 12.03.2011 р., виданого Миколаївській морській спортивно-технічній школі Товариства сприяння оборони України;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 09.11.2012 р. між Миколаївською морською спортивно-технічною школою Товариства сприяння оборони України та ТОВ „Южное море" і зареєстрованого в реєстрі за № 2500;

- визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на нежитловий об'єкт по вул. Варварівський спуск, 5 в м. Миколаєві, що складається з основних будівель за літ. А-2 загальною площею 550,3 кв. м, за літ. Б загальною площею 362,1 кв. м, за літ. В-2 загальною площею 337,1 кв. м, за літ. Д загальною площею 288,6 кв. м, службових будівель та споруд вартістю 4470291 грн.;

- витребування у державну власність в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння ТОВ „Южное море" службових будівель та споруд вартістю 4470291 грн. по вул. Варварівський спуск, 5 в м. Миколаєві, що складаються з основних будівель за літ. А-2 загальною площею 550,3 кв. м, за літ. Б загальною площею 362,1 кв. м, за літ. В-2 загальною площею 337,1 кв. м, за літ. Д загальною площею 288,6 кв. м.

Рішення суду обґрунтовано тим, що не можна ототожнювати такі структури як ДТСААФ СРСР та ДТСААФ УРСР (організацій загальносоюзного та республіканського значення) та вважати, що їх майно є спільним і перейшло до правонаступника ТСО України, оскільки це суперечить ст. 53 Статуту колишнього ДТСААФ СРСР, згідно якого республіканські організації ДТСААФ та їх структурні підрозділи мали власне відокремлене майно, що знаходилось на самостійному балансі і яке створювалось за рахунок власних коштів, господарської, комерційної та інших видів діяльності та зареєстроване на праві власності в бюро технічної інвентаризації, що підтверджується відповідними документами; положення Закону України № 1540-ХІІ від 10.09.1991 року, постанов Верховної Ради України № 2268-ХІІ від 10.04.1992 року, № 3943-ХІІ від 04.02.1994 року не можуть поширюватися на правовий режим майна Миколаївської морської спортивно-технічної школи ТСО України, оскільки, по-перше, суду не доведено, що спірне майно відноситься до майна колишнього ДТСААФ СРСР; по-друге, правонаступником майна колишнього ДТСААФ УРСР визначений ще 26.09.1991 року (тобто до прийняття вказаних постанов) - це ТСО України; по-третє, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, а не постановами Верховної Ради України; прокурором та позивачем не доведено підстав виникнення права державної власності на спірне нерухоме майно, що знаходиться за адресою Варварівський спуск, 5, м. Миколаїв, як і не доведено жодними доказами факту здійснення державного фінансування вказаного об'єкту або передачі Миколаївській морській спортивно-технічній школі ТСО України державного майна у користування відповідно до п. 7.5 Статуту Миколаївської морської спортивно-технічної школи ТСО України; натомість, до матеріалів справи подано докази, які підтверджують факт створення господарським способом за рахунок коштів, сил та засобів Миколаївської морської спортивно-технічної школи ТСО України спірного майна (за рахунок нецентралізованих джерел фінансування), що підтверджує право власності громадського об'єднання.

В частині заяви ТОВ „Южное море" про застосування позовної давності місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що позивач - Фонд державного майна України не є контролюючим органом відносно органів місцевого самоврядування, доказів обізнаності позивача Фонду державного майна України з оскаржуваними рішеннями (та з якого часу) суду не подано, а отже, строк позовної давності не пропущено.

Не погодившись з рішенням суду від 02.03.2015 р., заступник прокурора Миколаївської області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги заступник прокурора зазначив, що рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, на підставі ст. 104 ГПК України, підлягає скасуванню з наступних підстав:

- в порушення вимог статей 4 7 , 43 ГПК України судом першої інстанції зроблено висновок про здійснення будівництва спірного майна за рахунок власних коштів Миколаївської морської спортивно-технічної школи Миколаївського обласного комітету ДТСААФ, правонаступником якої є відповідач по справі - ММСТШ ТСО України;

- судом невірно надано оцінку долученим відповідачем до матеріалів справи доказам - актам приймання будівель в експлуатацію за період з 1983-1984 роки, річному підрядному договору від березня 1987 року про надання послуг населенню щодо будівництва пірсу та берегоукріплення морської школи ДТСААФ, акту звірки виконаних робіт від 01.07.1988 р., об'ємним відомостям виконаних робіт, довідкам про вартість виконаних робіт, кошторисній документації, паспортам Миколаївського морського клубу 1969 та 1977 років та представленню Миколаївського обласного комітету ДТСААФ на присвоєння звання „зразкова" Миколаївській морській школі ДТСААФ, оскільки, на думку Прокурора, жоден із цих доказів не підтверджує факт будівництва об'єктів, вказаних у спірних рішеннях Миколаївської міськради та свідоцтвах про право власності на нерухоме майно, за власні кошти ТСО України;

- судом першої інстанції у підтвердження факту будівництва ММСТШ ТСО України спірного майна зазначено паспорт Миколаївського морського клубу ДТСААФ, для створення роботи якого і передано спірний об'єкт у 1956 році на баланс Миколаївського обласного комітету ДТСААФ; однак судом не взято до уваги, що згідно із вказаним паспортом Миколаївський морський клуб належав до організації ДТСААФ СРСР;

- посилання суду на акт Миколаївського МЕТІ від 24.11.1998 р. в підтвердження факту перебування спірного майна на балансі ММСТШ ТСО України, не змінює правовий режим цього об'єкту;

- необгрунтованим є встановлення судом права відповідача на спірне майно згідно з вимогами статуту Товариства сприяння оборони України, затвердженого VII позачерговим з'їздом ТСО України 26.09.1991 р., зі змінами 21.04.2010 р., та статуту ММСТШ ТСО України, затвердженого 28.09.1998 р. Бюро Миколаївського обласного комітету ТСО України;

- законодавство України не передбачало підстав виникнення права власності ММСТШ ТСО України шляхом передачі майна від загальносоюзних громадських організацій новоствореним в Україні громадським організаціям або в порядку правонаступництва. Право власності на спірний об'єкт набула держава Україна в особі органу, якому постановами Верховної Ради України від 10.04.1992 р. та від 04.02.1994 р. надані повноваження прийняти це майно та розпоряджатись ним до визначення суб'єктів його права.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06.04.2015р. прийнято апеляційну скаргу до провадження (колегія суддів у складі: головуючий суддя Мишкіна М.А., судді: Будішевська Л.О., Таран С.В. та призначено її розгляд у судовому засіданні.

24.04.2015 р. ТОВ „Южное море" подало суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просило залишити оскаржене рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

24.04.2015 р. Виконком Миколаївської міськради надіслав Одеському апеляційному господарському суду заяву, в якій зазначив, що не заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить її розглянути за відсутності свого представника.

30.04.2014 р. до Одеського апеляційного господарського суду надійшла заява заступника прокурора Миколаївської області про відмову від апеляційної скарги у порядку ст. 100 ГПК України.

12.05.2015 р. до суду надійшли письмові пояснення Фонду держмайна України, в яких останній просив суд не приймати відмову заступника прокурора Миколаївської області від апеляційної скарги та розглянути скаргу.

У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Мишкіної М.А. справу № 915/2075/14 перерозподілено на розгляд судді Сидоренка М.В. (суддя-доповідач) та прийнято до провадження ухвалою суду апеляційної інстанції від 03.06.2015 р. колегією суддів у складі: головуючого судді Сидоренка М.В., суддів: Будішевської Л.О., Таран С.В.

У судовому засіданні 15.07.2015 р. представник Фонду державного майна України просила задовольнити апеляційну скаргу, скасувавши оскаржуване рішення місцевого господарського суду.

Представники ТОВ "Універс", ТОВ "Южное море" та Миколаївської морської спортивно-технічної школи Товариства сприяння обороні України у судових засіданнях 15.07.2015 р. та 27.07.2015 р. просили залишити зазначене рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Виконавчий комітет двічі надсилав до суду апеляційної інстанції клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі його представника, зазначаючи при цьому, що підтримує вимоги даної скарги.

Заслухавши пояснення представників сторін, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини та матеріали справи, в тому числі наявні у них докази, відповідність викладених в оскаржуваному судовому рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а, згідно до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням виконкому Миколаївської міської ради депутатів трудящих від 31.10.1956 р. № 1850 вирішено: „З метою створення нормальної роботи Миколаївського морського клубу ДТСААФ - передати на баланс Миколаївському обласному комітету ДТСААФ будинок, раніше наданий Миколаївській річковій пристані Дніпровського пароплавства на земельній ділянці, переданій ДТСААФ рішенням міськвиконкому № 735 від 13.04.1954 року; зобов'язати Миколаївський обласний комітет ДТСААФ в період 1956-1957 років провести капітально-відновлювальний ремонт будівель та благоустроїти раніше виділену територію; доручити міжміськбюро технічної інвентаризації оформити реєстрацію будівель.

На підставі вищевказаного рішення домоволодіння № 5 по Варварівському спуску 14.11.1956 р. було зареєстровано Миколаївським міжміськбюро технічної інвентаризації на праві власності за Миколаївським морським клубом в реєстровій книзі під № 148, інвентарна справа № 9757.

У подальшому Миколаївською морською спортивно-технічною школою на виконання вищевказаного рішення здійснювався капітально-відновлювальний ремонт, а у 80-х роках XX століття за рахунок власних коштів - будівництво будівель та споруд по Варварівському спуску, 5 у м. Миколаєві. Факт створення господарським способом силами, засобами та за рахунок коштів громадської організації - Миколаївської морської спортивно-технічної школи Миколаївського обласного комітету ДТСААФ, правонаступником якої є Миколаївська морська спортивно-технічна школа ТСО України, майна по Варварівському спуску, 5, м. Миколаїв підтверджується актами приймання будівель в експлуатацію за період 1983-1984 роки, з яких вбачається, що будівельною організацією виступала, зокрема, морська школа ДТСААФ, річним підрядним договором по будівництву від березня 1987 року, укладеним між морською школою ДТСААФ (замовник, який проводить оплату) та Мостоотрядом № 73 (підрядник), по наданню послуг населенню щодо будівництва пірсу та берегоукріплення морської школи ДТСААФ, актом звірки виконаних робіт від 01.07.1988 р., об'ємними відомостями виконаних робіт, довідками про вартість виконаних робіт, кошторисною документацією, паспортами Миколаївського морського клубу від 1969 року та від 1977 року.

Факт оформлення за Морською спортивно-технічною школою права користування на земельну ділянку за зазначеною адресою підтверджується наявними в справі рішеннями Миколаївської міськради народних депутатів № 18/14 від 20.10.1993 р. та виконкому даної ради № 707 від 26.12.1996 р., а також договором № 332-97 на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) від 10.06.1997 р.

У подальшому на підставі акту Миколаївського МБТІ від 24.11.1998 р. відповідно до параграфу 4.1 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, яка затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 р. № 121, проведено обстеження домоволодіння № 5 по Варварівському спуску та встановлено, що об'єкт знаходиться на балансі Миколаївської морської спортивно-технічної школи ТСОУ, у 1957 році об'єкт перебудовувався за рахунок власних коштів школи та був зданий в експлуатацію, однак відповідні документи не збереглись (наявна довідка з держархіву).

Висновком КП Миколаївське МБТІ від 16.11.1999 р. підтверджено можливість оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна за вказаною адресою за Миколаївською морською спортивно-технічною школою ТСОУ.

Рішенням виконкому Миколаївської міськради № 238 від 18.04.2000 р. оформлено право власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані в м. Миколаєві по вул. Варварівський спуск, 5, а саме: учбові корпуси за Літ. А, Б, В-2, їдальня за Літ. Г, господарчий корпус за Літ. Д, елінг за Літ. Ж, навіси за Літ. З, І, К, склади за Літ. Л, М, О, вбиральня за Літ. Н, причал № 1, огорожі та спорудження за Миколаївською морською спортивно-технічною школою Товариства сприяння оборони України та вирішено видати свідоцтво про право власності на перераховані вище об'єкти нерухомого майна.

На підставі вказаного вище рішення № 238 Школі видано свідоцтво про право власності на перераховані вище об'єкти нерухомого майна, яке зареєстровано у реєстрову книгу № 6 за реєстровим № 755.

Рішенням вищеназваного виконкому від 25.02.2011 р. № 208 оформлено право власності на нежитловий об'єкт по Варварівському спуску, 5 в м. Миколаєві, що складається з основних будівель за літ. А-2, загальною площею 550,3 кв. м, за літ. Б, загальною площею 362, 1 кв. м, за літ. В-2 загальною площею 337.1 кв. м, за літ. Д загальною площею 288,6 кв. м, службових будівель та споруд за Школою та вирішено видати свідоцтво про право власності на перераховані вище об'єкти нерухомого майна.

На підставі вказаного вище рішення виконкому від 12.03.2011 р. проведено реєстрацію та видано свідоцтво про право власності на перераховані вище об'єкти нерухомого майна.

Необхідність прийняття вищевказаного рішення від 25.02.2011 р. № 208 та видачі свідоцтва була зумовлена тим, що згідно зі свідоцтвами про право власності від 24.04.2000 р. та від 15.03.2001 р. Школа та ТОВ "Універс" є власниками нежитлового об'єкта по Варварівському спуску, 5, тому рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 26.09.2008 р. № 1851 138/1000 частинам нежитлових будівель по Варварівському спуску, 5, які належить ТОВ "Універс", надана нова адреса: Варварівський спуск, 5 Б.

Постановою Бюро Центрального комітету Товариства сприяння обороні України від 12.09.2012 р. дозволено Відповідачу-3 відчужити нерухоме майно по Варварівському спуску, 5, м. Миколаїв, у зв'язку з чим у подальшому Школою було відчужено вищевказане нерухоме майно за даною адресою по Варварівському спуску, 5, м. Миколаїв згідно укладеного з ТОВ "Южное море" договору купівлі-продажу від 09.11.2012 р., який посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицькою Г.В. і зареєстровано в реєстрі за № 2500, та на підставі якого 14.11.2012 р. проведено державну реєстрацію права власності.

07.12.2013 р. Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно по Варварівському спуску, 5, м. Миколаїв за ТОВ "Южное море".

Оскільки предметом спору у даній справі є вимога про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету Миколаївської міськради, якими вирішено оформити право власності на об'єкти нерухомого майна за Відповідачем-3, визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності держави на нерухоме майно та витребування у державну власність вищевказаного майна, а в якості підстави позову Прокурор та Позивач зазначили, що рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради прийнято з перевищенням наданої компетенції за відсутності визначених законодавством підстав набуття права власності та оформлення за Школою права власності на нерухоме майно, яке є державною власністю, всі інші позовні вимоги при цьому є похідними від цієї вимоги, судова колегія виходить з наступного.

12.09.1951 р. постановою Ради Міністрів Української РСР № 2581 з метою поліпшення військово-масової роботи серед населення, усунення паралелізму в керівництві цією роботою і скорочення витрат на утримання органів Українських товариств Дотосарму, Дотосаву і Дотофлоту, вказані товариства об'єднано в єдине Українське республіканське добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту (ДТСААФ Української РСР).

Організаційне оформлення Всесоюзної громадської організації завершилось затвердженням у червні 1953 року Статуту ДТСААФ СРСР, який з відповідними змінами діяв до листопада 1991 року, тобто до реорганізації ДТСААФ СРСР.

Пунктом 23 вказаного Статуту передбачено, що республіканські, крайові, обласні, окружні, міські та районні організації ДТСААФ та їх комітети проводять згідно зі Статутом ДТСААФ СРСР в межах союзної, автономної республіки, краю, області, автономної області, автономного округу, міста, району, району в місті оборонно-масову роботу, організують виконання рішень Всесоюзних з'їздів ДТСААФ та постанов ЦК ДТСААФ СРСР. Відповідно до п. 24 Статуту ДТСААФ СРСР вищим органом організації ДТСААФ в союзній республіці є з'їзд, в автономній республіці, краї, області, автономній області, автономному окрузі, місті, районі, районі у місті - крайова, обласна, окружна, міська, районна конференція ДТСААФ, а в період між ними - відповідний комітет ДТСААФ. З'їзд організації ДТСААФ союзної республіки, крайові, обласні, окружні, міські, районні конференції ведуть роботу по створенню та укріпленню матеріально-технічної бази первинних, учбових та спортивних організацій ДТСААФ, по будівництву будівель учбових організацій, гуртожитків, будинків ДТСААФ та будинків військово-технічного навчання, спортивних споруд і виробничих підприємств та забезпечує їх експлуатацію й оснащення учбово-спортивним майном (пп. "з" п. 26 Статуту). Згідно п. 53 цього Статуту Центральний комітет ДТСААФ СРСР, ЦК ДТСААФ союзних республік, крайові, обласні, окружні, міські, районні комітети та комітети первинних організацій ДТСААФ, а також об'єднання, підприємства, організації, науково-конструкторські бюро та інші установи, створювані ЦК ДТСААФ СРСР та ЦК ДТСААФ союзних республік, крайовими та обласними комітетами Товариства у відповідності з положеннями та статутами про них, які мають відособлене майно, що знаходиться на самостійному балансі, є юридичними особами і вправі згідно з діючим законодавством розпоряджатися майном та коштами, відкривати та закривати розрахункові та поточні рахунки в кредитних установах, проводити по ним грошово-розрахункові операції, укладати договори та угоди, видавати довіреності, бути позивачами та відповідачами в суді, арбітражі, придбавати, реалізовувати та орендувати майно, проводити платні заходи, пов'язані з діяльністю Товариства, здійснювати будівництво, ремонт, розширення, реконструкцію та технічне переобладнання підприємств, учбових закладів, спортивних та інших споруд.

26.09.1991 р. VІІ (позачерговим) з'їздом ДТСААФ України вирішено реорганізувати республіканську організацію ДТСААФ в самостійну оборонно-патріотичну організацію - Товариство сприяння обороні України, при цьому пунктом 2 зазначеної Постанови передбачено, що ТСО України є правонаступником ДТСААФ УРСР, затверджено його Статут, який зареєстрований Міністерством юстиції України 10.10.1991 р.

З положень Статут ТСО України вбачається, що: Товариство сприяння обороні України є всеукраїнським громадським добровільним оборонно-патріотичним і спортивно-технічним об'єднанням громадян (п. 1.1); дане Товариство співпрацює з органами державної влади, громадськими організаціями і колективами громадян. Всі питання взаємин з громадськими організаціями України та інших держав вирішуються на договірних і добровільних засадах. Товариство є правонаступником ДТСААФ УРСР (п. 1.4); для виконання статутних завдань Товариство у встановленому законом порядку створює і вдосконалює навчально-матеріальну і спортивну базу (п. 2.2 Статуту); Товариство будується за виробничо-територіальним принципом, організаційну основу товариства складають первинні організації, які об'єднуються по території в районні, міжрайонні, міські організації, які входять до складу організації Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Запорізької, Закарпатської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської обласних, Київської і Севастопольської міських організацій товариства, які є для них вищестоящими і складають Товариство сприяння обороні України (п. 4.1); первинні організації можуть також діяти на підставі власних статутів (п. 4.11); Товариство має у власності кошти, засоби та інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності, власністю Товариства є будинки і споруди, житлові будинки, готелі, гуртожитки, технічні і транспортні засоби, підприємства, виробничі об'єднання, майстерні та інші госпрозрахункові структури, майно обладнання, необхідне для використання статутних завдань Товариства; Товариство має право на майно і засоби, придбані в результаті господарської, комерційної та інших видів діяльності, створених ним госпрозрахункових установ, організацій і підприємств; організації Товариства повинні забезпечити ефективне використання, збереження і примноження майна, що перебуває в їх веденні; право на об'єкти цієї власності належать Товариству (п. п. 7.1, 7.2, 7.3 Статуту); право власності Товариства здійснює його вищий орган - з'їзд, який надає право визначення порядку володіння, використання і розпорядження власністю Пленуму Центрального комітету (п. 7.4); Товариство та його організації (районні, міжрайонні, міські, об'єднані райміські, обласні, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) є юридичними особами, мають право, зокрема, розпоряджатись майном і засобами, укладати договори і угоди (п. 7.5).

25.11.1994 р. на Бюро Миколаївського обласного комітету ТСО України був затверджений Статут Миколаївської зразкової морської спортивно-технічної школи ТСО України ім. Героя Радянського Союзу А.С. Лютого, який зареєстровано виконавчим комітетом міської ради народних депутатів 27.01.1995 р.

Засновником Миколаївської зразкової морської спортивно-технічної школи є обласний комітет ТСО України (п. 1.2 Статуту).

28.09.1998 р. на Бюро Миколаївського обласного комітету ТСО України був затверджений Статут Миколаївської морської спортивно-технічної школи ТСО України.

Миколаївська морська спортивно-технічна школа ТСО України є правонаступником Миколаївської зразкової морської спортивно-технічної школи ТСО України ім. Героя Радянського Союзу А.С. Лютого, а її засновником був обласний комітет ТСО України (п. 1.2, 1.4 Статуту).

У відповідності до п. п. 7.1, 7.4, 7.5 Статуту ММСТШ фінансується на нормативній основі за рахунок коштів засновників, підприємств, установ, а також додаткових джерел фінансування відповідно до Закону України "Про освіту" та інших законодавчих і нормативних актів; навчально-виробничі, культурно-освітні спортивні будинки і споруди, комунікації, засоби навчання, транспортні засоби та майно ММСТШ є колективною власністю і перебуває у користуванні ММСТШ; державне майно, що перебуває у користуванні ММСТШ, не підлягає вилученню, передачі іншим організаціям, або використанню для цілей, що перечать основним завданням навчально-виховного закладу.

Статтею 97 чинного до 01.01.2004 року ЦК Української РСР, що діяв у період створення спірного майна, прямо передбачено, що громадські організації є самостійними суб'єктами права власності, цей Кодекс не відносив їх майно до державної власності, правовий режим якої регулювався іншою главою ЦК УРСР.

Відповідно до ст. 87 ЦК УРСР соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність, власність профспілкових та інших громадських організацій; всі форми власності рівні.

Згідно зі ст. 97 цього Кодексу профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень). Право розпорядження майном, що є власністю профспілкових та інших громадських організацій, належить виключно профспілковим та іншим громадським організаціям.

Статтею 98 ЦК УРСР встановлено, що власністю профспілкових та інших громадських організацій є майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Отже, ЦК УРСР закріплено поділ соціалістичної власності на державну (загальнонародну). колгоспно-кооперативну, профспілкову та власність інших громадських організацій.

За приписами ч. ч. 2, 4 ст. 2 Закону України "Про власність" від 07.02.1991 р., чинного до 20.06.2007 р., право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.

Частиною 1 статті 28 названого Закону визначено, що об'єктами права власності громадських об'єднань, у тому числі професійних спілок, благодійних та інших громадських фондів, є майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові кошти, акції, інші цінні папери, жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, обладнання, устаткування, транспортні засоби та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами (положеннями).

Згідно ч. 1, 2 ст. 30 цього Закону колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать. Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з'їзди тощо).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16.06.1992 р., що був чинний до 01.01.2013 р., об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією.

Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів (ст. 3 Закону України "Про об'єднання громадян").

Як вбачається з ч. ч. 1, 2 ст. 21 вказаного вище Закону, об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності.

Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Згідно ч. 1 ст. 22 даного Закону політичним партіям, їх установам та організаціям забороняється прямо або опосередковано одержувати кошти та інше майно від державних органів, державних підприємств, установ та організацій, крім випадків, передбачених законами України; підприємств, створених на основі змішаної форми власності, якщо участь держави або іноземного учасника в них перевищує 20 відсотків.

Статтею ст. 23 цього Закону передбачено, що право власності об'єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди тощо) в порядку, передбаченому законодавством України та статутними документами. Окремі функції щодо господарського управління майном може бути покладено вищими статутними органами управління на створювані ними органи, місцеві осередки або передано спілкам об'єднань громадян.

Отже, Всесоюзне добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту (ДТСАФ СРСР) відповідно до його Статуту, прийнятого V з'їздом ДТСААФ, було масовою оборонно-патріотичною організацією громадян СРСР, що відноситься до громадських організацій. Згідно до п. 52 розділу ІX ("Права товариства") Статуту всесоюзне ДТСААФ користувалося усіма правами, передбаченими законодавством про громадські організації. Фінансування організацій ДТСААФ СРСР здійснювалось за рахунок вступних та членських внесків членів товариства та членів клубів ДТСААФ, доходів від видавничої діяльності, госпрозрахункової діяльності виробничих підприємств і майстерень, ремонтно-будівельних, торгово-постачальних, учбових, спортивних та інших організацій, курсів, транспортних послуг; доходів від проведення лотерей ДТСААФ та платних спортивних заходів, а також за рахунок надходжень від державних та громадських організацій, передбачених законодавством СРСР та союзних республік, добровільних внесків громадян, зацікавлених в розвитку оборонно-масової роботи (п. 48 Статуту). Грошові засоби товариства згідно Статуту витрачаються по затвердженим у встановленому порядку планам (кошторисам) на проведення оборонно-масової роботи, будівництво приміщень та споруд (п. 51 Статуту).

Як вище зазначалось, розділом ІХ Статуту ДТСААФ СРСР передбачалось, що організації ДТСААФ мають право набувати майно у власність та будувати його.

ТСО України є правонаступником ДТСААФ УРСР, його (ТСО України) Статутом унормовано, що власністю товариства є будинки і споруди, житлові будинки, готелі, гуртожитки, технічні і транспортні засоби, підприємства, виробничі об'єднання, майстерні, та інші госпрозрахункові структури, майно, обладнання, необхідне для виконання статутних завдань товариства. Товариство має право на майно і засоби, придбані в результаті господарської, комерційної та інших видів діяльності створених ним госпрозрахункових установ, організацій і підприємств. Організації товариства повинні забезпечити ефективне використання, збереження і примноження майна, що перебуває в їх веденні. Право власності на ці об'єкти належить Товариству (пункти 7.2, 7.3 Статуту).

Згідно 1 Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" № 1540-ХІІ від 10.09.1991 р. майно та фінансові ресурси підприємств, установ та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Статтею 2 цього Закону зобов'язано Кабінет Міністрів України, в основному до 1 жовтня 1991 року, забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року. Майно цих підприємств передати Фонду державного майна (дію статті 2 зупинено у частині повноважень Фонду державного майна України, крім його повноважень як орендодавця згідно з Декретом № 8-92 від 15.12.92 р.).

Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 р. № 2268-ХІІ „Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" передбачено, що до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передати тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій. Фонду державного майна України - прийняти майно цих підприємств, установ та об'єктів до 01.05.1992 р.

У відповідності до Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ „Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", у зв'язку з невизначеністю на час її прийняття, на законодавчому рівні, правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, а також з метою збереження цього майна в інтересах громадян України, Верховною Радою України встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Пунктом 2 вищевказаної Постанови зобов'язано Кабінет Міністрів України до 1 березня 1994 року у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо виконання Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України" від 24.09.1991 р. № 227 постановлено, що організацію роботи по переходу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, що розташовані на території України, у відання органів державного управління України покладено на Урядову комісію, створену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1991 року № 237, Фонд державного майна України та органи державного управління України, у відання яких переходять зазначені підприємства. Міністерствам і відомствам України здійснити, в основному, до 1 жовтня 1991 року прийняття у своє відання підприємств, установ та організацій згідно з додатком і повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року.

У Додатку до вказаної Постанови майно ДТСААФ (в подальшому - ТСО України) не передбачено.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 13.01.1995 р. № 18, прийнятою на виконання постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 р. постановлено, що до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, покласти на міністерства повноваження органів управління цим майном згідно з додатком.

У Переліку майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, управління яким покладається на міністерства, майно ДТСААФ не передбачено.

Не передбачене також вищевказане майно й у Переліку підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності, що передаються до сфери управління міністерств, інших підвідомчих Кабінету Міністрів України органів державної виконавчої влади, передбаченому у Додатку до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.1993 р. № 72 "Про заходи щодо організації виконання Декрету Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності".

Відповідно до роз'яснення Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації Верховної Ради України від 22.03.2005 р. № 06-24/15-217 майно ТСО ніколи не перебувало у власності загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР. Воно, будучи створеним за рахунок джерел, обумовлених їх статутами, завжди знаходилось на самостійному балансі тих українських республіканських громадських організацій, на матеріальній базі яких (внаслідок їх неодноразових реорганізацій шляхом розподілу та злиття) було створено ТСО України, і на підставі ст. 20, 28 Закону України "Про власність" є майном цієї української громадської організації, що обумовлено і п. п. 7.2, 7.3, 7.4 та п. 7.5 Статуту ТСО України. У Спеціальній контрольній комісії з питань приватизації Верховної Ради України вважають, що постанови Верховної Ради України № 2268-ХІІ від 10.04.1992 р. "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" та № 3943-ХІІ від 04.02.1994 р. "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" не поширюються на майно ТСО України. Ці постанови Верховної Ради України стосуються лише тих майнових об'єктів, розташованих на території України, які підпорядковувалися центральним виборним органам ДТСААФ.

Частиною 2 статті 41 Конституції України унормовано, що право власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (ст. 386 ЦК України).

Статтею 147 ГК України передбачено право вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна не інакше, як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законом. Право власності суб'єкта господарювання захищається у спосіб, зазначений у ст. 20 цього Кодексу.

Згідно ст. 20 ГК України кожен суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання та інше.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно ст. 393 ЦК України правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Положення законодавства не виключають можливості набуття права власності громадським об'єднанням на нерухоме майно, яке створено ними для забезпечення виконання цілей своєї статутної діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що не можна ототожнювати такі структури як ДТСААФ СРСР та ДТСААФ УРСР (організації загальносоюзного та республіканського значення) та вважати, що їх майно є спільним і перейшло до правонаступника ТСО України, оскільки це суперечить ст. 53 Статуту колишнього ДТСААФ СРСР, згідно якого республіканські організації ДТСААФ та їх структурні підрозділи мали власне відокремлене майно, що знаходилось на самостійному балансі і яке створювалось за рахунок власних коштів, господарської, комерційної та інших видів діяльності та зареєстроване на праві власності в бюро технічної інвентаризації, що підтверджується відповідними документами.

Як вбачається з постанови Верховної Ради України №3943-ХІІ, її прийнято у зв'язку з тим, що на час прийняття цієї Постанови (04.02.1994 р.) правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР законодавчо не визначено, а тому майно таких організацій тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності, проголошується загальнодержавною власністю.

Господарський суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, що положення Закону України №1540-ХІІ від 10.09.1991 р., постанови Верховної Ради України №2268-ХІІ від 10.04.1992 р. та №3943-ХІІ від 04.02.1994 р. не можуть поширюватися на правовий режим майна Миколаївської морської спортивно-технічної школи ТСО України, оскільки, по-перше, суду не доведено, що спірне майно відноситься до майна колишнього ДТСААФ СРСР; по-друге, правонаступником майна колишнього ДТСААФ УРСР визначено ще 26.09.1991 р. (тобто до прийняття вказаних постанов) ТСО України; по-третє, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, а не постановами Верховної Ради України.

Господарський суд Миколаївської області також дійшов правильного висновку, що прокурором та Позивачем не доведено підстав виникнення права державної власності на спірне нерухоме майно, що знаходиться за адресою Варварівський спуск, 5, м. Миколаїв, як і не доведено жодними доказами факту здійснення державного фінансування вказаного об'єкту або передачі Школі державного майна у користування відповідно до п. 7.5 її Статуту. Натомість, матеріали справи містять докази, які підтверджують факт створення господарським способом за рахунок коштів, сил та засобів Відповідача-3 спірного майна (за рахунок нецентралізованих джерел фінансування), що підтверджує право власності громадського об'єднання на ці об'єкти.

Аналогічної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України в постановах від 21.08.2013 р. у справі № 23/17-5159-2011; від 11.09.2013 р. у справі № 16/06/5026/1720/2012, а також Верховний Суд України в ухвалі від 29.11.2006 р. у справі № 6-18537ск06.

Таким чином, через недоведеність підстав виникнення права державної власності на спірне нерухоме майно, місцевий господарський суд дійшов цілком обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання незаконними та скасування рішень виконкому Миколаївської міськради про оформлення права власності на нерухоме майно за Школою та визнання недійсними відповідних свідоцтв про право власності. Враховуючи, що решта позовних вимог є похідними від вказаних позовних, суд також дійшов вірного висновку про їх необґрунтованість та безпідставність.

Стосовно поданої ТОВ „Южное море" місцевому господарському суду заяви про застосування строку позовної давності, слід зазначити наступне .

Згідно ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Статтею 76 цього Кодексу було визначено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ст. 83 ЦК УРСР позовна давність не поширюється на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян.

Пунктом 6 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 4 статті 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 р. № 10 роз'яснено необхідність прийняття до уваги, що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність (з урахуванням, водночас, викладеного в підпункті 3 пункту 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 року № 4176-VІ).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України (в редакції, яка була чинна до 20.12.2011 р.) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" № 4176-VІ від 20.12.2011 року пункт 4 частини першої статті 268 виключено.

Згідно п. 5 Прикінцевих та перехідних положень вищевказаного Закону протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про: 1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману; 2) застосування наслідків нікчемного правочину; 3) визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

При цьому стосовно вимог, передбачених підпунктами 1 та 2 цього пункту, особа може звернутися до суду лише за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями Цивільного кодексу України, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності цим Законом.

Отже, в силу приписів зазначеного Закону особа має право звернутись до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акту органу місцевого самоврядування, протягом трьох років з дня набрання чинності вказаним законом, тобто до 15.01.2013 р. (саме з цієї дати названий вище Закон набрав чинності).

Прокурор в інтересах Позивача звернувся до суду із позовом про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету Миколаївської міської ради та іншими похідними вимогами 12.12.2014 р., а отже, строк позовної давності в даному випадку не пропущено.

Разом з тим, місцевий господарський суд зазначив, що відповідно до абз. 1 п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 р. № 10 (зі змінами і доповненнями від 10.07.2014 р.) початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Враховуючи викладене, господарський суд Миколаївської області дійшов висновку, що оскільки Позивач у справі - Фонд державного майна України - не є контролюючим органом щодо органів місцевого самоврядування, доказів обізнаності позивача Фонду з оскаржуваними рішеннями (та з якого часу) суду першої інстанції не було надано, то строк позовної давності не пропущено.

Судова колегія, надаючи оцінку такому висновку суду, зауважує, що останнім (судом) здійснено підміну понять, так як Фонд державного майна України дійсно не є контролюючим органом щодо органів місцевого самоврядування, однак, згідно законодавства, яке регулювало діяльність Фонду за часів незалежності України, до основних завдань даного центрального органу виконавчої влади входить (входило), зокрема, здійснення управління об'єктами державної власності та захист майнових прав України, а отже, посилання на необізнаність Позивача стосовно використання та розпорядження спірним майном, яке Прокурор та Фонд вважають державним, суперечила б статусу та наданим цьому органу повноваженням.

Відтак, суд апеляційної інстанції виключає наведений висновок місцевого господарського суду з мотивувальної частини оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують наведених вище висновків господарського суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відтак, дослідивши наведені вище положення чинного законодавства та наявні у матеріалах справи докази, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 02.03.2015 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Повний текст постанови складено та підписано 29.07.2015 р.

Головуючий суддя М.В. Сидоренко

Суддя О.Л. Будішевська

Суддя С.В. Таран