Ухвала

від 17.02.2015 по справі 823/3732/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2015 року м. Київ К/800/59813/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Луцак А.В.,

розглянувши касаційну скаргу Черкаської митниці Міндоходів

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року

та постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року

по справі № 823/3732/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Инвест»

до Черкаської митниці Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень та рішень про визначення митної вартості товарів, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техно-Инвест» звернулось до суду з позовною заявою до Черкаської митниці Міндоходів про скасування податкових повідомлень-рішень від 05.10.2010 року №29 про визначення податкового зобов'язання із ввізного мита за основним платежем в сумі 104 699 грн. 4 коп. та штрафними санкціями в розмірі 52 349 грн. 52 коп., а всього на загальну суму 157 048 грн. 56 коп., № 30 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем в сумі 1 067 930 грн. 47 коп. та штрафними санкціями в розмірі 533 965 грн. 24 коп., всього на загальну суму 1 601 895 грн. 71 коп.; та рішень про визначення митної вартості товарів від 03.09.2010 року №902000006/2010/000102/3, №902000006/2010/000103/3, №902000006/2010/000104/3, №902000006/2010/000105/3, №902000006/2010/000106/3, №902000006/2010/000107/3, №902000006/2010/000108/3, №902000006/2010/000109/3, №902000006/2010/000110/3, №902000006/2010/000111/3, №902000006/2010/000112/3, №902000006/2010/000113/3, №902000006/2010/000114/3, №902000006/2010/000115/3.

Справа переглядалася судами неодноразово.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що учасником Товариства є компанія з обмеженою відповідальністю «OXFORDCOURT LIMITED» (Великобританія), яка володіє 100% його статутного капіталу. Рішенням від 23 липня 2007 року № 09 ця компанія внесла до статутного капіталу Товариства як іноземну інвестицію майно у вигляді цілісного майнового комплексу для виробництва мінеральної вати на суму 4 891 709 євро, який, у свою чергу, придбаний у фірми «Frydlantke stoirny - Rasll a syn a.s» за контрактом від 9 березня 2007 року № 10-16.2007. Фактурна вартість лінії вказана відповідно до вартості, визначеної у цьому рішенні.

З 23 серпня 2007 року по 18 лютого 2008 року Товариство подало Митниці 156 вантажно-митних декларацій щодо ввезення на митну територію України 23 складових цілісного майнового комплексу для виробництва мінеральної вати із зазначенням фактурної вартості цих складових, визначеної згідно з рішенням від 23 липня 2007 року № 09. Пропуск цього комплексу був здійснений на підставі виданих Товариством простих векселів, які були погашені без сплати ввізного мита.

При проведенні контролюючим органом документальної перевірки встановлено заниження митної вартості товарів при визначенні суми ввізного мита та бази оподаткування ПДВ за 14 ВМД із загальної кількості 156 ВМД, за якими було ввезено лінію для виробництва мінеральної вати, що призвело до заниження відповідної суми податкових зобов'язань.

Як на підстави, що підпадають під ознаку порушення законодавства України під час пропуску товарів через митний кордон України, відповідачем наведено ряд обставин, зокрема, встановлення країни-виробника обладнання, його індивідуальні властивості тощо, якими, на думку останнього, підтверджується факт 14 поставок товарів на адресу позивача за ціною, що у 3,5 разів була меншою за ціну, сплачену при продажу даного товару виробником на експорт до України, а відтак, і обґрунтованість прийняття спірних рішень контролюючого органу.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з приписами ст. 259 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до ст. 262 МК України митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Умови та механізм декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України (далі - товари), подання декларантом відомостей для її підтвердження на час існування спірних правовідносин було визначено Порядком декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 (далі - Порядок).

У відповідності з пунктами 10, 14 Порядку відомості та заявлена декларантом митна вартість товарів повинні базуватись на об'єктивних даних, що підлягають обчисленню та перевірці відповідно до вимог Митного кодексу України.

Митний орган, якщо декларантом не подано додаткові документи, або якщо він відмовився від їх подання, визначає митну вартість товарів на підставі відомостей, в тому числі цінової інформації щодо ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, згідно із законодавством.

Пунктом 2 Порядку встановлено, що визначення митної вартості товарів - сукупність дій, які вчиняються декларантом та/або митним органом з метою визначення вартості товарів відповідно до положень Митного кодексу та іншого діючого законодавства.

Згідно з пунктом 3 Порядку митна вартість товарів та метод її визначення декларуються під час митного оформлення таких товарів шляхом подання декларації митної вартості.

Судами встановлено, що декларування митної вартості товару було проведено за загальною вартістю 253 705 євро відповідно до рішення інвестора № 909 від 23.07.2007 року.

Зі службової записки від 27.05.2010 року №4509/08-сл «Щодо проведення перевірки» встановлено, що ввезення в Україну обладнання для виробництва мінеральної вати (митне оформлення якого проведено за ВМД) здійснювалось тими ж перевізниками на транспортних засобах і під керуванням водіїв, якими було ввезено партії товарів з Республіки Білорусь; при цьому, в переважній більшості, партії ввезеного в Україну обладнання мають ті ж самі кількісні характеристики (вага, кількість місць), що і поставлені партії обладнання на експорт з Республіки Білорусь, а найменування товарів (в частині його опису) суттєво відрізняється; за деякими з позицій відрізняється не лише вага товару, а й кількість місць, що перевозиться.

Наведене спростовує висновок митного органу щодо ідентифікації та співставлення комплектного об'єкта, ввезеного на територію України з тим, що експортувався з Республіки Білорусь та вказує на неможливість проведення такої ідентифікації.

Таким чином, відповідачем не доведено, що ввезене на територію України обладнання для виробництва мінеральної вати виготовлене саме на території Білорусі, а його вартість згідно з інвойсами виробника складає 928 330 Євро.

Наведена обставина підтверджується і висновком експертів за результатами проведення комплексної судово-товарознавчої експертизи та судово-економічної експертизи від 27.06.2014 року № 289/14-23, проведеної на підставі ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 21 січня 2914 року по даній справі.

У даному висновку зазначено, що обладнання, яке постачалося ТОВ «Техно-Инвест» виготовлено різними виробниками в різних країнах та згідно технологічного проекту відправлялось на адресу вантажоотримувача підприємством «Frydlantke stoirny - Rasll a syn a.s» в Чехії.

Згідно ст. 259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до статей 264, 265 Митного кодексу України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу.

Відповідно до ст. 266 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів: за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1); за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2); за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3); на основі віднімання вартості (метод 4); на основі додавання вартості (метод 5); резервного (метод 6).

У разі, якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.

На думку митного органу, 2-5 методи визначення митної вартості не могли бути застосовані через відсутність відповідної інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 273 Митного кодексу України у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 267 - 272 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

Частина 2 ст. 273 Митного кодексу України передбачає, що митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна щонайбільшою мірою ґрунтуватися на раніше визначеній за методами 1 - 6 митній вартості, однак при визначенні митної вартості відповідно до цієї статті допускається гнучкість при застосуванні цих методів.

Згідно п. 5 ч. 3 ст. 273 Митного кодексу України митна вартість імпортних товарів не визначається згідно з положеннями цієї статті на підставі: ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн.

Відповідно до параграфу 2 (е) статті 7 Угоди про застосування статті VІІ Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 (далі - Угода) митна вартість не визначається згідно з положеннями цієї Статті на підставі: ціни товарів для експорту в іншу країну, а не в країну імпорту.

Судами встановлено, що підставою для визначення митної вартості товару, що надходив з Чехії до України (країна імпорту) була ціна товару з Білорусії до Чехії (інша країна, третя країна).

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що визначення відповідачем митної вартості на підставі вартості товару, що був поставлений до третьої країни (з Республіки Білорусь до Чехії) не може вважатися законним та обґрунтованим.

Таким чином, оскаржувані рішення про визначення митної вартості товару є протиправними та підлягають скасуванню.

Перевіряючи висновок митного органу про визначення позивачу суми податкового зобов'язання за платежем мито на товари, що ввозяться на територію України, суб'єктом підприємницької діяльності за основним платежем 104699 грн. 04 коп. та штрафними санкціями 52349 грн. 52 коп. шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення від 05.10.2010 р. № 29, суди виходили з того, що майно, яке ввозилось позивачем у період проведення перевірки, є внеском іноземного інвестора до статутного фонду ТОВ «Техно-Инвест», а тому підлягає звільненню від оподаткування.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком з огляду на наступне.

Статтею 5 Закону України «Про режим іноземного інвестування» передбачено, що іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, включаючи внески до статутного фонду підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України.

Судами встановлено, що ввезений на митну територію України комплектний об'єкт у вигляді лінії по виробництву мінеральної вати є іноземною інвестицією, що була поставлена в якості внеску до статутного капіталу ТОВ «Техно-Инвест» на підставі рішення єдиного учасника ТОВ «Техно-Инвест» - компанії «OXFORDCOURT LIMITED» № 09 від 23.07.2007 року щодо збільшення статутного капіталу ТОВ «Техно-Инвест» на 4891709 євро.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про режим іноземного інвестування» майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом.

При цьому, митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більш як на 30 календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації.

Вексель погашається і ввізне мито не справляється, якщо у період, на який дається відстрочення платежу, зазначене майно зараховане на баланс підприємства і податковою інспекцією за місцезнаходженням підприємства зроблена відмітка про це на примірнику векселя.

Встановлено, що в подальшому позивачем здійснювалась державна реєстрація іноземної інвестиції, отримувалась відмітка податкового органу на примірниках векселів про зарахування товарів на баланс ТОВ «Техно-Инвест» та зазначені векселі погашались митним органам.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів про неправомірність нарахування відповідачем ввізного мита.

Стосовно правомірності визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пп. 3.2.8 п. 3.2 ст. 3 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) не є об'єктом оподаткування операції з передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів) або їх вивезенні за межі митної території України.

Зі змісту пп. 3.2.8 п. 3.2 ст. 3 Закону № 168/97-ВР випливає, що умовою його застосування є дотримання трьох обставин: ввезенню підлягають основні фонди, ці основні фонди повинні ввозитись як внесок до статутного фонду юридичної особи в обмін на емітовані нею корпоративні права, основні фонди повинні брати участь у формуванні цілісного майнового комплексу.

При цьому, слід відзначати, що диспозиція згаданого підпункту передбачає, що основні фонди мають лише брати участь у формуванні цілісного майнового комплексу юридичної особи, а не складати такий комплекс.

У свою чергу, законодавець під цілісним майновим комплексом розуміє активи, сукупність яких забезпечує ведення окремої підприємницької діяльності на постійній і регулярній основі і термін використання яких перевищує дванадцять календарних місяців, а поняття активів є складовою основних засобів за визначенням, наведеним у п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року № 92, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 року за №288/4509, відповідно до якого основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

З матеріалів справи вбачається, що всі складові ввезених комплектів оприбутковувались позивачем на субрахунку 1521 «Придбання (виготовлення) основних засобів» на підставі накладних та первинних документів (ВМД та рахунки).

До балансової вартості обладнання додавались митні збори, витрати на розвантаження, транспортування вантажів з митного терміналу та послуги митного терміналу.

Монтаж складових обладнання в лінію відображено перенесенням з кредиту субрахунку 1521 на дебет субрахунку 1522 з урахуванням вартості монтажних робіт.

Введення лінії № 1 для виробництва мінеральної вати в експлуатацію відбулося 03.04.2009 року на підставі акта прийняття-передачі (внутрішнього переміщення основних засобів).

Оскільки поняття цілісного майнового комплексу передбачає, що він повинен складати активи платника податків; вказані активи у сукупності повинні забезпечувати ведення окремої підприємницької діяльності на постійній і регулярній основі; термін використання активів повинен перевищувати дванадцять календарних місяців, і всі ці умови, як вбачається з матеріалів справи, були дотримані позивачем, тому донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість є безпідставним.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком судів про порушення відповідачем вимог п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України від 21.12.2000 року №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон №2181-III) стосовно визначення позивачу податкових зобов'язань по 7 ВМД, за якими було ввезено лінію для виробництва мінеральної вати та які датовані вереснем та жовтнем 2007 року, з огляду на наступне.

Підпунктом 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону №2181-III передбачено, що за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення були прийняті 05.10.2010 року.

Виходячи з наведеного, податкові зобов'язання по 7 ВМД, а саме: №902000001/7/008673 від 11.09.2007 року; №902000001/7/008670 від 11.09.2007 року; №902000001/7/008974 від 18.09.2007 року; №902000001/7/008975 від 18.09.2007 року; №902000001/7/009230 від 21.09.2007 року; №902000001/7/009504 від 01.10.2007 року; №902000001/7/009505 від 01.10.2007 року, що визначені позивачу 05.10.2010 року, є такими, що встановлені з поза межами 1095 днів, передбачених пп. 15.1.1. п. 15.1 ст. 15 Закону №2181-III.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Черкаської митниці Міндоходів залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року та постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року по справі № 823/3732/13-а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписСірош М.В. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 20.02.2015 р.