Постанова

від 11.03.2015 по справі 903/1025/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2015 року Справа № 903/1025/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Демянчук Ю.Г. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: Мисковець ОЮ.; Бортюк Л.Г.;

від відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Ковельська міська рада на рішення господарського суду Волинської області від 19.11.14р. у справі № 903/1025/14 (суддя Гарбар Ігор Олексійович)

за позовом Малого приватного підприємства "Роксолана"

до відповідача Ковельської міської ради

про визнання незаконним та скасування рішення Ковельської міської ради

ВСТАНОВИВ :

Мале підприємство «Роксолана» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Волинської області з позовом (а.с. 2-4) до Ковельської міської ради (надалі - Відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення Відповідача від 10 липня 2014 року № 57/32 «Про розгляд звернення Позивача про відмову у поновленні договору оренди землі Позивачу на земельну ділянку площею 311 кв.м. по вул. Театральна, 20 (кадастровий номер 0710400000:01:004:0008) для обслуговування торгівельного закладу терміном на 10 років.

Рішенням господарського суду Волинської області від 19 листопада 2014 року (а.с. 60-62), з підстав зазначених в даному рішенні, позов задоволено.

Визнано недійсним та скасовано рішення Відповідача від 10 липня 2014 року № 57/32 «Про розгляд звернення Позивача про відмову у поновленні договору оренди землі Позивачу на земельну ділянку площею 311 кв.м. по вул. Театральна, 20, м. Ковель, Волинська область (кадастровий номер 0710400000:01:004:0008) для обслуговування торгівельного закладу терміном на 10 років. Також, даним рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 218 грн..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 65-68) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Волинської області від 19 листопада 2014 року по даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом винесено рішення при неповному з'ясуванні всіх обставин справи, що мають значення для справи. Крім того, Відповідач, як на підставу скасування рішення суду, посилається на те, що Відповідачем, як власником земельної ділянки та орендодавцем за договором розглядалося питання щодо поновлення (відмову у поновленні) договору оренди на строк, визначений у рішенні від 24 червня 2014 року (10 років), оскільки жодного обґрунтування щодо збільшення терміну оренди на 49 років, Позивачем подано не було, а додаткова угода, яка б могла містити дані відомості (обгрунтування) Позивачем, як зазначає Відповідач, не подавалася.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 15 грудня 2014 року (а.с. 64) прийнято дану апеляційну скаргу до провадження і призначено її до розгляду на 28 січня 2015 року на 15 годину 30 хвилин.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 76-77) в котрому, з підстав, висвітлених у даному відзиві просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Відповідача та залишити рішення місцевого господарського суду без змін. Також, Позивачем до даного відзиву було долучено проект Додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 22 травня 2014 року (а.с. 78).

Голова Рівненського апеляційного господарського суду своїм розпорядженням від 27 січня 2015 року (а.с. 86) вніс зміни до складу колегії суддів (окрім заміни головуючого судді) за наслідком котрого у справі № 903/1025/14 визначено колегію суддів у складі: суддя Василишина А.Р., суддя Дем'янчук Ю.Г., суддя Філіпова Т.Л..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 29 січня 2015 року (а.с. 89) з підстав, висвітлених в даній ухвалі, розгляд справи було відкладено на 11 березня 2015 року на 14 годину 30 хвилин.

На виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 29 січня 2015 року Позивачем були подані письмові пояснення (а.с. 93-94).

В судове засідання від 11 березня 2015 року представник Відповідача не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Відповідач був належним чином повідомлені, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 90). Водночас, в ухвалі про прийняття апеляційної скарги до провадженні та ухвалі про відкладення розгляду апеляційної скарги (а.с. 89) відсутнє визначення щодо обов'язкової явки представників Відповідача.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного та враховуючи приписи статтей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України в площинні існування в матеріалах справи апеляційної скарги в котрій, висвітлена позиція Відповідача з приводу позовної заяви, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 11 березня 2015 року представники Позивача заперечили проти апеляційної скарги, вважають доводи Позивача необґрунтованими, рішення суду першої інстанції правомірним та законним.

Заслухавши пояснення представників Позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, письмові пояснення, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід задоволити, рішення господарського суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, котрим відмовити в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

24 червня 2004 року Відповідачем прийнято рішення № 19/10 (а.с. 12), яким затверджено проект відведення земельних ділянок та надано Позивачу в тимчасове користування на умовах оренди терміном на 10 років земельну ділянку площею 311 кв.м. по вул. Театральна, 20 для обслуговування торговельного закладу.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 квітня 2006 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір оренди землі б/н (надалі - Договір; а.с. 10-11).

Згідно пункту 1 Договору: Відповідач надає на основі рішення Відповідача від 24 червня 2004 року № 19/10, а Позивач приймає в строкове платне користування земельну ділянку.

Відповідно до пункту 3.1 Договору: договір укладено терміном до 24 червня 2014 року; після закінчення строку договору Позивач має переважне право поновлення його на новий строк; у цьому разі Позивач повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Відповідача про намір продовжити його дію.

У відповідності до пункту 9.3 Договору: Позивач має право за рівних інших умов на продовження договору оренди після закінчення дії цього Договору.

Як вбачається з пункту 12.2 Договору, дія Договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до прикінцевих положень Договору, цей Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Згідно відмітки на останньому аркуші Договору, Договір зареєстрований у Волинській регіональної філії центру ДЗК 18 квітня 2006 року за № 040608000307.

Згідно пункту 3.1 Договору останнім днем для звернення Позивачем із заявою про продовження дії Договору було 24 травня 2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач 22 травня 2014 року (у відповідності до частини 2 статті 33 Закону України «Про оренду землі») подав Відповідачу заяву з проханням поновити термін дії Договору на 49 років за адресою: вул. Театральна, 20 для обслуговування торговельного закладу (а.с.16). В даній заяві зазначено, що до неї додано документацію згідно опису. Водночас, будь-якого опису чи зазначення переліку документів до заяви не додано та в самій заяві не міститься.

Відповідач своїм рішенням від 10 липня 2014 року № 57/32 відмовив у поновленні Договору Позивачу на земельну ділянку площею 311 кв. м. по вул. Театральна, 20 (кадастровий номер 0710400000:01:004:0008) для обслуговування торгівельного закладу терміном на 10 років (а.с. 17).

З огляду на не погодження з даним рішенням з метою захисту оспорюваних інтересів Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача про визнання незаконним та скасувати рішення відповідача від 10 липня 2014 року № 57/32 «Про розгляд звернення Позивача про відмову у поновленні договору оренди землі Позивачу на земельну ділянку площею 311 кв.м. по вулиці Театральна, 20 (кадастровий номер 0710400000:01:004:0008) для обслуговування торгівельного закладу терміном на 10 років.

Відповідно до пункту 2.17 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17 травня 2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», у вирішенні спорів пов'язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до частин 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі», по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі); орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі; орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі ; за наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Разом з тим частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» унормовано ситуацію у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди за відсутності протягом місяця листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору; в такому разі договір вважається поновленим на строк та на умовах, визначених попереднім договором та здійснюється укладання додаткової угоди .

Таким чином, колегія суду звертає увагу на те, що наведена стаття 33 Закону України «Про оренду землі» містить дві різні правові конструкції поновлення договору оренди земельної ділянки (з використанням переважного права орендаря та за наслідками продовження використання земельної ділянки за відсутності відповідного заперечення орендодавця), що відрізняються підставами виникнення та механізмом реалізації.

Водночас, Позивач залишив дане поза увагою, звертаючись до суду з позовною заявою, обґрунтовував підставність своїх позовних вимог та заперечень на апеляційну скаргу, як частинами 1-5 так і частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» в тому числі її імперативними приписами щодо реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частини 1, 2 статті 33 Закону України «Про оренду землі»), адже застосування частин 6, 7 статті 33 Закону України «Про оренду землі» не збігається із застосуванням частин 1, 2 статті 33 Закону України «Про оренду землі» в силу врегулювання ними правовідносин сторін за договором оренди на різних стадіях його виконання.

Так, Законом України «Про оренду землі» передбачено, що: укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

За приписами статті 13 Конституції України: земля, її надра, атмосфера, повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу; від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що: до виключної компетенції міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України, до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

За приписами пункту 1 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що: до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 34 статті 26, пункту другого статті 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду) вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що: акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до пункту 2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду від 26 січня 2000 року № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»: підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт; обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі; якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Водночас, частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що: передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

В силу приписів частини 1 статті 31 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Статтею 627 Цивільного кодексу України закріплено, що: сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Із системного аналізу законодавства, котре направлено на врегулювання договірних відносин з приводу оренди земельної ділянки комунальної та державної власності в площинні відносин, котрі виникли між Позивачем та Відповідачем на підставі Договору, з врахуванням доказів, наявних в матеріалах справи, колегія суду зазначає наступне.

Відповідно до абзаців 2-3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17 травня 2011 року № 6, договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою і за відсутності протягом місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі.

Відтак господарським судам у вирішенні відповідних спорів необхідно з'ясовувати, зокрема, чи повідомляв орендар орендодавця у встановленому порядку про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та чи заперечував орендодавець у строк, визначений законом, проти поновлення договору.

Апеляційним судом встановлено, що до закінчення строку дії Договору, тобто до 24 червня 2014 року Позивач звернувся до Відповідача з заявою про його поновлення строком на 49 років .

Листом від 10 червня 2014 року № 415/7.11 Відповідач повідомив Позивача про те, що відповідно до статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, є виключна компетенція сесії міської ради, а тому питання щодо можливого поновлення Договору або відмову в поновленні Договору подано на розгляд чергової сесії міської ради.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 липня 2014 року Позивач отримав Лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди від 23 липня 2014 року № 475/7.11 (а.с. 42), що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення та фіскальним чеком (а.с. 41), котрим було повідомлено Позивача, що рішенням Відповідача від 10 липня 2014 року було відмовлено Позивачу у поновленні Договору.

З огляду на вищевисвітлене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що статтею 33 Закону України «Про оренду землі» не передбачався порядок автоматичного поновлення договору оренди землі, а лише визначається, що за умов подальшого використання орендарем земельної ділянки та відсутності заперечень з боку орендодавця договір підлягає поновленню (дана правова позиція наведена в Постанові Верховного Суду України від 20 травня 2008 року у справі № 30/234).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Положеннями статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» закріплено, що рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (частина друга статті 144 Конституції України). Цьому конституційному положенню відповідає Закон, у частині десятій статті 59 якого визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України зупиняються в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Крім того, у вказаному рішенні Конституційного суду України підкреслено, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

За таких обставин, колегія суддів дослідивши дане Рішення Відповідача від 10 липня 2014 року в правовому полі того, що таке рішення прийняте в межах повноважень та відповідно до норм чинного законодавства та того, що з прийнятого Відповідачем Рішення від 10 липня 2014 року не вбачається його невідповідність вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, колегія суду приходить до висновку, що Відповідач реалізував своє право власника земельної ділянки, котре полягає у володінні спектром прав як коритування, володіння та розпорядження, котрі Відповідач реалізовує самостійно але без порушення законодавства України.

Що ж стосується проекту додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 22 травня 2014 року (а.с. 78) в сукупності з описом документів адміністративної справи № 2696 (а.с. 97), який був поданий Позивачем на підтвердження факту подання проекту додаткової угоди для Відповідача, котрі були поданий Позивачем суду апеляційної інстанції, то колегія суддів дослідивши даний проект договору та опис зазначає наступне.

Як вбачається з пункту 1 Додаткової угоди Позивач просить поновити термін дії Договору на 5 років, при цьому пунктом 2 Додаткової угоди Позивач просить внести зміни до Договору пункт 3.1 розділу Договору «Строк дії договору оренди» викласти в наступній редакції: Договір укладено на 10 (десять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити дію. Після підписання додаткової угоди про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки від 18 квітня 2006 року кадастровий номер 0710400000:004:0008 діє до 18 квітня 2024 року.

Враховуючи наведене, колегія суду не вбачає з даної Додаткової угоди в площинні поданої Позивачем 22 травня 2014 року заяви для Відповідача про поновлення Договору строком на 49 років чіткого визначення такої істотної умови договору оренди землі як строку дії даного Договору, адже спочатку Позивач просить поновити Договір на 49 років (а.с. 16), в Додаткові угоді взагалі наявна розбіжність строку дії Договору, а саме спочатку Позивач просить поновити термін дії Договору на 5 років, а в кінцевому результаті зазначає що Договір укладено на 10 років.

Такі відмінності уже самі по собі свідчать про те, що даний Договір (як зазначає Позивач підлягає продовженню автоматично) не може бути поновлений автоматично на тих самих істотних умовах і тих самих обставинах, без прийняття рішення Відповідачем.

Крім того, на даній Додаткові угоді міститься відтиск печатки управління Держземагенства у Ковельському районі Волинської області від 30 травня 2014 року № 983, що є взагалі незрозумілим, адже відповідно до статті 122 Земельного кодексу України даний орган вирішує питання щодо передачі земельної ділянки саме сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб, водночас дана земельна ділянка не має статусу сільськогосподарської, оскільки відповідно до Рішення Відповідача від 24 червня 2004 року була призначена саме для обслуговування торговельного закладу.

Дане ж, опосередковано підтверджує твердження Відповідача, що до заяви не подавався Позивачем Відповідачу проект нового договору, а вказує на подачу такого договору іншому органу з незрозумілих для суду причин (з огляду що питання щодо виділення такої земельної ділянки не входить до компетенції цього органу). Також суд звертає увагу на невідповідність дати подачі заяви Відповідачу та дати реєстрації такого Договору в неуповноваженому органі.

Також, колегія суду критично оцінює поданий Позивачем опис (а.с. 97) з огляду на те, що він завірений не органом в якому мав (міг) бути отриманий, а самим Позивачем, що викликає сумніви не лише у відповідності даного доказу оригіналу, але й ставить під сумнів можливість прийняття його, як належного та допустимого доказу в розумінні Господарського процесуального кодексу України. Поряд з тим, колегія суду критично оцінює посилання Позивача на неможливість подачі такого доказу в зв'язку з швидким вирішенням спору на користь Позивача, адже Позивач сам готував усі докази, котрі вважав за необхідне для подачі позову і у разі реального існування такого доказу в такому вигляді міг подати його суду першої інстанції.

Водночас, суд констатує закінчення строку розгляду апеляційної скарги, що вказує на неможливість проведення судом будь-яких додаткових процесуальних дій пов'язаних з відкладенням розгляду справи та констатує відсутність будь-яких звернень сторін з цього приводу.

Між тим, суд констатує, що відповідно до заперечень Відповідача (а.с. 38) та Технічної документації (а.с. 56-57) дана земельна ділянка відноситься до території багатоквартирного житлового будинку по вулиці Театральній, 20 м. Ковелі.

Таким чином, судова колегія враховуючи усе встановлене вище у даній судовій постанові та у зв'язку з відсутністю доказів в підтвердження порушення прав та охоронюваних законом інтересів у зв'язку з прийняттям Відповідачем оспорюваного рішення, відсутні і встановлені статтею 21 Цивільного кодексу України обставини у їх сукупності, за наявності яких правовий акт органу місцевого самоврядування визнається недійсним, а за таких обставин у суду немає правових підстав для задоволення позову щодо визнання недійсним та скасування рішення, прийнятого Відповідачем.

Суд відхиляє заперечення Позивача, оскільки вони не відповідають обставинам справи, спростовуються наявними у справі доказами, а також спростовані усім вищевказаним у даній судовій постанові.

Усе вищевказане у даній судовій постанові, вказує на неповне з'ясування місцевим господарським судом всіх обставин справи, про невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, та про порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального права - що в силу дії пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставами для скасування оскарженого рішення господарського суду Хмельницької області.

З огляду на усе висвітлене вище, апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу Відповідача, скасовує оскаржуване рішення та приймає нове, яким відмовляє в задоволенні позову повністю.

Судові витрати по справі апеляційний господарський суд покладає на Позивача.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Ковельської міської ради Волинської області - задоволити.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 19 листопада 2014 року в справі № 903/1025/14 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

4. Стягнути з Малого приватного підприємства "Роксолана" (вул. Театральна, 20, м. Ковель, Волинська область 45000, код ЄДРПОУ 13355392) на користь Виконавчого комітету Ковельської міської ради (вул. Незалежності, 73, м. Ковель, Волинська область 45008, код ЄДРПОУ 04051313) 609 грн. 00 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Доручити господарському суду Волинської області видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

8. Справу № 903/1025/14 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Філіпова Т.Л.