Постанова

від 04.03.2015 по справі 2а-11402/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2015 року м. Київ К/800/68553/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Ігнатенко О.В.,

за участю представників сторін:

позивача - Легкової М.Ф., Донця Д.В., Опірської М.Ю.,

відповідача - Івашенка О.С.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ГлаксоСмітКляйн Фармасьютікалс Україна" (далі - Товариство)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014

у справі № 2а-11402/12/2670

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.04.2012 № 00018722-2 та № 00018822-2.

Справа розглядалася судами неодноразово. Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.03.2014 прийняті у справі судові акти попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з метою з'ясування: наявності економічних причин, що зумовили надання позивачем знижок покупцям; дійсного змісту господарської операції з придбання позивачем послуг з розробки та дизайну макетів сайту та порядку її відображення у податковому обліку Товариства; дотримання Товариством обмеження, передбаченого підпунктом 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», при відображення у податковому обліку витрат на фуршетне обслуговування конференції, проживання в готелі; належного документального підтвердження поставки позивачеві послуг з проведення клінічних випробувань та досліджень, а також фактичного виконання господарських операцій у рамках взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Аксис Груп».

За наслідками нового розгляду справи постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014, у позові відмовлено.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, податковою інспекцією було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2011. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 06.04.2012 № 1213/22-2/35619519 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 29.04.2012 № 00018822-2, згідно з яким Товариству донараховано ПДВ у сумі 174 972 грн. (у тому числі 139 978 грн. за основним платежем та 34 994 грн. за штрафними санкціями);

від 29.04.2012 № 00018722-2 про визначення позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 25 086 863 грн. (у тому числі 22 068 226 грн. за основним платежем та 3 018 637 грн. за штрафними санкціями).

Однією з підстав оспорюваного донарахування з податку на прибуток став висновок податкового органу про безпідставне зменшення позивачем оподатковуваного доходу на суму наданої покупцям знижки після виконання поставок товару.

Надаючи правову оцінку цьому епізоду з огляду на правила оподаткування, наведені у підпункті 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, пункті 5.10 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пунктах 135.1, 135.4 статті 135, пункті 140.2 статті 140 Податкового кодексу України, та з урахуванням вказівок Вищого адміністративного суду України, викладених в ухвалі від 05.03.2014, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачем не подано належного економічного обґрунтування щодо надання покупцям дистриб'юторської додаткової знижки на загальну суму 86 665 690 грн. Платником не подано на вимогу суду будь-яких розрахунків щодо економічної ефективності застосованих знижок вже після фактичного продажу товару, не доведено наявності на меті економічної користі при застосуванні розглядуваних знижок.

Слід наголосити, що, плануючи господарську діяльність, платник повинен прагнути до отримання економічного ефекту за рахунок приросту (збереження) активів, а не від мінімізації податкових платежів.

А відтак слід погодитися з висновком судів попередніх інстанцій про незаконне зменшення позивачем валового доходу на суму вказаної знижки.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, щодо забезпечення завдяки наданих знижок зростання обсягу продажу, не спростовують наведених висновків попередніх судових інстанцій, позаяк розглядувані знижки надавалися на вже поставлену продукцію, а відтак зменшували заборгованість покупців за відвантажений товар без здійснення додаткових закупівель.

По епізоду, пов'язаному з віднесенням до складу валових витрат Товариства витрат на оплату послуг з розробки та дизайну макетів сайту у сумі 171 217,20 грн. (який також слугував однією з підстав для оспорюваного нарахування з податку на прибуток), суди встановили, що правова позиція податкового органу, відповідно до якої вказані витрати є за своїм економічним змістом витратами на придбання нематеріального активу, не знайшла свого документального підтвердження у ході розгляду даної справи. У той же час суди дійшли висновку про невідповідність цих витрат критерію документальної підтвердженості, що виключає законність їх врахування при визначення об'єкта оподаткування податку на прибуток.

Наведений висновок цілком відповідає положенням підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який визначає обов'язковою умовою відображення витрат у податковому обліку платника їх підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. У касаційній скарзі вказаний висновок скаржником не заперечується.

Досліджуючи відповідність сформованих Товариством витрат на фуршетне обслуговування конференції, проживання в готелі у розмірі 53930 грн. вимогам підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суди дійшли висновку про неможливість встановлення зв'язку цих витрат з господарською діяльністю платника.

Заперечуючи проти правильності цього висновку, позивач у касаційній скарзі зазначає, що вказані витрати були понесені у рамках проведення рекламних заходів Товариства. У той же час у касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні докази, які підтверджують вказаний факт (як-от конкретний склад витрат у межах проведення певного заходу, підстав оплати проживання у готелі тощо), однак були оцінені судами з порушенням правил оцінки доказів, визначених у статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглядаючи доводи податкового органу щодо безпідставності включення позивачем до валових витрат вартості замовлених у третіх осіб клінічних досліджень на загальну суму 3 723 373,23 грн., суди встановили, що з метою виконання своїх договірних зобов'язань перед контрагентами - компаніями Глаксосміткляйн Рісерч Енд Дівеломент та Джі Ес Кей Байолоджікалс СА - позивачем було замовлено відповідні послуги у дослідників (субдослідників). На підтвердження виконання вказаних операцій позивачем подано договори, акти виконаних робіт, які, за висновком судів, не містять необхідних для цілей оподаткування відомостей про зміст цих операцій (як-от перелік проведених досліджень та клінічних випробувань, критерії встановлення їх вартості) та не підтверджують їх фактичне виконання. Розглядувані операції оформлені без дотримання вимог, установлених Порядком проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.02.2006 № 66.

Втім у матеріалах справи містяться докази на підтвердження фактичного проведення клінічних досліджень (як-от - звіти, висновки про проведення клінічних досліджень, рішення про затвердження протоколів клінічних досліджень, які підтверджують перевірку кваліфікації дослідників, що безпосередньо проводили клінічні дослідження). Зі змісту оскаржуваних судових актів не вбачається причин, з яких ці докази не були взяті до уваги судами.

Слід зазначити, що підтвердженням даних податкового обліку є первинні документи. При цьому законодавець свідомо відмовився від встановлення конкретного переліку документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші господарські операції, з огляду на різноманітність змісту та форм економічної діяльності та порядку її документування; нормативне закріплення переліку таких документів призвело б до обмеження прав платника.

А відтак, оскільки подані Товариством документи дозволяють встановити необхідні для цілей оподаткування відомості щодо змісту розглядуваних операцій, їх учасників та конкретних виконавців, вартості поставлених послуг, то підстави для висновку про недостатність цих документів та, відповідно, про непідтвердженість відповідних послуг, відсутні.

У зв'язку з цим Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне визнати незаконним донарахування позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток по цьому епізоду в сумі 930 843,31 грн. та пропорційну суму штрафних санкцій.

Мотивом для зобов'язання позивача сплатити оспорювану суму ПДВ став висновок податкового органу про незаконне формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання послуг з проведення клінічних досліджень у товариства з обмеженою відповідальністю «Аксис Груп» за договором від 24.03.2008 № 35.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Керуючись наведеними нормами Закону, суди цілком правомірно сформували правову позицію відносно того, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

З урахуванням доводів податкового органу щодо наявності ознак анонімної структури у діяльності цього контрагента (який відсутній за місцезнаходженням, не задекларував кореспондуючу суму податкових зобов'язань з ПДВ, був учасником фіктивних операцій з іншими особами, які були спрямовані на створення імітації руху товарів, послуг з метою створення сприятливих податкових наслідків іншим особам) суди не визнали достатнім документальним підтвердженням реальності виконання господарських операцій між позивачем та названим контрагентом подані Товариством договір, акти виконаних робіт та звіти. При цьому суди зазначили, що ці документи не дають можливості встановити сутність, зміст та обсяг цих операцій, факт їх оплати позивачем.

Відсутність зазначених документів у сукупності з виявленими ДПІ фактами щодо фіктивної діяльності спірного постачальника було цілком об'єктивно розцінено судами як доказ безтоварності розглядуваних операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку Товариства.

Слід зазначити, що відповідно до судової практики, яка склалася у даній категорії спорів, здійснюючи будь-які, не заборонені чинним законодавством господарські операції, господарюючий суб'єкт повинен враховувати й публічні (фіскальні) інтереси держави, утримуючись від укладення правочинів, єдиною метою яких є зниження податкового тягаря. Платник не повинен вступати у господарські правовідносини виключно з ціллю податкової вигоди або збагачення за рахунок бюджетних коштів.

З огляду на помилковість окремих висновків судів попередніх інстанцій, покладених в основу прийняття рішень зі спору, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити оскаржувані судові акти та задовольнити позов у відповідній частині.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ГлаксоСмітКляйн Фармасьютікалс Україна" задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 у справі № 2а-11402/12/2670 змінити в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.04.2012 № 00018722-2 в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 930 843,31 грн. за основним платежем та 127 326,87 грн. за штрафними санкціями.

У цій частині позов задовольнити.

3. В решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 у справі № 2а-11402/12/2670 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько