Ухвала

від 02.03.2015 по справі 826/2341/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.03.2015р. м. Київ К/800/41783/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014

у справі №826/2341/14

за позовом Приватного підприємства «Маракс»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду від 27.03.2014 в задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з ПП «Маракс» решту судового збору в сумі 4384,80 грн. на користь держбюджету.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 11.02.2014 № 0000472205 та від 11.02.2014 № 0000462205.

ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, вважаючи, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального права. Вимоги касаційної скарги обґрунтовує обставинами, з яких податковий орган виходив при складанні оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наводив судам попередніх інстанцій, заперечуючи проти позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням відповідача від 11.02.2014 № 0000462205 грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 300982 грн. основного платежу та в сумі 89743,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій слугували висновки документальної позапланової невиїзної перевірки, викладені в акті від 27.01.2014 № 88/26-53-22-05-21/33055994, про порушення вимог п. 138.1, п. 138.2, п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, а для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 11.02.2014 № 0000472205 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 399295 грн. основного платежу та в сумі 89743,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій - п. 138.1, п. 138.2, п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України.

Порушення наведених норм закону за висновками перевірки полягало у неправомірному віднесенні до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та до складу податкового кредиту витрат та податку на додану вартість відповідно, сплачених (нарахованих) за операціями з придбання товарів (послуг) за періоди з 01.06.2012 по 30.06.2012 та з 01.09.2012 по 30.09.2012 у ТОВ «Спецагроресурс», за періоди з 01.06.2011 по 30.06.2011 та з 01.08.2011 по 30.09.2011 у ТОВ «Просвєт», за період з 01.07.2012 по 31.07.2012 у ПП «Електро-Лайф», за період з 01.08.2012 по 30.09.2012 у ТОВ «Таурус Голд», за період з 01.12.2012 по 31.12.2012 у ПП «Фірма «Укрпромтрейд», за період з 01.10.2011 по 31.10.2011 у ТОВ «Дніпро-Транс-Тревел-Лайн», за період з 01.07.2011 по 31.07.2011 у ПП «Віп Люкс», за період з 01.07.2011 по 31.07.2011 у ТОВ «Союз-Електро», які не мали реального характеру.

Висновки про нереальне вчинення господарських операцій з ТОВ «Таурус Голд» обґрунтовані посиланням на зафіксований податковим органом факт відсутності за адресою місцезнаходження, а також не підтвердження актом зустрічної звірки реальних господарських відносин з його контрагентами по ланцюгу постачання за липень, серпень 2012 року, - з ТОВ «Спецагроресурс» -посиланням на не підтвердження зустрічною звіркою реальних господарських відносин з контрагентами за вересень 2012, - з ТОВ «Союз-Електро» -посиланням на неможливість проведення зустрічної звірки цього постачальника за травень-вересень 2011 року, а також на відсутність у підприємства необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, трудових ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів у необхідній кількості, - з ТОВ «Просвєт» - посиланням на акт перевірки цього постачальника з питань правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за червень 2011 року, в якому вказано про відсутність у цього підприємства необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, трудових ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів у необхідній кількості, - з ПП «Електро-Лайф», ПП «Фірма «Укрпромтрейд», ТОВ «Дніпро-Транс-Тревел-Лайн» та ПП «Віп Люкс» - посиланням на акти зустрічних звірок, якими не підтверджено реальності господарських відносин з контрагентами.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на прибуток підприємств витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, слід застосовувати норми статті 138 Податкового кодексу України, а щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту - норми статті 198 Податкового кодексу України.

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товару (робіт, послуг), які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог вказаних норм закону при формуванні витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначені витрати та кредит відсутні.

Висновок про нереальність господарських операцій з придбання платником податків товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише зафіксованими в актах перевірок/зустрічних звірок контрагентів порушеннями останніми вимог податкового законодавства при здійсненні господарської діяльності чи фактами неможливості проведення перевірок/зустрічних звірок контрагентів.

Платник податків (покупець товарів, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності та оподаткування і в подальшому зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податковий кредит за вчинені порушення продавцем.

Допущені продавцем певні порушення законодавства тягнуть негативні наслідки для цього продавця та не впливають на право покупця на віднесення до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та до складу податкового кредиту відповідних сплачених (нарахованих) витрат та податку на додану вартість, адже законами іншого не передбачено.

Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Тому, питання реального вчинення господарських операцій має з'ясовуватися на підставі оцінки усіх таких доказів в їх сукупності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що господарські операції з ТОВ «Дніпро-Транс-Тревел-Лайн», ПП «Віп Люкс», ПП «Фірма «Укрпромтрейд», ПП «Електро-Лайф», ТОВ «Просвєт» ТОВ «Спецагроресурс», ТОВ «Союз-Електро» та ТОВ «Таурус Голд» на постачання послуг з організації перевезень вантажів та постачання товарів (хімічної продукції, лабораторного обладнання тощо) підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку: актами здачі-приймання робіт (послуг), податковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями, які оцінені судом апеляційної інстанції як такі, що належним чином оформлені та підтверджують господарські операції.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що позивач не надав документів щодо перевезення продукції хімічної промисловості, що належить до небезпечних вантажів, які б відображали інформацію про виконання перевізником вимог Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.2000 № 1644-III (далі - Закон № 1644-ІІІ), Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.07.2004 № 822 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.08.2004 за № 1040/9639 (далі - Правила № 822), та на відсутність в наданих позивачем товарно-транспортних накладних такої інформації, само собою не дає підстав для висновку про нереальних характер господарських операцій.

Закон «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.2000 № 1644-III визначає правові, організаційні, соціальні та економічні засади діяльності, пов'язаної з перевезенням небезпечних вантажів, в т.ч. автомобільним транспортом, а Правила № 822 - порядок та основні вимоги до забезпечення безпеки дорожнього перевезення небезпечних вантажів на всій території України, тому забезпечити виконання вимог цього законодавства, в т.ч. вимог до перевізних документів та порядку їх заповнення повинен перевізник.

У даному випадку позивач був замовником послуг перевезення, а не перевізником.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції знаходить правильним застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права до встановлених обставин. Діючи у межах перегляду судом касаційної інстанції, визначених у ст. 220 КАС України, підстав для задоволення касаційної скарги відповідача суд касаційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст. ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун