Постанова від 17.03.2015 по справі 914/2531/14

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 року Справа № 914/2531/14

Вищий господарський суду України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Глос О.І., розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сюрприз" на постановувід 27.11.2014 Львівського апеляційного господарського суду у справі Господарського суду Львівської області № 914/2531/14 за позовомПрокурора Галицького району м.Львова в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області доТовариства з обмеженою відповідальністю "Сюрприз" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаДержавне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Вокзал станції Львів" простягнення 12051,13 грн., за участю представників: позивача - відповідача - третьої особи - Генпрокуратури - Федоровський В.Г. не з'явились Жовтонецький В.М. Гудименко Ю.В.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.08.2014 у справ № 914/2531/14 (Коссак С.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2014 (колегія суддів у складі головуючого судді Матущака О.І, суддів Дубник О.П., Скрипчук О.С.), задоволені позовні вимоги Прокурора Галицького району м. Львова в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сюрприз" (далі - відповідач). Стягнено з відповідача на користь позивача 12051,13грн неустойки за неповернення орендованого державного майна.

Не погоджуючись з винесеною постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 27.11.2014 та рішення суду першої інстанції від 04.08.2014, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 762 Цивільного кодексу України, ст.ст. 35, 43, Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник зазначає, що суди не звернули уваги, що об'єкт оренди не використовується орендарем з 28.10.2011, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 11.10.2014, актами від 28.12.2011, від 15.05.2012, від 28.03.2013 про проведення перевірки стану об'єкта оренди за договором від 22.12.2009 №197. Таким чином, скаржник вважає, що орендодавець нараховує неустойку в розмірі подвійної орендної плати за користування та неповернення приміщення по акту приймання-передачі, яке фактично знаходиться у розпорядженні балансоутримувача та не використовується орендарем.

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечив проти її задоволення.

Представник скаржника не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату, час і місце якого був належним чином повідомлений ухвалою Вищого господарського суду України від 03.03.2015.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 27.11.2014 та рішення суду першої інстанції від 04.08.2014 на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 22.12.2009 між РВ ФДМУ по Львівській області (орендодавець) та ТОВ "Сюрприз" (орендар) укладено договір оренди № 197 нерухомого державного майна, згідно з умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - частину площі приміського касового залу будівлі вокзалу станції Львів, загальною площею 6,00кв.м, за адресою м. Львів, пл. Двірцева, 1, що перебуває на балансі відокремленого підрозділу "Вокзалу станції Львів" ДТГО "Львівська залізниця" (балансоутримувач) (п. 1.1 договору); майно передається в оренду з метою: 4,00кв.м - для розміщення торгівельного об'єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи, 1,00кв.м - для розміщення торгівельного об'єкту з продажу непродовольчих товарів, 1,00кв.м - для розміщення торгівельного об'єкту з продажу алкогольних та тютюнових виробів (п. 1.2 договору); договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 22.12.2009 по 19.12.2012 включно (п. 10.1 договору).

26.04.2010 між сторонами укладено договір про внесення змін до договору від 22.12.2009 №197 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, яким строк дії договору продовжений до 10.04.2013 включно.

30.04.2013 позивач звернувся до відповідача із заявою від 30.04.2013 №11-03-02823 про необхідність повернення орендованого майна балансоутримувачу протягом 3-х робочих днів у зв'язку з закінченням строку дії договору, однак, орендоване майно - частина площі приміського касового залу будівлі "Вокзал станції "Львів", за адресою м. Львів, пл. Двірцева, 1, загальною площею, 6,4кв.м повернено орендарем балансоутримувачу та прийнято останнім з орендованого користування за актом приймання - передачі лише 02.04.2014.

Оскільки відповідач не виконав свого обов'язку щодо повернення орендованого нерухомого майна за актом приймання-передачі у встановлений термін, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення неустойки, встановленої нормою ч. 2 ст. 785 ЦК України, за період з 01.10.2013 по 02.04.2014 в сумі 12051,13грн.

Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій законними і обґрунтованими, враховуючи таке.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з умовами п.10.6 договору оренди чинність договору припиняється в наслідок закінчення строку, на який його було укладено. У відповідності до п. 10.8 договору у разі припинення або розірвання договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу. Майно вважається повернутим балансоутримувачу з моменту підписання орендарем та балансоутримувачем акта приймання-передачі, один примірник якого протягом трьох днів орендарем скеровується орендодавцю (п. 10.9 договору). Обов'язок по складанню акта приймання-передачі про повернення майна покладається на орендаря. Якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час користування майном за час прострочення (п. 10.10 договору).

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України , якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, відповідач повернув об'єкт оренди балансоутримувачу - Відокремленому підрозділу "Вокзал станції Львів" Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" по акту приймання-передачі лише 02.04.2014, відтак неустойка в порядку і на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України за період з 01.10.2013 по 02.04.2014 в сумі 12051,13грн нарахована правомірно.

Колегія суддів враховує, що стягнення суми неустойки за попередній період з 17.04.2013 по 30.09.2013 було предметом судового розгляду у справі №914/4098/13, в якій рішенням Господарського суду Львівської області від 03.12.2013, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду Львівської області від 01.04.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2014, задоволено позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до ТОВ "Сюрприз" про стягнення неустойки в сумі 10735,06грн.

Щодо доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій актів про проведення перевірки стану об'єкта оренди, якими, на думку скаржника, засвідчується невикористання об'єкту оренди з 28.10.2011 через його перебування у розпорядженні балансоутримувача, колегія суддів зазначає, що зазначеним актам судом апеляційної інстанції надано належну правову оцінку і встановлено, що ці документи не є належними і допустимими доказами, які б підтверджували неможливість використання саме об'єкту оренди, яким є частина площі приміського касового залу будівлі вокзалу станції Львів, загальною площею 6,00кв.м, а не будь-яке інше майно (торговельне обладнання, кіоск тощо).

Крім того, як правомірно зазначено судом першої інстанції, посилання скаржника на вчинення йому перешкод в користуванні об'єктом оренди спростовується рішенням Господарського суду Львівської області від 24.10.2012 у справі №5015/3217/12, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.12.2012, яким відмовлено в позові ТОВ "Сюрприз" до ДТГО "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Вокзал станції Львів" про усунення перешкод в користуванні майном, орендованим за договором оренди від 22.12.2009 №197.

Приписами статті 32 ГПК України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до приписів статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційна інстанція за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Відтак, доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими і такими, що спростовуються встановленими судами обставинами, юридична оцінка яких ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві, отже підстав для зміни або скасування оскаржуваних судових актів та задоволення вимог касаційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України , Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сюрприз" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2014 у справі Господарського суду Львівської області № 914/2531/14 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Глос