Рішення

від 13.03.2015 по справі 914/251/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2015 р. Справа№ 914/251/15

За позовом: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба», с. Вороблевичі, Львівська область

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Медвежа Воля», с.Медвежа, Львівська область

про стягнення 92 152 грн. 41 коп.

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Юрків М.Г.

Представники:

від позивача: Штендер М.В. представник (довіреність №28/10 від 28.10.2014 р.);

від відповідача: Савчук О.І., представник (довіреність від 18.02.2015 р.)

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Дружба», с. Вороблевичі, Львівська область звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Медвежа Воля», с. Медвежа, Львівська область про стягнення 92 152 грн. 41коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 28.01.2015р. призначив розгляд справи на 09.02.2015 р. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалі суду, в судових засіданнях оголошувалась перерва.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу, на виконання умов якого відповідачу було передано у власність ВРХ. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості ВРХ виконав частково, на дату звернення до суду заборгованість становить 71 243 грн. 52 коп. У зв'язку з порушенням строків оплати відповідачу нараховано 3% річних в сумі 2 181 грн. 99 коп., інфляційні втрати в сумі 18 726 грн. 90 коп. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, становив 92 152 грн. 41 коп.

В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що договір купівлі-продажу, на який посилається позивач, сторонами укладений не був. Вказана позивачем ВРХ була отримана відповідачем згідно накладних, а тому дана поставка є бездоговірною, строк виконання відповідачем зобов'язання із оплати вартості не був визначений. Також позивачем, в порядку, передбаченому статтею 530 ЦК України не направлялося на адресу відповідача вимоги із зазначенням строку розрахунків. З огляду на наведене, нарахування позивачем штрафних санкцій є безпідставним, оскільки прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем не було допущено. Позивачем, в порядку, визначеному чинним законодавством, не передано відповідачу разом із товаром необхідні документи, зокрема, ветеринарні свідоцтва. Таким чином, доводи позивача є безпідставними, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Представникам роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Дружба» з 26 березня 2014 р. по 29 березня 2014 р. було поставлено Приватному акціонерному товариству «Медвежа Воля» згідно видаткових накладних №13 від 26.03.2014 р., №10 від 27.03.2014 р., №24 від 27.03.2014 р., №29 від 29.03.2014 р. та довіреності на отримання ТМЦ №5 від 26.03.2014 р. (оригінали накладних оглянуті в судовому засіданні, належним чином завірені копії долучені до матеріалів справи) товар на загальну суму 244 973 грн. 52 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представників сторін, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати вартості товару виконав частково, станом на дату розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем становить 71 243 грн. 52 коп.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Частинами 1, 3 статті 181 ГК України визначено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до частини 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується ст. 218 ЦК України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорюваних окремих його частин може доводитися, в тому числі, письмовими доказами.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Оферта може мати письмовий вигляд коли вона має форму єдиного документа, тобто проекту договору, листа, телеграми тощо, що надсилаються акцептанту поштою чи за допомогою іншого технічного засобу зв'язку.

Наслідком надання оферти є те, що коли адресат оферти відізветься й у будь-якій формі висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, його слід визнати укладеним.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Із змісту даної статті вбачається, що акцепт можливий й у вигляді конклюдентних дій, тобто здійснення особою, що отримала оферту, дій по виконанню вказаних в ній умов договору. Для конклюдентних дій характерно, що їх здійснення свідчить про волевиявлення особи укласти договір.

Отже, відповідно до вищезазначених норм ЦК України, матеріалами, які підтверджують волю сторін на встановлення правовідносин, є направлена позивачем до відповідача пропозиція укласти договір та прийняття відповідачем пропозиції позивача, що свідчить про відсутність будь-яких застережень щодо умов оферти у відповіді на пропозицію (видатковій накладній). Тобто, розбіжностей щодо умов зазначених в оферті не було, відповідачем було прийнято товар без зауважень та застережень.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст.692 ЦК України).

Відповідачем факт отримання товару на суму 244 973 грн. 52 коп. згідно видаткових накладних №13 від 26.03.2014 р., №10 від 27.03.2014 р., №24 від 27.03.2014 р., №29 від 29.03.2014 р. не спростовується.

З огляду на викладене, обов'язок по оплаті поставленого товару виникає у відповідача безпосередньо із самого факту поставки.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (п. 1.7.).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням вказаних вимог позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 2 181 грн. 99 коп., а також інфляційні втрати в розмірі 18 726 грн. 90 коп.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання.

В листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» зазначається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня .

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

З наведеного вбачається, що найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою таких нарахувань. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Аналогічної практики дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, у постанові від 10.07.2013 р. по справі №5002-33/4081-2012.

Як вбачається із матеріалів справи, прострочений борг відповідача перед позивачем за товар згідно накладної №10 від 27.03.2014 р. існував в період з 27.03.2014 р. по 26.05.2014 р. З огляду на наведене, період прострочки за товар згідно накладної №10 від 27.03.2014 р. у травні 2014 р. становив 26 календарних днів. Як вбачається із розрахунку, долученого до позовної заяви, позивачем на суму боргу згідно накладної №10 від 27.03.2014 р., яка існувала у вказаному періоді, нараховано інфляційні із застосуванням показника індексу інфляції за квітень 2014 р. (нараховано 2 091 грн. 08 коп.) та травень 2014 р. (нараховано 1647грн. 91 коп.). Таким чином, до заборгованості згідно накладної №10 від 27.03.2014 р., яка існувала у травні 2014 р., не може бути застосована індексація за травень 2014 р., оскільки прострочка мала місце за період менший, ніж місяць, а тому в задоволенні вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 1 647 грн. 91 коп. слід відмовити.

Судом перевірено розрахунок 3% річних, решти сум інфляційних, та встановлено, що 3% річних в розмірі 2 181 грн. 99 коп. та інфляційні втрати в розмірі 17 078 грн. 99 коп. нараховані позивачем правильно.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 662 ЦК України).

Із суті зобов'язань, які склалися між сторонами у зв'язку із поставкою ВРХ згідно накладних, у позивача не виникло обов'язку передати покупцеві певні приналежності до товару, зокрема, ветеринарні свідоцтва.

Положеннями ст. 666 ЦК України встановлено, що в разі, якщо на продавця покладено обов'язок передати разом з товаром певні документи (приналежності), але вони в силу обставин не були передані покупцю, то у покупця виникає право на звернення до продавця про передання таких документів із встановленням розумного строку такої передачі. Лише після того, як такі документи покупцю на його звернення у встановлений строк не були передані, у покупця виникає право на відмову від договору купівлі-продажу та повернення товару.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач лише в лютому 2015 р. (під час розгляду справи в суді) звернувся до позивача із проханням про передачу ветеринарного свідоцтва, проте, не вказав, якими нормативними актами на продавця покладено такий обов'язок, не зазначив, протягом якого строку продавець повинен передати такі документи. В подальшому відповідач не заявляв про відмову від договору купівлі-продажу, отриманий та частково оплачений товар позивачу не повернув.

Відповідач в судових засіданнях зазначив, що необхідність виготовлення та передачі ветеринарного свідоцтва передбачена абз. 5 п. 2.1. Правил заповнення, зберігання, списання ветеринарних документів та вимог до їх обліку, затвердженого Міністерством аграрної політики та продовольства України від 01.08.2014 р. №288, які набрали чинності 24.10.2014 р.

Відповідно до абз. 5 п. 2.1. вищевказаних Правил (абз. 5 п. 3.1. Порядку видачі ветеринарних документів, затвердженого наказом Державного комітету ветеринарної медицини України від 13.04.2009 р. №85, який діяв на момент передачі ВРХ згідно накладних) ветеринарні свідоцтва форм №1 та №2 заповнюються українською мовою та супроводжують товари, які вивозяться за межі району (міста), при їх транспортуванні територією України.

Проте, як вбачається із матеріалів справи та не спростовано відповідачем, транспортування ВРХ від позивача до відповідача відбувалося в межах одного району (Дрогобицький район Львівської області), а тому не потребувало виготовлення ветеринарних свідоцтв.

З огляду на наведене, відмова відповідача від виконання зобов'язання в частині здійснення оплати вартості товару у зв'язку із непереданням документів (приналежностей до товару) є безпідставною.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 71 243 грн. 52 коп. основного боргу, 2 181 грн. 99 коп. 3% річних, 17 078 грн. 99 коп. інфляційних втрат. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 215, 216, 218, 509, 526, 530, 546, 547, 549, 599, 610, 625, 626 ЦК України, ст. 193 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Медвежа Воля», с.Медвежа, вул. Січових Стрільців, 1, Дрогобицький район, Львівська область (ідентифікаційний код 31417231) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба», с. Вороблевичі, вул. 30-річчя Перемоги, Дрогобицький район, Львівська область (ідентифікаційний код 03762377) 71 243 грн. 52 коп. основного боргу, 2 181 грн. 99 коп. 3% річних, 17078грн. 99 коп. інфляційних втрат, 1 810 грн. 09 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 13.03.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 18.03.2015 р.

Суддя Мазовіта А.Б.