Постанова

від 07.07.2015 по справі 914/251/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2015 року Справа № 914/251/15 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В., розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Медвежа Воля" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 у справі№ 914/251/15 Господарського суду Львівської області за позовомСільськогосподарського товариства з обмеженою відовідальністю "Дружба" доПриватного акціонерного товариства "Медвежа Воля"

простягнення 92152,41 грн., за участю представників сторін від позивача: не з'явились, від відповідача: не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське Товариство з обмеженою відповідальністю "Дружба" у січні 2015 року звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Медвежа Воля" про стягнення 71243,52 грн. заборгованості, 2181,99 грн. 3% річних, 18726,90 грн. інфляційних втрат, 1843,05 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.03.2015 у справі № 914/251/15 (суддя Мазовіта А.Б.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 у справі № 914/251/15 (у складі колегії суддів: Бойко С.М. - головуючого, Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.) позов частково задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Медвежа Воля" на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба" 71243,52 грн. основного боргу, 2181,99 грн. 3% річних, 17078, 99 грн. інфляційних втрат, 1810,09 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 у справі № 914/251/15 Господарського суду Львівської області, Приватне акціонерне товариство "Медвежа Воля" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 13.03.2015 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 у справі № 914/251/15 Господарського суду Львівської області, і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Дружба" з 26.03.2014 по 29.03.2014 поставлено Приватному акціонерному товариству "Медвежа Воля", що підтверджується видатковими накладними № 13 від 26.03.2014, № 10 від 27.03.2014, № 24 від 27.03.2014, № 29 від 29.03.2014 та довіреностями на отримання ТМЦ № 5 від 26.03.2014, товар на загальну суму 244973,52 грн.

Відповідачем зобов'язання перед позивачем з оплати вартості товару виконано частково, станом на час розгляду справи в суді заборгованість відповідача становить 71243,52 грн.

Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Частинами 1, 3 статті 181 Господарського кодексу України визначено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується статтею 218 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорюваних окремих його частин може доводитися, в тому числі, письмовими доказами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з частиною 1 статті 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Оферта може мати письмовий вигляд коли вона має форму єдиного документа, тобто проекту договору, листа, телеграми тощо, що надсилаються акцептанту поштою чи за допомогою іншого технічного засобу зв'язку.

Наслідком надання оферти є те, що коли адресат оферти відізветься й у будь-якій формі висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, його слід визнати укладеним.

Відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що акцепт можливий й у вигляді конклюдентних дій, тобто здійснення особою, що отримала оферту, дій з виконання вказаних в ній умов договору. Для конклюдентних дій характерно, що їх здійснення свідчить про волевиявлення особи укласти договір.

Судом першої інстанції встановлено: правовідносини сторін, що між ними виникли, а саме: укладення господарського договору в спрощений спосіб, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що відповідно до вказаних норм Цивільного кодексу України, які підтверджують волю сторін на встановлення правовідносин, є направлена позивачем до відповідача пропозиція укласти договір та прийняття відповідачем пропозиції позивача, що свідчить про відсутність будь-яких застережень щодо умов оферти у відповіді на пропозицію (видатковій накладній). Таким чином, розбіжностей щодо умов зазначених в оферті не було, відповідачем прийнято товар без зауважень та без застережень, частково оплачено. Непідписання договору у вигляді окремого документа не спростовує висновки судів про наявність договірних відносин у спрощеній формі, передбаченій частинами 1, 3 статті 181 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 Цивільного кодексу України).

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що обов'язок з оплати поставленого товару виникає у відповідача безпосередньо із самого факту поставки.

Якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (пункт 1.7.).

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені статтею 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що є підставою для стягнення суми боргу.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 2181,99 грн., інфляційні втрати у розмірі 18726,90 грн., які відповідно до вимог норм матеріального права та встановлених обставин у справі стягнуто судом першої інстанції, з висновком якого правомірно погодився суд апеляційної інстанції.

У листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" зазначено, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою таких нарахувань. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочення.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Вищого господарського суду України від 10.07.2013 у справі № 5002-33/4081-2012.

Судами встановлено, що прострочений борг відповідача за товар існував у період з 27.03.2014 по 26.05.2014, що підтверджується накладною № 10 від 27.03.2014. Період прострочення за товар, за накладною № 10 від 27.03.2014, у травні 2014 року становив 26 календарних днів. Як вбачається із розрахунку, долученого до позовної заяви, позивачем на суму боргу, за накладною № 10 від 27.03.2014, яка існувала у вказаному періоді, нараховано інфляційні із застосуванням показника індексу інфляції за квітень 2014 року (нараховано 2091,08 грн.) та травень 2014 року (нараховано 1647,91 грн.). Таким чином, до заборгованості за товар, за накладною № 10 від 27.03.2014, яка існувала у травні 2014 року, не може бути застосована індексація за травень 2014 року, оскільки прострочення мало місце за період менший, ніж місяць, тому в задоволенні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 1647,91 грн. правомірно відмовлено судом першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції.

Судами перевірено розрахунок 3% річних, решти сум інфляційних, та встановлено, що 3% річних у розмірі 2181,99 грн. та інфляційні втрати в розмірі 17078, 99 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 662 Цивільного кодексу України).

Із суті зобов'язань, які склалися між сторонами у зв'язку з поставкою ВРХ за накладними, у позивача не виникло обов'язку передати покупцеві певні приналежності до товару, зокрема, ветеринарні свідоцтва.

Статтею 666 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі, якщо на продавця покладено обов'язок передати разом з товаром певні документи (приналежності), але вони в силу обставин не були передані покупцю, то у покупця виникає право на звернення до продавця про передання таких документів із встановленням розумного строку такої передачі. Лише після того, як такі документи покупцю на його звернення у встановлений строк не були передані, у покупця виникає право на відмову від договору купівлі-продажу та повернення товару.

Судами встановлено, що відповідач у лютому 2015 року (під час розгляду справи в суді) звернувся до позивача з вимогою про передачу ветеринарного свідоцтва. В подальшому відповідач не заявляв про відмову від договору купівлі-продажу, отриманий та частково оплачений товар позивачу не повернув.

Таким чином, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 у справі № 914/251/15 Господарського суду Львівської області підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, касаційна інстанція погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови не вбачається.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Медвежа Воля" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 у справі № 914/251/15 Господарського суду Львівської області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 у справі № 914/251/15 Господарського суду Львівської області залишити без змін.

Головуючий суддяОвечкін В.Е. Судді:Корнілова Ж.О. Чернов Є.В.