Постанова

від 22.04.2015 по справі 914/251/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2015 р. Справа № 914/251/15

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г. Г.

при секретарі Фіна Н.,

з участю представників:

від позивача з'явилися,

від відповідача з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Медвежа Воля"

на рішення господарського Львівської області від 13.03.2015 року

у справі № 914/251/15, суддя Мазовіта А.Б.

за позовом: сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба", с. Вороблевичі, Львівська область

до відповідача: приватного акціонерного товариства "Медвежа Воля", с.Медвежа, Львівська область

про стягнення 92 152 грн. 41 коп.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 13.03.2015 року в справі № 914/251/15 позов сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба" до Приватного акціонерного товариства "Медвежа Воля" про стягнення 92 152 грн. 41 коп. задоволено частково. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Медвежа Воля" на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба» 71 243 грн. 52 коп. основного боргу, 2 181 грн. 99 коп. 3% річних, 17078грн. 99 коп. інфляційних втрат, 1 810 грн. 09 коп. судового збору.

Підставою для задоволення позову, суд першої інстанції вказав, отримання відповідачем товару на суму 244 973 грн. 52 коп. згідно видаткових накладних №13 від 26.03.2014 р., №10 від 27.03.2014 р., №24 від 27.03.2014 р., №29 від 29.03.2014 р., які останнім залишені без оплати. Також судом було стягнуто з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати на підставі ст. 625 ГПК України.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення господарського суду Львівської області від 13.03.2015 року в справі № 914/251/15 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити. В апеляційній скарзі відповідач вказує, що суд не з'ясував всіх обставин справи. Відповідач не заперечує факту поставки згідно видаткових накладних товару на загальну суму 244 973 грн. 52 коп. Однак, як вказує відповідач між сторонами не було укладеного жодного договору, який би чітко визначав дати оплати за поставлений товар, а тому визнає позовні вимоги оскільки вони базуються на неіснуючому договорі. Окрім того, відповідач вказує, що позивачем не було передано усіх необхідних документів, а саме ветеринарних паспортів на товар по видатковій накладній №12 від 29 березня 2014 року, а отже відповідач вважає, що строки оплати ще не настали.

У відзиві на дану апеляційну скаргу, позивач заперечив доводи скаржника, просив рішення господарського суду Львівської області залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому вказав, що зобов'язання по оплаті вартості товару у відповідача виникло з моменту приймання-передачі товару.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив її задоволити, а рішення господарського суду Львівської області від 13.03.2015 року в справі № 914/251/15 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, при цьому наводив доводи аналогічні викладеним у відзиві, просив рішення господарського суду Львівської області від 13.03.2015 року в справі № 914/251/15 залишити без змін.

Апеляційний суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі вважає, що рішення господарського суду Львівської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судами встановлено, що сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Дружба" з 26 березня 2014 р. по 29 березня 2014 р. поставлено приватному акціонерному товариству "Медвежа Воля" згідно видаткових накладних за №13 від 26.03.2014 р., за №10 від 27.03.2014 р., за №24 від 27.03.2014 р., за №29 від 29.03.2014 р. та довіреності на отримання ТМЦ №5 від 26.03.2014 р. (оригінали накладних оглянуті в судовому засіданні, належним чином завірені копії долучені до матеріалів справи) товар на загальну суму 244 973 грн. 52 коп.

Як встановлено судами на підставі доказів в справі та не заперечується відповідачем, він свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати вартості товару виконав частково, станом на дату розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем становить 71 243 грн. 52 коп.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Частинами 1, 3 статті 181 ГК України визначено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до частини 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується ст. 218 ЦК України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорюваних окремих його частин може доводитися, в тому числі, письмовими доказами.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Оферта може мати письмовий вигляд коли вона має форму єдиного документа, тобто проекту договору, листа, телеграми тощо, що надсилаються акцептанту поштою чи за допомогою іншого технічного засобу зв'язку.

Наслідком надання оферти є те, що коли адресат оферти відізветься й у будь-якій формі висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, його слід визнати укладеним.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Із змісту даної статті вбачається, що акцепт можливий й у вигляді конклюдентних дій, тобто здійснення особою, що отримала оферту, дій по виконанню вказаних в ній умов договору. Для конклюдентних дій характерно, що їх здійснення свідчить про волевиявлення особи укласти договір.

З вищевикладеного, судом першої інстанції правомірно встановлено правовідносини сторін, що між ними виникли, а саме укладення господарського договору в спрощений спосіб, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відтак, виходячи з вищенаведеного колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до вищезазначених норм ЦК України, матеріалами, які підтверджують волю сторін на встановлення правовідносин, є направлена позивачем до відповідача пропозиція укласти договір та прийняття відповідачем пропозиції позивача, що свідчить про відсутність будь-яких застережень щодо умов оферти у відповіді на пропозицію (видатковій накладній). Тобто, розбіжностей щодо умов зазначених в оферті не було, відповідачем було прийнято товар без зауважень та застережень частково оплачений. Відсутність підписання договору у вигляді окремого документу не спростовує висновок суду першої інстанції про наявність договірних відносин у спрощеній формі, передбаченій ч.ч. 1, 3 статті 181 ГК України.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст.692 ЦК України).

Відповідачем факт отримання товару на суму 244 973 грн. 52 коп. згідно видаткових накладних №13 від 26.03.2014 р., №10 від 27.03.2014 р., №24 від 27.03.2014 р., №29 від 29.03.2014 р. не спростовується.

З огляду на викладене, обов'язок по оплаті поставленого товару виникає у відповідача безпосередньо із самого факту поставки.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (п. 1.7.).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням вказаних вимог позивачем заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 2 181 грн. 99 коп., а також інфляційні втрати в розмірі 18 726 грн. 90 коп., які у відповідності до вимог норм матеріального права та встановлених обставин по справі стягнуто судом першої інстанції.

В листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" зазначається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня .

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

З наведеного вбачається, що найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, а тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою таких нарахувань. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочення.

Аналогічної практики дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, у постанові від 10.07.2013 р. по справі №5002-33/4081-2012.

Як вбачається із матеріалів справи, прострочений борг відповідача перед позивачем за товар згідно накладної №10 від 27.03.2014 р. існував в період з 27.03.2014 р. по 26.05.2014 р. З огляду на наведене, період прострочення за товар згідно накладної №10 від 27.03.2014 р. у травні 2014 р. становив 26 календарних днів. Як вбачається із розрахунку, долученого до позовної заяви, позивачем на суму боргу згідно накладної №10 від 27.03.2014 р., яка існувала у вказаному періоді, нараховано інфляційні із застосуванням показника індексу інфляції за квітень 2014 р. (нараховано 2 091 грн. 08 коп.) та травень 2014 р. (нараховано 1647грн. 91 коп.). Таким чином, до заборгованості згідно накладної №10 від 27.03.2014 р., яка існувала у травні 2014 р., не може бути застосована індексація за травень 2014 р., оскільки прострочення мало місце за період менший, ніж місяць, а тому в задоволенні вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 1 647 грн. 91 коп. відмовлено правильно.

Колегією суддів перевірено розрахунок 3% річних, решти сум інфляційних, та встановлено, що 3% річних в розмірі 2 181 грн. 99 коп. та інфляційні втрати в розмірі 17 078 грн. 99 коп. задоволені судом правомірно.

Щодо заперечень відповідача викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 662 ЦК України).

Із суті зобов'язань, які склалися між сторонами у зв'язку із поставкою ВРХ згідно накладних, у позивача не виникло обов'язку передати покупцеві певні приналежності до товару, зокрема, ветеринарні свідоцтва.

Положеннями ст. 666 ЦК України встановлено, що в разі, якщо на продавця покладено обов'язок передати разом з товаром певні документи (приналежності), але вони в силу обставин не були передані покупцю, то у покупця виникає право на звернення до продавця про передання таких документів із встановленням розумного строку такої передачі. Лише після того, як такі документи покупцю на його звернення у встановлений строк не були передані, у покупця виникає право на відмову від договору купівлі-продажу та повернення товару.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач лише в лютому 2015 р. (під час розгляду справи в суді) звернувся до позивача із проханням про передачу ветеринарного свідоцтва, проте, не вказав, якими нормативними актами на продавця покладено такий обов'язок, не зазначив, протягом якого строку продавець повинен передати такі документи. В подальшому відповідач не заявляв про відмову від договору купівлі-продажу, отриманий та частково оплачений товар позивачу не повернув.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що необхідність виготовлення та передачі ветеринарного свідоцтва передбачена абз. 5 п. 2.1. Правил заповнення, зберігання, списання ветеринарних документів та вимог до їх обліку, затвердженого Міністерством аграрної політики та продовольства України від 01.08.2014 р. №288, які набрали чинності 24.10.2014 р.

Відповідно до абз. 5 п. 2.1. вищевказаних Правил (абз. 5 п. 3.1. Порядку видачі ветеринарних документів, затвердженого наказом Державного комітету ветеринарної медицини України від 13.04.2009 р. №85, який діяв на момент передачі ВРХ згідно накладних) ветеринарні свідоцтва форм №1 та №2 заповнюються українською мовою та супроводжують товари, які вивозяться за межі району (міста), при їх транспортуванні територією України.

Проте, як вбачається із матеріалів справи та не спростовано відповідачем, транспортування ВРХ від позивача до відповідача відбувалося в межах одного району (Дрогобицький район Львівської області), а тому не потребувало виготовлення ветеринарних свідоцтв.

З огляду на наведене, відмова відповідача від виконання зобов'язання в частині здійснення оплати вартості товару у зв'язку із не переданням документів (приналежностей до товару) є безпідставною.

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд, вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте, з урахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Медвежа Воля" - відмовити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 13.03.2015 року в справі № 914/251/15 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського

суду.

Повний текст постанови виготовлений 24.04.2015 р.

Головуючий суддя Бойко С. М.

Суддя Бонк Т. Б.

Суддя Якімець Г. Г.