Ухвала

від 13.03.2015 по справі 916/2122/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

13 березня 2015 року Справа № 916/2122/13

Вищий господарський суд України у складі:

головуючого:Стратієнко Л.В., суддів:Вовка І.В., Грека Б.М., Селіваненка В.П., Черкащенка М.М.,

розглянувши заяву приватного підприємства "Інвестиційна компанія "Юг-Інвест" про перегляд Верховним Судом України постановиВищого господарського суду України від 01.12.2014 у справі№ 916/2122/13 за позовомпершого заступника прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до 1) приватного підприємства "Інвестиційна компанія "Юг-Інвест", 2) товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Коін", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1) Міністерство оборони України, 2) 9-ий Спортивний клуб Управління спорту Міністерства оборони України провизнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель загальною площею 5 995,5 м 2 , розташованих за адресою: м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2а, укладеного 03.10.2007 товариством з обмеженою відповідальністю "Грін Коін" та приватним підприємством "Інвестиційна компанія "Юг-Інвест".

Справа розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.06.2014 у справі № 916/2122/13 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.10.2014, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2014, рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: визнано недійсним спірний договір купівлі-продажу.

Приватне підприємство "Інвестиційна компанія "Юг-Інвест" звернулось із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 01.12.2014 у справі № 916/2122/13, в якій заявник просить скасувати зазначену постанову, прийняти у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заяву з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 24.11.2009 у справі № 6/22-08-441, від 09.12.2010 у справі № 6-15/179-09-6390, від 08.02.2011 у справі № 5020-1/014-12/002-1/056-10/071, від 22.03.2011 у справі № 5020-4/121, від 21.01.2015 у справі № 914/2328/13, від 19.04.2012 у справі № 5023/7886/11, від 18.02.2013 у справі № 5002-1/2152-2011, від 24.03.2014 у справі № 5002-29/2719-2011 мотивовано неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції положень статей 215, 216, 261, 330, 338 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, які подані у межах тримісячного строку, передбаченого частиною першою статті 111 17 ГПК України, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України, враховуючи таке.

Відповідно до пункту 1 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Так у постанові від 01.12.2014 у справі № 916/2122/13, про перегляд якої подано заяву, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції правомірно задовольнив позов військового прокурора, заявлений в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, про визнання недійсним укладеного відповідачами договору купівлі-продажу нерухомого майна, в якому позивач не є стороною. При цьому, суд касаційної інстанції зазначив, що оскільки договір, за яким відбулось відчуження спірного майна закріпленого за Збройними Силами України, у судовому порядку був визнаним недійсним у зв'язку з тим, що був укладений з порушенням Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" щодо порядку відчуження такого майна і підписаний посадовою особою з перевищенням наданих йому повноважень, то, відповідно до положень статей 203, 207, 215 ЦК України, укладений в подальшому відповідачами договір купівлі-продажу суперечить вимогам чинного законодавства та має бути визнаний недійсним, так як відповідач 2 (продавець) не набув права власності на спірне майно, а відтак не мав права здійснювати його подальше відчуження відповідачу-1 (покупцю). Крім того суд касаційної інстанції зазначив, що відповідач-1, стверджуючи про обізнаність Міністра оборони України про укладення оспорюваного договору ще в 2008 році, не довів факту обізнаності саме Кабінету Міністрів України (позивача у даній справі) про порушення його права до звернення прокурора з позовом у даній справі, а тому є правильним висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для застосування позовної давності у даному спорі.

Проте, у постанові від 24.11.2009 у справі № 6/22-08-441, яку заявник надає як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статей 215, 216, 330, 338 ЦК України, Вищий господарський суд України у подібних правовідносинах (в даному випадку позов про визнання недійсним укладеного тими ж відповідачами і того ж договору купівлі-продажу нерухомого майна, що і справі, про перегляд постанови у якій просить заявник, також заявлений військовим прокурором в інтересах держави, однак в особі Міністерства оборони України) дійшов іншого висновку та зазначив, що у позові слід відмовити, оскільки позивач не є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу, а тому його права, як особи, що вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача (відповідача) з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України, і, що такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову (який позивачами не заявлявся).

Крім того, у постановах від 08.02.2011 у справі № 5020-1/014-12/002-1/056-10/071, від 22.03.2011 у справі № 5020-4/121, від 19.04.2012 у справі № 5023/7886/11, від 18.02.2013 у справі № 5002-1/2152-2011, від 24.03.2014 у справі № 5002-29/2719-2011, на які заявник посилається як на доказ неоднакового застосування положень статі 261 ЦК України, переглядаючи спори у справах за позовами поданими прокурором в інтересах держави в особі органів виконавчої влади України та здійснюючи висновки стосовно застосування позовної давності, Вищий господарський суд України зазначив, що перебіг позовної давності в даному випадку починається з дня, коли прокурор , який виступає в інтересах держави, довідався про порушення інтересів держави.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України вважає, що зі змісту зазначених судових рішень вбачається неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, що є підставою для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 86, 111 16 , 111 21 ГПК України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

Допустити справу № 916/2122/13 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддя:Л.Стратієнко Судді:І.Вовк Б.Грек В.Селіваненко М.Черкащенко