Ухвала

від 17.03.2015 по справі 9/190

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

17.03.2015Справа № 9/190 за скаргою позивача (стягувача): малого приватного підприємства «Елтранс»

на дії (бездіяльність): Відділу примусового виконання рішень Управління державної

виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві

у справі №9/190

за позовом: малого приватного підприємства «Елтранс»

до відповідача: комунального підприємства «Київпастранс»

про стягнення заборгованості 468 318,94 грн.

суддя Шкурдова Л.М.

Представники сторін:

від стягувача (заявника): Подолянко Т.В. за дов. №136 від 22.12.2014;

від боржника: Щербата Л.С. за дов. №06-5/08 від 05.01.2015;

від ВДВС: не з'явився.

ВСТАНОВИЛА:

Мале приватне підприємство «Елтранс» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства «Київпастранс» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 468 318,94 грн. заборгованості за договором №Е0802 розробки проектно-вишукувальної документації (послуги з архітектурних проектувальних робіт транспортних споруд) від 06.02.2008, з яких 306620,59 грн. основного боргу, 23828,20 грн. пені, 111685,70 грн. інфляційних втрат, 26184,44 грн. 3%; також просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.08.2011 у справі №9/190 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства «Київпастранс» на користь Малого приватного підприємства «Елтранс» 306620,59 грн. основного боргу, 111685, 70 грн. інфляційних втрат, 4183, 06 грн. державного мита та 210,80 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

02.09.2011 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2011 у справі № 9/190 видано відповідний наказ.

02.02.2015 через канцелярію Господарського суду міста Києва від Малого приватного підприємства «Елтранс» надійшла скарга вих. №19 від 31.01.2015, в якій заявник просить суд:

- визнати незаконними дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві при винесенні Постанови «Про повернення виконавчого документа стягувачеві» від 26.12.2014 в виконавчому провадженні №29390206;

- визнати незаконною постанову відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві «Про повернення виконавчого документа стягувачеві» від 26.12.2014 в виконавчому провадженні №29390206;

- зобов'язати відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві відновити провадження №29390206 по примусовому виконанню наказу Господарського суду м. Києва від 02.09.2011 у справі № 9/190.

За твердженням скаржника, постанова «Про повернення виконавчого документа стягувачеві» від 26.12.2014 є незаконною та прийнята всупереч ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки державним виконавцем не було здійснено ніяких заходів, направлених на виявлення у боржника майна та рахунків, на які можна звернути стягнення з метою виконання рішення суду від 18.08.2011 у справі №9/190.

Ухвалою суду від 05.02.2015 призначено розгляд скарги на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві на 18.02.2015.

У зв'язку з неявкою у судове засідання 18.02.2015 представника ВДВС, не виконання органом державної виконавчої служби вимог ухвали суду від 05.02.2015, ухвалою суду від 18.02.2015 відкладено розгляд справи на 17.03.2015.

На призначене судове засідання 17.03.2015 представник ВДВС повторно не з'явився, вимог ухвал суду не виконав, хоча про дату та час його проведення повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення №0103032807082.

В ході проведення судових засідань 18.02.2015 та 17.03.2015 представник заявника надав пояснення стосовно поданої ним скарги, в той час як боржник проти її задоволення заперечив з тих підстав, що за твердженнями останнього, примусове стягнення на майно за боргами комунального підприємства, яке володіє цим майном на праві господарського відання, не допускається, також, боржником надано інформацію про виконавче провадження, з якої вбачається перелік рахунків боржника в різних установах банку, в тому числі і в ГУ ДКСУ в м.Києві.

Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги (ч. 2 ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Розглянувши подану скаргу, суд вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вже зазначалось, 02.09.2011 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2011 у справі № 9/190 видано відповідний наказ.

Позивач зазначає, що 24.10.2011 головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову «Про відкриття виконавчого провадження» з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва №9/190 від 02.09.2011.

Судом встановлено, що боржником рішення суду в примусовому порядку виконано не було.

26.12.2014 постановою «Про повернення виконавчого документа стягувачеві» від 26.12.2014 державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві, керуючись п.9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» повернув стягувачеві, малому приватному підприємству «Елтранс» виконавчий документ, наказ №9/190 від 02.09.2011.

Оскаржувана постанова від 26.12.2014 мотивована тим, що:

«Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.08.2013 у справі №826/11171/13-а майно, яке зареєстроване за боржником звільнено з-під арешту.

В ході виконання даного виконавчого документа майна та коштів, які належать боржнику, і на які у відповідності до вимог чинного законодавства України можливо звернути стягнення, не виявлено.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 «Про затвердження порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (далі - Порядок), визначено механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників.

Боржниками згідно п.2 даного Порядку, визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємств, установ та організацій, рахунки яких відкритті органах казначейства.

Відповідно до п.3 даного Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.

Згідно з п.6 Порядку, у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати коштів, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету. До заяви можуть додаватися інші документи, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів.

Пунктом 24 Порядку передбачено, що стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи зазначені у п. 6 даного Порядку».

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що скарга вих. №19 від 31.01.2015 малого приватного підприємства «Елтранс» є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, оскільки державним виконавцем не вчинено всіх, передбачених Законом України «Про виконавче провадження»». При цьому, господарський суд м. Києва виходить з огляду на таке.

Відповідно до ст.115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Рішення, ухвали, постанови суду, які не виконуються боржником добровільно у встановлений строк та у яких допущено негайне виконання, виконуються примусово органами Державної виконавчої служби, що входять до системи органів Міністерства юстиції України, в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Порядок оскарження дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби у процедурі виконання рішення господарського суду передбачено ст.121-2 ГПК України, відповідно до якої скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Наразі, стягувач оскаржує Постанову «Про повернення виконавчого документа стягувачеві» від 26.12.2014 у виконавчому провадженні №29390206.

Частиною 1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України N 1697-VII від 14 жовтня 2014 року) визначено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу, зокрема, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

У відповідності до ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» під час виконання рішень державний виконавець має право на безпосередній доступ до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти. Порядок доступу до таких реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України спільно з відповідними центральними органами виконавчої влади, які забезпечують їх ведення.

За змістом ч.1 ст.11 Закону України Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням (ст.32 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Положеннями ст.57 вказаного вище нормативно-правового акту визначено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Таким чином, виходячи з викладених вище норм законодавства, державний виконавець повинен, перш за все, вчиняти дії, що спрямовані на виконання виконавчого документу, у тому числі, здійснювати накладення арешту на грошові кошти та майно боржника.

Ухвалами суду від 05.02.2015, 18.02.2015, з метою встановлення проведених відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служи Головного управління юстиції у м. Києві заходів було витребувано матеріали виконавчого провадження ВП №29390206, а також докази підтвердження вчинення органом державної виконавчої служби таких заходів з метою виявлення у боржника рахунків та майна.

Однак, відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служи Головного управління юстиції у м. Києві вимог ухвал суду виконано не було, матеріалів виконавчого провадження №29390206 не представлено.

Наразі, в матеріалах справи, відсутні докази вчинення державним виконавцем необхідних дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», які були б спрямовані на здійснення примусового виконання наказу №9/190 від 02.09.2011, зокрема, направлення запитів до банківських установ з метою виявлення відкритих у боржника рахунків та наявних на них грошових коштів, винесення постанов про накладення арешту на кошти та примусове їх списання на користь стягувача.

З представлених суду документів слідує, що комунальним підприємством «Київпастранс» рішення суду в примусовому порядку не виконано, жодних дій направлених на погашення боржником існуючої у останнього заборгованості перед стягувачем за договором №Е 0802 від 06.02.2008 на розробку проектно-вишукувальної документації (послуг з архітектурних проектувальних робіт транспортних споруд) не здійснено.

Між тим, судом враховано, що наказ у справі №9/190 був виданий ще 02.09.2011, що свідчить про тривале ухилення боржником від виконання взятих на себе за вказаним правочином зобов'язань.

Згідно з ст. 96 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Норми чинного цивільного і господарського законодавства не містять винятків про зміну чи невілювання відповідальності при фінансуванні зобов'язання за рахунок бюджетних коштів.

Так, в постанові від 15.05.2012 у справі №11/446 Верховний Суд України зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність бюджетної організації і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Посилання державного виконавця в оскаржуваній постанові, як на підставу повернення виконавчого документа без виконання, на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.08.2013 у справі №826/11171/13, за висновками суду, є безпідставним, оскільки вказана вище постанова скасована ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2014 №К/800/55840/13.

З приводу посилань державного виконавця на Порядок, господарський суд зазначає, що останнім визначено механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників.

Водночас, рішення Господарського суду м. Києва №9/190 від 18.08.2011 та виданий на його примусове виконання наказ №9/190 від 02.09.2011 не передбачає стягнення коштів державного та місцевих бюджетів. Згідно з інформацією про виконавче провадження у боржника наявні відкриті рахунки як в комерційних банках, так і в органах Державного казначейства.

Згідно з п.9.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» №9 від 17.10.2012 за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Враховуючи вище наведене, а також виходячи з того, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення державним виконавцем усіх дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», які б були спрямовані на здійснення примусового виконання наказу №9/190 від 02.09.2011, доводи викладені стягувачем у скарзі №19 від 31.01.2015 на дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві у справі №9/190 визнаються судом обґрунтованими.

При цьому, судом враховано, що однією із основних засад здійснення судочинства в Україні, закріплених, зокрема, у п.9 ч.3 ст.129 Конституції України, є обов`язковість рішень суду.

За змістом ст.124 Конституції України, ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Відповідно до ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

У Рішенні від 26.06.2013 по справі №1-7/2013 Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням акціонерної компанії «Харківобленерго» щодо офіційного тлумачення положень п.2 ч.2 ст.17, п.8 ч.1 ст.26, ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що Конституційний Суд України, розглядаючи цю справу, брав до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43). Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно із Рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 зі справи «Совтрансавто-Холдинг» проти України" визначено, що «одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів» (згадується в п.4 Інформаційного листа №01-8/1427 від 18.11.2003 Вищого господарського суду України «Про юрисдикцію Європейського суду з прав людини в Україні»).

Принцип верховенства права закріплений ст.8 Конституції України, а згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду є джерелом права для національних судів.

У п.3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» №6 від 07.02.2014 визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12).

Відтак, враховуючи наведене вище, скарга вих. №19 від 31.01.2015 малого приватного підприємства «Елтранс» на дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві є такою, що підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України суд,

УХВАЛИВ:

1. Скаргу вих. №19 від 31.01.2015 малого приватного підприємства «Елтранс» на дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві задовольнити.

2. Визнати дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві при винесенні Постанови «Про повернення виконавчого документа стягувачеві» від 26.12.2014 в виконавчому провадженні №29390206 незаконними.

3. Визнати постанову відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві «Про повернення виконавчого документа стягувачеві» від 26.12.2014 в виконавчому провадженні №29390206 незаконною.

4. Зобов'язати відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві відновити провадження №29390206 по примусовому виконанню наказу Господарського суду м. Києва від 02.09.2011 у справі № 9/190.

Суддя Л.М. Шкурдова