Постанова

від 18.03.2015 по справі 922/122/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2015 р. Справа № 922/122/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Медуниця О.Є., суддя Терещенко О.І.,

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Синиченко Р.Ю. (керівник),

відповідача- Булгакова Д.І. (довіреність б/н від 02.03.2015 року),

розглянувши апеляційну скаргу позивача (вх. №3268Х/1-38) на рішення господарського суду Харківської області від 22.09.2014 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алерс-Україна", м.Харків

до PETER-STAR Sp. z.o.o. I Sp.-Sp.K., Rzecpospolita Polska

про стягнення 89077,04 EUR

ВСТАНОВИЛА:

17 січня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Алерс-Україна" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з PETER-STAR Sp. z.o.o. I Sp.-Sp.K. 87000 EUR основного боргу, 957 EUR інфляційних витрат, 1120,04 EUR 3% річних, разом 89077,04 EUR та судового збору, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору транспортного експедирування № 860 від 08.05.2013 р. не виконав свої зобов"язання щодо перевезення негабаритного вантажу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.09.2014 р. по справі №922/122/14 (суддя Смірнова О.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Позивач не погодився з зазначеним рішенням суду першої інстанції, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

08.05.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алерс-Україна", (позивач, клієнт) та PETER-STAR Sp. z.o.o. I Sp.-Sp.K., Rzecpospolita Polska (відповідач, перевізник) був укладений договір транспортного експедирування №860 (а.с.157 т.1).

Відповідно до п.1.1, предмет договору є організація та виконання транспортно-експедиторських послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу, що бере на себе перевізник на замовлення клієнта. Найменування послуг, а також інші дані, необхідні для виконання договору, вказуються сторонами у додатковій угоді чи заявці, що є невід'ємною частиною договору.

Згідно п.3.1 договору, перевізник зобов'язаний організувати доставку вантажу транспортом за маршрутом, вказаним у заявці; забезпечити своєчасну подачу під завантаження справного рухомого складу у стані, придатному для перевезення вказаного клієнтом вантажу і відповідаючого вимогам закону; прийняти до перевезення вантаж у зазначеному клієнтом місці; оплатити провізні та інші тарифи і збори, пов'язані з перевезенням вантажу, із коштів, отриманих від клієнта; забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття від відправника вантажу і до видачі вантажоодержувачеві.

Сторони договору оформили та підписали заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 1262 від 07.06.2013 р. по маршруту Bremerhaven (D)- Комсомольськ (UA) (а.с.160 т.1).

Плата за перевезення, відповідно до заявки, складає 35000 EUR.

Як зазначає позивач, відповідач прийняв до перевезення негабаритний вантаж у м.Бремерхафені (а.с.161-164 т.1):

-відповідно до CMR № 0003372, вантаж прийнятий до перевезення 24.06.2013 р.,

-відповідно до CMR № 0003369, вантаж прийнятий до перевезення 26.06.2013 р.,

-відповідно до CMR № 0003370, вантаж прийнятий до перевезення 26.06.2013 р.,

-відповідно до CMR № 0003371 вантаж прийнятий до перевезення 28.06.2013 р.

Позивач сплатив відповідачу за договором 87000 EUR, про що свідчать платіжні доручення №634 від 17.07.2013 року та №638 від 19.07.2013 року (а.с.165-168 т.1).

Позивач, звертаючись до суду з позовом зазначає, що вантаж був ввезений до України 21.07.2013 року, проте докази доставки вантажу вантажоотримувачу в CMR відсутні, у зв'язку з чим позивач вважає, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором та отримав грошові кошти безпідставно, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом про стягнення 87000 EUR основного боргу, 957 EUR інфляційних витрат, 1120,04 EUR 3% річних.

Відповідач проти позову заперечує та у відзиві на позовну заяву зазначає, що він повністю виконав свої зобов'язання за договором, що підтверджується транспортними накладним CMR № 0003370, CMR № 0003371, CMR № 0003369, CMR № 0003372 з відмітками про перетин вантажем митного кордону 23.07.2013 року, поясненнями водіїв вантажівок про доставку і вивантаження вантажу в м. Комсомольську Полтавської області, актами виконаних робіт № 1262-1, № 1262-2, № 1262-3 від 25.07.2013 р., які представник позивача безпідставно відмовився підписати. Крім того, на думку відповідача, здійснена позивачем оплата за отриманий вантаж є підтвердженням виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з доставки вантажу та отримання його клієнтом.

Колегія суддів враховує наступне.

Правові відносини, пов'язані з автомобільним перевезенням вантажів, у випадках, коли місце прийняття до перевезення вантажу і місце здачі вантажу знаходяться на території двох різних країн, з яких по крайній мірі одна є учасником Конвенції, регулюються Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (далі - Конвенція), яка укладена у Женеві 19.05.1956 р. (п. 1 ст. 1 Конвенції). Для України Конвенція діє з 09.09.2006 р.

Відповідно до ст. 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність або утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно ст. 5 Конвенції накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, у якій складена вантажна накладна. Перший примірник накладної передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій зберігається транспортером.

Якщо вантаж, який підлягає перевезенню, необхідно завантажити на декілька транспортних засобів, або якщо він є різнорідним чи поділений на різні партії, відправник або перевізник має право вимагати складання окремої вантажної накладної на кожний транспортний засіб, що використовується, або на вантаж кожного роду чи на кожну партію вантажу.

Вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником (ч.1 ст.9 Конвенції).

Згідно із ст. 13 Конвенції якщо встановлена втрата вантажу чи якщо вантаж не прибув після закінчення терміну, передбаченого в статті 19, одержувач може від свого імені пред'явити перевізнику вимоги, основані на праві, що витікає з договору перевезення.

Відповідно до ст.15 Конвенції якщо виникають обставини, що перешкоджають здачі вантажу після його прибуття на місце, призначене для здачі, перевізник запитує інструкції у відправника.

Як свідчать матеріали справи, на виконання Договору № 860 транспортного експедирування від 08.05.2013 року та Заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 1262 від 07.06.2013 року позивачем надано транспортні накладні СМК № 0003370, СМК № 0003371, СМК № 0003369, СМК № 0003372.

На вказаних накладних містяться печатки митниць, що свідчать про те, що перевезення вантажу здійснено через митний перехід Рава - Руська, митний пост "Малихів" (Львівська область) та 23.07.2013 року вантаж перетнув митний кордон.

Крім того, матеріали справи містять письмові пояснення водіїв відповідача, які безпосередньо здійснювали перевезення вантажу (том 2, арк. справи 137, 139,141, 143).

В цих поясненнях зазначено, що вантаж був доставлений через митницю м.Львів та розвантажений у м.Комсомольську. Одержувач вантажу пообіцяв, що CMR будуть підписані після розвантаження автомобілів. Всі чотири водія зазначили, що вантаж був доставлений, розвантажений, проте вантажні накладні одержувач не підписав.

Також в матеріалах справи наявний нотаріально завірений переклад електронного листування між представниками позивача та відповідача відносно домовленостей про умови перевезення вантажу, його маршруту, порядку оплати та підтвердженням відмови представників позивача підписати CMR (а.с.48 т.2).

Зокрема, в свої листах відповідач неодноразово просив позивача надати пояснення з приводу не підписання CMR при отриманні вантажу.

У листі від 15.08.2013 року позивач зазначає, «ми отримали від вас листа з оригіналами рахунків, CMR та українськими дозволами. Крім того, ми хотіли б, щоб ви підписали акти приймання, які є обов'язковими відповідно до наших стандартів бухгалтерського обліку».

Таким чином, позивач фактично визнає доставку вантажу та просить відповідача, в свою чергу, підписати також його акти приймання вантажу.

Судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до статті 20 Конвенції, той факт, що вантаж не був доставлений протягом 30 днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом 60 днів із дня прийняття вантажу перевізником є беззаперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

Разом із тим, за обставин, на яких наголошує позивач, відсутні його вимоги (в тому числі позовні) до відповідача щодо виконання умов договору з передачі вантажу одержувачу. Докази звернення позивача до правоохоронних органів щодо крадіжки вантажу також відсутні.

В матеріалах справи містяться пояснення ТОВ «Юромаш» (одержувача і власника вантажу), з яких вбачається, що 08.05.2013 року ТОВ «Юромаш» та ТОВ «Алерс-Україна» уклали договір транспортного експедирування №27, відповідно до п.1.1 якого, предметом договору є організація та виконання транспортно-експедиторських послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу, що бере на себе експедитор (позивач у даній справі) на замовлення замовника.

Відповідно до заявки від 08.05.2013 року №08/05/13 позивач зобов'язався в строк до 20.06.2013 року здійснити поставку екскаватора Hitachi ЕХ 5600Е-6 за маршрутом Бремерхафен - Київ - Комсомольськ (а.с.14 т.3).

Згідно вказаної заявки до Договору на міжнародні автомобільні перевезення від 08.05.2013 р. № 08/05/13 позивач є виконавцем автоперевезення вантажу за маршрутом Bremerhaven - Київ-Комсомольськ Полтавської обл.

Отже, позивач є відповідальним перед одержувачем вантажу за його доставку, але останній вимог до нього щодо відсутності вантажу не пред'являв.

В матеріалах справи є докази про інші обставини.

В своїх поясненнях суду першої інстанції №651/07/14 від 29.07.2014 року ТОВ «Юромаш» зазначає, що сторони договору досягли згоди про відступлення позивачем зобов'язань за укладеним договором іншій експедиторській організації, у зв'язку з чим 18.07.2013 року укладено додаткову угоду №1 до договору №27 від 08.05.2013 року (а.с.15 т.3).

Крім того, ТОВ «Юромаш» вказує, що у нього відсутні претензії до ТОВ «Алерс-Україна» в частині здійсненої передплати за послуги експедирування.

Із змісту письмових пояснень третьої особи - одержувач вантажу не має претензій до обох сторін по даній справі, він не заявляє про втрату або розшук вантажу.

Судова колегія вважає, що також за вказаних обставин, слід взяти до уваги пояснення відповідача про те, що перевезення вантажу, а це великогабаритний екскаватор HITACHI - 5600, здійснювалося не лише автомобілями відповідача, але й іншими перевізниками, в документах яких містяться відмітки про отримання вантажу. Доставка екскаватора була здійснена всіма автомобілями.

Слід також прийняти до уваги матеріали справи, в яких містяться пояснення водіїв відповідача про те, що вантаж був доставлений через митницю м. Львів 23.07.2013 та був розвантажений у Комсомольську. Перед розвантаженням одержувач пообіцяв, що накладні будуть підписані після розвантаження автомобілів, проте документи так підписані і не були, навіть на наступний день.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що вантаж не був доставлений його власнику (третій особі).

Позивач, звертаючись до суду з позовом, просить повернути йому безпідставно сплачені 87000 EUR.

Відповідач у відзиві на позовну заяву пояснив, що всього позивач мав би сплатити за послуги експедирування 92080 EUR, в тому числі:

-35000 EUR - оплату за послуги перевезення;

-оплату за простій з негабаритним вантажем в очікуванні загрузки в порту Bremerhaven 29820 EUR;

-витрати за дозвіл на проїзд автомобілів з негабаритним вантажем по території України за маршрутом Ягодин - Комсомольськ в сумі 22 180 грн.

Позивачем було частково виконано зобов'язання по оплаті послуг транспортного експедирування, а саме: 17.07.2013 ТОВ «Алерс - Україна» перерахувало на розрахунковий рахунок перевізника 35000EUR, а 19.07.2013року ще 52000 EUR.

Судова колегія погоджується, що вказана оплата в липні 2013 року підтверджує виконання перевізником (відповідачем) своїх зобов'язань за договором.

Крім того, згідно договору № 860 від 08.05.2013 р. провізні плати та інші тарифи і збори, пов'язані з перевезенням вантажу здійснюються за рахунок «Клієнта» тобто позивача у даній справі (розділ « 3» договору). Наднормативний простій автомобіля оплачується клієнтом (позивачем) (розділ 4 договору).

Отже, позовні вимоги про повернення платежу на суму 52000 EUR є безпідставні, оскільки нести такі витрати, в будь-якому разі, має позивач у даній справі.

Аналізуючи обставини справи і докази , надані сторонами у сукупності, судова колегія приходить до висновку, що доводи позивача про безпідставне одержання відповідачем стягуваної суми є помилковими, посилання на положення ст. 1212 ЦК України безпідставними.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні та 3% річних, посилаючись на порушення відповідачем грошового зобов'язання.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не доведено належним доказами невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №860 від 08.05.2013 року.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 22.09.2014 року у справі №922/122/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови по справі №922/122/14 підписано 23.03.2015 року.

Головуючий суддя Сіверін В.І.

Суддя Медуниця О.Є.

Суддя Терещенко О.І.