Постанова

від 08.08.2014 по справі п/811/1900/14

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2014 року Справа № П/811/1900/14

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Кармазиної Т.М.,

за участю секретаря - Сириці І.О.,

за участю представників:

позивача - Бурмаки С.А.,

відповідача - Бабенка Н.О., Жидачевської М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кіровограді справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградхліб" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 11 лютого 2014 року №№0000192202, 0000202202, 0000212202, 0000222202.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувані рішення прийняті за результатами проведення документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 28.07.2011 р. по 31.12.2012 р. на підставі якої складено акт №24/11-23-22-02/37795986 від 30.01.2014 року. Перевіркою було встановлено порушення п.138.1 ст.138, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, п.2.6 Положення про ведення касових операцій у Національній валюті в Україні. При цьому, позивач посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними, необґрунтованими та безпідставними, а також такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України. Зокрема, позивач посилався на протиправність висновків відповідача в акті перевірки щодо завищення валових витрат у зв'язку із збитковістю господарської операції по реалізації молочноконсервної продукції, заниження податку на додану вартість і завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту, оскільки вони були зроблені податковим органом на підставі недоведених обставин при помилковому розумінні норм чинного законодавства. Окрім цього під час проведення перевірки дотримання вимог Положення про ведення касових операцій у Національній валюті в Україні перевіряючими навмисно було зроблено вибірковий аналіз оприбуткування готівки з оптового магазину до центральної каси, які знаходяться в одному приміщенні, чим фактично неправильно зазначені реальні обставини її оприбуткування.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити в повному обсязі з вищевказаних підстав.

Відповідачем подано заперечення проти позову згідно якого зазначено, що позивачем на порушення п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України занижено податок на прибуток в сумі 826090 грн., в тому числі: в 2-му кварталі 2012 р. в сумі 45432 грн.; в 3-му кварталі 2012 р. в сумі 327018 грн., в 4-му кварталі 2012 р. в сумі 453640 грн.. Крім того, на порушення п. 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, п.3 та п.4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 17.12.2012 р. №1342 занижено ПДВ всього у сумі 697 221 грн. в т.ч.: за серпень 2012 р. в сумі 318129 грн., за вересень 2012 р. в сумі 47479 грн., за жовтень 2012 р. в сумі 102105 грн., за листопад 2012 р. в сумі 190914 грн., за грудень 2012р. в сумі 38594 грн., а також завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту податку на додану вартість (рядок 19) за лютий 2012 р. в сумі 653 грн., березень 2012 р. в сумі 1292 грн., за травень 2012 р. в сумі 1819 грн., за грудень 2012 р. в сумі 101228 грн.. Перевіркою також було встановлено порушення п.2.6 Положення про ведення касових операцій у Національній валюті в Україні, внаслідок чого підприємством належним чином неоприбутковано в повному обсязі (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) виручку, яка отримана на торговій точці (складі) в центральну касу підприємства в сумі 1474113,13 грн.. За вказаних обставин, відповідач вважає, що доводи позивача не відповідають дійсним обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог (т.3 а.с.1-3).

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кіровоградхліб" зареєстровано 28.07.2011р. як юридична особа (т.2 а.с.222-225), та перебуває на обліку в Кіровоградській ОДПІ як платник податків.

Судом встановлено, що в період з 09.12.2013 р. по 24.01.2014 р. відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 28.07.2011 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт №24/11-23-22-02/37795986 від 30.01.2014 року (т.1 а.с.11-69).

Згідно висновків акту, перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема:

1. п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток в сумі 826 090 грн., в тому числі: в 2-му кварталі 2012 р. в сумі 45 432 грн., в 3-му кварталі 2012 р. в сумі 327 018 грн., в 4-му кварталі 2012 р. в сумі 453 640 грн.;

2. п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, п.3 та п.4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 17.12.2012 року №1342 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.01.2013 р. за №79/22611, внаслідок чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 697 221 грн., в т.ч.: за серпень 2012 р. в сумі 318 129 грн., за вересень 2012 р. в сумі 47 479 грн., за жовтень 2012 р. в сумі 102 105 грн., за листопад 2012р. в сумі 190 914 грн., за грудень 2012 р. в сумі 38 594 грн.;

3. п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, пп.3, 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 17.12.2012 року №1342 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.01.2013 р. за №79/22611, внаслідок чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту податку на додану вартість (рядок 19) за лютий 2012 р. в сумі 653 грн., за березень 2012 р. в сумі 1292 грн., за травень 2012 р. в сумі 1819 грн., за грудень 2012 р. в сумі 101 228 грн.;

4. п.2.6 Положення про ведення касових операцій у Національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за №40/10320, внаслідок чого позивачем належним чином неоприбутковано в повному обсязі (неповне та /або несвоєчасне оприбуткування) виручку, яка отримана на торговій точці (склад) в центральну касу підприємства в розмірі 1 474 113,13 грн..

На підставі даного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11 лютого 2014 року:

- №0000192202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 1 032 613 грн., у тому числі 826090 грн. основного платежу та 206 523 грн. штрафної (фінансової) санкції (т.1 а.с.7);

- №0000202202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 871 527, у тому числі 697 221 грн. основного платежу та 174 306 грн. штрафної(фінансової) санкції (т.1 а.с.8);

- №0000212202, яким було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 104 992 грн., в т.ч. по податкових деклараціях: №9013295630 від 20.03.2012 р. за лютий 2012 р. в сумі 653 грн., №9021012138 від 20.04.2012 р. за березень 2012 р. в сумі 1292 грн., №9034730915 від 19.06.2012 р. за травень 2012 р. в сумі 1819 грн., №9085564067 від 21.01.2013 р. за грудень 2012 р. в сумі 101 228 грн. (т.3 а.с.10);

- №0000222202, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 7 370 565,65 грн. (т.1 а.с.10).

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступні фактичні обставини.

Податкове повідомлення-рішення №0000192202 від 11 лютого 2014 року.

Так, за результатами перевірки, відповідач дійшов висновку про завищення позивачем задекларованих показників у рядку 05.1 Декларації "Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)" всього в розмірі 3 933 766 грн., в тому числі: за 2 квартал 2012 року 216 341 грн., за 3 квартал 2012 року 1 557 229 грн., за 4 квартал 2012 року 2 160 196 грн..

В ході перевірки встановлено, що позивачем укладено Договір 191 від 06.02.2012 року з ПАТ "Первомайський молочноконсервний комбінат" на придбання молочноконсервної продукції в асортименті. На виконання вказаного Договору ПАТ "Первомайський молочно консервний комбінат" поставлено молочноконсервну продукцію в асортименті на загальну суму з ПДВ 4 720 519,52 грн. на підставі видаткових накладних виписаних на адресу позивача. Поряд з цим, позивачем укладено типові контракти з підприємствами-покупцями нерезидентами на придбання молочноконсервної продукції в асортименті, зокрема з Фірма SRL "ТІМСАТ" МОLDOVA (Контракт № 09/05/2012 від 28.05.2012 року на поставку молочних продуктів. Контракт №12/07/2012 від 12.07.2012 року на поставку молочних продуктів. Контракт № 14/11/12 від 20.11.2012 року на поставку молочних продуктів), Фірма SRL "CUPTORUL FЕRМЕCАТ" м.Бєльц, вул. Болгарська, 55, Республіка Молдова (Контракт №10/06/12 від 21.06.2012 року на поставку молочних продуктів), Фірма ООО "SММ" 0167, ГРУЗИЯ (Контракт № 11/07/12 від 04.07.2012 р. на поставку молочних продуктів, Контракт №13/10/12 від 29.10.2012 року на поставку молочних продуктів). На виконання вказаних контрактів позивачем поставлено молочноконсервну продукцію в асортименті на загальну суму 4 081 241,84 грн. на підставі вантажно-митних декларацій.

В результаті проведення вказаних господарських операцій, на думку відповідача, позивачем отримано збитки в сумі 639 277,68 грн. (4 720 519,52 - 4 081 241,84), тобто при отриманні від покупця 4 081 241,84 грн. необхідно провести оплату постачальнику в сумі 4 720 519,52 грн.. Позивачем проводилась закупівля вищевказаних товарів з подальшим їх експортом з метою заниження об'єкту оподаткування з податку на прибуток, у зв'язку з чим дії позивача призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету.

За перевіряємий період позивач придбав товар на загальну суму 4 720 519,52 грн., в т.ч. ПДВ - 786 753,24 грн., при цьому обсяг придбання в розмірі 3 933 766,28 грн. (без ПДВ) було віднесено до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування у 2012 році, у т.ч.: у 2 кварталі 2012 р. 216 341,40 грн., у 3 кварталі 2012 р. 1 557 229,25 грн., у 4 кварталі 2012 р. 2 160 195,80 грн..

Відтак, відповідач дійшов висновку про завищення позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування на загальну суму 3 933 766 грн., в т.ч.: за 2 квартал 2012 року 216 341 грн., за 3 квартал 2012 року 1 557 229 грн., за 4 квартал 2012 року 2 160196 грн..

Отже, перевіркою повноти визначення податку на прибуток за період з 28.07.2011 року по 31.12.2012 року встановлено його заниження всього 826 090 грн., в т.ч.: в 2-му кварталі 2012 р. 45 432 грн., в 3-му кварталі 2012 р. 327 018 грн., в 4-му кварталі 2012 р. 453 640 грн..

При вирішенні даного спору суд виходить з того, що порядок формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування врегульовано Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Згідно пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо) є доходом від операційної діяльності, який визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань (п.135.4 ПК України).

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 статті 138 ПК України передбачено, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу (п.138.6 ст.138 ПК України).

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Перелік таких витрат наведено в п.138.8 ст.138 ПК України.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат -витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, за своїм змістом наведені норми передбачають як підставу для не включення до витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, що відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 25.05.95 р. № 88, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Тобто, необхідною умовою для включення витрат до витрат підприємства, є, зокрема, фактична наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Адже для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом встановлено, що між позивачем (як Покупцем) та ПАТ "Первомайський молочноконсервний комбінат" (як Продавцем) 06.02.2012 року укладено договір поставки №191, предметом якого є поставка молочноконсервної продукції в асортименті (т.1 а.с.81-83).

На виконання даного Договору ПАТ "Первомайський молочноконсервний комбінат" поставлено молочноконсервну продукцію в асортименті на загальну суму з ПДВ 4720519,52 грн., що підтверджується: видатковими накладними (т.1 а.с.84-99), податковими накладними (т.1 а.с.100-115), платіжними дорученнями (т.1 а.с.116-123), актом звірки (т.1 а.с.124).

Реальність даної господарської операції не заперечувалась відповідачем.

Використання отриманого товару підтверджується наступним.

Так, між позивачем (продавець) та Фірмою SRL "ТІМСАТ" МОLDOVA (покупець) було укладено контракт №09/05/2012 від 28.05.2012 р. на поставку молочних продуктів (т.1 а.с.125-133).

Виконання умов контракту підтверджено рахунками-фактури, міжнародними накладними та митними деклараціями (т.1 а.с.134-148).

12.07.2012р. між позивачем (продавець) і Фірмою SRL "ТІМСАТ" МОLDOVA (покупець) укладено контракт №12/07/2012 на поставку молочних продуктів (т.1 а.с.149-157), виконання умов якого також підтверджено рахунками-фактури, міжнародними накладними та митними деклараціями (т.1 а.с.158-172).

20.11.2012р. між позивачем (продавець) і Фірмою SRL "ТІМСАТ"МОLDOVA (покупець) укладено контракт №14/11/2012 на поставку молочних продуктів (т.1 а.с.173-177), виконання якого підтверджено рахунками-фактури, міжнародними накладними та митними деклараціями (т.1 а.с.178-188).

Також, 21.06.2012р. між позивачем (продавець) і Фірмою SRL "CUPTORUL FЕRМЕCАТ" (покупець) укладено контракт №10/06/12 на поставку молочних продуктів (т.1 а.с.189-193), виконання умов якого також підтверджено рахунками-фактури, міжнародними накладними та митними деклараціями (т.1 а.с.194-210).

04.07.2012 р. між позивачем (продавець) та Фірмою ООО "SММ", ГРУЗІЯ, було укладено контракт №11/07/12 на поставку молочних продуктів (т.1 а.с.211-214). Виконання сторонами умов контракту підтверджено рахунками-фактури, міжнародними накладними та митними деклараціями (т.1 а.с.215-220).

29.10.2012 р. між позивачем (продавець) та Фірмою ООО "SММ", ГРУЗІЯ, було укладено контракт №13/10/12 на поставку молочних продуктів (т.1 а.с.221-224), виконання умов якого теж підтверджено рахунками-фактури, міжнародними накладними та митними деклараціями (т.1 а.с.225-229).

Оплата за поставлений позивачем товар підтверджується банківськими виписками (т.1 а.с.229-248, т.2 а.с.1-20).

Реальність даних господарських операцій теж не ставилась під сумнів в ході перевірки.

Ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Однак, висновок відповідача про неправомірність формування витрат за господарськими операціями з придбання товару обґрунтовується обставинами подальшої реалізації цих товарів за цінами, які нижчі від цін придбання. А тому, на думку податкового органу, ці господарські операції не можна розглядати як такі, що пов'язані з господарською діяльністю позивача.

За визначенням, наведеним у частині 1 статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з ч.2 ст.3 ГК України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Також, згідно ст.44 ГК України підприємство самостійно формує програми діяльності, вибирає постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлює ціни на продукцію та послуги відповідно до закону.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів ст.3 ГК України, пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження; її метою є досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Судом встановлено, що одним із основних видів діяльності позивача є оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами, про що свідчить довідка з ЄДР (т.2 а.с.224).

Абзацом 5 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що господарська операція розуміється як факт підприємницької та іншої діяльності, який викликає зміни в структурі усіх ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті вчинення якого очікується отримання економічних вигод, збільшення чи зменшення зобов'язань, одержання фінансових результатів. Слід зазначити, що окрема господарська операція може і не мати всіх ознак господарської діяльності, зокрема, обов'язковості отримання доходу (прибутковості). Воднораз, сукупність господарських операцій за певний період є господарською діяльністю, метою якої є досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами.

Отже, терміни "господарська діяльність" та "господарська операція" не є тотожними.

Суд приходить до висновку, що позиція відповідача про те, що господарська діяльність позивача в межах спірних правовідносин не є господарською діяльністю, суперечить законодавству, оскільки законодавцем не визначено обов'язку платника податків вчиняти лише прибуткові господарські операції. Законодавець при визначенні терміну "господарська діяльність" визначальним вважає мету діяльності платника податку, яка повинна бути направлена на отримання доходу. Причому, одна господарська операція може бути не безпосередньо направлена на отримання доходу, а бути передумовою для отримання останнього. Крім того, характерною ознакою господарської діяльності, спрямованої на одержання прибутку (підприємництва), є її здійснення на власний ризик суб'єкта господарювання, що передбачає неоднозначність наслідків такої діяльності і не виключає її збитковості.

Положення статей 3, 42 ГК України, ПК України встановлюють, що одержання прибутку не є неодмінним результатом і визначальною ознакою господарської діяльності, а є її метою, яка може як бути досягнутою, так і не бути досягнутою, при цьому жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що низькорентабельна господарська діяльність не є господарською.

Згідно зі ст.189 ГК України ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

За таких обставин, суд вважає, що продаж позивачем вітчизняних товарів на експорт за зовнішньоекономічними контрактами за цінами, нижчими від собівартості готової продукції, не можна вважати операціями поза межами господарської діяльності товариства. Суд зазначає, що прибутковість, як мета господарської діяльності підприємства, характеризується сумою отриманого прибутку на одиницю відповідних складових процесу виробництва або сукупних витрат підприємства. Прибуток є основним економічним показником господарсько-фінансової діяльності підприємства.

Відповідно до п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. №87, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.06.1999 р. за №397/3690 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати; доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників) за звітний період.

Згідно з п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29.11.99 №290 (надалі - Стандарт 15), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визначення доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій-разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Відповідно до п. 6 Стандарту 15, не визнаються доходом такі надходження від інших осіб: сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів; сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо; сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг); сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг); сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором; надходження, що належать іншим особам; надходження від первинного розміщення цінних паперів; сума балансової вартості валюти.

Згідно з пунктом 8 Стандарту 15 дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов: покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив); підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена; є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

У відповідності до пп.14.1.56 п.14.1 ст.14 ПК України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату(нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що ПК України не містить обмежень щодо формування собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг в залежності від розміру доходу від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Тобто, порядок формування доходу від реалізації товарів (виконаних робіт, наданих послуг) та їх собівартість не залежить безпосередньо від реалізації таких товарів (робіт, послуг). Операції з продажу платнику податку товарів (виконаних робіт, наданих послуг), у тому числі за ціною нижче собівартості, відображаються в податковому обліку на загальних підставах за правилами, визначеними ст.134 ПК України.

Усі витрати до податкової звітності включено позивачем у відповідності до ст.138 ПК України.

Формування доходів співпадає з вимогами п.8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку "Дохід" та пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України.

Судом також встановлено, що не заперечувалось представниками сторін в судовому засіданні, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентами щодо придбання позивачем молочноконсервної продукції за перевіряємий період, а також її подальшої реалізації є належні первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції та були надані позивачем при проведенні перевірки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що господарські операції позивача по придбанню і реалізації молочноконсервної продукції у перевіряємому періоді були направлені на отримання прибутку, а тому позивачем правомірно віднесено до складу витрат - витрати по придбанню у ПАТ "Первомайський молочно консервний завод" товару (молочноконсервна продукція в асортименті), оскільки дана господарська операція пов'язана з використанням даної продукції у власній господарській діяльності.

З огляду на зазначене, суд спростовує доводи відповідача в частині заниження податку на прибуток в сумі 826 090 грн. за 2-4 квартали 2012 р., а тому податкове повідомлення-рішення від 11.02.2014 року №0000192202 є протиправним та підлягає скасуванню.

Податкові повідомлення-рішення №0000202202 та №0000212202 від 11.02.2014 року.

Перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за період з 28.07.2011 р. по 31.12.2012 р. встановлено його заниження всього у сумі 697 221 грн., в т.ч.: за серпень 2012 р. в сумі 318 129 грн., за вересень 2012 р. в сумі 47 479 грн., за жовтень 2012 р. в сумі 102 105 грн., за листопад 2012 р. в сумі 190 914 грн., за грудень 2012 р. в сумі 38 594 грн., та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту податку на додану вартість (ряд.19) за лютий 2012 року в сумі 653 грн., за березень 2012 р. в сумі 1292 грн., за травень 2012 р. в сумі 1819 грн., за грудень 2012 р. в сумі 101 228 грн..

Відповідно до пп.14.1.179, 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару та його оплати, а також наявність мети отримання товару, пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу п.198.6 ст.198 ПК України слідує, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Отже, підприємство не має права на податковий кредит у разі відсутності податкової накладної чи митної декларації, що позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі за текстом - Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Статтею 201 ПК України визначено порядок складання та вимоги до податкової накладної.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 статті 201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

Зміст вказаних норм свідчить, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування даних податкового обліку платника податків.

Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом - Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Перевіркою встановлено, що за період з 28.07.2012 р. по 31.12.2012 р. позивач здійснював закупівлю молочноконсервної продукції з подальшим її експортом з метою заниження об'єкту оподаткування по податку на додану вартість, в зв'язку з чим дії позивача призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Зокрема, у період що перевірявся позивачем реалізовано молочноконсервну продукцію за межі України згідно зовнішньоекономічними експортними контрактами. При цьому ціна, по якій реалізовувало зазначені товари на експорт, визначалась без врахування суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику при придбані товарів та віднесена до складу податкового кредиту в сумі 786 753,29 грн., що нижча порівняно з ціною його придбання, у зв'язку з чим у позивача не було передбачених пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України підстав для включення до податкового кредиту сум ПДВ, нарахованих у зв'язку з придбанням зазначених товарів.

Враховуючи наведене, на думку відповідача, позивач при здійсненні операцій з товарами, що експортувалися, порушено п.198.3 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит на 786 753 грн., в т.ч. за: червень 2012 року - 43 268 грн., липень 2012 року - 58 100 грн., серпень 2012 року - 205 867 грн., вересень 2012 року - 47 479 грн., жовтень 2012 року - 102 105 грн., листопад 2012 року - 190 914 грн., грудень 2012 року - 139 020 грн..

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти даного порушення.

Встановлено, що між позивачем (покупець) і ПАТ "Первомайський молочноконсервний комбінат" (продавець) 06.02.2012 р. укладено договір поставки №191, предметом якого є поставка молочноконсервної продукції в асортименті (т.1 а.с.81-83). На виконання умов договору ПАТ "Первомайський молочно консервний комбінат" поставлено до позивача молочноконсервну продукцію в асортименті на загальну суму з ПДВ 4 720 519,52 грн., в тому числі ПДВ - 786 753,29 грн., що підтверджується наявними в справі доказами, зокрема: видатковими та податковими накладними (т.1 а.с.84-115), платіжними дорученнями (т.1 а.с.116-123), актом звірки (т.1 а.с.124).

Реальність даної господарської операції не заперечувалась відповідачем. Податкові накладні мають всі необхідні реквізити, були включені до реєстрів отриманих та виданих податкових накладних та відображені в додатках №5 до податкових декларацій з ПДВ за відповідні звітні періоди, що не заперечувалось відповідачем.

Використання отриманого товару підтверджується доказами його подальшої реалізації за межі території України згідно зовнішньоекономічних контрактів, укладених з Фірмою SRL "ТІМСАТ" №09/05/2012 від 28.05.2012 р. (т.1 а.с.125-148), №12/07/2012 від 12.07.2012 р. (т.1 а.с.149-172), №14/11/2012 від 20.11.12 р. (т.1 а.с.173-188), Фірмою SRL "CUPTORUL FЕRМЕCАТ" №10/06/12 від 21.06.2012 р. (т.1 а.с.189-210), Фірмою ООО "SММ", №11/07/12 від 04.07.2012 р. (т.1 а.с.211-220), 13/10/12 від 29.10.2012 р. (т.1 а.с.221-228).

Реальність даних операцій також не ставилась під сумнів відповідачем.

Відтак, суд вважає доводи відповідача в частині завищення податкового кредиту на 786 753 грн. необґрунтованими.

Перевіркою також встановлено, що позивач на порушення п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в податковій звітності з ПДВ безпідставно завищив податковий кредит на суму 3689 грн. (т.1 а.с.70-71), в т.ч. за: лютий 2012 р. - 367 грн., березень 2012 р. - 162 грн., квітень 2012 р. - 539 грн., травень 2012 р. - 1819 грн., грудень 2012 р. - 802 грн., в результаті подвійного відображення сум ПДВ по податкових накладних, зокрема:

1) податкову накладну №473 від 31.01.2012 р. на суму ПДВ 366,78 грн., отриману від ТОВ "Черкасихліб ЛТД" (код 37715680) відображено двічі в складі податкового кредиту в реєстрі отриманих податкових накладних за лютий 2012 року під №281 та під №513;

2) податкову накладну №34 від 06.02.2012 р. на суму ПДВ 802,4 грн., отриману від ТОВ "Промбезпека" (код 33708816) відображено двічі в складі податкового кредиту в реєстрі отриманих податкових накладних за березень 2012 року та за грудень 2012 року;

3) податкову накладну №61 від 27.03.2012 р. на суму ПДВ 161,67 грн., отриману від ПП "Кіровоградський киснево-роздавальний центр" (код 32615595), відображено двічі в складі податкового кредиту в реєстрі отриманих податкових накладних за березень 2012 року під №365 та під №360;

4) податкову накладну №39 від 28.02.2012 р. на суму ПДВ 538,72 грн., отриману від ТОВ "ВКП "Бонаспект" (код 20634511), відображено двічі в складі податкового кредиту в реєстрі отриманих податкових накладних за лютий 2012 року та за квітень 2012 року під №376 та під №315;

5) податкову накладну №68 від 18.04.2012 р. на суму ПДВ 378,33 грн. та податкову накладну №44 від 11.04.2012 р. на суму ПДВ 567,50 грн., отриману від ТОВ "Профлайн Ко" (код 35690345), відображено двічі в складі податкового кредиту в реєстрі отриманих податкових накладних за квітень 2012 року та за травень 2012 року під №328 та під №329;

6) податкову накладну №30 від 11.05.2012 р. на суму ПДВ 873,60 грн., отриману від ПП "Фортуна Інгрідієнт" (код 37227608), відображено двічі в складі податкового кредиту в реєстрі отриманих податкових накладних за травень 2012 року під №83 та №88 (т.1 а.с.70-71).

Представник позивача у судовому засіданні частково визнав зазначені вище порушення, а саме щодо подвійного відображення в складі податкового кредиту податкових накладних від 31.01.2012 року №473 на суму ПДВ 366,78 грн. від ТОВ "Черкасихліб ЛТД", №61 від 27.03.2012 року на суму ПДВ 161,67 грн. від ПП "Кіровоградський киснево-роздавальний центр", №30 від 11.05.2012 року на суму ПДВ 873,60 грн. "Фортуна Інгрідієнт", №39 від 28.02.2012 року на суму ПДВ 538,72 грн. від ТОВ "ВКП "Бонаспект".

Що стосується подвійного відображення в складі податкового кредиту податкових накладних №34 від 06.02.2012 року на суму ПДВ 802,4 грн., отриману від ТОВ "Промбезпека" (код 33708816), №68 від 18.04.2012 року на суму ПДВ 378,33 грн. та податкову накладну №44 від 11.04.2012 року на суму ПДВ 567,5 грн., отримані від ТОВ "Профлайн Ко" (код 35690345), представник позивача зазначив, що підприємством було відкориговано дані показники: по ТОВ "Промбезпека" в лютому 2013 року (т.6 а.с.66-73), по ТОВ "Профлайн Ко" в червні 2012 року (т.6 а.с.33-35, 43, 64).

Судом підтверджено даний факт та не спростовано відповідачем.

Крім того, перевіркою встановлено, що позивач на порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України безпідставно завищив податковий кредит в сумі 1413 грн., у тому числі: за лютий 2012 року в сумі 286 грн., за березень 2012 року в сумі 1130 грн.., в результаті відображення в його складі суми ПДВ по операціях з ТОВ "Магмастіл" (код 37769301) та ПП "Рупас-ПАК" (код 24381366), проведених на підставі нікчемних правочинів. До вказаних висновків відповідач дійшов використавши в ході перевірки позивача:

- акт ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №231-1/3-22-01-24381366 від 23.08.2013 р. "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Рупак-Пак", код 24381366, щодо підтвердження господарських відносин платника податків за період з 01.10.11-31.12.12", яким не встановлено факту реального здійснення господарських операцій (т.3 а.с.18-24);

- акт ДПІ у Святошинському районі м.Києва ДПС №760/22.2.09/37769301 від 23.04.2013 р. "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Магмастіл" (код за ЄДРПОУ 37769301) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.12 по 31.12.12", яким теж не підтверджено реальність здійснення господарських операцій (т.3 а.с.25-30).

Представник позивача заперечував щодо таких висновків відповідача щодо нікчемності правочинів з даними контрагентами.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Магмастіл" було укладено договір, на виконання якого до позивача поставлено електроди "Моноліт РЦ" ф3 мм уп/2,5 кг. та електроди "Моноліт РЦ" ф4 мм уп/5 кг. на загальну суму 1716,60 грн., в т.ч. ПДВ - 286,10 грн., що підтверджується видатковою накладною №М-00000689 від 09.02.2012 року (т.2 а.с.21).

В свою чергу, ТОВ "Магмастіл" виписано позивачу податкову накладну від 08.02.2012 р. №139 на загальну суму 1716,60 грн., в тому числі ПДВ 286,10 грн., включену позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ в лютому 2012 року (т.2 а.с.79-84).

Також, позивачем було замовлено у ПП "Рупас-Пак" товар (резина неопрен FE350009/021, ніж зварювальний FE 385602, ізолятор керамічний SО2А0310, ізолятор керамічний SО2А0305), отримання якого підтверджено видатковою накладною №РН-0000052 від 19.03.2012р. (т.2 а.с.23)

ПП "Рупас-Пак" 16.03.2012 р. виписано позивачу податкову накладну №16 на загальну суму 4212 грн., в т.ч. ПДВ 702 грн. (т.2 а.с.24).

Позивачем було замовлено у ПП "Рупас-Пак" товар (тен FE381034, тен FE381033) отримання якого підтверджено видатковою накладною №РН-0000059 від 26.03.2012 р. (т.2 а.с.25)

ПП "Рупас-Пак" 26.03.2012 р. виписано позивачу податкову накладну №28 на загальну суму 2568 грн., в т.ч. ПДВ 428 грн. (т.2 а.с.26).

Податкові накладні (на суму ПДВ 1130 грн.) включено до складу податкового кредиту з ПДВ в березні 2012 року (т.2 а.с.85-90).

Позивачем за отриманий товар перераховано на розрахункові рахунки ТОВ "Магмастіл" та ПП "Рупас-ПАК" вартість отриманих товарів, про що свідчать виписки з банку по рахунках позивача (т.2 а.с.27-30).

Суд зазначає, що отримані позивачем податкові накладні не мають недоліків, які згідно зі ст.201 Податкового кодексу України, ч.ч.1,2 ст.9 Закону №996-XIV спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.

Подальше використання позивачем отриманого від ТОВ "Магмастіл" та ПП "Рупас-Пак" товару у власній господарській діяльності підтверджується матеріальними звітами, актами списання, звітами про рух ТМЦ по складах (т.6 а.с.74-125).

Водночас, суд також критично оцінює твердження відповідача, що господарські угоди між позивачем та ТОВ "Магмастіл", ПП "Рупас-Пак" є нікчемними.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договори, укладені між позивачем та ТОВ "Магмастіл", ПП "Рупас-Пак" є дійсними та не були оскаржені в судовому порядку, таким чином вони є такими, на підставі яких виникли права і обов'язки сторін даних угод.

Згідно ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемні правочини характеризуються такими ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт перевірки позивача не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України. Крім того, суд зазначає, що самостійно визначені платником податку витрати та податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідачем не було надано до суду доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

До того ж, суд зазначає що відповідно до ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних функцій контролюючих органів є здійснення контролю за своєчасністю подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів. Жодним законом не передбачено право контролюючого органу (податкової інспекції) самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і статтями 19-1, 20 Податкового кодексу України, відповідно до яких контролюючим органам не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Недійсність правочину між позивачем та контрагентами не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем відносно того, що укладені ним правочини з зазначеними контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Так, відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів, надання послуг, виконання робіт, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами - є тільки припущенням.

Відтак, суд спростовує доводи відповідача щодо завищення податкового кредиту в сумі 1413 грн., у т.ч.: за лютий 2012 року в сумі 286 грн., за березень 2012 року в сумі 1130 грн..

В ході перевірки також було встановленою, що позивач подав Уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2012 року від 28.12.2012 р. №9082426882. (т.2 а.с.196-199) В порушення пункту 4 розділу V "Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість", було встановлено, що позивачем занижено податковий кредит на суму ПДВ 976 грн., в тому числі за червень 2012 року на суму 976 грн., в результаті допущення арифметичної помилки при визначенні податкового кредиту за червень 2012 року.

Крім того, згідно рядка 9 декларації з ПДВ за червень 2012 року "Усього податкових зобов'язань (сума значень рядків (1 + 7 + 8 (- чи +)) колонки Б" - 2 371 665 грн. (т.2 а.с.119-120). При цьому, відповідно до Уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2012 року від 28.12.2012 р. №9082426882 даний показник становить - 2 371 665 грн., а повинно бути 2 379 232 грн., рядок 1 - 2 445 219 грн., рядок 8 - 65 947 грн., розбіжність по рядку 9 - 7567 грн. (т.2 а.с.196-197).

Представник позивача в судовому засіданні погодився з даними порушеннями.

Отже, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, дослідивши наявні в справі докази, суд дійшов висновку про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.02.2014р. №0000202202 в частині збільшення грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 858 420 грн., в т.ч. за основним платежем - 686 736 грн. (697221 - 7567 - 976 - 367 - 162 - 874 - 539) та за штрафними (фінансовими) санкціями - 171 684 грн. (686 736*25%).

Також, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.02.2014р. №0000212202 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 103 589 грн. (104 992 - 367 - 162 - 874).

Податкове повідомлення-рішення №0000222202 від 11.02.2014 року про застосування штрафної (фінансової) санкції в сумі 7 370 565,65 грн..

Відповідно до статті 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки.

Відтак, за правового аналізу наведеної вище норми матеріального права вбачається, що застосування контролюючим органом штрафних (фінансових) санкцій можливе виключно за неоприбуткування (неповне або несвоєчасне оприбуткування) готівкових коштів.

Пунктом 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.05 за №40/10320 (далі - Положення №637), встановлено, що оприбуткування готівки - проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Згідно до п. 2.6 Положення №637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстратора розрахункових операцій або використанням розрахункової книжки оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків реєстратора розрахункових операцій (даних розрахункової книжки).

Згідно абз.1, 2 п. 4.2 Положення №637 усі надходження і видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі. Кожне підприємство (юридична особа), що має касу, веде одну касову книгу для обліку операцій з готівкою в національній валюті (без урахування кас відокремлених підрозділів).

Так, перевіркою встановлено, що позивачем на порушення п.2.6 Положення №637, належним чином неоприбутковано в повному обсязі (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) виручку, яка отримана на торговій точці (складі) в центральну касу підприємства в сумі 1 474 113,13 грн.. Зокрема, в ході перевірки встановлено, що позивачем здійснюється оптова реалізація своєї продукції за адресою: м. Кіровоград, вул. Аерофлотська, 20 (склад) із застосуванням реєстратора розрахункових операцій МІНІ 500.02 МЕ (фіскальний № 1123009093). Згідно наданих до перевірки документів інкасація готівкових коштів з каси відокремленого структурного підрозділу (склад) відбувається щоденно в центральну касу підприємства. При цьому, перевіркою касових книг, книг обліку розрахункових операцій, контрольних стрічок та прибуткових касових ордерів було встановлено, що підприємством в порушення п.2.6 Положення про ведення касових операцій у Національній валюті в Україні неоприбутковано в повному обсязі (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) виручку, яка отримана на торговій точці (склад за адресою: м. Кіровоград, вул. Аерофлотська, 20) в центральну касу підприємства в розмірі 1 474 113,13 грн..

Представник позивача в судовому засіданні заперечуючи про факт допущення вказаного порушення зазначив, що в ході перевірки перевіряючими було зроблено вибірковий аналіз оприбуткування готівки, чим спростовано реальні обставини її оприбуткування.

Суд погоджується з позицією позивача, з огляду на те, що згідно наявності в справі копії книги обліку розрахункових операцій за 2012 рік (на 24-х аркушах) встановлено, що позивач в повному обсязі оприбуткував виручку, яка отримана на торговій точці (склад за адресою: м. Кіровоград, вул. Аерофлотська, 20) в центральну касу підприємства (т.6 а.с.6-29). Окрім цього, до матеріалів справи було додано копії Z-звітів за період з 16.01.2012 по 31.12.2012, копії прибуткових касових ордерів за період з 16.01.2012 по 31.12.2012 (т.3 а.с.51-250, т.4 а.с.1-182, т.5 а.с.1-250), розглянувши які та акт перевірки позивача вбачається, що дійсно в ході перевірки зроблено вибірковий аналіз оприбуткування готівки.

Так, на прикладі можна зазначити, що в ході перевірки перевіряючими за 20.01.2014 року взято прибуткові касові ордери за 20.01.2012 р. за №252 та №209 (т.3 а.с.149, 150), та не було враховано прибутковий касовий ордер №165 (т.3 а.с.150), взагалі не враховано прибуткові касові ордери за 19.01.2012 р. №125, №126, №105, №124. За 26.01.2014р. взято прибуткові касові ордери за 26.01.2012 р. за №676 та №675 (т.3 а.с.157), а не було враховано прибутковий касовий ордер №698 від 26.01.2012р. (т.3 а.с.156).

Тому суд, з огляду на вказані обставини, вважає, що відповідачем не доведено порушення позивачем п.2.6 Положення №637, та в ході розгляду даного питання встановлено, що позивачем своєчасно та належним чином здійснено облік готівкових коштів у повній сумі їх фактичного надходження у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО, а тому податкове повідомлення-рішення від 11.02.2014 р. №0000222202 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, на підставі аналізу встановлених обставин та правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно ч.3 ст.94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Отже, суд вважає за необхідне присудити позивачу судові витрати з Державного бюджету України в розмірі 479,89 грн..

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 11 лютого 2014 року №0000192202, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Кіровоградхліб" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 1032613 грн., в тому числі за основним платежем - 826090 грн. та за штрафними фінансовими санкціями 206523 грн..

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 11 лютого 2014 року №0000222202, яким до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградхліб" застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 7370565,65 грн..

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 11 лютого 2014 року №0000202202 в частині, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Кіровоградхліб" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 858420 грн., в тому числі за основним платежем - 686736 грн. та за штрафними (фінансовими) 171684 грн..

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 11 лютого 2014 року №0000212202 в частині, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Кіровоградхліб" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 103589 грн..

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю "Кіровоградхліб" з Державного бюджету України судові витрати в сумі 479,89 грн..

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено - 13.08.2014 року.

Суддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М.Кармазина