Ухвала

від 12.03.2015 по справі 809/2117/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" березня 2015 р. м. Київ К/800/49303/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Швець В.В., Пасічник С.С.,

секретар судового засідання Борілло Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Богордчанському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2014р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Богородчанському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Богородчанському районі Івано-Франківської області Державної податкової служби (правонаступник - Державна податкова інспекція у Богордчанському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області; далі - ДПІ у Богородчанському районі Івано-Франківської області ДПС), в якому просила поновити її з 27.03.2012р. на роботі на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу податкового контролю ДПІ у Богордчанському районі Івано-Франківської області ДПС, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 27.03.2012р. до дня поновлення на роботі та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 25000,00 грн.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.12.2013р. в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2014р. скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ДПІ у Богородчанському районі Івано-Франківської області ДПС від 26.03.2012р. № 12-о "Про звільнення ОСОБА_2". Поновлено ОСОБА_2 на рівнозначній посаді в Державній податковій інспекції у Богородчанському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області з 26.03.2012р. Стягнуто з Державної податкової інспекції у Богородчанському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 26.03.2012р. по 04.09.2014р. включно. Стягнуто з Державної податкової інспекції у Богородчанському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_2 грошове відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 грн. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ДПІ у Богородчанському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити постанову суду першої інстанції в силі.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 перебувала на державній службі, займаючи посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу податкового контролю юридичних осіб Державної податкової інспекції у Богородчанському районі Івано-Франківської області.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.09.2011р. №981 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби в Івано-Франківській області», наказу Державної податкової служби України від 10.10.2011р. №49 «Про реорганізацію окремих територіальних органів Державної податкової служби», наказу Державної податкової адміністрації в Івано-Франківській області від 17.10.2011р. №294 «Про реорганізацію органів ДПС області» проведено реорганізацію ДПІ в Богородчанському районі Івано-Франківської області шляхом перетворення у ДПІ у Богородчанському районі Івано-Франківської області ДПС.

25.12.2012р. Головою Комісії з проведення реорганізації ДПІ в Богородчанському районі Івано-Франківської області Захаріїв Г.М. попереджено ОСОБА_2 про наступне звільнення із займаної посади з 26.03.2012р. згідно з п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в зв'язку з реорганізацією ДПС.

Наказом начальника ДПІ у Богородчанському районі Івано-Франківської області ДПС від 26.03.2012р. №12-о позивача звільнено з роботи в зв'язку з реорганізацією ДПІ в Богородчанському районі відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вирішуючи спір та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у 2011 році ДПІ в Богородчанському районі Івано-Франківської області була реорганізована шляхом перетворення в ДПІ у Богородчанському районі Івано-Франківської області ДПС, внаслідок чого відбулись зміни в організації виробництва і праці із скороченням штату чисельності працівників та було скорочено кількість посад головного державного податкового ревізора-інспектора. Враховуючи, що позивач не мала переважного права на залишення на роботі через меншу продуктивність праці і кваліфікацію порівняно з іншими працівниками, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач правомірно, з дотриманням порядку та вимог, встановлених Кодексом законів про працю України, звільнив ОСОБА_2 з займаної посади.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що порівняно з іншими працівниками, які переведені в ДПІ у Богородчанському районі Івано-Франківської області ДПС, у ОСОБА_2 було переважне право на залишення на роботі, передбачене п. 3 ч. 2 ст. 42 КЗпП України, оскільки позивач мала триваліший безперервний стаж роботи в ДПІ в Богородчанському районі Івано-Франківської області порівняно з іншими працівниками, на час реорганізації переведені працівники мали нескасовані дисциплінарні стягнення, а позивач таких стягнень не мала. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач мала повну вищу освіту за спеціальністю "фінанси" з кваліфікацією економіста, диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю "Бухгалтерський облік і аудит" з кваліфікацією бухгалтера, а також двічі проходила курси підвищення кваліфікації в Центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів органів ДПС України за напрямками "Документальні перевірки юридичних осіб".

Колегія суддів погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції не може з наступних підстав.

За правилами ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Згідно з п.3 ч.2 цієї статті при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні спору суд апеляційної інстанції не врахував вимоги ч. 5 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Розглядаючи даний спір та скасовуючи судові рішення у справі, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 18.06.2013р. вказав на те, що суди, вирішуючи питання щодо наявності у позивача порівняно з іншими працівниками переважного права на залишення на роботі, не звернули уваги на те, що переваги, передбачені ч.2 ст. 42 КЗпП України, застосовуються лише при наявності рівних умов продуктивності праці та кваліфікації працівників.

Одним із засобів перевірки та оцінки кваліфікації працівника є результати його атестації, що за змістом Положення про проведення атестації державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000р. №1922, проводиться з метою підвищення ефективності діяльності державних службовців та під час якої оцінюються результати роботи, ділові та професійні якості, виявлені працівниками при виконанні службових обов'язків.

В матеріалах справи містяться копії атестаційного листа ОСОБА_2 та протоколу засідання атестаційної комісії від 25.07.2011р., відповідно до яких за результатами проведеної атестації комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_2 не відповідає займаній посаді.

Незважаючи на те, що позивач не була згідна з результатами атестації, а керівником за результатами атестації не було видано наказу про переведення позивача на іншу посаду чи про звільнення позивача у відповідності по положень п.п.18,19 Положення про проведення атестації державних службовців, діючими нормативно-правовими актами не передбачено автоматичного припинення, скасування чи втрати чинності рішення атестаційної комісії.

Саме рішення атестаційної комісії ОСОБА_2 в судовому порядку не оскаржувала, в інший спосіб рішення комісії не скасовувалось.

До такого ж висновку прийшов суд апеляційної інстанції по справі №59393/12, про що свідчить ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012р.

Також Львівський апеляційний адміністративний суд у постанові від 11 грудня 2014 року (справа №141863/11/9104) підтвердив законність проведення атестації позивача у липні 2011 році.

Таким чином, відповідач під час вирішення питання щодо переваженого права ОСОБА_2 на залишення на роботі правомірно керувався рішенням атестаційної комісії про невідповідність позивача займаній посаді.

Звідси, висновки суду апеляційної інстанції щодо переважного права позивача на залишення на роботі з підстав наявності у позивача вищої кваліфікації та тривалішого безперервного стажу роботи порівняно з іншими працівниками не відповідають обставинам у справі та не ґрунтуються на законі.

Враховуючи вказані обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що звільнення ОСОБА_2 було проведено відповідачем з дотриманням вимог, передбачених ст. 49-2 КЗпП України, оскільки позивач була належним чином попереджена про наступне звільнення, їй пропонувалась вакантна посада, від якої вона відмовилась.

Доводи позивача про те, що наказ про її звільнення видано неповноважною особою не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки наказом від 25.10.2011р. №577 Головою комісії з проведення реорганізації визначено начальника ДПІ у Богородчанському районі Івано-Франківської області ДПС Захаріїв Г.М.

Звідси, суд апеляційної інстанції помилково скасував обґрунтовану постанову суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції, ухвалене відповідно до закону і скасоване помилково.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Богородчанському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області задовольнити.

Скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2014р. та залишити в силі постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.12.2013р.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими ст.ст. 237-244 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Кочан В.М.

судді Швець В.В.

Пасічник С.С.