Постанова

від 05.08.2009 по справі 37/120пд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

37/120пд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

04.08.2009 р.                                                                 справа №37/120пд

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скакуна  О.А.

суддів Величко  Н.Л. , М'ясищева  А.М.

при секретарі Протченко О.О.

за участю представників сторін:

від позивача:Колядко О.М. -  по дов. б/ н від 17.03.2009 року

від відповідача:від третьої особи:Дорошенко О.М. –по дов. б/н від  20.07.2009 року  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Системи внутрішнього телебачення" м. Донецьк2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор" м. Донецьк

на  рішення господарського суду

Донецької області

від10.06.2009 року

по справі№ 37/120 пд   ( суддя Попков Д.О.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Системи внутрішнього телебачення" м. Донецьк  

до

за участю третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Амстор"                м. Донецьк  Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Амстор" м. Донецьк

провизнання недійсним договору оренди                         № А-17/49 від 01.12.2007 року

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України справа слухалась з перервою в судовому засіданні 28.07. та  04.08.2009р.

Рішенням господарського суду Донецької області від  10.06.2009 року по справі № 37/120пд позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Системи внутрішнього телебачення" м. Донецьк  ( далі по тексту –ТОВ "Системи внутрішнього телебачення")  до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор"  м. Донецьк  ( далі по тексту –ТОВ "Амстор"), за участю третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -  Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Амстор" м. Донецьк ( далі по текста "ТД "Амстор") про визнання недійсним договору оренди № А-17/49 від 01.12.2007 року ( далі по тексту –договір) задоволено у повному обсязі.

Згідно рішення, визнано недійсним договір оренди № А-17/49 від 01.12.2007 року, укладений між  ТОВ "Системи внутрішнього телебачення" та ТОВ "Амстор".

ТОВ " Системи внутрішнього телебачення" з прийнятим рішенням господарського суду не погодилось та подало апеляційну скаргу, в якій просить змінити мотивувальну частину рішення в частині відмови суду визнати договір фіктивним. Позивач вважає свої аргументи щодо фіктивності оскаржуваного договору обґрунтованими та  доведеними належними доказами, які   не отримали відповідної правової оцінки з боку місцевого суду. В решті рішення залишити без змін.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду від 10.06.2009 року по справі №37/120 пд  ТОВ "Амстор" також подало апеляційну скаргу, оскільки вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому скаржник посилається, що судом першої інстанції надана невірна оцінка про приналежність майна, що передавалось в оренду до нерухомого, тому неправильно застосовано норми  ст. 793 Цивільного кодексу України. Крім того, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про виклик представника Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м. Донецька" до судового засідання з метою дачі пояснень, суд не створив для учасників процесу необхідних умов для формування доказової бази та правильного  вирішення справи по суті. Крім того, на думку заявника, господарський суд першої інстанції також дійшов  помилкового висновку про співпадання об'єкту оренди, який знаходиться у володінні та користуванні ТОВ "ТД "Амстор", з об'єктом оренди, який переданий позивачу, а  тому, висновок суду про повторну передачу в оренду одного і того ж майна є помилковим. В апеляційній скарзі наведені й інші підстави, по яким на думку відповідача потрібно скасувати рішення.

Від ТОВ "Амстор" на адресу  апеляційного суду надійшли доповнення до апеляційної скарги №2207 від 27.07.2009 року, в яких зазначено, що на його думку,  судом першої інстанції було здійснено тлумачення правочину, а саме договору про передачу майнових прав, укладеного між ТОВ "Амстор" та ТОВ "ТД "Амстор", за відсутності відповідних позовних вимог позивача і клопотань сторін судового процесу.

Крім того, ТОВ "Амстор" надало відзив на апеляційну скаргу позивача №2169 від 27.07.2009 року, в якому проти  доводів викладених в апеляційній скарзі позивач заперечує,  і вважає рішення господарського суду в частині відмови визнання договору фіктивним законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні 28.07.2009 року повноважний представник третьої особи  заявив клопотання б/н про перенесення  розгляду апеляційних скарг на більш пізнішу дату для надання можливості ознайомитись з матеріалами справи для якісного і добросовісного виконання своїх обов'язків по захисту  інтересів ТОВ "ТД "Амстор".

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про необхідність перенесення судового засідання для надання третій особі можливості використати своє право відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України. У судовому засіданні була оголошена перерва  до 04.08.2009 року згідно зі  ст.77 цього ж  Кодексу.

В судове засідання  04.08.2009 року прибули представники позивача та відповідача. Від третьої особи надійшов відзив  на апеляційні скарги №4874 від 04.08.2009 року   та клопотання №09/08-04/6 від 04.08.2009 року  про відкладення розгляду  справи №37/120 пд на більш пізніший строк в зв'язку із зайнятістю представника останньої в іншому судовому засіданні.

Вислухавши думку представників позивача та відповідача,  судова колегія дійшла висновку, що відсутність  третьої особи без самостійних вимог на предмет спору  не є перешкодою для подальшого розгляду справи за наявними в ній матеріалами відповідно до ст.ст.75,99 Господарського процесуального кодексу України, та відмовила у задоволенні поданого клопотання.

ТОВ "Системи внутрішнього телебачення"  в судовому засіданні підтримало доводи своєї апеляційної скарги з підстав в ній викладених, однак проти доводів викладених в апеляційній скарзі відповідача заперечує, вважає рішення господарського суду таким, що відповідає нормам чинного законодавства, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Третя особа ТОВ "ТД "Амстор" у відзиві №4874 від 04.08.2009 року  з апеляційною скаргою ТОВ "Системи внутрішнього телебачення"   не погоджується, вважає, що сторони за оскаржуваним договором  правочин виконували, отже й немає підстав вважати його фіктивним; з апеляційною скаргою ТОВ "Амстор" погоджується  з підстав в ній наведених, та зазначає, що договір між ТОВ "Амстор" та ТОВ "ТД "Амстор"  про передачу майнових прав є дійсним, оскільки з умов договору вбачається, що ТОВ "Амстор" було уповноважене вчиняти дії спрямовані на розміщення рекламних засобів на стінах та стелі торгових приміщень, які були передані ТОВ "ТД "Амстор" в оренду.

Від ТОВ "Амстор" на адресу  апеляційного суду надійшло клопотання №2309 від 04.08.2009 року про виклик в судове засідання апеляційної інстанції представників КП БТІ м. Донецька для дачі пояснень з питання віднесення майна до нерухомого, яке судовою колегією відхилене, оскільки останній не є стороною у справі, а питання оцінки предмету оренди є правовим.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та  відповідача, Донецький апеляційний господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно  та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.а.с.78,79 т.1) ТОВ "Амстор" є власником будівлі, що знаходяться за адресою м. Миколаїв, вул. Лазурна,17.

          01 грудня 2007 року між  ТОВ "Амстор" (Орендодавець)  та  ТОВ "Системи внутрішнього телебачення" (Орендар)  був укладений договір оренди  №А-17/49 (а.с.а.с.9-14 т.1), згідно п.1.1., п.11.1 якого Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар прийняти в строкове платне користування місця для розміщення плазмових панелей 42 дюйми в кількості –23 одиниці, що знаходяться за адресою: м. Миколаїв, вуол. Лазурна,17, строком до 15.12.2010р.

Згідно з договором ТОВ "Амстор" передає, а ТОВ "Системи внутрішнього телебачення" приймає в строкове платне користування місця для розміщення  плазмових панелей 42 дюйми в кількості –23 одиниці, що знаходяться за адресою: м. Миколаїв, вуол. Лазурна,17. Місця розміщення відео засобів, що надаються в користування за цим договором, сторони вказують в Додатку  №1 до договору, який є його невід'ємною частиною ( п.1.2 договору).

Пунктом 5.2 договору об'єкт оренди визначається сторонами як приміщення.

Пунктом 11.1 передбачено, що договір вступає в силу з моменту його підписання 01.12. 2007 року і діє до 15.12.2010 року.

Пунктом 11.2 договору передбачено, що даний договір припиняється у випадках: розірвання договору в односторонньому порядку згідно умов договору і діючого законодавства; закінчення строку дії, ліквідації орендаря, гибелі ( нищення) об'єкта оренди.

01 грудня 2007р. відповідно до умов п. 2.1 договору об'єкт оренди був переданий, про що сторонами  складений та підписаний відповідний акт прийому-передачі (а.с.15 т.1).

На виконання грошових зобов'язань за договором оренди №А-17/49 від 01.12.2007р. ТОВ "Системи внутрішнього телебачення" перерахував на рахунок ТОВ "Амстор" 67341грн.62коп., що підтверджується банківськими виписками про здійснення платежів з орендної плати на користь відповідача за спірним договором, які наявні у матеріалах справи (а.с.а.с. 36-43 т.1), а також довідками сторін (а.с.а.с. 113,114,130 т.1) та актом звірки розрахунків, підписаним обома сторонами (а.с.137 т.1).

При цьому, господарським судом Донецької області встановлено, що 08.11.2007р. між Відповідачем (Наймодавець) та Третьою особою (Наймач) укладено договір найму нерухомого майна №А-17/29 (а.с.а.с.105-107 т.1), згідно п. 1.1, 1.2, 1.3, 7.1 якого  ТОВ "Амстор" передає, а ТОВ "ТД "Амстор" приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення суспільно-торгівельного центру, розташованого за адресою:  м. Миколаїв, вул. Лазурна,17, загальною площею 8500,00 кв.м., для використання його для розташування торгівельних площ та розміщення персоналу для здійснення торгівельної діяльності, до 31.10.2008р., приміщення було передане за актом прийому-передачі від 08.11.2007р. (а.с.116 т.1).

          22 вересня 2008р. між ТОВ "Амстор" ( відповідачем) та третьою особою ( ТОВ "ТД "Амстор") укладено договір найму нерухомого майна №А-17/59 (а.с.а.с.55-57 т.1), згідно п. 1.1, 1.2, 1.3, 7.1 якого,  ТОВ "Амстор" передає, а ТОВ "ТД "Амстор" приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення суспільно-торгівельного центру, розташованого за адресою:  м. Миколаїв, вул. Лазурна,17, загальною площею 8400,00 м. кв., для використання його для розташування торгівельних площ та розміщення персоналу для здійснення торгівельної діяльності, до 01.10.2011р., приміщення було передане за актом прийому-передачі від 01.11.2008р. (а.с.58 т.1).

Причиною виникнення даного спору є  розбіжності, що виникли між сторонами пов'язані із виконанням спірного договору, та демонтажем розміщених ТОВ "Системи внутрішнього телебачення" відео засобів.

На підставі вищенаведених та інших матеріалів і доказів, які містяться в матеріалах справи, суд першої інстанції  задовольнив позов, та визнав недійсним договір оренди №А-17/49 від 01.12.2007 року, укладений між позивачем та відповідачем.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє оскаржене рішення у повному обсязі.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності з врахуванням пояснень представників  позивача, відповідача, судова колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу  України).

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору № А-17/49 від 01.12.2007 року недійсним позивач наполягає на тому, що вищевказаний договір укладений з порушенням вимог законодавства, а саме  вказаний правочин не вчинений у формі встановленій законом, тобто  нотаріально не посвідчений, отже є нікчемним. Крім того, фактично позивач був позбавлений свого права користуватися об'єктом оренди не стороною за договором, що, на його думку, є  порушенням з боку ТОВ "Амстор" умов вищевказаного договору, та вказує на його недійсність, як фіктивного в розумінні ст.234 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 2 статті 215 Цивільного кодексу України  недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом                          ( нікчемний правочин), недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону.

Вирішуючи спір по суту, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч.2 ст.793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. В свою чергу, згідно ст. 794 Цивільного кодексу України такий договір підлягає і державній реєстрації.

Як встановлено судом першої інстанції, строк спірного договору згідно п. 11.1 визначається проміжком часу з моменту підписання, тобто з  01.12.2007р. до 15.12.2010р.,   на три роки.

Оскільки,  предметом договору згідно п. 1. 1 договору є частина нежитлового приміщення, строк дії договору  становить  три роки,  то  останній  у відповідності до ст.ст. 793 та 794 Цивільного кодексу України мав бути нотаріально посвідченим та зареєстрованим у реєстрі правочинів.  Однак, як вбачається з матеріалів справи, вказаних вимог закону дотримано не було.

Частина 1 статті 220 Цивільного кодексу України передбачає, що в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, господарський суд Донецької області дійшов вірного висновку про  визнання договору недійсним, з чим й погоджується судова колегія.

Щодо  посилань  ТОВ "Амстор",  щодо невірної оцінки судом першої інстанції про приналежність майна, що передавалось в оренду до нерухомого, судова колегія зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 181 Цивільного кодексу України визначено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Господарським судом встановлено, що на період розгляду справи по суті спірний об'єкт є об'єктом нерухомості.

Господарський суд дійшов такого висновку,  виходячи з того, що в п. 6.8 та п. 12. 9   спірного договору об'єкт оренди згадується в контексті частини будівлі, крім того, п. 3 Класифікатора державного майна, затвердженого наказом ФДМ України № 461 від 15.03.2006р., що підлягає застосуванню в розглядуваному випадку за аналогією в порядку ст. 8 Цивільного кодексу України,  будівля складається із наземних або підземних приміщень, утворених несучими та огороджувальними або сполученими (несуче-огороджувальними) конструкціями, також в Розділі 10 спірного договору є домовленість сторін щодо можливості поліпшень об'єкту оренди, проведення поточного та капітального ремонтів, нарахування амортизаційних відрахувань та відновлення об'єкту оренди  цілком прийнятні до застосування відносно будівлі або її частини. Разом з тим, в наданому ТОВ "Амстор" листі №556 від 24.02.2009р. (а.с.105 т.1) вбачається віднесення відповідачем ТОВ "Системи внутрішнього телебачення" до орендарів (поряд із іншими) частини будівлі торгівельного центру, належного відповідачу.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст.793 Цивільного кодексу України нотаріальному посвідченню підлягає договір найму будівлі, або іншої капітальної споруди ( їх окремої частини).

Таким чином висновок суду першої інстанції про віднесення об'єкту оренди за спірним договором до передбаченого ст. 793 Цивільного кодексу України є правомірним.

          Не приймаються до уваги судовою колегією твердження заявника апеляційної скарги –ТОВ "Амстор" стосовно того, що господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про співпадання об'єкту оренди, який знаходиться у володінні та користуванні "ТОВ "ТД "Амстор", з об'єктом оренди, який переданий позивачу, та виходячи з тверджень скаржника помилкового висновку про повторну передачу в оренду одного й того ж майна.

Як встановлено господарським судом, на момент укладання спірного договору, все приміщення торгівельного залу відповідної будівлі було передано в оренду третій особі –ТОВ "ТД "Амстор", згідно договору найму нерухомого майна №А-17/29 від 08.11.2007р. та акту приймання-передачі до нього від 08.11.2007р.

Законодавчими положеннями параграфу 4 глави 58 Цивільного кодексу України встановлені спеціальні норми найму будівлі або іншої капітальної споруди.

Так, за змістом  ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України оренда (найм) полягає у строковому платному користуванні певним майном (в даному випадку –частиною приміщення) на підставі договору.

Згідно ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму наймодавець здійснює передачу майна наймачеві у користування. При цьому слід зазначити, що наймачеві також, як правило, передається і право володіння орендованим майном. Тобто він отримує можливість не тільки вилучати корисні властивості майна, але і мати його, бути його правомірним володільцем.  Разом з тим можливою є оренда, при якій майно надається наймачеві тільки у користування, але не у володіння.

Відповідно до ст. 761 Цивільного кодексу України права передачі майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. Об'єктами договору найму (оренди) можуть бути рухомі та нерухомі речі, зокрема будівлі, споруди, цілісні майнові комплекси підприємств, земельні ділянки тощо.

Аналіз норм статті 346 Цивільного кодексу України дає право на висновокв про те, що передача майна в оренду не призводить до втрати Орендодавцем права власності на таке майно, на строк оренди Орендодавець (наймодавець) позбавлений можливості здійснювати щодо об'єкту оренди передані Орендарю (наймачу) права на приміщення (володіння та користування),  оскільки в протилежному випадку відбулося б  фактичне одностороннє припинення правовідносин з оренди, що є неприпустимим з огляду на ст. 629 Цивільного кодексу України, тф ч.1 ст.291 Господарського кодексу України.

Крім того, статтею 631 Цивільного кодексу України передбачено, що продовження власником-орендодавцем після передачі майна в оренду орендарю здійснення повноважень з користування та володіння цим майном (його частиною) шляхом надання цих повноважень іншій особі несумісне із гарантованою вказаною статтею можливістю орендаря здійснювати впродовж строку договору набуті права відносно об'єкту оренди.

Оскільки позивачу, як видно з матеріалів справи, на час укладення спірної угоди  не належало майнове право на об'єкт оренди, то він і не мав права виступати як орендодавець.

          Так як, вчинення певних угод відносно майна є окремним випадком реалізації повноважень власника, встановлених ч.1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України. Разом із тим, за змістом наведених норм під час здійснення своїх прав власник не може порушувати права та законні інтересі інших осіб, що кореспондується із приписами ст. 13 Цивільного кодексу України.

Виходячи з такого, суд першої інстанції дійшов висновку, що  перебування об'єкту оренди за спірним договором в оренді третьої особи у складі іншого майна за укладеним раніше договором унеможливлює передачу такого об'єкту позивачу без припинення відносно нього (об'єкту)  попередніх орендних правовідносин, з чим погоджується судова колегія.

При цьому, об'єктивна відсутність у відповідача можливості передати позивачу за спірним договором згідно акту прийому-передачі від 01.12.2007р. (а.с.15 т.1) права володіння та користування відповідним об'єктом оренди, так як такі права вже були набуті третьою особою, зумовлює первісну юридичну неможливість настання правових наслідків, обумовлених спірним договором.

З такого,  суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що  вказана обставина вказує на невідповідність спірного договору вимогам ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України, що згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є самодостатньою підставою для визнання спірного договору недійсним, з чим погоджується судова колегія.  

Не приймаються до уваги судовою колегією також посилання скаржника –ТОВ "Амстор", що судом першої інстанції було здійснено тлумачення правочину, а саме договору про передачу майнових прав, укладеного між ТОВ "Амстор" та ТОВ "ТД "Амстор", що на його думку є підставою для скасування рішення. Судом першої інстанції було встановлено факт укладення договору оренди між вищевказаними товариствами, що підтверджується наданими до справи документами, та надано правову оцінку, як доказу у справі.

Крім того,  тлумачення договору, як правова оцінка наданому доказу є обов'язком суду і не може розцінюватись як вихід за межі позовних вимог.

Судова колегія, не приймає до уваги твердження  ТОВ "Амстор" щодо порушення господарським судом норм процесуального права, а саме не створення для учасників процесу необхідних умов для формування доказової бази, що  виявилось у відмові в задоволенні клопотання відповідача про виклик до суду представника КП БТІ м. Донецька для дачі пояснень, оскільки, як вірно зазначено господарським судом першої інстанції за змістом ч. 2  ст. 30 Господарського процесуального кодексу України зазначеної  статті  повинні мати певні відомості щодо обставин справи, проте, із наявних матеріалів не вбачається участі вказаних осіб в укладанні спірного договору, а отже –останні не спроможні повідомити суду інформацію стосовно фактичних обставин справи.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції  виходив з того, що вчинення дій з виконання спірного договору, що  виявляються у здійсненні ТОВ "Системи внутрішнього телебачення" платежів та їх прийняття ТОВ "Амстор" у загальній сумі 67341грн.62коп.–у повній мірі спростовують твердження заявника позову щодо фіктивності правочину.

Крім того, судом першої інстанції правомірно зазначив, що посилання позивача на наявність ознак фіктивності спірного договору у зв'язку із випадками неможливості здійснити доступ до об'єкту оренди є юридично неспроможним (незалежно від наявності або відсутності таких фактів не допуску). Недопущення до об'єкту оренди може лише вказувати на наявність порушення умов договору у вигляді його неналежного виконання, що  згідно п. 16  Постанови Пленуму  Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.1978р. № 13 не може мати наслідком визнання договору недійсним.

Відтак, вказана підстава позовних вимог судом  першої інстанції відхилена, з чим погоджується й судова колегія апеляційної інстанції з врахуванням наступного.

          Згідно ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. У постанові Пленуму  Верховного Суду України  "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" зазначено, що невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною і у цьому разі сторона вправі вимагати розірвання договору або застосування інших встановлених наслідків (п. 16). Викладена правова позиція стосується тих правочинів, сторони яких дійсно мали на меті досягти відповідного правового результату. Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Якщо ж на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Оскільки, на виконання вищевказаного договору об'єкт оренди був переданий, про що сторонами  складений та підписаний відповідний акт прийому-передачі, крім того, ТОВ "Системи внутрішнього телебачення" здійснило платежі за договором, а  ТОВ "Амстор" їх прийняло, то виходячи з вищенаведеного  відсутні підстави вважати даний правочин фіктивним.

Виходячи з такого, вимоги позивача, заявлені в апеляційній скарзі, щодо зміни мотивувальної частини рішення  в частині визнання договору             № А-17/49 від 01.12.2007 року   фіктивним, задоволенню не підлягають.

Заперечення ТОВ "Амстор" стосовно  неможливості визнання спірного договору недійсним з моменту укладання у зв'язку з неможливістю відновити первісний стан в частині повернення фактичного здійсненого користування майном, як вірно зазначено судом першої інстанції, спростовуються приписами абз. 2 ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України, згідно яких у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Так, діючий Цивільний кодекс України у повній мірі врегулював питання застосування реституційних наслідків для всіх видів  недійсних правочинів, за якими відбувався майновий обіг (виконання) між сторонами.

Згідно з  частиною  першою  статті  236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин  або  правочин,  визнаний  судом  недійсним,  є недійсним з  моменту  його  вчинення. Зазначена норма означає,  що  нікчемний  правочин  є недійсним  з  моменту його вчинення в силу закону,  а рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має зворотну силу  в часі.

          Момент, з  якого  нікчемний  правочин або правочин,  визнаний судом недійсним, є таким, а також припинення можливості настання у майбутньому прав та обов'язків за такими правочинами,  імперативно встановлені частинами першою  та  другою  статті  236  Цивільного кодексу  України,  і  не  можуть  бути  змінені  судом.  Тому  в  разі задоволення  судом  позову  про  визнання  правочину  недійсним  в рішенні не слід вказувати ні момент, з якого правочин є недійсним, ні про  припинення  можливості  настання  прав  та  обов'язків  за правочином у майбутньому.

З такого, не приймаються до уваги  твердження скаржника - ТОВ "Амстор", щодо необхідності визначення у резолютивній частині рішення моменту визнання договору недійсним, оскільки  не підлягає обов'язковому визначеню.

Не приймаються до уваги судовою колегією, й посилання відповідача, про не застосування господарським судом норм ст. 8 Цивільного кодексу України та  Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджені постановою КМУ від 23.12.2003р. №2067, так як необхідність застосування закону і права за аналогією викликана наявністю неврегульованих нормами права цивільно-правових відносини, що не може бути усунено іншими джерелами цивільного права. Застосування аналогії закону припустиме за наявності певних вимог. Крім того, за аналогією можуть застосовуватися лише положення законів, але не інших ( підзаконних) нормативно-правових актів.

Разом з тим, в даному випадку відсутні підстави вважати   про відсутність правових норм, що  регулюють спірні правовідносини щодо оренди майна.

Таким чином висновки господарського суду є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст.43 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія дійшла висновку, що господарським судом першої інстанції при ухвалені рішення було враховано вимоги чинного законодавства, матеріали справи та представлені сторонами докази  та правомірно задоволено позовні вимоги, в зв'язку з чим апеляційний суд не знаходить підстав для його скасування.  

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційним скаргам покладаються на  заявників скарг по справі.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, судова   колегія Донецького апеляційного господарського суду,-   

П О С Т А Н О В И Л А:

Рішення  господарського суду Донецької області   від 10.06.2009 року по справі    №37/120 пд  залишити без змін, а апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Системи внутрішнього телебачення" м. Донецьк та Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор" м. Донецьк  –без задоволення.

Головуючий          О.А.  Скакун

Судді:          Н.Л.  Величко

          А.М.  М'ясищев

Надруковано 6пр.: у справу –1пр., ДАГС-1пр., ГСДО-1пр., позивачу-1пр., відповідачу-1пр., 3-ій особі –1пр.