Постанова

від 26.03.2015 по справі 910/5140/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2015 року Справа № 910/5140/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач) суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скаргиПриватного акціонерного товариства "Виробничо-будівельний комбінат "Кібер" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.15 у справі№910/5140/14 Господарського суду міста Києва за позовомВиконувача обов'язків прокурора Оболонського району міста Києва в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у місті Києві доПриватного акціонерного товариства "Виробничо-будівельний комбінат "Кібер" простягнення 138 921,00 грн В судовому засіданні взяв участь представник прокуратури : Романов Р.О. - прок. ГПУ, посв. №014714. Представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явилися, проте, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Виконуючим обов'язки прокурора Оболонського району міста Києва в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у місті Києві заявлений позов про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Виробничо-будівельний комбінат "Кібер" 138921,00 грн шкоди. Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор вказував на те, що за наслідками перевірки дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, проведеною Державною екологічною інспекцією у міста Києві у квітні 2013 року було виявлено, що відповідачем допущено забруднення земельної ділянки, на території якої він займається господарською діяльністю, чим порушено приписи статей 91, 96, 167 Земельного кодексу України, статей 35, 45 Закону України "Про охорону земель", статті 7 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", про що складено акт №08/460А. Прокурор зазначав, що згідно з розрахунком, проведеним Державною екологічною інспекцією у м. Києві на підставі Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27.10.97 №171 розмір шкоди, заподіяної відповідачем становить 138921,00 грн. При цьому, прокурор також посилався на приписи статей 211 Земельного кодексу України, статей 32, 33, 43 Закону України "Про відходи", статей 55, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статті 29 Бюджетного кодексу України. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.14, ухваленим суддею Чинчин О.В., позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача до спеціального фонду Державного бюджету України 41 676, 00 грн. шкоди та 97 245,00 грн шкоди до спеціального фонду бюджету міста Києва, завданої державі порушенням природоохоронного законодавства. Суд першої інстанції установив факт порушення відповідачем природоохоронного законодавства. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 1, 55, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статей 35, 45 Закону України "Про охорону земель", статті 1166 Цивільного кодексу України. Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Тищенко О.В. - головуючого, Іоннікової І.А., Тарасенко К.В., постановою від 20.01.15, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишив без задоволення. Приватне акціонерне товариство "Виробничо-будівельний комбінат "Кібер" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, і прийняти нове рішення про відмову у позові. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами приписів статей 33, 43 Господарського процесуального кодексу України та вважає невірним здійснений прокурором розрахунок шкоди. Скаржник наголошує на тому, що акт перевірки №08/460А складений з порушенням вимог пункту 4.15 Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Мінохорони навколишнього природного середовища від 10.09.08 №464. Окрім цього, скаржник зауважує на відсутності в його діях вини щодо завдання шкоди внаслідок забруднення земель. Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.03.15 скаржник зобов'язувався надати до початку судового засідання доказ направлення копії касаційної скарги на адресу прокуратури, проте останній в судове засідання не з'явився, витребуваного судом доказу не надав. Водночас, у судовому засіданні 26.03.15 був присутній представник прокуратури, який повідомив суд про його обізнаність зі змістом касаційної скарги. Від Прокуратури Оболонського району міста Києва, Державної екологічної інспекції у місті Києві відзивів на касаційну скаргу судом не отримано. Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутнього у судовому засіданні представника прокуратури, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що за наслідками проведення Державною екологічною інспекцією у місті Києві перевірки з питань дотримання Приватним акціонерним товариством "Виробничо-будівельний комбінат "Кібер" вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, складено акт №08/460А, в якому зафіксовано факт допущення відповідачем забруднення земельної ділянки, на території якої він займається господарською діяльністю. Судами також установлено, що 12.04.13 позивачем складено припис №08/306п про зобов'язання відповідача усунути виявлені в ході перевірки порушення, складено протокол №002081 про адміністративне правопорушення, та прийнято постанову №002081 про накладення адміністративного стягнення. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Виконуючого обов'язки прокурора Оболонського району міста Києва заявлена в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у місті Києві про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Виробничо-будівельний комбінат "Кібер" 138921,00 грн шкоди. Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються, зокрема Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", Законом України "Про відходи", Законом України "Про охорону земель", Земельним кодексом України, а також іншим спеціальним законодавством. Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України на землекористувачів покладено обов'язок додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля. Згідно зі статтею 35 Закону України "Про охорону земель" власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов'язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку; забезпечувати захист земель від ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур'янами, чагарниками і дрібноліссям; уживати заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу. Статтею 1 Закону України "Про відходи" визначено, що відходами є будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари, продукція, що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; термін "спеціально відведені місця чи об'єкти" вживається в наступному значенні - місця чи об'єкти, місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами. Приписами статті 32 Закону України "Про відходи" (в редакції на час проведення перевірки) передбачено заборону ведення будь-якої господарської діяльності, пов'язаної з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів. Стаття 33 цього ж Закону, в редакції на момент проведення перевірки, регламентує вимоги щодо зберігання та видалення відходів, згідно з якими зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання. Забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у тому числі побутових у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, у інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини. Захоронення відходів у надрах допускається у виняткових випадках за результатами спеціальних досліджень з дотриманням стандартів, норм і правил, передбачених законодавством України. Згідно з приписами статті 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей. Частиною 2 статті 46 Закону України "Про охорону земель" на підприємства, установи, організації, а також громадян, діяльність яких пов'язана з накопиченням відходів, покладено обов'язок забезпечувати своєчасне вивезення відходів на спеціальні об'єкти, що використовуються для їх збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення. Статтею 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" також встановлено економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачено відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Згідно з приписами статті 43 Закону України "Про відходи" підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України. У відповідності до приписів статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. Методику визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27.10.97 №171. Згідно з пунктом 1.3 цієї Методики, вона застосовується під час встановлення розмірів шкоди від забруднення, засмічення, земель будь-якого цільового призначення, що сталося внаслідок несанкціонованих, непередбачених проектами, дозволами, скидів, викидів, речовин, сполук і матеріалів, внаслідок порушення норм екологічної безпеки у разі зберігання, транспортування та проведення вантажно-розвантажувальних робіт, використання токсичних речовин, виробничих і побутових відходів; самовільного розміщення промислових, побутових та інших відходів. Пунктами 3.2, 3.3 Методики визначено, що землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель. Відповідно до пункту 4.1 вказаної Методики розміри шкоди обчислюються уповноваженими особами, що здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства, на основі актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення земель, упродовж шести місяців з дня виявлення порушення. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Вказана стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. При цьому, юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, суди установили факт порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства, що виявився у забрудненні земельної ділянки, за відсутності відповідного дозволу, про що свідчить акт перевірки №08/460А, припис №08/306п, протокол №002081 про адміністративне правопорушення, постанова №002081 про накладення адміністративного стягнення. Установлено судом і наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема: протиправної поведінки відповідача, яка виявилась у забруднені і засміченні земельної ділянки; безпосереднього причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою відповідача, адже шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства; самої шкоди; не доведено відповідачем і відсутності його вини, а навпаки вина полягає в забрудненні земельної ділянки неполярними вуглеводнями (нафтопродуктами), хлоридами. При цьому, суди обох інстанцій дослідили розрахунок шкоди та визнали його таким, що здійснений у відповідності до вимог Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27.10.97 №171. Водночас, суди підставно врахували, що правомірність дій державного інспектора при проведенні перевірки та складанні претензії від 09.12.13, розрахунку розміру збитків, акта відбору проб ґрунтів від 11.04.13, встановлено постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.14 у іншій справі №826/4711/14, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.14. За приписами статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Окрім цього, рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".З огляду на те, що суди установили факт порушення відповідачем вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, як і наявність усіх складових цивільного правопорушення, висновок судів про задоволення позовних вимог визнається правомірним. Доводи, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установлених апеляційним судом обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відповідно до частини 2 вказаної статті касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника. Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.15 у справі № 910/5140/14 залишити без змін.

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Виробничо-будівельний комбінат "Кібер" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець