Ухвала

від 10.02.2015 по справі 820/4271/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.02.2015р. м. Київ К/800/51642/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Бившевої Л.І.,

Юрченко В.П.

секретар Бовкун В.В.

за участю представника Харківського заводу «Продтовари» у формі товариства з обмеженою відповідальністю - Матвеєвої Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засідання касаційну скаргу Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - ДПІ) на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 5 червня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Харківського заводу «Продтовари» у формі товариства з обмеженою відповідальністю в особі директора Юровського Михайла Ігоревича (далі - Завод) до ДПІ,

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2013 року Завод звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0000362211 та № 0000372211 від 17 травня 2013 року.

На обґрунтування позову зазначив, що висновки ДПІ, викладені в акті перевірки щодо продажу товару через реєстратор розрахункових операцій пов'язаним особам, не підтверджені належними доказами.

Виконання господарських договорів, укладених із контрагентами, підтверджено первинними документами, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства та надавались Заводом до перевірки у повному обсязі.

Товар отриманий від контрагентів, використаний Заводом у власній господарській діяльності для виробництва продукції.

5 червня 2013 року постановою Харківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року, позов задоволено.

Податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0000362211 та № 0000372211 від 17 травня 2013 року скасовані.

Мотивуючи рішення, суди попередніх інстанції зазначили, що надані Товариством первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт оплати товару та послуг за правочинами.

ДПІ не надала суду доказів на підтвердження того, що ціна, за якою продукція була реалізована через реєстратор розрахункових операцій, не є договірною.

Акт перевірки не ґрунтується на належних доказах, а фіктивність правочинів не доведена належними та допустимими доказами.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 15.03.2013 року до 21.03.2013 року ДПІ здійснила виїзну позапланову перевірку діяльності Заводу з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.10.2010 року до 30.09.2012 року, за наслідками якої 28.03.2013 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариство у порушення вимог п.п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 , п.п. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України занизило податок на прибуток, у розмірі 37 870,00 грн.; у порушення вимог п. 5.1, п.п. 5.2.1, п 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України №334/94-ВР від 28.12.1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334/94) занизило податок на прибуток, у розмірі 214 027,00 грн.; у порушення вимог п.,п. 138.1, 138.2, 138.4, 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України занизило податок на прибуток, у розмірі 93,00 грн.; у порушення вимог пп. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», «Порядку заповнення податкових накладних», п.,п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.,п. 201.1, 201.6, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України занизило податок на додану вартість, у розмірі 171 309,00 грн., а також у порушення пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 , пп. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України занизило податок на додану вартість, у розмірі 36 067,00 грн.

17 травня 2013 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення № 0000362211 щодо збільшення Заводу розміру грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, у розмірі 314 988,00 грн., у тому числі 251 990,00 грн. - основного платежу, 62 998,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій, № 0000372211 про збільшення розміру грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 259 211,00 грн., у тому числі 207 376,00 грн. - основного платежу, 51 844,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Завод у зазначений період здійснював господарські операції із ТОВ «Майра», ТОВ «Даерс», ТОВ «АПК Улан», ПП «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб», Асоціація Харківського міжгалузевого центру екологічної освіти, виховання та науково-практичної діяльності «Харків-екоцентр».

1 серпня 2010 року між Заводом та ТОВ «Майра» був укладений договір купівлі - продажу №М-0108-6КП, відповідно до якого Продавець зобов'язується поставити і передати у власність Покупця товар (цукор - пісок), а Покупець зобов'язується прийняти товар і сплати за нього на умовах договору.

9 лютого 2009 року між Заводом та ТОВ «Даерс» був укладений договір поставки ХК000017, згідно якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця товар (глазур кондитерську), а Покупець зобов'язується прийняти товар і сплати за нього на умовах договору.

1 грудня 2009 року між Задовом та ТОВ «АПК УЛАН» був укладений договір купівлі-продажу №У-09/12/01/3-КП за умовами якого Продавець передає у власність Покупцю, а Покупець приймає і своєчасно сплачує за поставлений товар (цукор).

4 лютого 2010 року між Заводом та ПП «ВКФ «Укрпромснаб» був укладений договір купівлі - продажу №04/02-10, відповідно до якого Продавець передає у власність Покупцю, а Покупець приймає і своєчасно сплачує за поставлений товар (меланж яєчний).

На підтвердження виконання зазначених договорів Завод надав видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, подорожні листи, прибуткові накладні, платіжні доручення.

Прийняття товару та підписання супровідної документації здійснював заступник директора з матеріально-технічного забезпечення ОСОБА_4, повноваження якого підтверджуються Наказом № 47-К від 30.09.2010 року.

У зв'язку із систематичним постачанням товару Завод надав контрагентам листи: №79 від 1.12.2009 року, №57 від 1.08.2010 року, №23 від 09.02.2010 року, №19 від 4.02.2010 року за підписом директора заводу Юровського А.М., заступника директора Юровського М.І. та економіста з матеріально-технічного забезпечення ОСОБА_4, а також повідомлено, що довіреність на одержання матеріальних цінностей видаватись не буде.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що цукор поставлявся у незворотній тарі, а саме - мішках, які були списані та утилізовані згідно Актів списання незворотної тари від 30.10.2010 року, 30.06.2010 року, 31.07.2010 року, 31.10.2010 року.

В подальшому придбаний товар Завод використав у власній господарській діяльності, що підтверджується доданими до матеріалів адміністративної справи виробничими листами.

31 січня 2011 року між Заводом та Асоціацією Харківського міжгалузевого центру екологічної освіти, виховання та науково-практичної діяльності «Харків-Екоцентр» був укладений договір №17-11 на створення/передачу/науково-технічної продукції. За умовами укладеного правочину Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе виконання наступних робіт: контроль джерел викидів, розробка дозволу та ліміту на утворення та розміщення відходів у 2012 року.

Для підтвердження виконання зазначеного договору Завод надав акт здачі прийняття науково-технічної продукції, локальний кошторис, договірну ціну, видаткову накладну, податкову накладну, товарно-транспортні накладні, подорожні листи, прибуткові накладні, платіжні доручення.

Суди попередніх інстанцій встановили, що в періоді, який перевірявся, термін звичайна ціна застосовувався у відповідності до вимог п.п.14.1.71 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України №2755-VI від 2.12.2010 року, згідно якого звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Таким чином, правила статті 39 Податкового кодексу України не підлягають застосуванню, оскільки вона набрала законної сили тільки з 1.01.2013 року і не охоплює період, який перевірявся.

Крім того, ДПІ не надала доказів на підтвердження того, що ціни, за якими продукція реалізована через реєстратор розрахункових операцій, не є договірними.

Підпунктом 153.2.1 п.153.2 ст. 153 Податкового кодексу України № 2755-VI від 2.12.2010 року дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, щодо неможливості ідентифікувати Продавцем кінцевих споживачів продукції при продажу товару через реєстратор розрахункових операцій

Підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) унормовані вимоги до податкової накладної, зазначена норма кореспондується з положеннями пункту 198.2 ст. 198, де визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Також, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено визначення податкового кредиту звітного періоду, зазначена норма кореспондується з положеннями п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України , де зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.,п. 201.1, 201.6 ст. 201 цього Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача). Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

До складу валових витрат, у відповідності до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку; витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, за своїм змістом наведені норми Податкового кодексу України передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що матеріалами адміністративної справи підтверджено факт виконання господарських зобов'язань між Заводом та його контрагентами, первинні документи складені при виконанні правочинів, за змістом відповідають вимогам чинного законодавства України та у своїй сукупності підтверджують придбання ним товару та подальше його використання у власній господарській діяльності.

Висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову є обґрунтованими.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухваленні з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220 , 221 , 223 , 224 , 230 , 231 Кодексу адміністративного судочинства України ,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 5 червня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Бившева Л.І.

Юрченко В.П.