Постанова

від 26.03.2015 по справі 922/4808/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2015 р. Справа № 922/4808/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Хачатрян В.С., суддя Шепітько І.І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Шокуров Д.Г. (довіреність №17 від 03.03.2015 року),

відповідача - Іванова О.І. (довіреність від 26.11.2014 року),

розглянувши апеляційну скаргу позивача (вх.786З/1-38) на рішення господарського суду Харківської області від 13.01.2015 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МД Груп Харків", м.Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стронг", м.Харків

про стягнення 187643,02 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "МД Груп Харків", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "Стронг", в якому просив суд (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 16.12.2014 року) стягнути з відповідача 108461,69 грн. основного боргу за договором поставки № В-2013/05-22 від 01.01.2013 р., 14686,06 грн. пені, 1627,97 грн. 3 % річних, 10851,71 грн. інфляційної складової, 34257,00 грн. штрафу, 10857,60 грн. процентів за користування грошовими коштами; 1480,00 грн. основного боргу за надані послуги з перевезення вантажу за накладною № 1377 від 06.06.2014 р., 3 грн. - 3 % річних та 20,86 грн. інфляційної складової за надані послуги з перевезення вантажу за накладною №1377 від 06.06.2014 р., 960 грн. основного боргу за надані послуги з перевезення вантажу за накладною № 1671 від 27.06.2014 р., 6 грн. - 3 % річних та 41,72 грн. інфляційної складової за надані послуги з перевезення вантажу за накладною № 1671 від 27.06.2014 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.01.2015 року у справі № 922/4808/14 (суддя Яризько В.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача основну заборгованість за товар, поставлений за видатковими накладними №1377 від 06.06.2014р., № 1671 від 27.06.2014р., №1963 від 28.07.2014р., у сумі 19332,27 грн., заборгованість з послуг перевезення за видатковими накладними № 1377 від 06.06.2014р., № 1671 від 27.06.2014р. у сумі 1440,00 грн., 3% річних у сумі 9,00 грн., інфляційні втрати в сумі 62,58 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог в розмірі 160992,88 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач надав суду заперечення на апеляційну скаргу, в якому, зокрема, зазначає, що претензія та акт звірки розрахунків, на які посилається позивач в підтвердження існування заборгованості в розмірі 108461,69 грн. не є належними доказами, оскільки складені за зобов'язаннями відповідача, що виникли за видатковими накладними №1377 від 06.06.2014 року, №1671 від 27.06.2014 року, №1963 від 28.07.2014 року та за іншими зобов'язаннями. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

01 січня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "МД ГРУП ХАРКІВ" (постачальник, позивач) та ТОВ "Виробнича компанія "Стронг" (покупець, відповідач) укладено договір поставки № В-2013/05-22 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язався продати та передати у власність покупця металопрокат (товар), а покупець зобов'язався прийняти товар від постачальника та оплатити його згідно умов даного договору.

Згідно п. 1.2 договору найменування, одиниці вимірювання, загальна кількість товару та його ціна передбачаються в Специфікаціях та/або у видаткових накладних.

Пунктом 3.1. договору визначено, що товар, вказаний в п.1.1 цього договору, поставляється партіями на умовах FСА - франко-перевізник (м. Харків, вул. Хабарова, 2) відповідно міжнародних Правил тлумачення термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року. Пунктом 4.4 договору сторони узгодили умови оплати товару, а саме 100% оплата вартості кожної партії товару на умовах відстрочення платежу. Покупець здійснює оплату протягом до 10 (десяти) банківських днів з дати відвантаження товару, про що свідчить підписана представниками обох сторін видаткова накладна.

Позивач, ТОВ "МД ГРУП ХАРКІВ", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, ТОВ "Стронг", про стягнення заборгованості за договором № В-2013/05-22 від 01.01.2013р. у загальній сумі 187643,02 грн., в т.ч. основна заборгованість - 129369,07 грн., пеня - 9451,77 грн., 3% річних - 1170,74 грн., інфляційні втрати - 5298,46 грн., штраф - 35545,00 грн., проценти за користування грошовими коштами - 7807,98 грн. Позивач просить також покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що на виконання умов договору поставки № В-2013/05-22 від 01.01.2013р.він поставив відповідачу металопрокат на суму 172724,98грн, а саме за накладними:

видаткова накладна № 1377 від 06.червня 2014 року на суму 63725грн;

видаткова накладна №1671 від 27 червня 2014року на суму 95754,98грн.;

видаткова накладна №1963 від 28 липня 2014року на суму 13245грн.

Далі позивач зазначає, що відповідач 26.06.2014р здійснив часткову оплату поставленої металопродукції на суму 43355,91грн. Сума заборгованості станом на 27.10.2014р становила 129369,07грн.

Відповідач надав суду докази оплати поставленої продукції, які здійснені:

-26.06.2014р. на суму 94885,33 грн., що підтверджується випискою банку (а.с. 56);

-18.07.2014р. на суму 18600,00 грн., що підтверджується випискою банку (а.с. 60);

-02.09.2014р. на суму 4000,00 грн., що підтверджується випискою банку (а.с. 51);

-14.10.2014р. на суму 15000, грн., що підтверджується випискою банку (а.с. 50);

-03.11.2014р. на суму 10000,00 грн., що підтверджується випискою з банку (а.с. 49);

- 25.11.2014р. на суму 9467,38 грн., що підтверджується копією платіжного доручення (а.с. 52).

Загальна сума сплачених відповідачем коштів складає 151952,71 грн.

Відповідач вважає, що основний борг повинен складати суму 19332,27грн , а не 129,369,07грн., оскільки позивачем за вказаними ним накладними було поставлено металопрокату на суму 171284,98грн., а сплачено борг на суму 151952, 71грн. Розрахунки пені та штрафних санкцій відповідач також вважає необґрунтованими у зв'язку із невірним обрахуванням позивачем суми основного боргу.

Заявою від 16.12.2014 р. "про збільшення розміру позовних вимог у справі №922/4808/14» позивач просив стягнути з відповідача 108461,69 грн. основного боргу за договором поставки № В-2013/05-22 від 01.01.2013р., 14686,06 грн. пені, 1627,97 грн. 3 % річних, 10851,71 грн. інфляційної складової, 34257,00 грн. штрафу, 10857,60 грн. процентів за користування грошовими коштами; 1 480,00 грн. основного боргу за надані послуги з перевезення вантажу за накладною № 1377 від 06.06.2014 р., 3,0 грн. - 3 % річних та 20,86 грн. інфляційної складової за надані послуги з перевезення вантажу за накладною № 1377 від 06.06.2014 р., 960,00 грн. основного боргу за надані послуги з перевезення вантажу за накладною № 1671 від 27.06.2014 р., 6,0 грн. - 3 % річних та 41,72 грн. інфляційної складової за надані послуги з перевезення вантажу за накладною № 1671 від 27.06.2014 р.( А.С. 91 Т.1).

Суд першої інстанції прийняв ці збільшення позовних вимог та вказав, що подана заява одночасно є заявою про зменшення суми позовних вимог в частині стягнення основного боргу та заявою про збільшення розміру позовних вимог в частині нарахування інфляційних втрат, 3% річних та штрафу.

Позивач не заперечує проти факту отримання вказаних оплат від відповідача, однак вказує на те, що оплати, які надійшли були зараховані ним в рахунок погашення заборгованості, яка виникла раніше, у зв'язку з чим неоплаченими залишились лише ті видаткові накладні, які заявлені ним в позові.

Колегія суддів враховує наступне.

Суд першої інстанції неодноразово вимагав від сторін здійснити звірення взаєморозрахунків за весь час дії договору № В-2013/ 05-22 від 01.01.2013 р. та надати акт звірки взаєморозрахунків суду (а.с. 62, т.1), відкладав розгляд справи для надання можливості сторонами з"ясувати дійсні взаєморозрахунки ( а.с.88 , т.1).

Сторони не провели взаєморозрахунки, розгорнутий акт звірки суду не надали.

Представник відповідача в судовому засідання 26.03.2015 р. пояснив, що на пропозицію відповідача позивач відмовився проводити звірення розрахунків .

Як встановлено вище, заявою від 16.12.2014 р. № 265 "про збільшення розміру позовних вимог у справі №922/4808/14» позивач просив стягнути з відповідача 108461,69 грн. основного боргу; до заяви надано розрахунок, в якому основний борг визначено як 109901,69грн.

У вказаній заяві № 265 позивач зазначив, що ним відповідачу був поставлений металопрокат на суму 171284 грн.98 коп (тобто за накладними №1377;1671;1963), який був оплачений позивачем частково, на суму 62823 грн. 29коп, саме: 26.06.2014 р. - 43355,91 грн.; 03.11.2014 р. - 10000 грн; 25.11.2014 р.- 9467 грн. 38коп.

В акті звіряння від 01.01.2013 року позивач враховує суми оплат: 43355,91 грн. (тобто частину за платіжним доручення відповідача на суму 94885,33 грн., 10000 грн., тобто за платіжним дорученням №2132 від 03.11.2014 року та 9467,38 грн. за платіжним дорученням №2177 від 25.11.2014 року) за період з 06.06.2014 року та вказує суму боргу 109901,69 грн. (а.с.67,108 т.1).

Таким чином, позивач не пояснив і не довів причину неврахування ним оплат здійснених відповідачем за накладними : №1788 від 26.06.2014 р. на суму 94885,33 (частково, в сумі 51529,41грн.) ; № 1846 від 18.07.2014 р. на суму 18600 грн; № 132 від 02.09.2014 р. на суму 4000грн.; № 142 від 04.10.2014 р. на суму 15000 грн.

Крім того, сторонами не складено узгодженого акту звірення розрахунків за весь час існування правовідносин за договором № В- 2013/ 05-22, до матеріалів справ не надано доказів існування заборгованості, яка виникла до 06.06.2014 р., в рахунок якої, за твердженням позивача, були зараховані суми оплати боргу, здійснені після 06.06.2014 р.

За вказаних обставин, суд першої інстанції обґрунтовано базував своє рішення на наданих суду на той час матеріалах, в межах заявлених позивачем вимог, тобто за видатковими накладними № 1377 від 06 червня 2014 року на суму 63725 грн; №1671 від 27 червня 2014 року на суму 95754,98 грн.; №1963 від 28 липня 2014 року на суму 13245 грн.

У зв'язку із зазначеним судова колегія приймає до уваги наступне.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцю у строк, встановлений договором купівлі-продажу, якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" видаткова накладна є первинним документом, що підтверджує здійснення господарської операції та містить відомість про неї.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України (Вказана правова позиція міститься в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012).

Факт поставки позивачем та отримання відповідачем передбаченого договором товару, підтверджується первинними обліковими документами, які фіксують вказану господарську операцію:

-видатковою накладною № 1377 від 06.червня 2014 року на суму 63725грн;

-видатковою накладною №1671 від 27 червня 2014року на суму 95754,98грн.;

-видатковою накладною №1963 від 28 липня 2014року на суму 13245грн.

Відповідач з 26.06.2014 року по 25.11.2014 року здійснив часткову оплату за поставлений товар в розмірі 151952,71 грн., що підтверджується виписками банків та платіжним дорученням від 25.11.2014 року( а.с.49-52;56;60 ).

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджена заборгованість відповідача за отриманий товар, а також є доведеним факт порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 19332,27 грн. основного боргу за вказаними видатковими накладними є правомірними.

Враховуючи, що розрахунки пені, штрафу, процентів за користування грошовими коштами, 3% річних та інфляційних втрат, здійснені позивачем без врахування платежів, як здійснені відповідачем 18.07.2014 року, 02.09.2014 року, 14.10.2014 року, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що розрахунки не відповідають вимогам чинного законодавства та є неправомірними, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. Крім того позивачем не надано розгорнутий розрахунок боргу, який би включав дані тільки за договором поставки № В-2013/05-22.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача вартість послуг перевезення в сумі 1440 грн.

Як свідчать матеріали справи, позивач надав відповідачу послуги по перевезенню вантажу в сумі 400 грн. згідно видаткової накладної №1377 від 06.07.2014 року та 800 грн. за видатковою накладною №1671 від 27.06.2014 року.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України)

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», п.4.1 сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 9 грн. та інфляційних втрат в сумі 62,58 грн. за період з 02.10.2014 року по 15.12.2014 року.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення, не надав правової оцінки поясненням позивача від 12.01.2015 року про те, що грошові кошти, сплачені відповідачем, в сумі 51529,42 грн. за платіжним дорученням №1788 від 26.06.2014 року; 18600 грн. за платіжним дорученням №1846 від 18.07.2014 року; 4000 грн. за платіжним дорученням №132 від 02.09.2014 року; 15000 грн. за платіжним дорученням №142 від 14.10.2014 року були віднесені в рахунок оплати заборгованості за раніше поставлений товар за накладною №1115 від 21.05.2014 року та за накладною №1116 від 21.05.2014 року.

Пояснення позивача від 12.01.2015 року були надані ним до канцелярії суду 13.01.2015 року.

Матеріали справи містять доповідну записку секретаря судового засідання, в якій зазначено, що на час розгляду справи (судове засідання 13.01.2015 року розпочато о 10:00 год.) в канцелярії суду ним були перевірені та отримані всі документи, що подані на той час, серед яких вказаних позивачем пояснень не було( а.с.122, т.1).

Крім того, відповідно до ухвали суду першої інстанції від 29.01.2015 р.( а.с. 204-207, т.1) судом встановлено, що після проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення суду представниками сторін було подано до канцелярії суду заяви про видачу на руки повного тексту рішення за номерами 620 та 628, реєстрація цих документів здійснена об 11год. 41хв. та 11год. 45хв. Письмові пояснення позивача зареєстровані в один і той же час з його заявою про ознайомлення з матеріалами справи за вхідними номерами 795 та 793 відповідно до 15-45 та о 15-44 год. Судове засідання було розпочате о 10-00 13.01.2015 р.

Згідно пояснень секретаря судового засідання від 13.01.2015 р. письмові пояснення ТОВ «МД Груп Харків» від 12.01.2015 р. одержані нею в канцелярії суду 13.01.2015 р. о 16 год 45 хв.( а.с.122, т.1).

Судова колегія не має можливості встановити істину щодо часу надання позивачем своїх пояснень від 12.01.2015 р. та вважає за необхідне врахувати наступне.

В своїх поясненнях від 12.01.2015 року позивач вказує, що суми оплат, а саме 51529,42грн за платіжним дорученням № 1788 від 26.06.2014 р.; 18600 грн. за платіжним дорученням № 1846 від 18.07.2014 р.; 4000 грн. за платіжним дорученням № 132 від 02.09.2014 р.; 15000 грн. за платіжним дорученням 3142 від 14.10.2014 р. - були віднесені в рахунок оплати заборгованості відповідача за раніше поставлений товар за накладною № 1115 від 21.05.2014 р. на загальну суму 58546,80 грн., за накладною № 1116 від 21.05.2014 р. на загальну суму 10119,20 грн, за накладною №1117 від 21.05.2014 р. на загальну суму 34264,50 грн ; за накладною № 1240 від 29.05.2014 р.на загальну суму 13955, 40 грн.

До вказаного пояснення надано видаткові накладні (а.с.125-192), а також акт звірки від 12.01.2015 р. за період з 01.01.2013 р. по 12.01.2015 р. Аналізуючи вказаний акт звірки судова колегія приймає до уваги, що він не підписаний відповідачем. В акті звірки відсутні посилання на реквізити певних платіжних документів, ці платіжні документи не надано суду разом із поясненнями від 12.01.2015 року.

Слід також врахувати, що до наданого позивачем акту звірки від 12.01.2015 року включені суми, які не можна віднести до зобов'язань сторін за договором № В-2013/05-22 від 06.05.2014 р. : № 950 від 07.05.2014 р. (а.с.175, т.1) ; № ВП - 0000005 від 09.09.2013 р.( а.с. 174,т.1);№ 1362 від 26.06.2013 р. ( а.с. 157, т.1);№ ВП-0000004 від 03.07.2013 р., в яких відсутнє посилання на спірний договір.

За таких обставин, надані позивачем пояснення від 12.01.2015 року та документи додані до них не є достатніми для встановлення певних періодів існування боргу та його розміру у ці періоди та неможливо вважати підтвердженими висновки позивача про наявність боргу 109901,99 грн. «на кінець періоду».

24.03.2015 року до суду апеляційної інстанції надійшли пояснення позивача від 24.03.2015 року, в яких він, обґрунтовуючи суму позовних вимог за договором у даній справі, вказує, що ним було враховано переплату в сумі 30255,24 грн. за іншим договором поставки : № П -2013/08-40 від 28.08.2013 р. станом на 01.10.2014 р., що на його думку, підтверджується його претензією № 24/09 від 24.09.2014 р. ( а.с.30, т.1) на суму 144369,07 грн.

Вказані доводи не були представлені суду першої інстанції, не досліджувалися ним,в тому числі, як і матеріали додані до пояснень від 24.03.2015 р. (банківські виписки надані до вказаних пояснень).

Відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами.

Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази (п.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України»).

На запитання суду про те, чому вказані документи та доводи не були представлені суду першої інстанції представник позивача пояснив, що питання про їх подання в суді першої інстанції не ставилося. Судова колегія вважає ці доводи необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції двічі витребував розгорнутий акт звірення розрахунків за весь період існування між сторонами за спірним договором, що передбачає подання , в тому числі позивачем, всіх необхідних документів та доводів по справі.

Керуючись ст.101 ГПК України, враховуючи відсутність поважних причин неподання позивачем суду першої інстанції відомостей, що містяться в поясненнях № 41 від 24.03.2015 р. та наданих до них матеріалів, судова колегія немає правових підстав приймати до уваги вказані матеріали.

Крім того, базування розрахунку позовних вимог на сумі, вказаній у претензії від 24.09.2014 р., є безпідставним, оскільки до суми претензії включено вимоги за видатковою накладною № 2062 від 08.08.2014 р., яка відсутня в матеріалах справи, а також за «послуги з порізки металопрокату», тобто за зобов'язаннями, які не стосуються заявленого позивачем договору В-2013/05-22.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Харківської області.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.01.2015 року у справі №922/4808/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови по справі № 922/4808/14 підписано 31.03.2015 року

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Хачатрян В.С.

Суддя Шепітько І.І.