Постанова

від 17.06.2015 по справі 922/4808/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2015 року Справа № 922/4808/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів Корсака В.А. Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МД Груп Харків" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 26.03.2015 у справі№ 922/4808/14 Господарського суду Харківської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "МД Груп Харків" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Стронг" простягнення 187 643, 02 грн. в судовому засіданні взяли участь представники : - - позивачане з'явився - - відповідачане з'явився

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "МД Груп Харків" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стронг", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 108 461, 69 грн. основного боргу, 14 686, 06 грн. пені, 1 627, 97 грн. 3 % річних, 10 851, 71 грн. інфляційних втрат, 34 257, 00 грн. штрафу, 10 857, 60 грн. процентів за користування грошовими коштами, 480,00 грн. основного боргу за надані послуги з перевезення вантажу за накладною № 1377 від 06.06.2014, 3,0 грн. - 3 % річних, 20,86 грн. інфляційних втрат, 960,00 грн. основного боргу за надані послуги з перевезення вантажу за накладною № 1671 від 27.06.2014, 6,0 грн. - 3 % річних та 41,72 грн. інфляційних втрат за надані послуги з перевезення вантажу за накладною № 1671 від 27.06.2014 (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог № 265 від 15.12.2014, яка прийнята та розглянута судом, т.1, а.с.91-94).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.01.2015 (суддя Яризько В.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.03.2015 (головуючий Медуниця О.Є., судді: Хачатрян В.С., Шепітько І.І.) у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача основну заборгованість за товар, поставлений за видатковими накладними № 1377 від 06.06.2014, № 1671 від 27.06.2014, № 1963 від 28.07.2014, у сумі 19 332, 27 грн., заборгованість з послуг перевезення за видатковими накладними № 1377 від 06.06.2014, № 1671 від 27.06.2014 у сумі 1440,00 грн., 3 % річних у сумі 9,00 грн., інфляційні втрати в сумі 62,58 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 416,88 грн. В решті позову відмовлено.

Частково не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, Товариство з обмеженою відповідальністю "МД Груп Харків" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального законодавства, просить їх скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стронг" не скористалось правом, наданим статтею 111 2 Господарського процесуального кодексу України, не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Сторони не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МД ГРУП ХАРКІВ" (постачальником; позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Стронг" (покупцем; відповідачем) укладено договір поставки № В-2013/05-22, за умовами якого постачальник зобов'язався продати та передати у власність покупця металопрокат (товар), а покупець зобов'язався прийняти товар від постачальника та оплатити його згідно умов даного договору.

На підставі поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору поставки постачальник поставив, а покупець прийняв замовлений товар на загальну суму 171 284, 98 грн., що підтверджується видатковими накладними № 1377 від 06.06.2014, № 1671 від 27.06.2014, № 1963 від 28.07.2014 (т.1, а.с. 21, 24, 27), які відповідають ознакам первинних документів та оформлені у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Однак, відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної сплати вартості поставленого йому товару станом на дату подання позову не виконав, оплатив лише частково на суму 151 952, 71 грн., що підтверджується банківськими виписками та платіжним дорученням від 25.11.2014 (а.с.49-52; 56; 60).

24.09.2014 позивачем на адресу відповідача направлялась претензія про сплату боргу, яка залишена відповідачем без задоволення (т.1, а.с.30).

Спір у справі виник через не оплату відповідачем поставленого йому товару та наданих послуг з перевезення на підставі вищевказаних видаткових накладних.

Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 цього ж кодексу передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 712 названого кодексу за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у статті 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

В частині першій статті 691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частин першої та другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

В пункті 4.4. договору поставки сторони узгодили умови оплати товару, а саме 100 % оплата вартості кожної партії товару на умовах відстрочення платежу. Покупець здійснює оплату протягом до 10 (десяти) банківських днів з дати відвантаження товару, про що свідчить підписана представниками обох сторін видаткова накладна.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Частиною другою статті 625 названого кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановивши на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів факт неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання, суди попередніх інстанцій задовольнили позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу 19 332, 27 грн. за поставлений товар за видатковими накладними № 1377 від 06.06.2014, № 1671 від 27.06.2014, № 1963 від 28.07.2014, 1 440, 00 грн. боргу за надання послуг з перевезення за видатковими накладними № 1377 від 06.06.2014, № 1671 від 27.06.2014, 9, 00 грн. три проценти річних та 62, 58 грн. інфляційних втрат за період 02.10.2014 по 15.12.2014, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Судові рішення в зазначеній частині не оскаржуються.

Що стосується позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими коштами в розмірі 10 857, 60 грн., 34 257, 00 грн. штрафу, 14 686, 06 грн. пені, 10 851,71 грн. інфляційних втрат, 1 627, 97 грн. 3 % річних, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини третьої статті 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно з частиною п'ятою статті 694 цього ж кодексу, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Частиною другою статті 536 названого кодексу встановлено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Виходячи з положень статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статей 230-232 Господарського кодексу України одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка у формі пені, яка сплачується боржником у разі порушення зобов'язання.

Умовами Договору поставки, зокрема, пунктом 7.2., 7.3 визначено, що у випадку невиконання зобов'язань у термін, зазначений у пункті 4.4. цього договору, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20 % від несвоєчасно сплаченої суми. Окрім штрафу, за несвоєчасну оплату вартості товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,2 %, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення виконання зобов'язання, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день прострочення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що здійснений позивачем розрахунок процентів за користування чужими коштами, штрафу, пені, інфляційних втрат та 3 % річних не відповідає вимогам чинного законодавства.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що розрахунок відповідних сум здійснений без урахування проведених відповідачем платежів від 18.07.2014, від 02.09.2014 та від 14.10.2014 по договору № В-2013/05-22 від 01.01.2013, що підтверджується відповідними банківськими виписками (т.1, а.с. 50, 51, 60).

Відповідно до вимог частини першої статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано не прийнято в якості додаткових доказів подані позивачем пояснення від 24.03.2015 та додані до нього банківські виписки (т.2., а.с.125-192) в підтвердження доводів позивача про зарахування ним переплати за іншим договором поставки в сумі 30 255, 24 грн. в рахунок оплати боргу за договором поставки № В-2013/05-22 від 01.01.2013, оскільки позивач не довів обставин неможливості подання їх до суду першої інстанції, що не відповідає встановленому статті 101 Господарського процесуального кодексу України порядку.

Колегія вважає зазначені висновки достатньо обґрунтованими.

Відповідно до приписів статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

В своїй касаційній скарзі позивач посилається на те, що судом апеляційної інстанції дана неналежна правова оцінка його доводам про зарахування ним здійснених відповідачем платежів за період з 06.06.2014 по 25.11.2014 в рахунок погашення існуючої заборгованості за поставлений товар по іншим видатковим накладним, ніж ті які були підставою позову.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що надані позивачем до матеріалів справи видаткові накладні (т.1., а.с.125-192) не є достатніми для встановлення певних періодів існування боргу та його розміру у ці періоди та не підтверджує обґрунтованість доводів позивача про існування боргу в розмірі 109 901, 99 грн. "на кінець періоду". В той же час, як встановлено судом, доданий до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків від 12.01.2015 підписаний лише позивачем та скріплений його печаткою. До цього акту звірки включені суми видаткових накладних, в який відсутнє посилання на договір № В-2013/05-22 від 01.01.2013. Висновок суду апеляційної інстанції в цій частині є достатньо обґрунтованим.

В своїй касаційній скарзі скаржник фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.03.2015 у справі № 922/4808/14 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова