Постанова

від 31.03.2015 по справі 826/624/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 1/51

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в порядку письмового провадження)

м. Київ

31 березня 2015 року 10:00 № 826/624/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ" до третя особа Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАНТАЖНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ" про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, скасування рішення, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "ВАНТАЖНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ" з наступними позовними вимогами:

- визнати протиправними дії відповідача щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача, оформленої актом від 04.12.2014 p. № 1163/26-55-22-07/37702089 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ" (код ЄДРПОУ 37702089) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ "ВАНТАЖНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ" (код 38926718) за період з 01.07.2014р. по 31.07.2014p.";

- визнати протиправними висновки відповідача, які викладені в акті від 04.12.2014 р. № 1163/26-55-22-07/37702089 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ" (код ЄДРПОУ 37702089) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ "ВАНТАЖНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ" (код 38926718) за період з 01.07.2014р. по 31.07.2014p.";

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.12.2014 року № 178426552201;

- зобов'язати відповідача утриматись від вчинення певних дій, а саме: використання та поширення іншим органам Міністерства доходів і зборів України та/або Державної фіскальної служби України акта від 04.12.2014 р. № 1163/26-55-22-07/37702089 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ" (код ЄДРПОУ 37702089) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ "ВАНТАЖНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ" (код 38926718) за період з 01.07.2014р. по 31.07.2014p.";

- зобов'язати відповідача вилучити з АІС "Податковий блок" та інших інформаційних баз органів доходів і зборів акт від 04.12.2014 р. № 1163/26-55-22-07/37702089 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ" (код ЄДРПОУ 37702089) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ "ВАНТАЖНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ" (код 38926718) за період з 01.07.2014р. по 31.07.2014p.";

- зобов'язати відповідача відновити в АІС "Податковий блок" та інших інформаційних баз органів доходів і зборів показники податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, задекларованих ТОВ "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ" (код ЄДРПОУ 37702089), які були змінені відповідачем на підставі акту від 04.12.2014 р. № 1163/26-55-22-07/37702089 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ" (код ЄДРПОУ 37702089) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ "ВАНТАЖНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ" (код 38926718) за період з 01.07.2014р. по 31.07.2014p.".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2015 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/624/15.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2015 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового засідання.

В судовому засіданні 25.03.2015 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення адміністративного позову та просила відмовити у його задоволенні.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового засідання по справі.

Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 25.03.2015 суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на підставі наказу від 12.11.2014 № 3307, п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ" (код ЄДРПОУ 37702089) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ "ВАНТАЖНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ" (код 38926718) за період з 01.07.2014 по 31.07.2014, за результатом якої складено акт перевірки від 04.12.2014 № 1163/26-55-22-07/37702089 (т. 1, арк. 17-29).

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства, які зафіксовані в акті перевірки від 04.12.2014 № 1163/26-55-22-07/37702089:

- пп. 14.1.231, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість (ПДВ) на загальну суму 211869,00 грн.

На підставі складеного акта перевірки від 04.12.2014 № 1163/26-55-22-07/37702089 податковим органом винесене податкове повідомлення-рішення від 19.12.2014:

- № 178426552201, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 264836,00 грн., з якої: за основним платежем - 211869,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 52967,00 грн. за платежем: ПДВ (т. 1, арк. 16).

Як вбачається з акта перевірки від 04.12.2014 № 1163/26-55-22-07/37702089, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення - рішення став аналіз наявної в органі ДПС інформації, згідно якої відповідач встановив, що ТОВ "ВАНТАЖНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ" має ознаки фіктивності, оскільки за період з 01.02.2014 р. по 30.06.2014 р. співпрацювало з рядом підприємств, які мають ознаки «фіктивності», а тому ТОВ "ВАНТАЖНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ" формувало податковий кредит шляхом маніпулювання податковою звітністю з ПДВ, здійснюючи діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам (т. 1, арк. 24).

У зв'язку з чим, відповідач дійшов висновку, що ТОВ "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ" та ТОВ "ВАНТАЖНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ" не здійснювали господарської діяльності підприємств на суму 211869,07 грн., в розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України (т. 1, арк. 25), а тому і не було підстав для податкового обліку даних господарських операцій (т. 1, арк. 27).

Проте, позивач не погоджується з такою позицією контролюючих органів та прийнятим рішенням, а тому звернувся до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступних підстав.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача, оформленої актом від 04.12.2014 p. № 1163/26-55-22-07/37702089 та визнання протиправними висновків даного акту суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 62.1.3 п.6.2.1 ст.62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно п. 75.1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Згідно пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем був направлений запит від 17.09.2014 (т. 1, арк. 39-40) до ТОВ "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ" про надання інформації та документального підтвердження господарських відносин з ТОВ "ВАНТАЖНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ".

Крім того, ТОВ "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ" було надано відповідь на запит відповідача (т. 1, арк. 41).

Проте, податковий орган дійшов висновку, що товариством надано недостатньо доказів для підтвердження господарських відносин з ТОВ "ВАНТАЖНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ", що і стало підставою для прийняття наказу про призначення перевірки.

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи перевірка проводилась на підставі наказу від 12.11.2014 року № 3307, який був вручений, згідно довіреності ОСОБА_1 12.11.2014 (т. 1, арк. 17).

Відтак, з наведеного вище вбачається, що ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві були дотриманні вимоги податкового законодавства, а тому відповідач мав право проводити перевірку позивача.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що останній допустив службову особу контролюючого органу до проведення перевірки згідно з направленням та надав відповідні документи і дозволив здійснити перевірку.

Відтак, якщо позивач вважав, що ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві не мало законних підстав для проведення перевірки товариства, то позивач повинен був не допустити посадову особу органів Міндоходів до проведення перевірки.

Згідно п. 86.1 ст. 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Крім того, наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 затверджений Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (надалі - Порядок №984), в п.3 якого зазначено, що акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках та підписується посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, а також посадовими особами платника податків або його законними представниками.

Відтак, суд звертає увагу позивача, що акт перевірки є службовим документом, у якому зафіксовано відповідні порушення податкового законодавства та який жодним чином не може порушувати права та інтереси позивача. Крім того, суд зауважує, що вчинені податковим органом дії щодо складання акту документальної невиїзної перевірки не породжують для платника податків настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки.

Відповідно до п.4 та п.5 Порядку №984 акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно із п.6 Порядку №984 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Таким чином, акт перевірки є службовим документом, у якому зафіксовано відповідні порушення податкового законодавства. При цьому, у разі виявлення під час перевірки правочинів, що суперечать інтересам держави та суспільства, або безтоварні операції контролюючий орган повинен відобразити вказане в акті перевірки.

Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що акт перевірки від 04.12.2014 № 1163/26-55-22-07/37702089 не створює жодних юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення для позивача, а лише фіксує порушення норм чинного законодавства платника податків.

Відтак, позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача, оформленої актом від 04.12.2014 p. № 1163/26-55-22-07/37702089 та визнання протиправними висновків даного акту не підлягають задоволенню.

Крім цього, суд звертає увагу позивача, що достатнім способом захисту порушених прав та інтересів, а також їх відновлення, є позовна вимога позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.12.2014 року № 178426552201, яке породжує підстави для зміни майнового стану ТОВ "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ".

Згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Крім того, за змістом пункту 1 "Порядку заповнення податкової накладної", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2014 № 10, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 січня 2014 р. за № 185/24962, який діяв з 01.03.2014 по 01.12.2014 (далі - Порядок № 10), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно п. 8 Порядку № 10, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту:

відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому такій реєстрації підлягають податкові накладні, складені в електронній формі, а у разі складання податкової накладної у паперовому вигляді - такій реєстрації підлягають податкові накладні, які відповідають вимогам пункту 11 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України;

порушення порядку заповнення податкової накладної;

складення податкової накладної платником податку, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Згідно п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового)

Крім того, засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З положень чинного податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Висновки про реальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит та сформовано валові витрати, судам слід робити з фактичним дослідженням обставин, що стосуються такого питання, зокрема правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентом.

Відтак, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

У зв'язку з чим, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ" (замовник) та ТОВ "ВАНТАЖНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ" (виконавець) було укладено договір про надання послуг транспортними засобами та механізмами від 01.11.2013 № 01/11-1 (т. 1, арк. 81-82).

Згідно умов даного договору, виконавець надає замовникові послуги транспортними засобами та будівельними механізмами, а замовник зобов'язується оплатити надані послуги, відповідно до умов договору.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: акти здачі-прийняття робіт (надання послуг); податкові накладні; змінні рапорти на ескаватор; журнал роботи (змінний рапорт) будівельних машин; платіжні доручення (т. 1, арк. 83-101).

Крім того, між ТОВ "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ" (замовник) та ТОВ "ВАНТАЖНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ" (виконавець) було укладено договір перевезення вантажів від 01.11.2013 № 01/11-2 (т. 1, арк. 102-103).

Згідно умов даного договору, замовник доручає, а перевізник зобов'язується власними силами та засобами надати замовнику послуги з перевезення автомобільним транспортом товарно-матеріальних цінностей, а замовник зобов'язується оплатити надані послуги з перевезення згідно умов договору.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: акт здачі-прийняття робіт (надання послуг); акт приймання виконаних будівельних робіт; податкову накладну; товарно-транспортні накладні; платіжні доручення; картку рахунку (т. 1, арк. 104-211).

Крім того, для підтвердження реальності господарських операцій між ТОВ "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ" та ТОВ "ВАНТАЖНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ", позивачем було надано докази використання придбаних послуг (робіт) у власній господарській діяльності ТОВ "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ" з метою отримання прибутку (т. 1, арк. 211-294).

Відтак, позивач наданими доказами підтвердив реальність господарських операцій між ТОВ "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ" та ТОВ "ВАНТАЖНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ".

Таким чином, в даному випадку, обставини справи та зібрані у ній докази у їх сукупності свідчать про те, що господарські операції позивача з його контрагентом мали товарний (реальний) характер, вчинені в межах та з метою господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Крім того, судом було встановлено, що податковим органом не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.

Між іншим, у податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

У зв'язку з чим, суд вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару/робіт/послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг/робіт) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2014 № 826/1919/14 (колегія суддів у складі: головуючого судді: Саприкіної І.В., суддів: Ісаєнко Ю.А., Кучми А.Ю.).

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 № 826/19844/14 (колегія суддів у складі: головуючого судді: Хрімлі О.Г., суддів: Ганечко О.М., Літвіної Н.М.).

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю . Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

У зв'язку з чим, суд вважає доцільним зазначити, що факт фіктивності фінансово-господарської діяльності товариства може бути встановлено лише на підставі рішення суду.

Однак, як підтверджується матеріалами справи, відповідач не надав суду жодного вироку суду ані по відношенню до ТОВ "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ", ані до його контрагента - ТОВ "ВАНТАЖНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ".

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позивачем дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а, отже, і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Крім іншого, суд звертає увагу відповідача, що невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Так, як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" - якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 № 825/2164/14 (колегія суддів: Файдюк В.В., Чаку Є.В., Старова Н.Е.).

У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що податковий орган на основі припущень дійшов хибного висновку про безпідставність задекларованої суми податкового кредиту з ПДВ в розмірі 211869,00 грн.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.12.2014 № 178426552201.

Проте, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача утриматись від вчинення певних дій, а саме: використання та поширення іншим органам Міністерства доходів і зборів України та/або Державної фіскальної служби України акта від 04.12.2014 р. № 1163/26-55-22-07/37702089, оскільки суду наразі невідомо чи вчинятиме відповідач вищевказані дії.

Таким чином, позовна вимога про зобов'язання відповідача утриматись від вчинення певних дій є вимогою на майбутнє, в той час як завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади , органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, обов'язковою підставою для відновлення прав та інтересів юридичних осіб є їх порушення органами державної влади при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Однак, позивач просить суд не відновити порушені права та інтереси, а не допустити їх порушення в майбутньому.

У зв'язку з вищевикладеним позовна вимога про зобов'язання відповідача утриматись від вчинення певних дій, а саме: використання та поширення іншим органам Міністерства доходів і зборів України та/або Державної фіскальної служби України акта від 04.12.2014 № 1163/26-55-22-07/37702089 не підлягає задоволенню, оскільки є вимогою на майбутнє, а суду невідомо чи вчинятиме відповідач дані дії в майбутньому.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача вилучити з АІС "Податковий блок" та інших інформаційних баз органів доходів і зборів акт від 04.12.2014 р. № 1163/26-55-22-07/37702089 та відновити показники податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, задекларованих ТОВ "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ" суд зазначає наступне.

Згідно п. 74.1 ст. 74 ПК України, податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.

Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до п. 74.2 ст. 74 ПК України, зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань.

Згідно п. 66.1 ст. 66 ПК України, підставами для внесення змін до облікових даних платників податків є:

- інформація органів державної реєстрації;

- інформація банків та інших фінансових установ про відкриття (закриття) рахунків платників податків;

- документально підтверджена інформація, що надається платниками податків;

- інформація суб'єктів інформаційного обміну, уповноважених вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно платника податків;

- рішення суду, що набрало законної сили;

- дані перевірок платників податків.

Проте, суд звертає увагу позивача, що ані позивачем, ані відповідачем не надано суду доказів щодо внесення до АІС "Податковий блок" та інших інформаційних баз органів доходів і зборів інформації на підставі акта від 04.12.2014 № 1163/26-55-22-07/37702089.

Суд вже звертав увагу позивача, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Тобто, спірним правовідносинам, що можуть бути предметом розгляду в адміністративних справах, повинні бути притаманні такі ознаки як порушення прав та інтересів юридичних осіб, що вчинені обов'язково у сфері публічно-правових відносин.

У зв'язку з чим, суд зазначає, що сторонами не надано доказів щодо внесення ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві інформації до АІС "Податковий блок" та інших інформаційних баз органів доходів і зборів на підставі акта перевірки від 04.12.2014 № 1163/26-55-22-07/37702089.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовної вимоги про зобов'язання ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві вилучити з АІС "Податковий блок" та інших інформаційних баз органів доходів і зборів інформацію на підставі акта від 04.12.2014 № 1163/26-55-22-07/37702089.

Крім того, враховуючи, що відсутні підстави вважати про коригування відповідачем показників податкової звітності позивача, то і відсутні підстави для зобов'язання ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відновити показники податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, задекларованих ТОВ "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ", так як суду не відомо чи змінювалися дані показними податковим органом.

У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов'язання ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві вилучити з АІС "Податковий блок" та інших інформаційних баз органів доходів і зборів інформацію на підставі акта від 04.12.2014 № 1163/26-55-22-07/37702089 та відновити показники податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ, задекларовані ТОВ "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ", враховуючи необґрунтованість та безпідставність даних вимог позивача.

Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги частково обґрунтовані, а тому підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково.

Згідно ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ" задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 19.12.2014 № 178426552201

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМБУДМЕХАНІЗАЦІЯ" (код ЄДРПОУ 37702089) понесені судові витрати в розмірі 73,08 грн. ( сімдесят три грн. 08 коп.).

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова

Повний текст постанови виготовлено та підписано 31 березня 2015 року.